Саша Шай: «Скажений аптекар», цуценя Булка, вибухи, «Гради»

У Саши було багато ролей на сцені: маленький Аполлон в Apollo, Ернесто в «Альтернативі» та Cкорик в «Страждання на Гончарівці». Останню виставу я встигла подивитись за кілька днів перед війною і зібрала «Нєфтє-бінго».

Після початку війни у Саши з’явилася ще одна роль.

Відкриваю листування, бачу довоєнні повідомлення, де ми з Сашею говоримо про вечірку дня народження «Люка» та сценарій. Саша — один із ведучих свята.

Потім — відеоповідомлення, де я прошу його не прибирати зі спектаклю Apollo мою улюблену репліку про лебедів із шин на Салтівці:

«Быть на своем месте — это быть на Новых Домах, там где лебеди, лебеди из шин. Где после сильного ливня нужно прыгать с камня на камень, чтобы не намочить ноги».

В одному з повідомлень Саша каже мені: 

«Катю, я тобі з усією відповідальністю заявляю: війни не буде».

2 березня, сьомий день війни 

Відправляю Саші фотографію своєї собаки Ери і пишу:

«Приём, люблю тебя, держи собачку!»

У відповідь він надсилає 10-секундне відео, де цуценя їсть із миски. До нього приписка:

«Приём, люблю тебя и крепко обнимаю вас!

Держи собачку, у меня теперь тоже есть!»

Так у нашому листуванні починається п’єса «Скажений аптекар». І цуценя Булка.

***

Згадую слова Саші, де він обіцяв, що війни не буде. Питаю: «А це що зараз відбувається?».

Да, блять, Кать, я розумію. Я не стримав свою обіцянку. Та я і сам думав, що війни не буде. 

А зараз що? Блять, сьомий день цієї піздорєзки. Ніхто не думав, що все буде так. Але прикольно, що це хаос. Хаос, в якому ми знаємо своє місце (говорить цитатою з вистави Apollo). Це хаос, в якому ми знаємо своє місце. І кожен робить що може. 

Виходить, що я трохи піздабол. Я запиздівся тобі два місяці тому. Це так виходить чи не так? Начебто так.

Я ніколи не уявляв і не думав, що буду настільки рад цуценю. Цуценю? Цуценя? Ха! Цуценя! Смішне слово. Ніколи не думав, що буду настільки радий собаці. Це новий друг, член нашої родини. 

Але я можу зі стовідсотковою впевненістю сказати, що скоро війні буде кінець. Росії буде взагалі пізда. А ми заживемо на планеті в спокої, мирі та злагоді. Далі буде! Нам ще стільки всього треба зробити!

Приїде тупо вся планета в Україну. В Харків, в Київ! Подивитись, що тут відбувається. Що відбувалось. Відчуваю, що нас вже чекає, стоїть на фінішній прямій і чекає. Нове, цікаве та прикольне життя.

Це просто недоступне знання, недоступний досвід. Якщо ти не переживав того, що тут відбувається, ти ніколи цього не зрозумієш. Словами це не описати, це дуже сильно. 

Починає співати: Ей-ей-ей-па-да-па-па-па-да-па!

Літають самольоти в нас зараз. В них стріляють українські ПВО-шки, які під’їхали. Російські літаки бомблять нас, дуже гучно на вулиці (позіхає). 

Вже немає такої паніки, як була. Немає страху. Є тільки впевненість та гордість за свою країну і всіх людей, які її захищають. І огида к їбаному Путіну.

Все буде добре, Катя. Все буде просто ахуєнно. А за те, що вони зробили, заплатять свою ціну. Вони вже її платять. Кончені тупі тварюки. 

Саша продовжує лаятись, б’є кулаком в подушку. Кажу Саші, що собака — це класс, але пропоную домовитись, що прогнози про війну дає не він.

