Про війну, волонтерство і відбудову — а також мистецтво і хардкор. Репортаж з фестивалю «Конструкція» в Дніпрі

Хардкор, який бере свій початок у будівництві. Як описує сайт фестивалю «Конструкція»: «хардкор — цеглини, сміття, клінкер, уламки або інший твердий матеріал в шматках, який використовується як дно (фундамент) будівлі». 

Тому на фестивалі і намагались закласти цю саму основу, базу нової сучасної української держави.

Триденна програма цьогорічної «Конструкції» складалась із трьох блоків: освітньо-дискусійного, музичного та мистецького (виставка і кіно). Кожен блок представляли низові ініціативи в цих сферах. 

Фестиваль проходив у Центрі сучасної культури — DCCC. Приміщення Центру вже майже повністю відреставровані, тому відвідувачі могли спокійно погуляти ними та розбитись на маленькі групи. Було достатньо активностей: настільний теніс, чіл-зона з пуфіками, бар, фудкорт, виставковий простір і курилка, на якій відбувався найкращий нетворкінг та розпивання напоїв із магазину «Пивотека» та «Гастроном» неподалік. 

П’ятниця, 10 листопада. День 1

Лайтовий день із відкриттям фестивалю та виставки сучасного мистецтва «Навіть якщо». Виставка показує практики, створені під час повномасштабної війни. 

«У когось із митців змінилось бачення, хтось і до того передбачав велику війну, — розповіла програмна кураторка громадської організації «Культура Медіальна» Катерина Русецька. 

Загальне сприйняття доволі повітряне, важкі теми подаються в легкій всім зрозумілій формі, але зі своєю глибиною. Глобально — все про війну, волонтерство і відбудову». 

Роботи не мали описів, але поруч були художники, з якими можна було поговорити про деталі створення, задум та свої сенси. 

Для себе я виділила декілька робіт, які інтерпретую суто по-своєму: 

1. Fantastic little splash — робота у форматі гри в метаверсі, де можна подорожувати та дізнаватись про інформаційну війну, як вона працює на всіх рівнях. 

2. Карина Синиця — дуже люблю роботи цієї хужожниці, вони такі легкі і повітряні, хоч і доволі меланхолійні. Думаю, ці пейзажі багато кому відгукнуться, більшість із нас зростала в такій атмосфері. Але, все одно, ми знаходили як і чим прикрасити сіру буденність. Цікаво, що тут розмивається часовий період. Це може бути як момент з мирного часу, так і з теперішнього. Є про що задуматись, чи хоча б поставити собі питання: чому так?

3. Freefilmers «Розмова про людей і гуманітарку» — аудіовізуальна інсталяція, яка занурює глядача у день із життя волонтерів, які займаються гуманітарною допомогою. Всрата проєкція на футболці одразу задає тон розмові з зум-кола, яку можна підслухати в навушниках. Робота зачіпає тему особистих кордонів людини, сорому та агресії. 

4. Тереза Яковина «Два вікна з вітражними елементами» — робота мисткині Терези, яка працює у вітражній техніці. Вона намагається зібрати уламки у вікно, але вікно все одно ніколи не стане таким, як було раніше — шрами залишаться назавжди.

5. Beauty Studio — інсталяція, від якої всі були в захваті, бо з нею можна взаємодіяти. Вдягнувши VR окуляри, ви потрапляєте в маленький світ, схожий на наш реальний. Хаос, сміття, лабіринти, перепони стають розважальними елементами. Також інсталяція викликає багато думок, наприклад, що людина спроможна побудувати своє місце навіть із маленьких уламків і надихнути інших будувати такі свої місця. 

6. Євген Коршунов «Хо хо» — відеоробота, яка спочатку здається дуже смішною, але згодом стає виснажливою і навіть лякаючою. І все це по колу. 

7. Тамара Турлюн та Андрій Лящук — ніжна поетична робота, яку можна  помітити вже на вході у виставкову залу. Ці прості маленькі слова любові здатні освітити навіть найтемніший простір коридорів. 

Виставка «Навіть якщо» триватиме до 10 лютого 2024 року. Відвідати її можна у Дніпрі за адресою Кругогірний узвіз, 21А. 

Перший день закривала музична програма від Mutafory Lili, Ujif Notfound та Chillera. Далі всі йшли на афтепаті у паб «Три ноги» або культовий дніпровський бар «Спалах».

