«Позбуваючись старого, чужого — відшукуємо самих себе». Все про деколонізацію: пояснювач від «Люк»
За містом
21 квітня президент Володимир Зеленський підписав закон про заборону російської імперської пропаганди в Україні, який Верховна Рада ухвалила за місяць до того.
У народі одразу прижилась скорочена версія назви закону — про деколонізацію. Це переосмислення історії та спадку колоніальної Російської імперії, їх культурного впливу на Україну.
«Люк» поговорив із головою громадської організації «Деколонізація.Україна» Вадимом Поздняковим та історикинею, керівницею харківського представництва Українського інституту національної пам’яті Марією Тахтауловою про те, чого чекати від нового закону і чи деколонізація відрізняється від процесів декомунізації та дерусифікації, про які ми писали раніше.
Як приймали закон про деколонізацію і яка його мета?
21 квітня президент підписав Закон «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». У народі його назвали скорочено — про деколонізацію.
Законопроєкт №7253, який передував новому документу, ініціювали ще у квітні минулого року. Спочатку він забороняв лише географічні назви, пов’язані з Росією. До другого читання законопроєкт допрацьовувався, змінив назву і переріс у системний деколонізаційний закон — Верховна Рада ухвалила його 21 березня.
У своїй меті закон базувався на статті 11 Конституції України, яка зобов’язує державу «сприяти консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури».
У тексті закону про деколонізацію законодавці визнають, що століттями Росія проводила системні заходи поневолення в Україні: забороняла українську мову та культуру, руйнувала традиції та етнічну самобутність українців, систематичними масовими репресіями знищувала український народ.
І нинішня повномасштабна війна — це спроба «позбавлення Українського народу незалежності і суверенітету та повернення його до стану залежності, як було за часів Російської імперії та СРСР».
Новий закон про деколонізацію виникає на противагу цій російській імперській політиці — для відродження національної пам’яті українського народу і захисту культурного та інформаційного простору.
«Важливо розуміти, що цим законом ми не боремось із самою Росією або Російською імперією. Це зараз роблять на полі бою, закон же передбачає боротьбу із пропагандою, — зауважує у коментарі для «Люк» історикиня Марія Тахтаулова.
Через цей інструмент відмови від старих назв і пошук нових ми заглядаємо в свою історію. Шукаємо самих себе».
Чи відрізняється деколонізація від декомунізації або дерусифікації?
Історик і народний депутат від «Європейської солідарності» Володимир В’ятрович у себе на Facebook-сторінці назвав новий документ про деколонізацію «не менш важливим, ніж ухвалений у 2015 році закон про декомунізацію».
Декомунізація — позбавлення символів комуністичного тоталітарного режиму. Стосується, перш за все, діяльності представників Радянського союзу, комуністів. Процес ухвалений 9 квітня 2015 року Верховною Радою і регулюється пакетом законів. Активна фаза — 2015-2016 роки.
Після повномасштабного вторгнення почалась дерусифікація — стихійний процес відмови від символів і назв, пов’язаних з Росією, який не регулювався законом. Громада могла вимагати перейменувати ту чи іншу вулицю, яка носила ім’я російського діяча, але остаточне рішення було за міською радою — через це не в усіх містах дерусифікація відбувалась швидко.
Новий закон про деколонізацію має пришвидшити процес позбавлення України від російських імперських символів. Відтепер міська влада зобов’язана дослухатись до пропозицій громади — діятиме антисаботажний механізм.
«Вимагати може тільки закон. Раніше рішення перейменувати топоніми чи прибирати символи [пов’язані з Росією або СРСР, — «Люк»] — це була “добра воля” органів місцевого самоврядування. В якихось містах це відбувалось активніше, десь — спокійніше, як у Харкові або Полтаві, наприклад», — каже Марія Тахтаулова.
І хоча декомунізація та дерусифікація — різні процеси, вони є складовими деколонізації, каже «Люку» Вадим Поздняков, засновник громадської організації «Деколонізація.Україна»:
«Дерусифікація і деколонізація не дорівнюють одна одній, бо, наприклад, на Закарпатті є символи угорського колоніалізму. А серед комуністичних катів були і етнічні українці. Тому знак рівності між ними ставити некоректно».
Що передбачає новий закон про деколонізацію?
Україну очистять від символів, зображень і пам’ятників, пов’язаних з російською імперською політикою.
Міста й села, вулиці та площі, організації й підприємства, названі на честь тих, хто здійснював чи оспівував російську колонізацію, перейменують.
Також докорінних змін зазнають музейні експозиції та освітні програми.
«В Україні більше не буде назв і зображень, присвячених суворовим і кутузовим, пушкіним і булгаковим, російським містам і завоюванням. Цінні пам’ятки будуть перенесені до музеїв, — пише Володимир В’ятрович.
