До Дня захисників і захисниць України. Згадуємо усі матеріали медіа «Люк» про військових 

Світлана Фурсова (Білка)

Інспекторка тактико-спеціальної підготовки роти поліції РПС ПОП «Схід»

Жінка на війні — яка вона? З чим стикається? Чому наша армія потребує реформи перед тим, як вводити загальний призов обох статей?

Поговорили про це з інспекторкою тактико-спеціальної підготовки роти поліції РПС ПОП «Схід», що захищає країну з 2014 року, Світланою Фурсовою (позивний Білка).

«Є стереотип, що жінка на війні — це тільки медик. Так, я медик. Але я знаю багато жінок, які є снайперками, кулеметницями, гранатометницями. Жінка може бути тим, ким вона забажає бути, — впевнена Світлана.

Є ідея, мовляв, нащо підлаштовуватись під жінок, якщо просто можна не брати їх в армію. Але треба розуміти, що зараз на війні гине цвіт нації. Молодих чоловіків стає все менше. І до нашої Перемоги ще треба дожити і довоювати. Все більше жінок беруть зброю в руки, бо вони розуміють — якщо не ми, то хто?»

Читати повний матеріал — за посиланням.

Денис Євдокименко

Військовослужбовець 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша

Денис Євдокименко — колишній сержант патрульної поліції Харкова. Вісім років тому проти нього розпочали судовий процес за затримання адвоката, який перешкоджав поліцейським виконувати свої посадові обов’язки. Процес триває і досі.

Перед початком повномасштабного вторгнення Денис займався архітектурними проєктами зі своєю нареченою Катериною Герасечкиною та начитував українські народні казки на своєму каналі «Бородатий тато». Велика війна змусила його докорінно змінити діяльність та зайнятися волонтерством. Нині він — військовослужбовець 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.

«Нікого з нас не готували до такої війни. Нікого не готували, що ти будеш десь у донецькому степу, під огидним вітром, тягати бруд в своїх «таланах» [берцах TALAN українського виробництва, — «Люк»], працювати з загрозою для життя, спілкуватися з іншими людьми, з багатьма з яких ти б раніше і за один стіл не сів, — каже Денис.

Та якщо вибирати між смертю за свободу своєї країни та життям в окупованому бурятами та дагестанцями Харкові — для мене вибір очевидний. Я не бачу сенсу у житті під російською окупацією. Я люблю Україну, пишаюся, що я українець, і обожнюю життя у своїй країні».

Читати повний матеріал — за посиланням.

Олександр Кудь

Поет, засновник LitSlamUa, військовослужбовець спочатку ЗСУ, а нині НГУ

Колись ми публікували поезію Олександра Кудя в рубриці «Сталася поезія», а з квітня 2022-го він перебуває у лавах ЗСУ. 

«Спочатку не вірив — Олександр Кудь у військовій формі. Пацифістські настрої супроводжували мене впродовж всього життя, мене ніколи не цікавила зброя, воєнна історія, навіть під час навчання в університеті. Відчуття дереалізації: наче це моє тіло, але все навколо як поганий сон, що затягнувся, — згадує Олександр.

Під час перших наших чергувань з хлопцями на фронті не було ночі, щоб ми не обговорювали, якого хєра це все відбувається. Щодня я продовжую задаватись цим питанням…»

Як нам повідомив Олександр, з липня 2025 року він тепер перебуває в лавах Національної гвардії України.

Читати повний матеріал — за посиланням.

Послухати поезію Олександра Кудя можна на нашому YouTube-каналі.

Тетяна Тумасянц (Тума)

Акторка, військовослужбовиця у складі 2-го корпусу НГУ «Хартія»

До повномасштабного вторгнення Тетяна Тумасянц була акторкою Харківського державного академічного театру ляльок імені В. А. Афанасьєва. 

Тума у війську з лютого 2022 року: спочатку у територіальній обороні (ТРО), а з кінця 2024-го — у складі 2-го корпусу НГУ «Хартія».

«В мене чоловік був пов’язаний з ТРО, контрактник. Тому я розуміла, коли почнеться війна, йому треба буде йти [служити]. Я дуже переживала, не вірила, що це все відбувається, — каже Тетяна.

Перша реакція [на початок повномасштабного вторгнення], тваринна — “бий та біжи”. І я дійсно побігла, а потім зрозуміла, що ні, якщо що — я мушу бути зі зброєю в руках».

Дивитись повне інтерв’ю — за посиланням.

Всеволод Медведєв

Креативник, військовослужбовець у службі зв’язків із громадскістю бригади ЗСУ

До початку повномасштабного вторгнення Всеволод Медведєв працював у кращих рекламних креативних агенціях України: Bickerstaff.734, McCann, Banda тощо. Але у вересні 2023-го він добровільно призвався до армії, в одну з бригад Збройних Сил України, яка вже понад рік знаходиться на Бахмутському напрямку.

Всеволод працює у службі зв’язків з громадськістю бригади. Це не бойова посада, але служба є структурною одиницею штабу бригади, тому він постійно знаходиться на виїздах на позиції до інших бійців.

