Праця на своїй землі та солідарність від містян. Як «Лавка деокупації» підтримує мешканців звільненого села 

Після деокупації доводиться починати все з самого початку 

Студенок — одне з сіл Ізюмського району, яке зазнало російської окупації. По собі ворог залишив понівечені будинки, заміновані поля та зруйновану інфраструктуру. 

Село деокуповали 16 вересня 2022 року. Згодом його мешканці почали повертатися до своїх домівок та призвичаюватись до нових умов життя.

Марія Корчма — одна з тих, хто повернувся додому після деокупації. До повномасштабного вторгнення жінка працювала в дитячому садку. Її родина мала велике господарство, вирощувала городину. Проте все це довелося лишити. 

«Ми виїхали 13 травня 2022 року, — розповідає Марія. — 10 травня в село прилетіла авіабомба та упала на дорозі. Ми були в хаті. Сина контузило, мене присипало, чоловіка на вулиці теж присипало. Ми не постраждали, можна так сказати — руки-ноги цілі, всі живі. Але хата залишилась без вікон та даху. 

Тоді ми переховувалися в родичів у погребі. Не могли покинути господарство. У мене була корова, яка нещодавно розтелилася. Не можна було її покинути. Було сорок нутрій. І ми сиділи до останнього, думали, що їх відженуть, що нам не доведеться тікати. А “рашики” вже були за річкою. Ну а потім все: такі обстріли почались страшні, що людей в погребах засипало. Одна сім’я у нас так загинула».

Згодом родина повернулася додому. Все довелося починати спочатку. Вони перекрили дах та поставили вікна. Так вдалося пережити зиму. Згодом купили корову, прибрали та засадили город.

Життя тривало. Але, як розповіла Марія, у селі все ще є проблеми з працевлаштуванням. Наприклад, до роботи в дитсадку вона так і не змогла повернутись.

«Коли ми приїхали назад, людей було мало, — згадує Марія. — Слава богу, ми не побачили того, що бачили деякі мешканці. Наприклад, наших вбитих хлопців. Коли ми повернулися, люди були поховані, а худоба — закопана. Я такого жаху не побачила. Але біля хати все заросло. У нас в погребі проживали ці “рашики”. Всюди було сміття, все було загиджено. Ух, це був кошмар! Потрібно було все за ними прибирати».

Не менший безлад окупанти залишили в місцевому ліцеї. Про це розповіла директорка Катерина Ігнатова.

За її словами, у березні 2022 року було захоплене село Яремівка, яке знаходиться неподалік. Окупанти обстрілювали Студенок, дісталося й самому ліцею. Згодом росіяни зайшли в село. Катерині вдалося виїхати ще до окупації, більшість її односельців поступили так само. У Студенку залишились десь 50 людей.

«Багато хто не хоче розповідати, не хоче пригадувати, — зазначає Катерина. — Я чула про випадки, що когось десь забирали. Але людей було мало, в основному, це пенсіонери. Зазвичай вони сиділи по підвалам, бо їм не дозволяли виходити. Не бажано було це робити. Але [росіяни] насміхалися, як могли. У мене сусіди залишилися. Росіянин сказав чоловіку: “Ну що ти тут сидиш, ми от твою сусідку розстріляли”. Але з нею все було добре. Вони просто так насміхалися».

Після деокупації мешканці Студенка цілий рік просиділи без електрики. Наразі в селі не вистачає аптеки, за ліками доводиться їздити до райцентру. Все ще є проблеми з транспортним сполученням. І поля — вони залишаються нерозмінованими. Тому фермери навіть за великого бажання не можуть повернуться до звичної роботи.

«Ці люди готові працювати на своїй землі» 

Волонтерка благодійного фонду «Волонтерська» Мер’ям Йол описує перше враження від Студенка та атмосфери після деокупації вкрай позитивно. 

«Зазвичай деокуповані села, які ми відвідуємо, мають такий гнітючий вайб. Це не про масштаби руйнувань, а про те, що люди бачили в окупації. Воно їх, м’яко кажучи, не радує. І не всі можуть з цим впоратись, переосмислити і якось продовжити жити далі. — зазначає Мер’ям. — А тут [у Студенку] в мене склалося враження, ніби я в якомусь іншому селі. Всі дуже привітні. Тут тихо, є широкі вулиці, по яким можна ходити. 