Так само будуть перейменовані населені пункти, назви яких не відповідають стандартам української мови (на кшталт Октябрського чи Южноукраїнська)».
Що саме є російською символікою, яку планують заборонити?
Новий закон про деколонізацію визнає символікою російської імперської політики ту, що містить:
а) Зображення державних прапорів, гербів та інших символів будь-якої форми російської держави (разом з СРСР і РФ);
б) Гімни Росії чи СРСР або їх фрагменти;
в) Зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи особам, які обіймали керівні посади в російських і проросійських органах влади, політичних організаціях, партіях, збройних формуваннях і «брали участь або сприяли реалізації російської імперської політики», а також працівникам радянських органів державної безпеки всіх рівнів.
Виняток (який, однак, не поширюється на працівників радянських органів безпеки) — особи, які захищали права українського народу, розвивали українську національну державність, науку, культуру.
г) Зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи особам, «які публічно, у тому числі в медіа, у літературних та інших мистецьких творах, підтримували, глорифікували або виправдовували російську імперську політику, закликали до русифікації чи українофобії».
Винятки — такі ж, як і в попередньому пункті.
ґ) «Зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи, присвячені подіям, пов’язаним із здійсненням російської імперської політики».
Винятки — пам’ятники й зображення, пов’язані з опором і вигнанням нацистських окупантів з України.
д) Зображення гасел, цитат осіб, згаданих у пунках «в» і «г»;
е) «Зображення, написи, пов’язані із глорифікацією і виправданням російської імперської політики»;
є) Назви областей, районів, населених пунктів, вулиць та інших об’єктів топонімії населених пунктів, підприємств, установ, організацій, яким присвоєно імена осіб, що підпадають під пункти «в» і «г», назви подій, пов’язаних з реалізацією російської імперської політики, назви російських географічних, історичних і культурних об’єктів.
До винятків у цьому пункті додали назви, пов’язані з культурою поневолених народів, — їх не перейменовуватимуть.
Як скоро Україна позбудеться символів російського імперіялізму?
Закон набирає чинності через три місяці після опублікування (у липні цього року, відповідно). Він діятиме схоже до закону про декомунізацію:
«Спочатку органи місцевого самоврядування (депутати) мають шість місяців, аби проголосувати за зміни. Якщо вони цього не зроблять — мер отримує три місяці на реалізацію. Якщо і мер не впорається, то третій етап — три місяці на рішення дається голові обласної військової адміністрації, — розповідає Марія Тахтаулова.
Це певний запобіжник від саботажу. Якщо все піде за цим механізмом, очікуємо, що десь за рік, якщо рахувати від липня, остаточно позбудемось маркерів російської імперської політики».
Вадим Поздняков зазначає, що через те, що в Україні є окуповані території, важко точно прогнозувати перебіг деколонізації: «Є низка окупованих територій, які зараз наново маркують російсько-радянською символікою, і дуже багато чого залежить від термінів деокупації».
В Інституті національної пам’яті, за словами Марії Тахтаулової, вже підготували проєкт рішення з топонімії Криму. «Коли там відновлять владу українського уряду, відповідне рішення [про перейменування топонімів та позбавлення російських імперських символів] там також ухвалять доволі швидко».
Яка ситуація з перейменуваннями у Харкові?
Громадська ініціатива «Харківська топонімічна група», заснована Марією Тахтауловою, нарахувала у Харкові 530 вулиць, які потребують перейменування в межах закону про деколонізацію. Усього в Харкові — 3150 вулиць, тобто, 16% усіх топонімів у Харкові пов’язані з Росією.
21 топонім з 530-ти вже змінив назву: чотири — у травні минулого року, і 18 вулиць — наприкінці лютого 2023-го.
«Щодо [кількості демонтованих] пам’ятників і меморіальних дошок важко казати, бо повну інвентаризацію ми ще не провели. І зараз досі йде демонтаж тієї символіки, яку мали б прибрати ще під час виконання закону про декомунізацію», — розповідає Вадим Поздняков.
Що стосується декомунізації, то в Харкові з 2015 року вже перейменували 268 вулиць, шість станцій метро, сім районів та декілька парків і скверів.
«У порівнянні з часами декомунізації можу відзначити — настрої змінились. Зараз суспільство спокійніше ставиться до перейменувань, — каже Марія Тахтаулова.
Якщо раніше люди не розуміли потреби цього, протестували, то зараз здебільшого хочуть позбутися того, що нагадує Росію».
Олександра Пономаренко, обкладинка та колажі — Катерина Дрозд
Читайте також:
Новини
Новини
Новини
Новини
Новини 
