«Це не “я художник, я так віжу”». Арттерапевт та хореограф Віктор Рубан про методи відновлення творчістю

Кемпи і лекції від Art Therapy Force

Проєкт Art Therapy Force — це всеукраїнська платформа, присвячена терапії творчістю. Вона складається з освітніх матеріалів (лекцій, статей з арттерапії), та мистецьких ініціатив на базах українських лікарень, прихистків для релокованих людей і дитячих притулків. У межах проєкту реалізують ретріт табори для дітей і підлітків, які зазнали травматичного досвіду після початку повномасштабного вторгнення.

Ми почали з освітніх кемпів для дітей з понад сотнею митців на острові Малі Бріуні у Хорватії влітку 2022 року. Потім була серія лекцій від Найджела Осборна [професора музичних і гуманітарних наук Единбурзького університету, фахівця з досвідом роботи в зонах конфліктів, — «Люк»] на базі Українського католицького університету та ХНУМ імені І. П. Котляревського. Це були фахові зустрічі для митців та психотерапевтів про елементи музикотерапії в роботі з різними категоріями дітей: з особливими потребами, з притулків, в паліативній медицині, без батьків, з переселенцями. 

Студенти не тільки пройшли навчання від Найджела, а вже працюють з дітками: приходять на сесії, спілкуються, допомагають пережити труднощі. Ми обговорюємо з іншими університетами запуск додаткової спеціалізації на базі мистецьких спеціальностей. Це дозволить артистам отримати спеціалізацію «арттерапія / артпедагогіка» з застосуванням того виду мистецтва, з яким вони працюють. 

Табір Kid’s Art Retreat Camp — це тестовий проєкт. Ми зібрали 35 дітей з восьми найбільш уражених регіонів і 15 супроводжуючих дорослих. Програма активностей була насиченою: робота з малюнком, рухом, тілом, колажами, музикою, відеомейкінгом, саунддизайном, прогулянки, ігри, концерти.

Ми розробили програму так, аби діти не тільки відволіклись, а й згадали, що вони вже зараз можуть робити цінні речі, а ми б осмислювати разом з ними їхню творчість, стимулювали креативність, підсилювали їх. 

Ми вперше одночасно працюємо на підсилення і дітей, і супроводжуючих, серед яких є також декілька діючих арттерапевтів для супроводу учасників. Є спільні активності, а є окремі лекції та воркшопи для дорослих. Під час активностей ми говорили і про гормони стресу, і про протокол роботи з кризовими станами, з панічними атаками. Розповідаючи про роботу з тілом, я зосередився на елементах, з якими працюю в межах програми підготовки інструкторів першої психологічної допомоги для військових.

Арттерапія — «зібратись до відчуттів»

Ми фокусуємося саме на методах терапії творчістю, бо психоаналітичні методи чи медикаментозний підхід обмежені у роботі з критичними станами. 

Психоаналітичні методи — це психоаналіз, частково гештальт-терапія, транзактний аналіз та інші. Їх мета — навчити приймати альтернативні рішення, а не ходити в сценаріях зачарованим колом. Це не про критичні стани або підвищення соціальної та внутрішньої адаптивності до стресу, саморегуляції, виходу з депресивних станів. 

Навпроти, арттерапія допомагає швидко пропрацьовувати критичні стани, особливо корисна робота з тілом — рух, дихання, заземлення, центрування, робота з ритмічністю, взаємодія з іншими людьми через рух. З 2014 року ми з колегами-терапевтами перевірили дієвість цих методів у роботі з людьми, постраждалими від війни.

Аби побачити різницю між аналітичними методами та елементами терапії творчістю, можна спитати людину «як ти?», «як ти себе почуваєш?» і дочекатися відповіді словами, а можна запропонувати відповісти невеличкою руховою фразою, без слів.

Коли ми вербалізуємо, це одна історія. А от коли у процесі малюємо або виражаємо це жестом, то можемо оминути рівень слів і підключити частину нашої свідомості, яка має метафоричне, довербальне сприйняття. Творчий жест дозволяє пропускати крізь себе переживання, бути з ними в контакті та інтегрувати їх.

Діти на кемпі щодня разом писали пісні, грали на інструментах, кастаньєтах, маракасах. Що тоді відбувалось між дітками? Навіть якщо їм важко комунікувати між собою словами, вони пограли разом — і вже познайомилися. І вже зовсім інша динаміка: вони емоційно розкутіше себе почувають, можуть вільно говорити про  емоції, менше стримувати себе та, відповідно, менше накопичувати стрес. У цього вже є терапевтичний ефект, тому що рух відбувся, гормональна встряска: кортизол і адреналін вивільнились, дофамін та серотонін з’явились через задоволення від руху. 

