Пропаганда — Війна — Мистецтво. Колонка Андрія Корнєва

«Пропагандонами» у нас називають тих, хто за великі гроші працює на ворожу пропаганду, розповсюджуючи неправду і сіючи ненависть. Є, звісно, у цій «новомові» і вуличний брутальний підтекст. 

Проте справа в тому, що пропаганда — це завжди про замовлення, про чималі гроші і не про якусь універсальну загальнолюдську «правду». 

Різною є сама природа пропаганди, тому незмінною залишається ще одна домінанта — направленість проти чогось ворожого. Для мене ж важливо, що до пропаганди завжди долучається мистецтво. 

Спробуємо проаналізувати все це.

Політика

Чому і в якому контексті виникають вислови: політика у сфері спорту, політика у сфері освіти тощо? 

Це означає якісь настанови з боку держави чи значних соціальних утворень. І всі ці настанови супроводжуються пропагандою. 

В мирний час пропаганда може варіюватися, використовувати гнучкі підходи. Втім, під час війни всі струмки пропаганди впадають в одне річище: є наше — правдиве і позитивне та вороже — брехливе й негативне.

Однак ворог робить так саме, тому виникає ще й контрпропаганда. Вона не тільки направлена проти ворожого, а набагато підсилює саме негатив, вдаючись до будь-яких методів, оскільки це ще одна форма боротьби між своїми і чужими.

Соціум

Не буду вдаватися у сферу «колективного підсвідомого» та інших юнгівських штук. Очевидною є спрямованість пропаганди на соціум. Без цього вона б не виникла як така. Тому основні риси (контр)пропаганди: прості й ясні форми, емоційність, тиражованість і поширюваність.

Дія пропаганди на соціум схожа на наркотик. Вона діє швидко, але швидко відбувається й ефект призвичаєності. Тому треба не тільки постійно шукати нові форми, але й збільшувати «дозу», якою в даному випадку стає емоційність. Ось тільки адекватності і тверезої оцінки дійсності від цього не стає більше, навпаки.

Очевидно, бо пропаганда — не аналітика. Прописна істина — скажете ви. Справедливо. Тому логіка процесу веде до того, що чим масованіша й агресивніша пропаганда, тим менше простору залишається виваженості й аналітиці.

Соціум, реагуючи на таку пропаганду, починає бушувати і виходити з берегів. А коли губиш береги, то до чужих потрапляє усе більше своїх. Пропаганда ж стає виключно маніпулятивною.

Мистецтво

Значна частині мистецтва в усі часи або прямо «служила» пропаганді або залучалася до неї. Останнє відбувалося, коли особистісне висловлювання митця ставало резонансним до загального суспільного настрою. 

Чимало талановитих митців долучалося до пропаганди і задля виживання, бо держава добре її фінансувала, а також видавала пропагандистам своєрідну «охоронну грамоту», бо їх діяльність прирівнювалася до держслужби.

З приводу останнього так і кортить зауважити: і саме тому годі було чекати шедеврів від пропагандистського мистецтва. Та це не так. Наприклад, середньовічне християнське мистецтво суцільно «пропагандистське», але ніхто не заперечує мистецьких шедеврів тієї епохи. І так відбувається в кожну епоху. 

Та маю версію, що шедеврів не буває у контрпропаганді. Бо в ній завжди є елемент вторинності і окрім того високий градус ненависті, що витісняє інші емоції, не дозволяє митцю розкритися наповну.

Перебуваючи у Львові, я постійно приглядаюся до сучасного мистецтва воєнного часу: професійні і не дуже плакати, рекламні постери, художні твори у галереях. До джерел споглядання додається й інтернет.

Серед проявів плакатного мистецтва частіше бачу «генетичну» повторюваність принципів (контр)пропаганди. Можете самі порівняти це з плакатами Першої і Другої світових воєн, знайдете там усе. Аж до історій про «розп’ятого хлопчика» [фейковий сюжет російського «Першого каналу» 2014 року про нібито знущання українських силовиків над прихильниками «ДНР» у Слов’янську — «Люк»].

Мабуть це відбувається якраз через наочну масовість плакатного мистецтва. «Божественна простота» — красива фраза. А от простота без «божественності», зрозуміло, що це — не про ступінь таланту. Це нагадування про «sancta simplicitas», як про сторінку з історії наслідків масової пропаганди.

Проте і серед плакатів, і серед інших мистецьких творів у галерейному просторі можна відшукати роботи талановиті і за емоційним, і за художнім наповненням. Ті роботи, які і через десятиліття будуть нагадувати про високу ціну, яку ми всі заплатили за нашу перемогу.

Чи є ця остання фраза — пропагандою? Можливо. Адже у ній співпадають очікування усієї української спільноти і мої власні думки.

Андрій Корнєв

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.