Свої керамічні вироби Віка лагідно називає «китовими». Попри юний вік, дівчина вже встигла пережити вимушений переїзд через війну, подолати труднощі ведення бізнесу та знайти баланс між творчістю і навчанням. 

Це розповідь про силу мрії, підтримку родини та незламний український дух, що проявляється навіть у маленьких керамічних виробах.

Віка Мандрикіна

Крізь війну

Віка народилася у Мелітополі, але в 11 років разом з родиною переїхала до Харкова, який став другим домом. Оселились неподалік від центру. Рідне місто на Приазов’ї згадує так: «Там сталося багато приємного. Хотілося б у майбутньому туди приїхати, побачитися зі знайомими, повернути до себе ці спогади: як вперше їздила на велосипеді, їла черешню, ходила в парк і на пікніки, лазила по деревах».

Початок повномасштабного вторгення почався для Віки близько п’ятої ранку з вибухів: «Я прокинулася єдина, мені стало трошки лячно, вирішила почитати новини, бо говорили, що може початися [повномасштабне вторгнення, — «Люк»], навіть мої рідні збиралися їхати на захід України, але залишилися. У новинах не було нічого, лише через хвилин 30 з’явилося. Дзвоню родичам, які кажуть, що в них там просто перед вікном вже “прилітає”». 

О 10:00 ранку родина виїхала на автівці в село Яковлівка Харківської області, де живе бабуся Віки: «Це сталося дуже спонтанно. Я навіть забула речі, які складала, поїхала з рюкзачком, де були мої книжки і значки. Одяг, все інше залишилося». Майже весь день простояли в заторах. На декілька днів родина Віки залишилась у селі, але там швидко закінчувались продукти, а звуки вибухів ставали все ближче: «Ми всі відчували жахливу напругу, тому поїхали до Чернівців, до міста, де я ніколи не була». Там була лише знайома старшої сестри Віки. Вона надала сім’ї тимчасове житло.

Віка переживала за бабусю, яка не погодилась покинути домівку: «3 березня я дізналася, що село обстріляли. Це було страшно: прокидаєшся о вранці і бачиш це відео, як людина проїжджає повз зруйновані вщент будинки. Я виглядаю бабусин і не бачу його, бо на ту вулицю не доїхали». Внаслідок авіабомбардування було зруйновано фактично все селище: 45 будинків, 21 з яких — повністю. Тоді загинули 3 людини, а 24 зазнали поранень. На щастя, бабуся Віки не постраждала.

«Китова історія»

У 13 років Віка вирішила спробувати ліплення. Спочатку це була полімерна глина: «Її треба запікати в духовці, і вона доволі токсична. Плюс, мені не подобалося, що вона вже кольорова і її не можна ніяк прикрашати». Потім Віка дізналася про білу глину і з того часу використовує її.

Експерименти юної керамістки підтримує родина, яка також дотична до мистецтва: «Я це все відчуваю, наповнююся і так само далі по світу розповсюджую».  Мати малює, вишиває, шиє речі. Сестра закінчила академію мистецтв, певний час мала магазин канцелярії з власними ілюстраціями; зараз вона в декреті, але розвивається в сфері фотографії, малює картини на замовлення. Появі ідеї з бізнесом Віка завдячує саме родині: «Якби не вони, у мене не було б бажання виходити зі своєї зони комфорту. А так сестра запропонувала, матуся підтримала, купила мені ще більше глини».

Для лого Віка намалювала кита, так і з’явилася назва майбутнього магазинчику: «Я закохалася в китів. Люблю казати, що кожної людини є форма душі, і моя душа має форму кита. Це начебто було завжди, але саме глина показала мені це». Майстриня називає свої керамічні вироби «китовими», а дописи про них — «китовими історіями».

Спогади на клаптику глини 

Першими виробами Віки була колекція ялинкових іграшок з полімерної глини. Потім вона почала робити піни на одяг. Останній рік зосередилася на створенні портретних значків: «Мені надсилають фотографії своїх родичів і тваринок, а я на клаптику глини зберігаю їхні спогади».

Також дівчина створює тематичні колекції значків. В її портфоліо є набори «Лісові пригоди», «Лови дзен», «Harry Potter», «Маленький принц» та інші. На думку Віки, всі її вироби об’єднує використання матових, неяскравих кольорів: «Я дуже люблю створювати щось таке з сенсом, набори, де кожен прочитає щось особливе  для себе. Я вкладаю все своє серце, тепло долонь, любов до мистецтва — це і є мій стиль».

Віка надихається в своїй роботі українським мистецтвом: «Війна відкрила мені очі на те, що було весь час поруч. Я навіть не усвідомлювала, скільки навколо неймовірних представників українського мистецтва — минулого, теперішнього — і я захопилася своєю Батьківщиною. 

Однозначно, без мистецтва [під час війни] люди постійно існували б в жахливій реальності. Прочитавши книгу, ти наче зникаєш з цього світу, забуваєш про проблеми. Візуальне мистецтво працює так само. 

І нам не треба дивитися на мистецтво країн-сусідів і казати, що “в нас такого немає”. У нас є все і набагато більше. З війною кількість творчих діячів лише збільшилася; наше мистецтво і надалі буде розвиватися». 

У світі сучасної української кераміки є імена, які змушують серце Віки битися частіше. Одне з них — sashagrr_illustration, майстриня, чиї портретні скульптури з глини немов оживають під пальцями: «Вони створені по фото, тому я бачу дещо між нами подібне. Дуже хочу зустрітися з цією дівчиною». З особливою теплотою Віка говорить про keta_ceramics. Це черкаська керамістка, яка багато років створює авторський посуд і проводить майстер-класи. Віку вражає її багаторічна відданість ремеслу, а її шлях, сповнений експериментів та невпинного самовдосконалення, надихає молоду майстриню.