Субота, 11 листопада. День 2

Ранок розпочався з лекції Влада Яковлєва про музичний андеграунд 90-х років. «Моя улюблена лекція — про український андеграунд, весь цей панк, про гурти Уксусник, Шейк Хай Фай, Катапульта. Я навіть думаю зачепити собі одну кассетку», — поділився враженнями музикант Максим 0019nonexistent. Організатори обіцяють викласти лекцію у вільний доступ. 

Для мене було великим здивуванням почути плотний якісний нойз, серф-рок та купу альтернативно-еклектичного саунду. Всі гурти вирізнялись не тільки звучанням, а й концепціями та образами.

Лекція Влада Яковлєва про музичний андеграунд 90-х

Паралельно з лекцією відбувалась розмова з митцями та мисткинями в межах виставки «Навіть якщо», яку модерував Клеменс Пул. Таким чином, програма розділяла дискусії ініціатив із музичної, мистецької та волонтерської сфери (теми, присвячені відбудові).

Далі стартанула дискусія про музичний український андеграунд 90-х. Учасниками були архітектор і музикант Ігор Цимбровський та співзасновник лейблу «Шукай» Олександр Цапенко, модерував — згаданий вище автор лекції Влад Яковлєв.

«Цікава дискусія про андеграунд. Лектори зачепили тему середньої сцени, яка ніби не існує в Україні, також про відсутній андеграунд. Класно було почути не згодні з цим коментарі, була певна напруга в залі, — розказала культурна діячка Настя Абашина.

Зараз, навпаки, з’являється більше музичних спілок, як реакція на кризу. Постало питання того, хто має займатись розвитком андеграунду, просуванням артистів. Але хотілось почути саме про досвід в 90-х, який ми хотіли б перейняти».

Далі пройшла дискусія «Мутації культури: інституційні формування під вогнем». Її учасниці — Ірина Мірошникова та Катерина Ульянова (з павільйона України на Бієнале архітектури 2023), Діана Берг (засновниця платформи «ТЮ»), Жанна Кадирова (співорганізаторка музичного фестивалю «Фантазери»), Дана Брежнева (кураторка екпозиції «Музей відкрито на ремонт», ініціативи «ДЕ НЕ ДЕ»), Ада Вордсворт (волонтерка ініціативи KHARPP). «Було надихаюче», — прокоментувала дискусію художниця Карина Синиця.

Ввечері відбувся концерт легендарного Ігоря Цимбровського, на який чекали всі відвідувачі. Всього було лише декілька його концертів в Україні, і, нарешті, через багато років виступ стався і на «Конструкції». 

Ігор Цимбровський — феномен українського андеграунду 80-90-х років. Його звучання можна назвати унікальним навіть зараз. Легендарний касетний альбом «Прийди Янголе» викликає сльози на очах через свою чистоту та піднесеність. 

Окремим задоволенням було споглядати за барабанщиком Тарасом Мельниченко, який неймовірно кайфував від задання ритму. 

«Музична програма — піздата. Був представлений суто український сучасний андеграунд. Цимбровський дуже сподобався, це один із найкращих концертів в моєму житті», — поділився думкою Макс 0019nonexistent.

---

Читайте також:

• Дебютний альбом «ПРОКЛЯТИЙ ХУЙ»: панк-репортаж з першого концерту гурту в Дніпрі
• «На концертах зустрічатися з людьми приємніше, ніж сидіти й дрочити статистику щодня». Інтерв’ю з солістами проєктів «Джозерс» та Lykho
• «Ця карнавальність допомагає не дати йобу». Інтерв’ю з режисеркою Марисею Нікітюк про кіно, радянську ментальність і проєкт «Поні Апокаліпсису»

---

Неділя, 12 листопада. День 3

Почався день із дискусії «Український хардкор: вивчаючи досвід низових ініціатив». На дискусії ми познайомились із засновниками проєктів, що займаються відбудовою областей, які постраждали від війни («Лівий Берег», KHARPP, БУР Запоріжжя, Repair Together). 

Кожна ініціатива розповіла про свою діяльність та про те, як можна долучитись до неї. Існують зручні формати волонтерства, коли можна приїхати тільки на пару днів, або, навпаки, на тиждень і відпочити ментально, виконуючи фізичну роботу. 

Наступною була дискусія про українські нішеві лейбли: Liky Pid Nohamy (представник — Віктор Константінов), Pincet (Ярослав Качмарський), Pep Gaffe (Даниїл Головко), Dnipropop (Євген Гончаров). Модерувала бесіду журналістка Олена Погонченкова, з якою ми трішки поспілкувались:

— Цього року ти також співорганізаторка музичної сцени? 