Пам’ятаю, як ми приїхали сюди вперше. Це була осінь, ми привезли до місцевої школи чи то вікна, чи то шифер. Люди були включеними, ніхто не казав: “А чого мені не привезли?” А ми таке часто чуємо. Вони допомагали один одному, вони ділилися машинами, щоб довезти все це. Було враження дуже дружнього середовища».

Один із напрямків роботи «Волонтерської» — це допомога мешканцям деокупованих територій. Волонтери допомагають відбудовувати зруйновані села, забезпечують мешканців медичною допомогою, опікуються маломобільними та літніми людьми. Вже другий рік вони привозять селянам насіння. Адже, попри заміновані поля, мешканці продовжують працювати на власних присадибних ділянках.

«Мабуть, все почалось ще на початку 2023 року, з поїздки до сіл Вовчанського району, — згадує волонтерка Наталі. — Ми туди завітали з наборами гігієни. Під час спілкування з селянами ми побачили, що там у людей взагалі немає дозвілля. На той момент я вперше почала ходити на Центральний ринок. Було класно бачити овочі саме з деокупації. Бо так люди бачили, що війна не скінчилась, що не все добре в області. А навесні 2024 року ми привезли до сіл насіння і побачили, як люди цьому радіють. Вони казали: “О, клас, буде вражай. Приїжджайте і будемо з вами ділитися”. Це, мабуть, було підкріпленням. Що вони дійсно на своїй землі, вони її обожнюють, готові на ній працювати».

Опинившись вдома, мешканці Студенка поступово, наскільки це було можливо, поверталися до звичного життя. Вони прибирали подвір’я, лагодили свої домівки і, звісно, наводили лад на своїх присадибних ділянках.

«У серпні минулого року в Довгенькому у нас сталася така історія, — ділиться Мер’ям. — Ми їдемо з будівництва. Там біля будинку нас зупиняє [місцева мешканка] Люда. Дає якийсь пакет зі словами: “Це кукурудза, поїжте”. Ми її беремо, доїжджаємо до Ізюму, і просто не можемо їхати далі, бо ця кукурудза пахне навкруги. Ми стаємо на риночку, їмо ту кукурудзу. І я розумію, що треба, щоб її їли не тільки ми».

Згодом кукурудзу, вирощену в деокупованих селах, почали продавати в Харкові. Попит на неї був величезний. Так народилася ідея проєкту «Лавка деокупації». 

Селяни — а в даному випадку, мешканці Студенка — вирощуватимуть овочі та фрукти. Волонтери ж допомагатимуть реалізувати плоди їх праці в Харкові. Так, фермери відповідають за саму продукцію, а «Волонтерська» – за логістику, реалізацію та збут. Всі отримані гроші згодом повертатимуться до самих селян. У перспективі «Волонтерської» — представляти Україну на міжнародній агроарені з маленькими «кейсами незламності». Адже ці фермери пережили багато випробувань, втрачали свої городи, теплиці, врожаї. Деякі з них навіть втратили своїх рідних. 

---

Читайте також:

• Заміновані поля та зруйновані будинки без світла. В яких умовах вчителька з села Довгеньке викладає математику дітям
• «Ми працювали з боку мистецтва і свідомого громадянства». Інтерв’ю з директоркою «Мобільної школи» Анною Дубінською
• На Харківщині запустили першу в Україні мобільну аптеку
• «Сміливі відновлювати» — як волонтери допомагають відбудовувати Харківщину

---

Можна підтримати людей, обравши їх продукцію 

Наталі згадує, що фермери Студенка зраділи можливості взяти участь в проєкті «Лавка деокупації». 

«В багатьох людей горіли очі. В них була підтримка. Ми не казали, що привеземо їжу чи щось ще, але обіцяли щось особливе для їхньої душі, для того, що вони вміють. — каже Наталі. — Мене драйвить, коли бачу їх натхнення, коли ми можемо надавати підтримку. Тим паче, мене драйвить, що ми можемо на своїй землі робити такі круті справи. А також підтримувати своїх людей, просто обираючи їх продукцію».  

Марія Корчма саме вирощує овочі для «Лавки деокупації». Це будуть томати, перці, баклажани. Жінка рада можливості реалізувати свою продукцію в Харкові, адже в селі овочі просто так не продаси – городи є в усіх односельців.

