«Ти ніби виходиш на охоту та шукаєш зуб дракона». Інтерв’ю із Лесиком Омодада про волонтерство та музику під час війни

— На початку спитаю, що було в тебе до війни? Які були передчуття, творчі плани?

— До війни так сталося, що я та Антон з Анею [гурт Love’n’Joy та студія Crimy Records — «Люк»], з якими ми власне і створили фонд Musicians Defend Ukraine, робили однакові речі та готувались до однакових подій: ми записували свої альбоми і мали чіткі дедлайни до 26 лютого, бо потім мали разом летіти на Шрі-Ланку відпочивати. 

Тому коли почалась війна, добре, що ми певною мірою всі роботи позакінчювали, але звісно, що всі наши плани наломались. Та я думаю, що ту роботу, яку ми робили, робили недаремно, бо ці гроші знадобились для донатів в перші тижні війни.

Нам більше пощастило, бо я, наприклад, у Тернополі, у нас тут взагалі бойових дій немає, тільки тривога та раз ракета по нас прилетіла. Але це ж не Харків — Харків то зовсім інакша історія.

— Мене як музичну організаторку особисто цікавить, що культурні діячі можуть зробити? Чи взагалі ми маємо право робити музику у такий час?

— Звичайно! Ми не те, що маємо право, ми — мусимо. Просто тут ситуативно треба дивитись. 

От наприклад, як Олег Каданов [Олег створив у Харкові волонтерський штаб «Культурний Шок» — «Люк»] — він себе ось саме зараз відчуває найпотужнішим та своїми знайомствами та діями забезпечує побратимів на місцях усім необхідним. Він ось в цьому найбільше користний. 

Хтось, наприклад, популярний український виконавець, як «ДахаБраха», свою функцію виконує інакше: вони зараз у Штатах роблять концерти, піднімаючи питання обізнаності ситуацією в Україні — то це вже дипломатична робота свого роду. 

Виникло ще таке цікаве і доволі нове явище. Є багато переселенців в Тернополі з різних міст, які в мене у студії [Лесик є засновником звукозаписуючої студії «Шпиталь Records» у Тернополі — «Люк»] ледь не щодня хочуть записувати музику, сублімувати свій стан, свої враження.

— О, це справді дуже красиво!

— Кожен з них хоче якось поспілкуватись, поділитися своїми історіями або записати у якості підтримки бойового, морального духу їхніх друзів, які воюють. 

— Звідки вони приходять?

— Ось вчора і сьогодні записували пісню Олександру, музиканту з Харкова. патріотичну, україномовну. Ще є музиканти з Чернігова, з Києва.

І от тут тоже таке моральне питання: якось із них гроші мені брати странно, тому ми домовляємось зі всіма, що вони платять повну сумму за запис, але знають, що більшість з цих коштів піде на аптечки, наколінники, бронежилети…

— Так ми і дійшли до причин створення фонду Musicians Defend Ukraine. Ти мені сказав, що важливим поштовхом для нього також стала ваша емоційна, майже психологічна потреба в регулярній участі в допомозі українським воїнам. Розкажи все ж детальніше, як це відбувалося…

— Все почалося з того, що Антон з Анею з групи Love’n’Joy на початку війни опинилися в Тернополі, де живуть їхні рідні. Ми одночасно думали, як бути корисними, у всіх була ідея, що було б гарно використати свої зв’язки з іноземними артистами, концертними агентами і містами, де виступали. Звертатись до них особисто, щоб вони донатили своїм колегам по цеху, таким же музикантам як вони, тільки в Україні. 

Але ми мусили гарно подумати про цю ідею, щоб зробити її максимально чіткою, зрозумілою і доречною. Тому що можно збирати кошти музикантам, наприклад, які в безпечному місці і їм норм, а є музиканти під «Градами», умовно кажучи, без бронежилетів… Думаю, що бронежилет трішки важливіший по пріоритетності.

До нас ще доєдналися наші друзі з kontrabass promo [культурна агенція, що з 2018 року займається популяризацією сучасного незалежного музичного мистецтва в Україні — «Люк»] — Юра Базака та Катя Войчук. 

Ми всі гарні друзі, разом робили фестиваль Intercity Live [«Люк» також був співорганізатором цього фестивалю у 2020-му, презентуючи харківську сцену], тому ми часто разом тусуємось і спілкуємось. І вже тоді вирішили, що створюємо the Musicians Defend Ukraine задля допомоги саме тим музикантам, що пішли на війну і якім треба вижити, щоб після перемоги продовжити співати і грати. 

Інших варіантів немає. А наше бажання та ідея доволі логічні — ми хочемо допомогти їм чим можемо.

Ми знайшли як, в тому числі, самих себе рятувати, свою психіку, щоб робити щось методично та з користю.

«Таке враження, що все життя до цього готувалися»

— Зараз ми бачимо як артсередовище працює і на фронті, і в тилу, займаючись зовсім новою для себе діяльністю. Надважкою та важливою. Як ваша творчість співіснує з усім цим?

— Дивись, у нас така методика. Є чат з шости людей: ми — п’ятеро засновників і мій друг, також музикант, який допомагає нам із сайтом фонду.

Разом виходить п’ятірка кризис менеджерів, які мають досвід в організації певних подій, коли потрібно швидко щось нарішати, десь щось зліпити, як то кажуть «з гімна і палок», щоб працювало. Такий досвід певною мірою зараз пригоджається: в комунікації, в введенні базової бухгалтерії.

