Хлопчик, який «роздивився» Місяць ще до космічної ери. Що ми не знали про Миколу Барабашова
Люди
За імʼям Миколи Барабашова ховається чимало несподіваного: зустріч із Фламмаріоном у підлітковому віці, саморобна обсерваторія на даху, суперечки про Місяць і навіть захоплення терменвоксом.
Журналістка «Люк» Ніно Авалішвілі зібрала факти про Барабашова, про які ви могли не знати.
Текст створено ГО «Люк — медійна група» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
Сьогодні ім’я Миколи Барабашова можна зустріти в дуже різних місцях: на станції метро, ринку, а ще — далеко за межами Землі. На Марсі є кратер Барабашов діаметром 125,6 кілометрів, названий на його честь.
Але найцікавіше — не те, скільки всього в Харкові названо на честь астронома. Барабашов почав дивитися на небо ще підлітком, публікував результати спостережень і власноруч шліфував дзеркала для телескопа. А потім — переконував науковців, що Місяць зовсім не такий, яким вони його уявляли.
Книга «від співгромадянина неба»
На початку XX століття в Харкові жив хлопчик, який, окрім пригодницьких романів, читав товсті книжки про зорі. Особливо його цікавили праці Каміля Фламмаріона — де космос описували майже поетично, з картинками і захопленням.
Ще в гімназії Микола Барабашов публікував свої перші спостереження сонячних плям, Венери й Марса. А мрія зустріти самого автора здавалася чимось із іншої галактики.
Батько, професор-офтальмолог Павло Барабашов, часто їздив за кордон, щоб переймати досвід найкращих європейських клінік. В одну з таких поїздок до Парижа він узяв сина. І зробив те, про що хлопець міг лише мріяти: домовився про візит до обсерваторії Фламмаріона.
Зустріч відбулася. Фламмаріону тоді вже було за сімдесят, а Миколі — близько п’ятнадцяти. Французький астроном, який усе життя відкривав небо для широкої публіки, уважно вислухав юного харківця. І на завершення довгої розмови зробив жест, який Барабашов запам’ятав на все життя: подарував свою книгу з дарчим написом.
«Моєму новому колезі М. Барабашову від співгромадянина неба. К. Фламмаріон».
Саме так — «співгромадянин неба». Для п’ятнадцятирічного хлопця з Харкова це було майже посвяченням.
Обсерваторія на даху батьківського будинку
Ще до того, як стати академіком і директором університетської обсерваторії, Микола Барабашов мав власну — маленьку, саморобну і дуже особисту.
Його домашня обсерваторія розташовувалася на даху батьківського будинку на тодішній вул. Зміївській, 1 у Харкові. Сам будинок не зберігся, але історія про цю маленьку обсерваторію залишилася в біографічних матеріалах ученого.
Барабашов сам зібрав інструменти, шліфував дзеркала і спостерігав. Через старий французький телескоп, який досі зберігається в Музеї астрономії, молодий астроном ночами дивився на Місяць, Марс, Венеру і зорі.
З цього даху почалися його перші серйозні наукові висновки. У 1918 році, аналізуючи яскравість місячної поверхні, Барабашов зрозумів: Місяць покритий пористими вулканічними породами базальтового типу.
Можна тільки уявляти масштаб припущення: жодних місячних експедицій, привезених на Землю каменів чи космічних станцій. Лише телескоп, спостереження і розрахунки.
А тепер — найцікавіша частина.
За спогадами самого Барабашова, його висновки зустрічали скептично. Він згадував, що американські колеги жартували: «Можна подумати, що Місяць видно тільки в Харкові».
Виявилося, що харківський хлопець таки щось роздивився.
Частина Місяця, яку ніхто не бачив
З 1918-го Барабашов намагався зрозуміти, з чого складається Місяць. Через чотири десятиліття йому довелося працювати вже над іншою проблемою: що знаходиться на його зворотному боці?
До 1959 року люди не мали фотографій цієї півкулі Місяця. Вона постійно повернена від Землі, тому протягом століть залишалася буквально темною стороною для людського ока.
Все змінила радянська автоматична станція «Луна-3». У жовтні 1959 року вона вперше сфотографувала невидиму із Землі півкулю Місяця й передала зображення на Землю.
Але побачити — ще не означало зрозуміти. Фотографії були нечіткими, а науковцям потрібно було перетворити плями й тіні на карту.
У 1960 році вийшов перший «Атлас зворотного боку Місяця». Барабашов був одним із трьох його редакторів — разом з Олександром Михайловим та Юрієм Липським. Вони систематизували перші зображення невидимої раніше півкулі, описували її поверхню та складали карти. Харківська астрономічна обсерваторія також була залучена до робіт радянської космічної програми.
Тож людина, яка колись розглядала Місяць із харківського даху, тепер допомагала складати карту його боку, якого до цього ніхто на Землі не бачив.
Академік, який хотів показати космос усім
Барабашов міг би залишитися в історії просто як серйозний науковець. Але йому цього було замало. Він розумів: люди хочуть бачити космос власними очима.
І тому в 1957 році — у рік запуску першого штучного супутника Землі — у Харкові відкрився планетарій. Відкрився значною мірою завдяки наполегливості науковця.
Але популяризація космосу не обмежувалася лекціями й планетарієм. Барабашов був ще й винахідником. Разом із конструктором Миколою Пономарьовим він створив перший радянський спектрогеліоскоп — прилад для дослідження Сонця.
За життя Барабашов опублікував близько 600 наукових праць, а його дослідження стали основою харківської школи планетології.
Але якщо після всього цього вам здається, що перед нами типовий суворий академік — ні.
Читайте також:
- «Зірки над Харковом не згасли». Як університетська обсерваторія робить проривні дослідження без надпотужних телескопів
- ХПІ став учасником міжнародної програми з вивчення космічної погоди
- Як дослідник Семен Брауде розвивав школу харківських радіоастрономів
Що ще ми не знали про Миколу Барабашова?
У родині Барабашових була музика: мати Миколи закінчила Харківську консерваторію, а сам він грав на скрипці.
Але вченого зацікавила й значно дивніша штука — терменвокс Льва Термена. Це електронний музичний інструмент, на якому не потрібно натискати клавіші чи торкатися струн: звук змінюється від рухів рук біля антен.
Барабашов вирішив зробити власний інструмент. За музейними матеріалами про вченого, він сконструював саморобний терменвокс і грав на ньому.
Також Барабашов захоплювався кольоровою фотографією і аматорським кіно. Разом зі співробітниками обсерваторії він знімав і експериментував із кольоровою фотографією — на той час це було технічно складним і нішевим хобі.
А у 1941 році Барабашов разом із дружиною записався до народного ополчення. Його астрономічні знання знадобилися військовим: Барабашов навчав льотчиків і зенітників розрізняти сигнальні вогні літаків та зорі, які могли бути прийняті за повітряні цілі. Він сконструював для зенітників прилад для точного враження цілей.
Барабашов починав із даху батьківського будинку в Харкові — з телескопом, який допомагав йому роздивлятися Місяць. Далі намагався зрозуміти, з чого цей Місяць зроблений. Потім допомагав людству розбирати перші фотографії його невидимого боку.
А зрештою, його ім’я опинилося на Марсі.
Текст створено ГО «Люк — медійна група» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
Текст — Ніно Авалішвілі, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко
Новини
Новини
Новини
Новини
Новини 