«У всіх агенціях, де я працював, цінується нестандартний погляд на речі, незвичайний тип мислення. Треба робити щось прикольне, що запам’ятовується — і в цьому важливість хорошого креативника, — пояснює Всеволод. 

Для армії це не так важливо, бо там тематика серйозніша і потрібен інший набір функцій. Треба показати, що ти вмієш робити руками».

Читати повний матеріал — за посиланням.

Богдан Синявський

Актор, музикант, військовослужбовець ЗСУ

Актор харківського «Театру 19» та музикант Богдан Синявський долучився до волонтерського руху на початку повномасштабного вторгнення, а у 2024 році добровільно пішов до Збройних сил України.

У великому інтерв’ю для другого випуску журналу «Люк» «П’ята гілка» поговорили з Богданом про мобілізацію, Харків та війну.

«Якщо б не було волонтерства, скоріше за все, я б вступив до ЗСУ раніше. З часом розумів, що це бажання нікуди не йде. І розуміння того, що я — дорослий чоловік, який може бути корисним в Збройних силах і безпосередньо захищати свою землю і своїх людей, — ці думки з часом ставали все сильнішими, — зізнається Богдан.

Весь цей час у мене був тяжкий емоційний стан. І після того, як я остаточно прийняв рішення про мобілізацію, моментально стало легше, простіше і зрозуміліше, що далі робити. Тому, якщо у когось є сумніви, спробуйте, хоча б просто для себе, чесно визначити, чого хочете. Ви все зрозумієте досить швидко».

Скорочена версія матеріалу доступна за посиланням.

Лана Саті

Військовослужбовиця Української добровольчої армії

Героїнею одного з випусків подкасту «Межиріччя» стала військовослужбовиця Української добровольчої армії Лана на позивний Саті. 

Лана розповіла, чому обрала саме добровольче формування та напрямок ударних дронів, а також про те, як війна змінила її життя і внутрішні пріоритети. 

«Мене лякає військова бюрократія. Мене загалом лякає бюрократія, ще після навчання у музичному коледжі, — каже Лана. — Я знала, що у добровольчих формуваннях немає зарплати, але також ніхто нікого не тримає — це виключно ініціатива людей, все тримається на твоїй совісті. Коли це твоя власна мотивація і твоє рішення, і навколо тебе такі ж люди — це прямо в сердечко».

Дивитись повне інтерв’ю — за посиланням.

Олег Сердюк

Музикант, військовослужбовець 2-го корпусу НГУ «Хартія»

Усі знають Олега Сердюка як музиканта культового проєкта Lюk (так, нас постійно питають чи ми якось пов’язані). Також Олег заснував проєкт Younnat, а тепер працює техніком БПЛА в підрозділі «Ясні очі».

Поговорили з Олегом про минуле і теперішнє: історію створення Lюk, контекст харківської музичної сцени 2000-х, співпрацю з театром «Арабески», перший альбом на тексти Сергія Жадана та військову діяльність Олега.

«До того як я мобілізувався, десь рік я відправляв резюме [у різні підрозділи]. Я працював айтішником, думав знайти собі роботу у війську в цій сфері, — каже Олег.

Це було непросто, ніхто не відповідав, шукав знайомих. Далі мене просто зупинили на вулиці, я показав усі переписки, де шукав, на яку посаду. І став “добровольно мобілізованим”.

Оскільки [спецпідрозділ] Kraken підтвердив, що у давно хочу потрапити у військо, мені запропонували піти у “Хартію”. Я багато про них чув, тож згодився. Наразі я технік БПЛА, займаюсь дронами».   

Дивитись повне інтерв’ю — за посиланням.

Аліна Ворона (Джесс)

Старша операторка в підрозділі наземних роботизованих комплексів (НРК) 2-го корпусу НГУ «Хартія»

Історія військовослужбовиці Аліни Ворони (Джесс) про її службу, доставку харчів і евакуацію поранених наземними дронами та жарти побратимів. 

«У мобільній грі Brawl Stars є дівчинка Джесс: теж руда, з турелькою, яка стріляє у ворогів, і з гаєчним ключем у руках. І я подумала: “Це ж я!” — пояснює Аліна свій позивний, крутячи в руках мікросхему, й додає: — Я і технік, і оператор: якщо треба — можу і гайки покрутити, і щось випаяти, і заклеїти. 

Я уявила, яка робота стоїть за цим дрончиком, що розкидає міни; який взагалі потенціал у цієї коробочки на колесиках. Мені здалося, що це дуже перспективний напрямок, стало цікаво розібратися в ньому. Тоді я звернулася до декількох знайомих, знайшла контакт сержанта взводу НРК і розповіла про себе».

Читати повний матеріал — за посиланням.

Олег Каданов

Музикант, актор, поет, військовослужбовець

Олег Каданов — лідер культового харківського гурту «Оркестр Че», учасник гуртів «Мантра Керуака» та «Лінія Маннергейма», актор, поет і нині військовий.

