Головна » Люди » «Це весело. І цього вже має бути достатньо». Інтерв’ю зі Славою Кедром
…

«Це весело. І цього вже має бути достатньо». Інтерв’ю зі Славою Кедром

Час прочитання: 7 хв

Людина-волонтер, людина-діджей, людина-настрій, людина-машина. Резидент клубу «Живот», актор інародного театру абсурду «Горобчик», соліст панк-рок гурту «ПРОКЛЯТИЙ ХУЙ»Слава Кєдр.

Одного разу, на придержпромській кухні, Alex Xepaces та Слава обговорили все можливе та важливе: «Горобчик» та театр, «ХУЙ» та музику, волонтерство, суспільство, плани на майбутнє та звідки брати натхнення на майже 666-й день війни.

«Десь далеко, в даркрумі Всесвіту, від нас кайфує Бог»

— Як справи? Як настрій? Де ти зараз?

У мене «бананова лихоманка» — настрій відповідний. А знаходжусь я зараз на початку цього інтерв’ю і збираюсь дійти до кінця!

Панк
Слава Кедр

Пропоную ненадовго заплити в ностальгію. Розкажи про свій шлях з «Горобчиком»? З чого все почалося?

Це шлях, яким я буду йти до кінця, неважливо де та чим буду займатися. «Горобчик» — це справжня магія. Але не ми керували магією, і не вона нами. Ми просто взялись за руки з цією магією і разом почали прикалуватись. Як підсумок — світ отримав найкращий подарунок — інародний театр абсурду «Горобчик». 

Я впевнений шо навіть десь далеко, в даркрумі Всесвіту, від нас кайфує Бог… чи Елвіс, я не знаю хто там зараз головний. 

Що вам дала «Ліга сміху» [український гумористичний проєкт від «Студії “Квартал 95”», — «Люк»]?

«Ліга сміху» була для нас можливістю показати на всю країну дещо зовсім інше, до чого ніхто не звик. Ми цією можливістю скористалися. Пройшли величезний шлях від неприйняття і хейту до перемоги. Це був не просто сезон, а «Битва Титанів», з найкращими командами за все існування проекту. Це була не просто перемога «Горобчика», це перемога харківського андеграунду, перемога абсурду.

— Що скажеш про акторський досвід? Що він тобі дав?

Акторський досвід дав мені можливість прикалуватись на служіннях Мунтяна так, щоб ніхто не спалив, шо я прикалуюсь. Але театр дав набагато більше, ніж акторський досвід: я дуже прокачав скіли режисера, сценариста, постановника. але головне — отримав унікальний погляд на мистецтво і світ. Цьому не навчитись за гроші. 

Панк
«Інародний театр абсурду „Горобчик“» (колишня назва «Воробушек»)

«”Ікона волонтерської двіжухи” — це точно не я» 

— Повномасштабна війна. Як ти її зустрів та в який момент в твоєму житті з’явилося волонтерство?

Повномасштабне вторгнення зустрів у Харкові, потім поїхав до мами в село і трішки побув там. На третій тиждень війни я сам не зрозумів, як я вже у Дніпрі став займатися волонтерством. До речі, росія — це йобаний гній.

— Тебе можна вважати іконою не тільки харківської волонтерської двіжухи, а й української. Чи вважаєш ти, що вже зробив достатньо і можна відпочити?

А шо значить достатньо? Як може бути достатньо, коли війна продовжується, потреб у військових не стає менше. Якщо в мене є якась можливість допомагати, то я буду це робити.

З приводу «ікони волонтерської двіжухи» — це точно не я. Але заперечувати свій внесок у «волонтерську двіжуху» я не буду. Бо вважаю, що я змінив підхід до зборів — це охуєнно. 

Панк

З моменту, як ми зняли перший креативний відос і до сьогодні, було стільки великих зборів, які дуже швидко закривались, тому що люди вкладали багато сил, щоб зробити охуєнні відоси. Але я пам’ятаю, як я, бляха, переживав, коли викладав перший відос. Я не знав, як люди це сприймуть, бо такого ще не було. Але в мене був запит, і якось треба було привернути увагу до збору. Дарма переживав.

— Який висновок ти зробив за часи волонтерства?

Людей, які підтримують збори так багато, і вони такі охуєнні! Я вдячний кожному з них, бо це саме вони закривають всі збори. Люди, ви — сила! 