«Я на ринку продаю “молочку” від нашої корови, — розповідає Марія. — Але овочі є в усіх. Стояти на ринку з тими огірками чи ще з чимось — ну, таке… 

Про свої овочі можу сказати одне: вони без “хімії”. От аграрії, які здають овочі оптом, вони її багато використовують. Я підгодую органікою і воно ростиме на екологічному. Це не те, щоб я купила якоїсь отрутки та приспала нею».

Продаватимуть овочі та фрукти на території гастропростору «7йсклад». Купити їх можна буде з червня по вересень. Як підкреслив співзасновник «7йскладу» Дмитро Назарчук, це буде чудова нагода допомогти громаді, яка залишилась на деокупованих територіях.

«Люди в цих селах продовжують розвивати господарство, щось вирощувати, — каже Дмитро. — Вони не просто виживають, а й заробляють гроші, і, можна сказати, ще й підтримують економіку. Знаєте, вони не просто чекають, поки їм привезуть якусь “гуманітарку”, а намагаються щось робити. Звісно, хочеться їх підтримати. І це ж праця на своїй рідній землі. Мені здається, це дуже перспективний проєкт.

Думаю, асортимент продукції може постійно розширюватись. Це буде цікаво як для розвитку цих територій і підтримання повноцінної життєдіяльності, так і для мешканців Харкова. Тому що вони мають можливість купити справжні екологічні продукти, вирощені локально, в нас, в регіоні».  

Дмитро зокрема згадав кукурудзу, яку вдалося реалізувати минулого року. Вона викликала справжній ажіотаж серед містян. Люди хотіли не тільки купити смачну кукурудзу, а й підтримати людей, які її вирощують.

«Це був такий класний вайб єднання та взаємної підтримки, — розповідає Дмитро. — Мені здається, що в цьому полягає дуже велика цінність. Коли мешканці міста не словом, а ділом підтримують мешканців сіл Харківщини тим, що купують продукцію, яку ті виростили. І, таким чином, підтримують їх працю, їх бажання залишатися на своїй землі. Також люди, які залишились у селі, відчувають підтримку. Вони ж розуміють, що їх праця актуальна і що їх здобутки мають попит від міста. Ну а на прикладі цієї кукурудзи ми побачили, що це дуже цінно для містян. Це не просто гучні заяви. Бо ту кукурудзу розібрали за декілька днів».

За словами Дмитра, цього року асортимент не обмежиться однією кукурудзою. І люди з задоволенням купуватимуть продукцію, вирощену без хімікатів та пестицидів. 

«Ми можемо накидати портрет нашої цільової аудиторії: це свідомий українець, який хоче не просто отримувати якісь овочі (їх можна купити в мінімаркеті біля дому), а й підтримувати своїх, — зазначає Мер’ям. — Це про крафтовість, про свідомість вибору та свідому громадянську позицію. Раніше в деокупованих селах люди займалися туристичним бізнесом. Але зараз там не дуже туристичний напрямок. У Старому Салтові жодна база не працює. Займалися люди й аграрним бізнесом. Так, він у нас великий, але поля заміновані. І роботи там немає. Але є присадибні ділянки, городи, на яких люди щось вирощують. Ну і це є тією крафтовістю, свідомим вибором і підтримкою один одного».

Такі ініціативи зараз дуже на часі, в свою чергу підкреслила Наталі. Адже по місту та області продовжують прилітати ракети та керовані авіабомби, до людей надходять тривожні новини, та й звичні конфлікти в суспільстві ніхто не скасовував. Все це може демотивувати, засмучувати, вселяти апатію. Тому дати людям трохи позитиву буде дуже доречним. 

«Ну, так, у нас війна, — підсумовує Наталі. — Це факт. Але ми тут живемо. І нам тут жити далі. І нам хочеться жити, маючи такі проєкти. Бо дуже багато людей поїхали, багато людей вже не повернуться. І, мені здається, що нашим проєктом, цим куточком на «7йскладі», ми можемо комусь підняти настрій, зробити краще, вселити промінчик надії».

---

«Люк» створив цей матеріал як учасник мережі «Вікно Відновлення України». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win 

---

Текст — Юлія Гуш, фотографії — Катерина Переверзева, обкладинка — Катерина Дрозд, редактура — Олександра Пономаренко