— Я співкурую програму, частково підбирала артистів та лейбли. Я відбирала з метою почути деяких артистів наживо. Когось просто давно не чула, з кимось хотілось більше познайомитись, як-от з лейблом Pep Gaffe, якій нещодавно сформувався. І дніпровців зазвичай не виловиш в інших містах, тому тут доволі велика частина саме місцевих артистів. Коли їх слухаєш, відчуваєш цей вайб Дніпра, такий промисловий, важкий, це круто. 

— Як тобі лекторій?

— На жаль, не змогла послухати не музичні лекції, бо вони перетинались. Але будуть записи.

— Як пройшла твоя дискусія? 

— Та нормально, зібрались лейбли, які є, по суті, тусовками. Було цікаво послухати наскільки вони відрізняються, які спільні проблеми мають, навіть просто відчути настрій, з яким вони все це роблять. Це завжди додає здоров’я в культурне тіло — коли збираються однодумці. Було багато слухачів, приємно зібратись і так тепло поговорити. 

Дискусія «Власність, борг і солідарність: відбудовуючи спільне» підняла багато питань і, що найголовніше, запропонувала рішення, які можна втілити, об’єднавшись низовим ініціативам. 

У підсумку дійшли до того, що зараз ми формуємо нову українську державу саме на основі цих ініціатив, які з кожним роком стають все більш потужними. Такі маленькі осередки матимуть вплив на державну владу країни, бо зможуть об’єднувати населення і виступати представниками певних соціальних груп.

Co-Haty  — чарівна ініціатива з Івано-Франківська на чолі з Анною та Тетяною Пашинськими. Це проєкт перебудови занедбаних приміщень у квартири з комфортними умовами. Спочатку ініціатива займалась тимчасовим житлом, але досвід переселенців інших країн довів, що варто будувати на довгу перспективу. 

Greenwich University — ініціатива Юлії Юрченко, яка виступила з потужний спічем про сучасну економіку України, питаннями її розвитку і співпраці з державою. Наведу частину цієї промови:

В Україні є ґрунтовні причини не довіряти державі через радянський союз та корумпованість. Але ми будуємо нову державу. Подумайте, скільки часу та ресурсів витрачається на фандрейзинг [збір коштів, — «Люк»], і це все нестабільно. Якщо є постійний потік грошей, їх не треба десь шукати. Скільки всього корисного можна побудувати та зробити за цей час. 

Приріст економіки можливий, коли ми знаємо для чого він потрібен. Якщо економіка не працює на кожну людину, розвитку не буде. Тому всі ці ініціативи варто поставити на рейки державного бюджету для отримання стабільних нормальных зарплат. 

Спільне — журнал соціальної критики, представниці якого (Оленка Ґу та Оксана Дутчак) обговорювали проблеми жінок в скрутному становищі, зокрема, саме молодих жінок з маленькими дітьми, які залишились без житла та роботи. Також поговорили про жіночі профспілки медсестер та чому наразі неможливо організувати такі профспілки в інших соціальних сферах.  

До вечора неслась музична програма в малій залі за участі проєктів: iiteration, maxandruh b2b Yuriy Bulychov, Acid Jordan, Polje, Ksztalt та Ivan Skoryna.

На фестивалі також була кіно-программа, яка зосередилась на феномені спільнот — людей, об’єднаних світоглядними інтересами, трагічним випадком чи боротьбою за справедливість. Усі стрічки пронизані ідеєю, що якісні низові зв’язки та горизонтальна довіра є фундаментальними для українського суспільства.

Фільми, представлені у кіно-блоці:

1. Civil Pitch 2.0 — кінодобірка від фестивалю Docudays UA, присвячена зв’язкам між активістами громадського сектору та документалістами, які прагнуть змін у суспільстві.
2. «89 днів» / 89 Days (реж. Павло Дорогой) — про те, як харківський метрополітен перетворився на бомбосховище під час перших днів війни, а потім знову запустив транспортну мережу.
3. «Під крилом ночі» / Under the Wing of a Night (реж. Леся Дяк) — історія 11-річної Олесі, яка під час війни вимушена жити далеко від дому, проте здатна підтримувати зв’язки з рідними людьми.
4. «Гості з Харкова» / Guests from Kharkiv (реж. Галина Лавринець) — стрічка про Нелю, власницю музею-садиби народно-побутового ужитку «Омелькова хата» в селі Козубівка Полтавської області, яка допомагає переселенцям.
5. «Наша робо сім’я» / Our Robo Family (реж. Анастасія Тиха) — короткий фільм про клуб для дітей, які захоплюються робототехнікою й програмуванням, та спільноту, яку він об’єднує.
6. «День українського добровольця» / One Day in Ukraine (реж. Володимир Тихий) —  фільм про те, як потужні навики волонтерства та самоорганзації допомогли українцям встояти в перші дні великої війни. У картині представлена одна доба — 14 березня 2022 року — з життя поп-співачки, відеоінженера, історика, реставраторки, вченого-полярника та пенсіонерки. Всі вони були змушені радикально змінити своє життя.
7. «Зарваниця» / New Jerusalem (реж. Ярема Малащук, Роман Хімей) — антропологічна кінозамальовка про феномен сучасної релігійної громади. Об’єднані спільним духовним світовідчуттям незнайомі між собою віряни тимчасово утворюють міцну самоорганізовану спільноту.

