Ну, наші: як харківська гастролокація «7йсклад» працювала влітку 2022 року, а зараз відкриває вже другий воєнний сезон
Місто
Гастролокація «7йсклад», розташована в центрі Харкова біля станції метро «Архітектора Бекетова», майже не припиняла працювати, попри активні обстріли міста. 24 лютого 2022 року простір призупинив роботу, але вже в квітні відновився. Гастролокація стала точкою збору харків’ян, які залишилися в місті, а в березні-квітні — навіть координаційним центром волонтерів.
Цього травня «7йсклад» відкрив уже свій другий воєнний сезон. Карина Литвиненко розпитала співзасновника проєкту Дмитра Назарчука про роботу під обстрілами, пошкодження локації від «Граду» та плани на рік.
Це п’ятий текст нової серії «Ну, наші». У ній «Люк» розповідає про харківські бренди, малий та середній бізнес, а також про людей, які підтримують економіку країни у складний період війни.
Перші місяці повномасштабного вторгнення
23 лютого я святкував день народження. Я не особливо вірив у повномасштабне вторгнення і не готувався. Тобто, я би сказав, що напад був «ожидаемым, но неожиданным».
24 лютого ми вже, звісно, не працювали. Я жив поряд і вже о шостій ранку, після вибухів, прийшов, аби відпустити нашого нічного адміна додому. Потім зустрівся з молодшим братом, ми забрали маму, бабусю і поїхали за місто, в район Змієва, — так тоді здавалося безпечніше.
У робочому чаті списувалися, хто де, як хто почувається. Коли стало зрозуміло, що це пиздець, створили щось на кшталт координаційного центру волонтерів: у перший місяць багато знайомих писали в соцмережах, кому що треба і у кого що є — от ми й намагалися це сортувати і поєднувати людей.
Сторінка «Сьомого» має велику аудиторію: то ми пару раз зробили публікації, а потім запити вже посипалися тисячами. У якийсь момент навіть змінювали підпис шапки на «Координаційний центр». Я днями сидів в Instagram, коли хтось писав: «Є фура гуманітарки», шукав, кому вона потрібна, куди її відвезти, стикував цих людей. Так пройшов перший місяць.
Уже пізніше почалася системна робота, організувалися волонтерські команди. Здебільшого ми намагалися допомагати «Волонтерській», Shields, E-Gastro. Наш склад продуктів, який ми підготували до сезону, також віддали на гуманітарку: молоко місцевим, каву військовим. Відвантажили все, що було.
Квітень 2022-го
24 березня, рівно через місяць, я повернувся у Харків, і ми сіли з командою думати, що робити і як відкриватися, бо була купа боргів, які ми мали за продукти під реалізацію. Я вже не пам’ятаю, яка саме була сума, але коли бухгалтер все порахувала, то сказала мені: «Ну молодець, Діма, молодець».
Зрештою, перший раз ми відкрилися вже в квітні, коли ще йшли обстріли: зішкребли якісь запаси і поставили завдання: жити життя, працювати, підтримувати один одного та, було б непогано — позакривати борги.
У цей проміжок, з квітня по вересень, ми не брали оренду, а просто разом скидалися на поточні витрати — прибирання, комуналку. Працювала кав’ярня, сидерія, піцерія і все. Намагався відкриватися Shuk, але попрацював недовго. Цей формат без оренди ми, до речі, залишили і на цей рік і на майбутнє: якщо заклади заробили — вони просто платять певний відсоток.
Ностальгія
Тоді у людей був зовсім інший стан і настрій: ми працювали за вільним графіком, могли відкритися пізніше, закритися раніше. Якщо напередодні військові попереджали про можливі обстріли, то не відкривалися взагалі. І люди все розуміли, ні в кого не виникало зайвих питань. Якщо приїжджали і бачили, що «Сьомий» закритий, то розуміли, що краще в цьому районі взагалі в цей день не знаходитися.
Багато продуктів, звісно, не було. Здається, ми навіть працювали без меню — готували з того, що мали. Святом було, коли нам привозили ящик тоніка і ми готували еспресо-тонік. По-справжньому кайфували від зовсім простих речей.
Цей період [з квітня по вересень 2022-го, — «Люк»] був найцікавішим — як ми працювали під обстрілами. Місто пусте, майже самі військові в місті, ходять одні й ті самі люди, всі один з одним вітаються. Найближчий до нас відкритий заклад був «Протагоніст» на Римарській [редакція «Люк» не розділяє цінності, які транслює даний заклад]. Аудиторія була зовсім іншою: трохи наша, багато військових, різні рятувальні служби, ДСНС, поліція — якщо вони працювали поряд, могли зайти взяти кави. Коли відбувався Харківський контрнаступ, ми ще працювали й зустрічалися тут, обговорювали новини, раділи.
Після такого досвіду змінюється цінність речей, спілкування, усього, що ми робимо. Коли все місто пусте, а до тебе приходять люди й розповідають, хто що переживає, про свої панічні стани, страхи… Дивно, але зараз у багатьох ностальгія за тим часом. Ми розуміли, для чого працюємо, бачили свою місію.