3 березня, восьмий день війни

Катю, привіт! Зараз я покажу тобі свою собаку. Хто спить? Ніхто не спить! Скажений аптекар уже з сьомої ранку їбошить тут. Я затарений раз, затарений два, пакет — три. Сьогодні був найжирніший улов! Я заїхав на відкриття та купив ліків на 25 тисяч. Тому зараз я доїду хоч кудись і скину тобі свою собаку.

Наступне відеоповідомлення: в кадрі Булка, Саша тріпає її за щоку. Булка — чарівна.

Ось вона, моя дівчинка, моя солодка!

Саша гладить їй пузо, Булка починає кусати його пальці.

А ще в мене брат такий музон робить вдома. З російським військовим кораблем!

Камера перемикається на ноутбук, в якому відкрита програма для зведення музики. На фоні грає біт, на який накладений запис розмови військових з відомим «Русский военный корабль иди нахуй».

У мене Булочка дуже боїться всіх цих вибухів. Переживає. І цілує мене. Так, солодка собака? Все, я з тобою. Все гаразд.

Притискає до себе Булку. Цуценя облизує обличчя Саши.

Тварюки. Примушують її скиглити, плакати і кричати.

Пропоную Саші закинути грошей від знайомого. Відправляю фотографію своєї собаки. Він пише, що ми з Ерою класні, продовжує вже відеоповідомленнями. 

Продовжує доповідати про обставновку в  сонцезахисних окулярах, з самокруткою в зубах:

Та нормально з грошима! Все гаразд, поки що є! У нас починають вже пострілювати, здається, «Гради» прокинулись. А мені терміново потрібно діабетикам інсулінчику купити і все, що потрібно!

Наступне відеоповідомлення Саша надсилає вже з дому. В кадрі знову він і Булка.

Найбільше ця дівчинка любить, коли її гладять по пузику! Ай-ай! Віддай мені мій палець!

Булка кайфує від чухання пузика, іноді кусає Сашу за пальці. Відправляю відповідь, 

кажу, що він, звісно, знайшов красуню, але чухання пузика вони всі люблять. У якості доказу показую, як чухаю свою Еру. Кажу Саші, що завалювала обличчя від нього як від актора, а тепер від того, що він під «Градами» купує інсулін.

4 березня, дев’ятий день війни

Катю, привіт! Дивись, ось мала ходить. Вийшли на прогулянку. Нас обстрілюють.

В кадрі Булка виляє хвостом, нюхає землю. На фоні звучать вибухи. Саша перемикається на фронтальну камеру. Знову палить.

Обстрілюють дуже сильно. Ми вчора вирішили, що треба їхати. На моєму шаленому велосипеді спустилися колеса. Як знак. Просто спустилися. Так що я не скажений, я вже просто аптекар. 

Намагався сьогодні виїхати, але нічого не вийшло. Я по дорозі назад… Дивись, щось риє!

В кадрі знову Булка. Знайшла щось у снігу і намагається викопати.

Булка, що ти там риєш? Що ти нарила? Що унюхала? Фу, не треба! 

Коротше, я вже став просто аптекарем. Дорогою назад хотів зайти в аптеку, а вони працюють до дванадцятої. І ось я вже не скажений, і вже навіть не аптекар. 

Спробуємо сьогодні поїхати поїздом. Мама їхати не хоче. Я вчора просто на колінах стояв, казав: «Поїхали». А вона ніяк…

Лунає вибух. Саша дивиться вбік, мовчить, потім продовжує говорити. 

Мама не хоче їхати ні в якому разі. Тому вона залишається тут з Булкою.

Не хочеться її залишати. Тут багато сусідів, з якими вона може тусити. Купили їй їжу, на місяць точно вистачить. Води 30 літрів. Але все одно складно.

На фоні знову лунають вибухи.

Складно, і говорити з нею про це складно. Вона просто каже «ні» і нічого ти не зробиш. Ми її мало не на руках несли в підвал, коли тут літали винищувачі. 

Вона не хоче йти до підвалу, бо там некомфортно. Робить усе, щоб не розуміти, що йде війна.