Як пройшла «Конструкція» — думка відвідувачів

Триденна «Конструкція» завершилась. Я запитала думку тих, з ким перетиналась під сценою, на виставці, у перервах між дискусіями та у кулуарах в курилці:

Федір ХарькОв (художник, відвідувач)

Люблю цей Центр [сучасної культури, DCCC], він реально величезний. Подобається, як розділили простір — є два окремих лекторії, які не перетинаються, музична сцена на нижньому поверсі і на верхньому для більших концертів. Музика шикарна. Класно було почути Цимбровського в блакитній залі. Дуже класно виглядало з цією ліпниною. 

Щоправда, були й накладки — хотів послухати про Відбудову і про Лейбли, а довелось обирати щось одне. 

У виставковій програмі сподобалось, що можна було спокійно поговорити з художниками, всі тут є. Виставка цікава своєю абстрактністю, бо є простір поміркувати про свій досвід. 

Загалом, класний формат симпозіума, ти висиш ці три дні, спілкуєшся, дізнаєшся про нове.

Максим 0019nonexistent (музикант, відвідувач)

Маленька ремарочка — як я дізнався про фестиваль. Мені в особисті написав Ігор Цимбровський, сказав приїжджати, бо буде виступати.

Я приїхав, не знаючи взагалі куди, але мені дуже сподобалось. Якщо розбирати фест по трьом структурам — мистецький, музичний, освітній, — хотілося б виділити третю, тому шо мені, як музиканту, було цікаво послухати лекції на різні теми.

Нетворкінг хочу виділити окремо. Тут така тєма, яка схожа на літній табір, куди всі приїжджали повисіти, обмінятись контактами. Всі дуже охуєнні! Ще познайомився із барабанщиком гурту «ПРОКЛЯТИЙ ХУЙ», він працює барменом у «Спалаху», куди ми ходили на афтепаті.

Хочу дуже жостко посварити фудкорт: зовсім не було веганської їжі, всім доводилось замовляти доставку або кудись виходити.   

Настя Абашина (культурна діячка, відвідувачка)

Дійсно, було що подивитись, на жаль, на все не вистачило часу. Приїхало багато класних людей, з якими хотілось поспілкуватись. На дискусіях було цікаво, авдиторія активно ставила питання. 

Ми потусили з організаторами, все було дуже гостинно. Побачили, з якою любов’ю вони ставляться до своєї справи. Я по-доброму заздрю організаторам, що у них є такий класний простір, хочеться такого у Харкові. Взагалі, тут всі дуже відкриті, можна підійти до кого завгодно і поспілкуватись на будь-яку тему. 

Нетворкінг — супер. Зараз змогла вже налагодити контакти для співпраці з організацією «Лівий Берег», вже є плани на весну. 

Ганна Маслова (менеджерка, адміністраторка DCCC)

Хардкору за ці дні було достатньо, навіть враховуючи факт, що фестиваль відбувається в умовах повномасштабної війни. Він не відбувся минулого року, а цього літа пройшов як за кордоном, так і зараз повноцінно в Україні. 

Це дуже крута ініціатива. Вражень багато, цього року я в складі команди, бачу всі внутрішні процеси організації, у мене тільки позитивні емоції від роботи.

Для мене став відкриттям Ігор Цимбровський, від його музики — мороз по шкірі. Він ще виявився професійним архітектором. Дуже вразився Дніпром та цією будівлею.

Катерина Русецька (програмна кураторка «Культура Медіальна», кураторка DCCC)

Мені здається, що все вийшло, навіть перевершило сподівання. 

Для тих, хто хоче підтримати фестиваль, однак не зміг долучитися фізично, організатори запустили програму Remote Construction. Там за донат від 15 євро або 600 гривень можна отримати діджитал бокс Remote Construction із записами дискусій, музичних виступів та додаткових матеріалів події.

Текст, фотографії та обкладинка — Катя Дрозд, редакція — Олександра Пономаренко