Зараз розуміємо, що це було необачно, особливо коли «прильоти» були зовсім поруч. Це був невиправданий ризик, але тоді здавалось, що інакше ми не можемо.
Обстріл артилерією
Під час тривог хтось спускався в метро — воно ж зовсім поруч, а хтось ішов у підвал сусіднього будинку — там класний підвальчик. Але ж про арту [артилерійський обстріл] жодних сповіщень не було. У квітні прилетіло на Бекетова, і нам роз’їбало весь вхід — це був той самий раз, коли ми самі звернулися по допомогу.
То був звичайний день, повітряної тривоги не оголошували, бо ж це був обстріл «Градом» чи «Ураганом». Тоді обстріляли весь район: будинки на перехресті Пушкінської та Дарвіна, McDonalds, і до нас прилетіло. Розтрощило паркан, купу всього, загинув один з наших місцевих котиків.
На щастя, відвідувачі якраз перед обстрілом вийшли. На паркінг біля «Маку» [McDonalds] тільки приїхав чоловік, якраз виходив з машини і встиг під неї впасти. Всю тачку в решето, а він лишився цілий.
Наш співробітник теж встиг впасти на підлогу. Зреагував на перший вибух — це ж були касети, тому був проміжок в якісь долі секунд між вибухами. Відразу після вибуху встав і зняв TikTok — запис став тоді популярним. Якщо не рахувати 24 лютого, то це був найскладніший для нас день. Думали вже не відкриємось до кінця війни, але і гості, і співробітники вимагали іншого.
Пройшов день тиждень-два і наша артдиректорка Даша [Ріхтгофен] переконала мене зробити збір на ремонт. За декілька днів ми зібрали всю суму — мене це сильно вразило. Відремонтували вхідну групу, все відновили і в травні знову відкрилися.
А потім уже закрилися на зиму, бо не сезон. Думаю, ми зрештою і переформатуємось на сезонний простір. Ми тягнули, намагалися до повномасштабного вторгнення працювати взимку, але все-таки нас сприймають як літній формат.
Сезон 2023-го
Усього на «Сьомому» одинадцять корнерів [закладів]. З новим сезоном уже відкрито сім — назва виправдовує себе [сміється] — три з яких нові, плануємо, що відкриються всі одинадцять. «Любоу», CamOn відкриються з новими командами. Наша ж уся команда жива-здорова, багато хто повернувся у Харків.
Майже з усіма постачальниками ми відновили роботу, усі з нами залюбки працюють, бо ми закрили борги. Для постачальників цінні такі партнерства, бо всі люблять коли «закривається дебіторка» [дебіторська заборгованість]. Коли ми відкривалися попереднього року, то так собі приблизно і думали: якщо працюють одні — мають можливість працювати й інші, така ланцюгова реакція. Наскільки я знаю, у багатьох дебіторська заборгованість просто зависла.
Щодо цін, минулого літа ми тримали їх навіть нижчими за довоєнні. Цього року вже вирівняли, підняли. Меню «Блек&Мілк» як було просте — таким і залишається. Інші корнери також трохи спрощують, продумують меню, аби воно було ефективним і економічно вигідним.
Розраховуємо, що все буде добре: закінчення війни нашою перемогою, а все інше — це вже подробиці. Якщо торішнього літа ми працювали з прильотами через день з радіусом в декілька кілометрів, і якось навіть спромоглися закрити борги і щось заробити, то зараз точно все буде гаразд.
Зараз у Харкові вже такий двіж, що ми точно знаємо, що все буде окей. Бачимо класну динаміку. Навіть без орендної ставки, а з відсотковим підходом, економіка складається.
Збори для військових
Очевидно, що розвиток ринку і вся наша робота залежить від воєнних подій, тому ми сподіваємося на перемогу, допомагаємо військовим.
Якщо говорити про кав’ярню, то у нас немає оголошеної знижки для військових чи підвішеної кави — багато хто з військових навіть минулого літа відмовлявся від цього. Хоча знижки для знайомих-військових все ж є.
Mozza має підвішені піци [відносно нова послуга, за якою піцу можуть замовити й оплатити для іншої людини, її безкоштовно доставлять до адресата] — вони збирають нормальні об’єми і відправляють в різні місця. Ми йдемо більше в історію з донатами й ідеологічним просуванням певних тем. Артдиректорка Даша організовує збори, аби направити лояльність аудиторії в потрібне річище. Є лояльність аудиторії — є донати, так це працює.
І нагадуємо аудиторії про важливі теми. 20 травня, наприклад, вивішували прапор «Азову» й розповідали про рік відтоді, як захисники Маріуполя вийшли з «Азовсталі», нагадували, що у полоні досі 1900 людей. Такі речі плануємо робити і надалі.
Карина Литвиненко, фотографії — Катерина Переверзева, обкладинка — Катерина Дрозд
Читайте також:
Місто 
Новини
Новини
Новини
Новини 