— За скільки часу ти закрив банку найшвидше?

Зазвичай, всі великі збори, на 300 або 500 тисяч гривень, закривались за добу. Два мільйони я збирав тиждень, бо таких великих зборів я ще не робив. Отанній збір на 5 мільйонів гривень, заради якого легендарний гурт BADSTREET BOYS знову зібрався разом, ми закрили десь за десять годин. А за три дні на «банці» було вже сім мільйонів.

— Стосовно вашого продакшену. Розкажи про команду? Наскільки виробництво такого контенту б’є по карману?

Продакшн виглядає супер професійно, тому що над ним так працюють. Починали ми це робити втрьох: я, Микита Борода та Сергій Q-Head, знаходячись у Дніпрі. Це хлопці, з якими я граю у панк-гурті «ПРОКЛЯТИЙ ХУЙ»

Микита — оператор, який починав знімати наші відоси, а Ісус [Сергій Q-Head] — просто музичний геній. Він робить саунд-дизайн, пише музику. Я спробував себе у ролі режисера — мені дуже сподобалось і в мене це виходить. Але зараз я більшість часу знаходжусь в Києві та знімаюсь із чуваком Мішею [Сухомлиним]. З ним ми вперше знімали мій найбільший (на той час) збір на два «лями» та відчули один одного як оператор і режисер. Продовжуватимемо в тому ж дусі. 

Чи б’є по карману? Як би сказав Чак Норіс: «Ти називаєш це “ударом”? Бо воно взагалі не б’є. Ну, майже». Коли в кінці ти отримуєш такий якісний продукт та витрачаєш 1000-3000 гривень, а збираєш декілька мільйонів, то це супер охуєнно. Круто, що люди об’єднані та роблять все можливе задля наших захисників та нашої перемоги. Головне не пройобувати це.


Читайте також:


«Для деякої кількості людей ми тупо стали новою релігією»

— Як народився «ПРОКЛЯТИЙ ХУЙ»? Як зараз існує гурт?

Іду я якось взимку в Харкові, заходжу в «ПОХ паб». Там був івент, якісь гурти грали панк-рок. Стою й думаю: «А зробити пиздатий панк-рок не настільки й важко! Чого нема гурту якогось, який робить якісну, справжню панкуху українською? І щоб він мені подобався. І чого б це самому не зробити?»

Відкриваю нотатки в телефоні та просто починаю писати все, що приходить в голову. Назва — «ПРОКЛЯТИЙ ХУЙ», перша пісня — «Проклятий хуй», друга — хай буде «Армін Ван Бюрен», ну і чому б не зробити кавер на «911». Висилаю пацанам і кажу, що треба робити. Приїхав, зробили. 

Панк

Що це для тебе?

Це весело. І цього вже має бути достатньо, але це ще й важливо. Я така людина, мені потрібно щось створювати, для того, щоб жити. Ну і бажано створювати щось охуєнне. І я бачу, що у нас вийшло. Для деякої кількості людей ми тупо стали новою релігією. Тож, поки ще поїбашимо. 

— Що скажеш щодо конфлікту між гуртом «ПРОКЛЯТИЙ ХУЙ» та медіа СЛУХ? 

У нас немає конфлікту зі СЛУХом. Все набагато гірше — у них конфлікт із українською культурою. Вони просто ігнорують існування справжнього мистецтва, але за мистецтвом правда. А правда сильніша за СЛУХи.

— Ти часто граєш у харківських барах і далеко не панк-рок. Яким жанрам віддаєш перевагу?

«Віддаю перевагу» звучить якось некоректно стосовно цих жанрів. У нас справжнє кохання і нам завжди весело разом. Ніколи не знаєш, чого чекати від цих ламаних ритмів. В цьому і краса джанглу та драм-н-бейсу. В них є душа. Вони живі. 

Панк

— Що скажеш про українську сцену? Як із нею справи, на твою думку?

Обʼєктивно — українська сцена розцвітає. Нам пощастило спостерігати народження нового та унікального українського мистецтва. Звісно, поки це не глобально, але ж це тільки початок. А всяка хуйня, яка не несе в собі жодної цінності, завжди була і буде. Але мистецтво стає сильнішим і у людей вже є вибір. 