Англійською мовою є класний вираз — «to come to your senses», зібратися до своїх відчуттів. Це те, що дає терапія творчістю — допомагає зібратись, зрозуміти емоції.

Якщо креативно підходити до реальності навколо, можна побачити багато ресурсів для того, щоб попри будь-які обставини знаходити моменти радості, відпочинку, задоволення, радості комунікації, гордості за те, що зробив.

З цим працює терапія творчістю в мультимодальному підході (вона охоплює і арттерапію, але це ширший спектр практик). Мультимодальний підхід пропонує розглядати кожну людину як систему, що має багато сторін прояву себе. Чим більше модальностей я можу свідомо реалізовувати і підсилювати себе через них, тим більш насиченим буде моє життя. 

Чек-ліст: чи працює з вами професіонал?

Робота з творчістю дає швидкий ефект саме тому, що це безпосередній діалог із «зарядженою» частиною психіки, травмою, болючою ситуацією. 

Арттерапевт має знати, як спілкуватись із людиною, яка потребує допомоги, як не тягнути клієнта на собі та давати йому відповідальність, як допомагати встати на ноги — аби людина могла впоратись без вас і після завершення роботи.

Як визначити, що з вами працюють не якісно і називають арттерапією те, що нею не є? 

1. Немає етапу знайомства, первинного контакту та прояснення вашої мотивації (з чим ви хочете та готові працювати, а з чим ні).
   Це одразу дзвіночок, що вас тягнуть в свою історію, а не займаються вашою. 

2. Відсутність діалогу та альтернатив.
   Якщо ви під час сесії кажете, що вам забагато, але вас не чують, нав’язують щось, кажуть «нє, ти просто спробуй». Має сенс запитати себе, чи хочете ви продовжувати знаходитися в цьому просторі. 

3. Мінімум часу на потужні складні теми або травми.
   Якщо вам пропонують роботу над потужними, потенційно зарядженими речами (травма, інтимність, сексуальність) і пропонують при цьому 15-20 хвилин сесії. Ви зможете тільки торкнутись теми та зовсім трохи вивільнити переживання за цей час, але після цього треба винести досвід на рівень усвідомлення — поділитись, як ви себе почуваєте, з чим ви завершуєте сесію. Це все потребує часу. 

Якщо перелічених моментів немає під час того, що називається арттерапією, скоріше за все, це не вона. Піти на малювання чи поліпити глечики — це прекрасно і матиме певний терапевтичний ефект, але треба називати речі своїми іменами. Це просто творчість або самовираження. Є практики, які можуть дати терапевтичний ефект, і є терапія, і це різні речі.

Терапія творчістю — глибокий метод з ґрунтовною методологією. Це не «я художник, я так віжу» і «давайте помалюємо», за цим стоять десятиліття досвіду і фахових досліджень [науково обґрунтована арттерапія зародилася у 1940-і роки, на її розвиток вплинули такі психологи та педагоги як: Маргарет Наумбург, Флоренс Кейн, Ірен Жакоб, Андріан Гілл, — «Люк»].

З 2008 року я один із ведучих та менторів напрямку тілесноорієнтовного підходу та танцювально-рухової терапії у «Всеукраїнській арттерапевтичній асоціації». Наша програма підготовки — це майже 600 годин роботи протягом півтора року (практика і теорія). Це представлення методів: казкотерапія, ізотерапія, робота з ліпкою, ляльками-мотанками, фотографіями, колажами, створення інсталяцій, тілесно-орієнтований підхід, бодінаміка, танцювально-рухова терапія. З цих 600 годин близько половини — це індивідуальна і групова терапія, супервізії та інтервізії.

Бардак в арттерапії, та як його подолати

Робота творчістю має шалений потенціал, але діяльність арттерапевтів ще не регульована: немає єдиних алгоритмів роботи та інституцій, які б контролювали їх виконання. З одного боку, це дозволяє експериментувати і бачити позитивний ефект. З іншого, на жаль, в Україні арттерапією називають що завгодно, і є певний бардак.

Є багато людей, які «десь щось побачили-почули» — так з’являється купа тренінгів на вивільнення емоцій. Тренер може пропонувати помалювати, позвучати, поспівати, пострибати. Але якщо ти людям допоміг вивільнити емоції та «розібратися», то людям треба допомогти і «зібратись». Багато хто після таких тренінгів потім довго не можуть себе зібрати навіть з терапевтами, і це стає травматичним досвідом.