Поговорили про джеми в гуртожитку, зустріч із «люками» і музичну сцену, яка формувала покоління. Про Антона Спіцина (легендарного командира «Гострих картузів»), про те, як музика може витягти з темряви, та про дорослішання — особисте й колективне.

«Рішення, що я мушу брати на себе відповідальність, прийшло не одразу, — зізнається Олег.

25 лютого, наступного дня після початку повномасштабного вторгнення, я поїхав в штаб ТрО, але там мене попросили на “бусику” перевезти речі. Туди-сюди, і почалась моя волонтерська діяльність. Люди відгукувалися, легко збиралися кошти тоді, я зрозумів, що я на своєму місці. Кілька років був волонтером.

В 2023 році я приїхав у Бахмут, ще тоді український. Приїхав до [підрозділу бійців-спецпризначенців Національної гвардії України] “Гострих картузів”, бачив, що не вистачає саме мотивованих людей. І рішення прийнялося само собою».

Дивитись повне інтерв’ю — за посиланням.

Максим Богаєнко (Бага)

Актор, музикант, військовий парамедик харківської ТрО

Максим Богаєнко (Бага) — колишній актор Харківського державного академічного театру ляльок імені В. А. Афанасьєва та музикант. З березня 2022 року був військовим парамедиком харківської територіальної оборони.

У лютні 2024-го ми поговорили з Багою про його службу в армії, відносини з армійською системою та про зміни, які відбулися після служби.

«Спочатку я був просто парамедиком, потім стався Харківський контрнаступ [6 вересня 2022 року]. Там як парамедик я виступив перший раз, потім пройшов круті курси Trident Defense Initiative під Харковом, і мене зробили медиком взводу. Потім я став медиком роти, а потім — молодшим сержантом. Зараз вже офіцер, — каже Бага.

Моя ситуація в тому, що я ходжу по лікарях, у мене вже діагностований ПТСР [посттравматичний стресовий розлад]. У Харкові я проходжу терапію і лікуюся.

Мені здається, з військовослужбовців, які безпосередньо на фронті — це, мабуть, відсоткам дев’яноста п’яти — не завадило би пройти реабілітацію. Але тут постає питання ротації. Нам усім треба відпочити, і військових треба міняти. Особливо тих, хто вже воює по два роки».

За словами Макса, у СЗЧ він підлікувався та наприкінці 2024-го повернувся на службу у резервний батальон, мав у підпорядкуванні 90 людей, змінив підрозділ. Зараз він служить у «Культурному десанті».

Читати повний матеріал — за посиланням.

Олександр Гончаренко

Військовослужбовець ЗСУ, розробник тренажерів для реабілітації

До повномасштабного вторгнення Олександр Гончаренко займався ремонтом спортивного обладнання і мав свій сервісний центр Fix4Gym GROUP у Харкові. За час великої війни Сашко був волонтером, пішов у тероборону, а згодом доєднався до лав Збройних сил України.

Після важкого поранення, семи операцій та реабілітації він повернувся до цивільного життя. Наразі Сашко бере участь у розробці тренажерів із підвісною системою для реабілітації військових та цивільних.

«Я сам з Північної Салтівки, я там виріс, все життя прожив. Мій будинок там зруйнували, — розповідає Сашко. 

Спочатку я потрапив у волонтерство. “Прильот” біля ОДА 1 березня посунув мої плани піти в тероборону, бо потрібно було розбирати завали, допомагати пораненим. Також їздив на Північну Салтівку, вивозив людей, доставляв допомогу. Там вже майже нікого не було.

Пам’ятаю, давно ще пішов на військову кафедру, щоб не потрапити до війська. Зараз це згадую, і думаю: “Щось у твоєму плані пішло не так”»

Дивитись повне інтерв’ю — за посиланням.

---

Почитати ще матеріали по темі військових:

• Як спілкуватися з військовими з інвалідністю та допомогти їм повернутися до цивільного життя? Інтерв’ю з психотерапевткою Уляною Бонцьо
• «Птахи стають квітами». Оповідання в пам’ять про загиблих зв’язківців 68-ї бригади
• Не можна опускати рук. Як рідні полонених та зниклих безвісти військових борються за їх повернення
• «VR — це не тільки мочити зомбі чи на американських гірках кататися». Як технології допомагають постраждалим від війни
• «Для нас важливо не розколоти суспільство, а забезпечити права ЛГБТ-військових». Інтерв’ю з Марією Клюс, авторкою тексту законопроєкту про цивільні партнерства
• «Я не хочу обманювати та приховувати». Три історії ЛГБТ-військових
• Як підтримати партнерів і партнерок військових. Інтерв’ю з Олександрою — волонтеркою, активісткою та партнеркою, яка переживає втрату
• Армії потрібні люди, а людям — адекватні бригади. Як проєкт «Військо +1» допомагає майбутнім військовим?
• «Ти просто мені дзвони, будемо інколи мовчати». Військові психологи про підтримку і спілкування з захисниками та захисницями

---

Текст — Олександра Пономаренко, обкладинка — Макс Бурєнок

---

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️