Типу є два стула, на одному — Оля Полякова, на другому — Стас Корольов. На який сядеш, а на який станеш, щоб повіситись?

Українська сцена — це як зібраний пазл, який колективно збирався. Він готовий, але є пройобані деталі. І коли дивишся на готовий пазл, може здаватись, що пройобані елементи не важливі, і в цілому на картину ніяк не впливають. Але — диявол в деталях! Тому хочеться, щоб сьогодні були зафіксовані і помічені дійсно унікальні й важливі явища в українській культурі. Наприклад, як можно ігнорувати існування гурту «229»? 

В цьому можуть допомогти музичні медіа, але вони зараз пережовують одну й ту ж саму хуйню. Ось «Люк» — класне. 

Панк

— Як пояснити феномен «байрактарщини»? Чи довговічна ця історія? Вона має бути чи ти кажеш цьому остаточне «ні», бо право на існування має тільки якісне музло?

«Байрактарщина» — це хуйово. Особисто я більше люблю ранню пост-джавелінщину, доброговечорамизукраїнщину, хаймарс-метал, калуш-грайм і скофка-фонк. З електронних напрямків раджу UK воваїбашїблять garage.

Найкраще, що ми можемо зробити з цією хуйньою — ігнорувати її. Хай вона сама себе пожирає. 

Чи є думки щодо дій Міністерства культури? Що б передати пану Ткаченку?

У нас із Міністерством культури взаємні відносини — вони не помічають існування культури, а культура не помічає їх. Ткаченку передав би жирний спліф та вініл «Mellow Gold» від Beck років тридцять тому. Можливо, тоді б щось змінилося. 

«”Живот” — це Шир, в якому своє життя у гармонії, всі справжні і ніхто нікому не робить зла»

— Розкажи про клуб «Живот». Як ти там опинився? 

Та якось сидів у барі, бухав, і якийсь тіп клофелін підмішав — прокидаюсь в «Животі», драмчік грає, він мені ще якусь «Зелену хуйню» дає. Це був Ігор Аскет, артдиректор «Живота». З того часу ми дружимо.

Ну а якщо більш детально, то я не пам’ятаю, коли саме я там опинився, але в ті часи техно тусовки були рідкістю. Тоді грало те, що мені подобається — рідні ламані ритми. Охуєнні часи були, єбать! 

Панк

— Що це місце для тебе? 

Багато разів відповідав на це питання та казав, що «Живот» — це дім та місце сили. Насправді це так, але зараз відповідаючи тобі, зрозумів: це — Шир. Є Середзем’я, де всякі орки, зло та все інше. А є Шир, в якому своє життя у гармонії, всі справжні і ніхто нікому не робить зла, всі приймають один одного яким він є. 

— В чому зараз основна потреба «Животу»? Чи потрібна якась допомога від харків’ян?

Вимальовується така хуйня: харків’яни його люблять, будуть туди ходити та наповнювати це місце енергією. І зараз це було б супер важливо, бо «Живот» збирає багато людей, а отже, це й багато зібраних коштів на потреби ЗСУ.

Потреба в тому, щоб деякі люди, які займають нахуй нікому не потрібні совкові посади, не те, щоб щось для «Живота» робили, а просто від’їбались, дозволили проводити заходи та не заважали збирати кошти. Бо дійсно, хуйня якась. «Марківна, ну ти чьо?» 

Як, на твою думку, під час війни створюються ідеали, якщо говорити саме про цивільних, не волонтерів? Хто молодець?

Як би сказав Люк Скайуокер: «Треба вміти служити своєму внутрішньому світлу, яким би тьмяним воно не сдавалось». І не бути гондоном. 

Панк

— Які плани на майбутнє та чи будуєш ти їх взагалі?

Ніяких планів. Імпровізація. 

Що чекати від тебе найближчим часом?

Дивлячись, коли це читають. Можливо, я зараз збираюсь спати, а може, намагаюсь пройти на національний відбір Євробачення, хулі.

Alex Xepaces, фотографії — з особистого архіву Слави Кедра, обкладинка — Катерина Дрозд

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Якщо ви хочете підтримати «Люк» та виготовлення якісного медіа-контенту, ви можете оформити щомісячну підписку або закинути донат разово будь-якою зручною для вас сумою.

ПІДТРИМАТИ ЛЮК

Поділитись в соц мережах
Підтримати люк