Після повномасштабного вторгнення дуже сильно зросла кількість людей, які потребують психологічної підтримки, але фахівців, які б надали цю допомогу було недостатньо і до 2022 року.

Важливо діяти системно: продумати, яка інституція буде відповідальна за навчання фахівців. Потрібно підсилити необхідними знаннями тих, хто вже називають себе арттерапевтами, можливо, за результатами сертифікації надавати певний статус або пріоритет по залученню до державних програм тим, хто пройшов валідацію. 

Має бути чіткий алгоритм, протокол дій (на кшталт MARCH у тактичній медицині), до якого можна апелювати. Тоді, якщо люди звернуться зі скаргою на травматичну ситуацію з терапевтом, можна буде легко виявити, де фахівець помилився і як виправити ситуацію для людини. 

Ми з колегами створили окрему програму підвищення кваліфікації, мета якої — протягом 6 місяців до-кваліфікувати молодих фахівців і підключати їх до роботи з волонтерами, дітьми, військовими. Набір на цю програму ми анонсуватимемо вже в середині квітня на сторінках соцмереж та сайті Art Therapy Force, щоб наприкінці травня могла стартувати перша група чи навіть декілька навчальних груп у паралель.

Що не так з ментальним здоров’ям і реактивними програмами? 

Зараз часто говорять про «ментальне здоров’я». Але це банальна калька з англійської мови — коректніше було б застосовувати термін «психоемоційне здоров’я». Як стрес, так і травма живуть в тілі — відтак говорити та працювати потрібно на психоемоційне і тілесне відновлення. Зводити все лише до роботи з ментальним планом, займатись лише усвідомленням — небезпечно. Якщо когось накриває від адреналінових штормів та нападів агресії чи людина втрачає смак, завмирає і навіть дуже поверхнево дихає від фіксації на кортизолі (гормон страху), то навіть якщо вони усвідомлять це — вони не зможуть нічого з цим робити.

З нами вийшли на зв’язок представники Міністерства культури для участі в розробці пропозицій стосовно програми психоемоційного здоров’я. В обговореннях програми з іншими міністерствами, залученими до цієї програми, йдеться тільки про стратегії реагування — про допомогу тим, хто отримав травму. Це також некоректний підхід. «Гасити пожежі» можна вічно, це ситуацію не вирішить. Нам вже зараз потрібно переходити до проактивної системної роботи — робити так, щоб не було «пожеж» там, де їх можна уникнути. 

Ми маємо думати наперед і вже зараз включати механізми, які дозволять не випадати і не ламатися, а бути в ресурсі й відновлюватися, продовжуючи тримати фронт.  

Наприклад, волонтери страшенно уражені зараз, вигорають неймовірними темпами. То треба запропонувати програми відновлення або внутрішні протоколи діяльності, які би дозволили їм перейти на більшу сталість. 

І не лише сама терапія потрібна — навпаки, потрібно планувати роботу так, щоб терапії як такої було потрібно максимально мало. Способи є дуже різними: ретрити й табори, робота з травмованими групами мистецькими засобами, ком’юніті-театри, драматургічні фестивалі і багато багато інших. Навіть фільм або вистава можуть мати терапевтичний ефект звертаючись до певних тем і “працювати” на велику групу людей.

Ми плануємо на травень круглий стіл з представниками кількох Міністерств, аби розробити спільну «дорожню карту»: де сформувати нових фахівців, де зробити переатестацію, яка інституція буде регулювати проєкти та активності, як підсилити це роботою митців, які форми фінансування можуть бути, на які групи та яким чином орієнтуватись у першу, другу чи третю чергу. 

Це все також відповідальність держави, тому ми вирішили запропонувати міністерствам взяти цю відповідальність і підтримати ресурсами. Саме в співпраці зможемо швидко вийти на сталість і системність та почати долати наслідки війни. 

Нам треба чітко розуміти наші задачі: де освітні, де відновлювальні, де інформуючі, де підготовка кадрів, де робота зі спільнотами. Якщо хоча б один з елементів не буде працювати на підсилення один одного, то почнуться перекоси.

Ми зараз шукаємо людей, які співпадають з нами за цінностями і хочуть долучатися — фахівців, громадські організації, волонтерські хаби. Варіантів співпраці маса, а викликів і потреб дуже багато. Тож можна просто нам написати на пошту, представитися, і ми щось придумаємо.

Ольга Васіна, редакція — Олександра Пономаренко, обкладинки — Катерина Дрозд, фото з проєкту Kid’s Art Retreat Camp (фотографка — Ґала Козютинська)