---

Читайте також:

• «Прогрес незворотній, якщо дитині цікаво та безпечно». Інтерв’ю з керівником і викладачем студії Aza Nizi Maza Миколою Коломійцем. Місто для дітей
• «Важливо давати молоді альтернативу». Інтерв’ю з керівницею простору «Уява» Василісою Гайденко. Місто для дітей
• В Україні запустили платформу для підтримки жінок, які мають власний бізнес

---

Виклики у веденні власної справи

Перше, що стало проблемою, — це те, що при реєстрації в Instagram Віка вказала свій реальний вік, а платформа забороняє писати в особисті повідомлення дітям: «Всі розумні, кажуть, що їм вже є 18 [років], а я от така чесна, тому три роки мені ніхто не може написати». Через це дівчина втратила багато замовників.

Друга проблема — поєднання роботи з навчанням. Щороку авдиторія магазину стає більшою, але майстриня не має можливості приймати всі замовлення та створювати нові колекції через брак часу: «Підготовка до іспитів дуже виснажували як фізично, так і психологічно. Навіть зараз коли почалося літо, я все ще відходжу від того, що пережила в 11 класі, але я дуже позитивно дивлюсь на світ». Та якщо дівчина не встигає з робочими процесами, на допомогу приходить родина. Сестра чи мама бере на себе пакування та відправку посилок: «Все інше створене мною. Навіть рішення у 2021 році вести свій профіль українською мовою, хоча розмовляли тоді російською».

Також молода підприємниця іноді стикається зі знеціненням її праці, що стає причиною сумнівів щодо доцільності встановлених цін і невпевненості в собі. Проте негативних відгуків було мало: «Я в захваті від такої довіри, бо “якась чотирнадцятирічна дівчинка щось там продає, а якщо це обман, нічого вона мені не відправить…” У мене не було досвіду ніякого, і через пару днів я маю перше замовлення, потім ще одне. Люди в захваті повертаються вдруге, втрете, вчетверте, мені пишуть з-за кордону, кажуть, що будуть радити іншим». 

Підліткам, які хочуть почати свою справу, Віка радить мати наполегливість, розуміти, що якщо у вас не вийшло з першого разу, то варто пробувати ще раз, поки не досягнеш результату. Також молода підприємниця зауважує, що ти ніколи не будеш почуватись готовим, ніхто не ідеальний, треба починати та розвиватись в своєму темпі. 

Допомога війську

Влітку 2022 року Віка вирішила створити патріотичну колекцію. Дівчина намалювала близько 30 ескізів майбутніх значків, з них обрала найкращі — так з’явилися набори «Україна — це …».

Згодом керамістка провела свій перший розіграш серед донатерів, приурочивши його до Всесвітнього дня китів і дельфінів. Зібрані кошти тоді ще школярка переказала Збройним Силам України: «Я подумала, якщо в мене вже з’явилася синьо-жовта колекція, то я маю продовжувати щось робити для своєї країни. Навколо відбувалося страхіття, і люди так підтримували одне одного, чому я не можу».

Після цього розіграшів ставало більше, а Віка вирішила, що, крім них, буде відправляти на армію ще й частину коштів від прибутку. Починала з 10%, далі 20% і зараз стабільно донатить 30%. 

Також Віка відправляла свої вироби на благодійні ярмарки за кордон, зокрема, у 2022 році її колекція «Україна — це …» була представлена у Великій Британії. На цьому ярмарку організатори заробили 1016 фунтів стерлінгів (майже 60 тисяч гривень за актуальним курсом), які переказали на забезпечення української армії. 

Плани на майбутнє 

На момент нашого спілкування тривала вступна кампанія. Віка вже склала НМТ і розіслала заявки на вступ до університету. Через декілька днів ми дізналися, що Віка вступила на бюджет у Львівський національний університет імені Івана Франка на бажану спеціальність — філософія.

«Проблема в тому, що коли я уявляю навчання в академії [мистецтв], одразу думаю про завдання, які маю виконувати за канонами, коли немає ніякого пориву фантазії. Хочеться робити те, що тобі хочеться», — пояснює Віка.

Філософію обрала, бо захоплюється читанням: «Мені здається, що філософія подарує багато знань про наш світ і надихне на поширення власних думок». 

Свої ідеї Віка планує втілювати у письменницьких текстах. Зараз в процесі написання дитячої книжки, сюжет якої побудований на українській мітології: «Моя мета — показати, як важливо берегти природу та цінувати життя кожної істоти». 

У майбутньому дівчина мріє заснувати власне видавництво та відкрити книгарню.

Онлайн-магазинчик кераміки не планує закидати. Хоче знайти помічників у виготовленні виробів, оскільки самостійно вже не справляється з кількістю замовлень. Окремо в фізичному магазині кераміки зараз не бачить сенсу, але якщо вдасться відкрити книгарню, хотіла б там зробити точку продажу.

Віка мріє побачити джерело свого натхнення — китів, які вже стали частиною життя молодої підприємниці. «Часто люди приїжджають дивитись на китів, а їх не видно, вони не виринають на поверхню. Та я впевнена, що моя мрія однозначно здійсниться. Готова вже їхати!» — каже Віка.

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Тетяна Савченко, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Alina Tallgrasses, Тетяна Савченко та з особистого архіву Вікторії, візуальна складова — Ганна Кучеренко, Анастасія Юращенко