Люди
The Street I Need. Дивіться потужні відеоісторії української молоді про відчуття під час війни та рідні домівки

Проєкт The Street I Need — збірка відеоесе, в яких українські підлітки та молодь разом із музикантами діляться своїми переживаннями під час російсько-української війни та рефлексують на тему сьогодення.

«Люк» публікує відео з описами від учасників та учасниць.

Проєкт The Street I Need — збірка відеоесе, в яких українські підлітки та молодь разом із музикантами діляться своїми переживаннями під час російсько-української війни та рефлексують на тему сьогодення.

«Люк» публікує відео з описами від учасників та учасниць.

The Street I Need — 20 відеоісторій молодих людей з різних регіонів України — Харкова, Києва, Сум, Каховки, Краматорська тощо. Через повномасштабну війну одні з них змушені були покинути власні домівки, інші — залишились.

Розповіді доповнені музичним рядом від сучасних незалежних музикантів та музиканток: Space Spice Boy, Symonenko, Sheetel, Ship Her Son, krapka;KOMA, Monotonne та інших. Текст та відео — самих учасників та учасниць, анімація — Юлія Манжула, дизайн — Дар’я Молокоєдова.

Проєкт створила громадська організація VIDLIK PROJECTS, яка з 2017 року займається створенням та реалізацією соціально-культурних мистецьких ініціатив для підлітків у невеликих містах та селах по всій Україні. Серед них — мистецький центр YOUKH Culture в селі Олександрівка не Херсонщині.

«У проєкті The Street I Need взяли участь підлітки та молодь, яких широкомасштабна війна застала в різних куточках України, — розповідають організатори. — Це історії реальних людей, про їхні переживання та відчуття таких же реальних подій. 

The Street I Need дав змогу кожному з учасників та учасниць задокументувати свої стани та розповісти про них у своїй роботі, розказати про Україну через призму власного досвіду, про місця, в яких ми живемо, про сьогодення і про наш незламний дух».

Презентація проєкту вже відбулася у Вашингтоні, Нью-Йорку (США), Берліні, Ессені (Німеччина), Талліні, Тарту (Естонія), Львові та Харкові.

Віталій Анпілогов / с. Докучаєвське (Харківська область)

Люблю всі види мистецтва, просто хочу жити, просто хочу отримувати щастя від життя.

Рефлексія щодо еміграції з рідного селища та країни, рефлексія щодо війни загалом, тяжкий подих надії через легені, набиті димом війни.

Музика: Sofy Arty

Катерина Дегтяренко / с. Петрово / Теплодар (Одеська область)

Я проста студенка. Закохуюсь і плачу, роблю помилки, знаходжу друзів, посміхаюсь і живу поки живеться, тусуюсь, відкриваю нове і закриваю гештальти, люблю гарячий душ і ненавиджу холодну каву, їм азіатську їжу на вечерю і снідаю тостами з сиром, а коли мені сумно я пишу пісні і ніколи в житті їх не рекордчу. Просто живу. Як і всі.

Я відчувала це так. Ніби поза моєю реальністю завжди є інша картинка моїх відчуттів.

Все в експозиції і передала. Я не розуміла сенсів записаного і не створювала їх сама, але думаю ви їх відчуєте.


Музика: Monotonne 

Єлизавета Шелест / Бровари (Київська область)

Я Ліза, мені 17, народилась та живу в Україні. Люблю документувати реальність, яка мене оточує, фотографую, замальовую, чаруюсь, записую. В моменти, коли мені боляче, сублімую біль у візуальні образи чи текст. Шукаю себе в собі та у світі, що мене оточує. Не їм тваринок. Люблю йогу та в‘язати гачком. Щодня чекаю смерті путіна.

Моє відеоесе про місто, вулицю, емоції та думки, які в мене викликає існування там. Воно про те, як до околиць мого міста наблизились бойові дії, про спробу жити під канонаду артилерійських пострілів. Це осмислення моїх почуттів до місця, де я жила останні роки, відображення їхніх змін.


Музика:
Maksym Atakulov

Софія Гуцул / Каховка, Херсонська область

Мені 17, я не маю змоги знаходитися у себе в місті, сумую за ним, хочу додому.

Я хочу щоби russians disappeared, хочу додому.

