Останній раз я був у Харкові, коли працював в Британській Раді, на попередній своїй посаді. Але відтоді минуло вже близько п’ятнадцяти років, тобто я вже встиг забути, яким є це місто. І сьогодні я побачив ці будівлі радянського зразка, і це те, що мені дуже подобається. Мене здивувала велика кількість кафе і ресторанів, тут значно пожвавилося життя. Оскільки з минулого приїзду я постарішав на п’ятнадцять років, то мене дивує і тішить багато молоді на вулицях Харкова — наскільки я знаю, тут близько 200 тисяч студентів.
Я вважаю, що з часів Майдану відбувся великий підйом в суспільному житті. Це стосується і культурного середовища, з величезною кількістю нових фестивалів, платформ і галерей. У формуванні культурного життя свою роль мають зіграти як уряд, так і неурядові організації. Держава має встановлювати закони, захищати авторські права та заохочувати до розвитку культури. З іншого боку — громадські організації мають відіграти свою роль, здійснюючи тиск і вплив на державу. Має бути креативне партнерство між ними, іноді це відбувається успішно, іноді — ні, але це завжди має бути живий процес. Я думаю, що обидві сторони прагнуть розвитку пожвавленого культурного життя.
Той підхід презентації культури, яким користуються сьогодні офіційні установи, є застарілим. Він заздалегідь наражається на поразку
Є ще в Україні офіційні інституції, які працюють по-старому і очікують як фінансової підтримки від держави, так і поваги від суспільства. Але світ змінився.
І мені здається, що той підхід презентації культури, яким користуються сьогодні офіційні установи, є застарілим. Він заздалегідь наражається на поразку. Проблема полягає в тому, що потрібно встигати за світовими тенденціями та змінами й водночас — зберегти своє минуле. Проте варто сказати, що в державних інституціях є багато талановитих людей, які усвідомлюють ці зміни і хочуть досягнути чогось більшого.