— В мене є друзі з культурного осередку, які також під час війни швидко перекваліфікувалися зі словами «таке враження, що все життя до цього готувалися».

— Саме так. Кожен з нас щось робить, що йому виходить. У Ані гарно по графіці виходить, вона формує все. Катя суперовий комунікатор, піар-менеджер, вона красиво пише, описує все це. Юра теж крутий комунікатор і айтішник, в нього найсексуальніші Excel-таблички, що вираховують увесь бюджет у всіх валютах світу. Це просто задоволення заповняти ці таблички. 

Зробили PayPal. Ще в мене була громадська організація «Шпиталь Культурний», яку до війни тільки зареєстрував і яка вчасно знадобилась, бо навіть концептуально дуже підійшла. То ми можемо приймати офіційно донати.

— Отже фонд, створений культурними діячами логічно обрав допомагати своїм колегам на фронті. Як ви обираєте, що саме робити, які потреби закривати? 

— Спочатку були якісь особисті потреби наших друзів. Того ж Олега Каданова. Тому спершу ті гроші, які генерувались на записах в студії, відправлялись йому і ще нашим друзям колегам з Дніпра з клубу Module, багато з яких пішли до ЗСУ, голі, босі, без броників. Тому перш за все ми хотіли допомогти тим, кого знаємо особисто, зібрати гроші для їх потреб.

А вже тоді зробили онлайн-форму для тих, хто не скаже прямо, але теж потребує підтримки. В мене так було з багатьма музикантами, з якими я працював, дивлюся у форму: «О, і Андрюха пішов тоже». От чому нам легше — ми знаємо, що це реальні люди, наші знайомі. А якщо є люди, котрих ми не знаємо, то завжди з ними можна зідзвонитися, щоб верифікувати їх потреби, подивитися їх соціальні мережі, впевнитися, що це людина культури.

Далі ми по черзі опрацьовуємо запити, і по можливості їх виконуємо, тому що є, наприклад, запит на 500 бронежилетів, але це забагато і ми не можемо цього зробити. 

Але є якісь конкретні потреби: комусь — капці, комусь — наколіники, комусь — аптечка. Шукаємо речі по запитам поки що стихійно. Тому що знайти якісь елемент в аптечку — то більше удача, лотерея. Хтось собі запостить в сторіз. Чи скине якісь рандомний друг, що «є в такій-то кількості тут і зараз». 

Тобто звичайний пошук більше не працює. Ти ніби виходиш на охоту та шукаєш зуб дракона.

— В мене якраз наступне питання про труднощі. Розумію, що як відомі люди, ви маєте репутацію і довіру, але зараз займаєтесь збором грошей і то завжди проблема, як це робити прозоро?

— Наше коло людей, які донатять, більш внутрішнє, тому тримається як раз на довірі. В першому звіті після 10 днів роботи ми прозоро описали, скільки було коштів і перелік того, що ми на ці кошти зробили. Цього було достатньо для наших донорів.

Ідея була звертатись за донатами саме до культурних діячів, щоб мати більшу довіру, тому що багато потенційних донорів з-за кордону не знають, куди ці гроші підуть. А ми багато де виступали, нас знають, тому нам скоріше довіряться.

— Чи є у зборах грошей якісь відчутні хвилі спаду / підйому? В тебе немає страху, що рутинність війни може вплинути негативно на розміри фінансової підтримки від людей?

— Саме щоб таке не трапилось, ми — наскільки це можливо — стараємось більш поширювати інформацію на європейську публіку. Тому що українці, мені здається, знають, куди витрачати і витрачають скільки можуть. Та все рівно поки ще нам найбільше допомагають українці, які може й не тут територіально, але переважно наші земляки. 

Головне, що ми помітили — краще генеруються кошти, коли є саме конкретна задача з конкретним часовим проміжком. Як ось наприклад: хлопців з Модуля обстріляли з «Градів», їх машини розбомбили і вони залишились без транспорту. А ми знаємо, що це війна тактична, все відбувається на швидкості, тому в них був конкретний запит на машину. Тож ми зробили оголошення з посиланням на цю історію. 

Такі емоційні історії з перших вуст зрозуміліші людям, їм стає ясно, що конкретно потрібно, і ми таким чином за один день зібрали хлопцям на одну машину.

— Це справді найкраще працює! А в мене ще залишилось таке питання: зараз до української культури величезний попит у світі, чи маєш ти відчуття, що фільтр на наш культурний потенціал при цьому став зовсім не вибагливий?

— Глюк тут ще в тому, що багато кращих з кращих теж воюють і не мають зараз часу про себе розказувати, займатись своїм піаром. Та зрештою наша задача зараз, щоб про нас більше дізнавались так чи інакше. 

Тому думаю, що тому, хто проникнеться українською музикою, буде не важко погуглити, копнути глибше, бо в нас є багато крутого музла, було б бажання.

До речі, якщо до мене звертаються, в мене є заготовлений плейліст своїх улюблених українських виконавців та музикантів, що записані на моїй студії. Мені дуже пощастило з роботою, тому що, як правило, до мене у студію звертаються переважно люди, музика яких мені особисто подобається.

— Наприкінці нашої розмови, думаю, буде класно поділитися цим плейлістом з читачами «Люка».

— Так. Та я би пошерив новий плейлист, що ми зробили, якраз з музичними солдатами, яким ми допомогли:

Альона Воробйова, обкладинка — Катерина Дрозд

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.