Музика: Parking Spot

Надія Мацюк / Київ

Мене звати Надія і мені 26 років. Народилася в Києві, з дитинства займалася спортом, танцями і музикою. Дуже люблю творчість і все, що з нею пов’язано. Люблю фіксувати все що навкруги через об’єктив. Не уявляю своє життя без тварин.

Мій фільм чітко описує моє життя, те яке воно було, яке зараз, і яким має бути попри всі обставини, через які прийшлося прилаштовуватися до нових реалій. Я людина. Я жива. І в мене є своя історія, яку пишу і будую, навіть через втручання, які скрізь моє тіло залишають величезні рани до кінця мого існування.

Музика: Oleksandr Musevych

Анастасія Керпань / Берислав (Херсонська область)

Народилася в Ладижині (Вінницька область). Виросла у Бериславі (Херсонська область). Своїм рідним містом вважає Київ. Обожнює гурт Жадан і Собаки.

Малює собі журналістське майбутнє. Вдома зараз тихо, безпечно і мирно.

Одне з цих тверджень неправдиве.

Моя робота про дім, який я тимчасово втратила. Але з кожним днем страх, що тимчасово перетвориться назавжди, стає ще більшим. Тож моя робота про дім, який я, можливо, втратила назавжди. Боляче.

Музика: Sheetel

Богдан Приходько / Краматорськ (Донецька область) / Київ

Богдан Приходько. 20 років, з них 8 — війни, або 2923 дні, або 70156 годин, або все моє свідоме життя. Вчуся режисурі кіно, намагаюсь дослідити і пізнати світ, людей, культуру паралельно годуючи нашу армію.

В дитинстві мені дуже рідко купували кіндер сюрприз. Бах.Бах.Бах. Ось вам і сюрприз!

За вісім років війни росії вдалося «асвабадіть» тринадцятирічного хлопця від дитинства, вдалося змусити чути постріли під час уроків та місяць переховуватися в селі під Ізюмом.

Як би жахливо це не звучало, але війна мене сформувала, усе моє свідоме життя проходить у цей період. Але з новою фазою війни з’явилась нова загроза — втратити дім, втратити рідних, втратити власне минуле і спогади. Від того у мене пробудилася пам’ять до певних подій у минулому, почалися нові рефлексії та нові питання.

Хто ми без власного минулого? Хто ми без можливості потрапити додому? Які сюрпризи чекають людство попереду? І чи хтось бачив мій загублений «кіндер»?

Музика: PALLAS ATHENA

Олексій Тарасенко / Київ

Студент-юрист. Трохи військовий юрист. Педагог. Трохи драматург.

Знайти причини та мотиви, і в кінці знищити тих, хто найбільше боявся голуб’ячої дрисні. А тих хто боявся менше та мовчав — поневолити, поставити на озброєння бойової скотини України.


Музика:
saturnto

Поліна Коробейник / Суми

Я Поліна. Режисерка театру, засновниця театральної групи «ROFL monkey lalala», авторка освітніх творчих програм майданчику DevaDrama.

Я писала про свою вулицю і клацала в пам’яті як кіно історію. Для мене вийшов зріз історії мого роду, який 6 поколінь жив у місті Суми в Україні. Це зріз моєї пам’яті та пам’яті моїх родичів, це різниця світогляду і світосприйняття, це про мовчання та слово, про пам’ять фактів, які зберігають істину. 

На цій вулиці я народилася уже у вільній країні. Моя прабабуся на цій вулиці виживала від голоду, влаштованого радянською комуністичною владою в 33-х роках 20 століття. Із цієї ж вулиці потім, у 45-му, її син, мій дід, пішов за цю владу воювати. Його дочку, мою маму, зараз із повітря на цій вулиці бомблять російські літаки, нащадки тих самих комуністів. Я жила в безпеці, в людей, яких мій дід ненавидів і називав бандерами. 

Зараз так називають мене. А ці люди захищали мене у своєму домі від танків і бомб росіян, які зараз вбивають мою країну.

Музика: Ratmir Bilodid

Сергій Варламов / Краматорськ (Донецька область)

Декілька років я займаюсь плівковою фотографією, досліджую історію мистецтва та її медіуми, такі як: театр, музика, монументальний живопис. Дуже пошановую природу та шукаю контакт з нею.

В своїй роботі я розказую про свій вид з вікна, можливість споглядати який я втратив, невідомо на який час.