Знову вибухи. І спів птахів. 

Ми хотіли сьогодні поїхати з Іваном. Зідзвонилися з ним учора і зрозуміли, що настав час. 

Вчора поки був в аптеці (коли я ще був скаженим аптекарем) дуже багато всього купив. Просто пиздець, який вдалий день був! І десь в 500 метрах від мене — вибух. Максимально голосно та близько. 

Зрозумів, що це пізда. Психологічний стан був дуже гнітючим. Стан, що говорить про від’їзд.

Вибух.

Зараз чекаємо на сусіда. Він відвезе нас на вокзал. Спробуємо виїхати о шостій, не вийде — поїдемо о десятій.

Булка виявилась дуже розумною. Хоч і маленька, але така розумна! Розуміє взагалі все. Вириває тут усе з-під снігу. Якась особлива. Замоталася щойно повідцем навколо дерева! Вже не боїться пострілів. Дуже смілива. І весела.

Спочатку була ця стрілянина, героїзм, добрі справи, спасіння життя. Це й зараз так. Сьогодні, коли нам не вдалося виїхати, ми пройшлися містом і тут вже починається трешачок. Більшість «Кисетів» та магазинів просто без дверей. Їх виривають та грабують.

Вибухи.

Робочі магазини практично без товарів, нічого не підвозять. Люди починають сильно панікувати. 

Дивись!

Перемикає камеру з фронтальної на Булку.

Стрибає, у сніжочку грається!

Спочатку за відчуттями це мало тривати пару днів або тиждень, ми були дуже згуртовані та живі…

Вибухи.

…вважали, що переживемо це. Проте зараз вже дев’ятий день, втома бере своє. 

Переживаємо, що Харків за 40 км від кордону. По суші Росія не йде, їхня армія просто не може пройти — їм миттєво дають пізди наші хлопці. Вони їх просто їбашуть.

Самокрутка Саши затухає, він знов підкурює.

Залишається лише небо. І Росія це використовує. Подивився зараз фотографії Харкова у центрі. Це взагалі пиздець. Не знаю, чи чути на фоні ці постріли, але вони не припиняються вже котрий день. З сьомої ранку як по будильнику.

Булка, що ти там їж?! Кісточку знайшла.

Вибухи. 

Вибухи просто не припиняються. Винищувачі, що пролітають над головою, тільки доповнюють цю прекрасну картину. Тому…

Сьогодні було таке розчарування, що ми витратили багато сил та енергії на те, щоб виїхати, а результату жодного. Але не хочеться залишатися в цій ямі розпачу, з думками, що не поїхав вчасно.

Булка, ходімо! Ось я беру її на ручки. І несу додому!

Бігати під цими сиренами. У підвал, з підвалу. Здається, навіть якби мені дали зараз автомат у руки, щоб я всіх заїбашил, це не припиниться. В них наше небо.

Переводить камеру на Булку.

Не розумію, як це — залишити тут маму із сусідами. Але я вже втомився її просити, слухати про те, що це її рішення та її життя. І їй вибирати, що робити, як їй жити. Що це будинок, який вона ніколи не хоче покидати.

Але як це можна назвати будинком? Коли над тобою літають винищувачі, а ти просто сидиш, і вже навіть без страху і паніки чекаєш, коли це закінчиться. Вдарить зараз у твою хату чи не вдарить. Або вдарить у будинок сусідів і ти підеш їх рятувати, витягувати їхні тіла з-під завалів.

Збираємося на вокзал. Кажуть, там зараз понад тисячу людей. Ймовірно, ми не встигнемо поїхати до комендантської години. Якщо не поїдемо, підемо ночувати у метро. І то не зрозуміло, чи пустять.

Підемо тунелями метро з Маршала Жукова. По тунелях точно можна. Запитаємо у волонтерів, вони підкажуть, як пройти. Тримай за нас кулачки. Обіймаю!

Катерина Переверзева

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.