Музика:
Filatov

Софія Гальченко / с. Новобіла, Луганська область

Я Соня. Мені 17 років. Я люблю гуляти і фотографувати все красиве. Люблю випікати, слухаючи музику. Улюблені свята — Пасха і Кутя. Люблю Гаррі Поттера (улюбена частина — «Гаррі Поттер і напівкровний принц»).

Це відеоесе про мою домівку. Я скучила за нею. Дуже.

Музика: Space Spice Boy

Стефан Музика / Київ

Мій фільм — про те, як моя власна історія стала досліджувати, а зрештою вплелась в мереживо історій мого міста, моєї вулиці, і як не відпускає мене і тужить за мною через призму війни.

Музика: Ratmir Bilodid

Єгор Кучерук / Київ

Чоловік, студент, дизайнер, художник, тамада.

Це робота про страх, відчуженість і про критичну цінність соціалізації, на яку, як виявилося, я вже давно не здатен.

Музика: Igor Nadobranich

Юлія Мелеш / Ужгород

Мені 17 років, я навчаюсь на першому курсі медичного університету. Ціную і практикую мистецтво у всіх його проявах. Малюю, пишу, знімаю зазвичай під псевдонімом Nox.

І в мистецтві, і в навчанні у мене однакова мета: вивчити свідомість і підсвідомість.

У цьому відеоесе я намагалась передати стан середовища в якому я зараз перебуваю. Стан своїх вулиць і людей, які кожного дня ними ходять. Вони формують мене і виставляють межі для настрою; бережуть страхи, сіють спокій і все-все передають деталями. В деталях. Слава Нації!!!

Музика: Ira Krapka

Дар’я Богдан / Харків

Я студентка/акторка. Мені 20. В мене красиві чорні брови, бо я українка.

Мій фільм про мій стан і буття під час перших 10 днів війни. Про провулок за яким сумую і який зараз дуже далеко.

Музика: Ratmir Bilodid

Софія Воробйова / Каховка (Херсонська область)

По життю тихо спостерігаю за тим, що мене оточує, мрію. Спостереження, як не дивно, допомагають мені дослідити саму себе. мрійливість у цьому заважає. Нескінченні внутрішні конфлікти дають відчути себе живою, точніше їх результат у вигляді творчих спроб зафіксувати мій стан. 

У відео мої думки, які з’являються у голові у цих умовах. У ситуації, що дала відчути цілий спектр емоцій, що не дає можливості проконтролювати емоції і уникнути негативних наслідків.

Зараз ми проживаємо історичні події і я, можна сказати, знаходжусь у їх центрі, на окупованій території, і я дуже хочу, щоб якомога більше людей знали правду і допомагали Україні, підтримували, слідкували за новинами. Через відео я хотіла поділитись своїми думками, що виникають у моїй голові і відчуттями, з якими проживаю ці часи.


Музика:
Ship Her Son

Дар’я Молокоєдова / Харків

Я Даша. Я людина. Я українка і Я хочу додому.

Це відео про те як мене та моїх друзів застала війна, як я її відчуваю, як я відчуваю себе та як триває життя.


Музика:
Parking Spot

Софія Артюхіна / Слов’янськ (Донецька область)

Я Соня з міста Слов’янськ. Народжена у двохтисячних. Дитина євроремонта, до якого часом не личить хай-тек і лофт, тому дуже болісно дерти шпалери з 3д принтом яблука.

Моє відеоесе про останні дні, які я була у Слов‘янську. Про єдиного знайомого, що залишився в місті і погодився знімати. Про те, як щось в небі пролетіло низько й голосно і ми побігли по домам. Про сльози під час перегляду архівних відео, бо на них так зрадницьки в очах гориш щасливим майбутнім і точно тямиш, що ти вдома, бо тоді у 2014 Слов‘янськ вистояв. І якщо маршрутка не приїде, ти знаєш як дійти пішки, бо ти тут виріс. Це Україна! 

Моє відео про війну, що йде з 2014 і дотепер.


Музика:
Maksym Atakulov

Матвій Кушнар / Херсон

22 роки, 1,95, люблю цигарки та доту.

Мій фільм — моя внутрішня окраса денності життя мого міста.


Музика:
KeraúnoS

Єлизавета Шерстньова, Дмитро Філатов / Київ / Краматорськ (Донецька область)

Ліза і Діма. Ми шукаємо шматочки себе в чомусь чужому світі.

Кохання та війна, це дуже прозаічно. Любов — це міст між мною і тобою. Війна не зламає цей міст. 


Музика:
Filatov


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.