Веро Юзепчук: про Літературний SLAM у Златополі

На сцену підіймається дівчина з довгими кучерями. Її сорочка наполовину заправлена у вільні штани з високою посадкою. Підходить до мікрофонної стійки, налаштовує мікрофон під себе по висоті. На запитання ведучого про готовність відповідає кивком та робить крок назад. Вона топає однією ногою та зачитує вірш. Звук її голосу та звук з колонок сплітаються та ширяться залом. У цей момент думаєш: «Це якась магія».

Ми, вже традиційно, їдемо на таксі о 9 ранку під Держпром. Ще з машини помічаємо, що на нас чекає водій біля мікроавтобуса. Грузимо рюкзаки у багажник, водій, тримаючи ляду, підмічає, що ми прибули найперші. Я перевіряю час на телефоні — 9:03. У минулі рази в цей час ми вже мали їхати по апаратуру. 

Дійсно, сьогодні команда не настільки зібрана, як зазвичай. З нами немає важеля впливу та, водночас, м’якої сили — Артема Ельфа. Зараз він перебуває у війську, але думками разом із нами. Сьогодні більша частина команди доїжджає на місце, де ми забираємо апаратуру. Чверть на одинадцяту ми вирушаємо до Златополя. 

Дорога вже знайома та, на диво, швидко відчувається. Усього півтори години від Харкова. Вересневі оброблені поля змінюються на приватні одноповерхові будинки, і дуже швидко — на багатоквартирні дев’ятиповерхівки. У вікні я бачу, що ми заїжджаємо на пустир, посеред якого монументально видніється будівля КП «Хімік». Вголос кажу, що це міні-версія ХНАТОБу. 

Ми зупиняємось біля одного з входів у будівлю, де нас зустрічають дві пані. Вони знайомлять нас з місцевістю та коротко розповідають про «Хіміка», водночас вирішуючи організаційні питання. Вони з адміністрації закладу. 

Після короткої перерви ми збираємо речі та апаратуру і заходимо всередину. Якщо ви колись бували в Палацах культури або маєте мінімальне уявлення про інтер’єр цих місцин, то все так і є. Ці стіни, підлога та запах переносять на 30 років у минуле. Крокуючи цим закладом, ловиш себе на думці про зйомки фільму із ностальгічним лейтмотивом. Такий собі український «Твін Пікс». 

Рухаючись довгим коридором, звертаємо увагу на здоровезний коровай з пап’є-маше на «рушнику» з орнаментом, викладеним із кришечок з-під напоїв, малюнок з вечірньою прогулянкою пари закоханих на всю стіну в сірих тонах, запах старого шкільного паркету. По металевому пандусу піднімаємось до невеликого приміщення. На всю стіну — малюнок квітів та напис «Центр змін» прописом, без кольору, лише чорним по білому. Приміщення нагадує малу залу для коворкінгу, біля входу — кухонна зона та шафа-купе з дзеркалами в підлогу та прихованим каркасом, на стіні — одинока плазма з RGB підсвіткою, що дублює кольори на екрані. 

Побачивши це, я коментую: «В нашому селі такого нема!» Але й тут приховується мала деталь минулого: чорне фортепіано за шафою-купе, яке приковуватиме мою увагу всі майбутні майстерні. 

Пані з адміністрації пропонує екскурсію на другий поверх. Заходимо у середнього розміру залу на 300 місць. Запах одразу переносить в атмосферу заходів 20-річної давнини. Флуоресцентні лампи роблять все навколо сірим, коричневим та зеленим. Частина команди почала підготовувати апаратуру до завтрашнього заходу. Інша частина (і я з ними) почула про «Велику залу» та одразу ж попрямувала на екскурсію до неї. Велика зала вміщує 1000 місць та виглядає помпезно.

Влад Радченко та Нікіта Лютий з постеатру ОПГ («Одеська Поетична Груповуха») в амплуа лекторів з віршування та ораторської майстерності вибігли на сцену та заграли свою виставу «Діалог на книжному» — філософські роздуми про мистецтво від безхатьків. Пані з адміністрації каже, що в них теж є своя театральна трупа та молодь, яка навчається на акторів. Я відповідаю, що ці двоє, що на сцені, на акторів не навчались. Командою ми помріяли колись виступити на такій масштабній сцені, та відправляємось обідати перед лекціями. Користуючись нагодою, можу порадити переглянути Reels для фестивалю «Червона Рута» від «Одеської Поетичної Груповухи», що ми зняли у їхньому великому залі. Будь ласка, оцініть потенціал колективу та місця.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений The OPG / Odesa Poetry Gangbang (@opg_postheater)

Поки Влад гладить штани в одному з приміщень палацу, ми прямуємо у Happy Cafe, що неподалік Палацу культури. Категорично рекомендую боул «Суші Салат». Після обіду розумію, що Happy Cafe реально робить happy, та приємне напруження від очікування початку події наростає. 

Ми звикли до харківської «пунктуальності» з вікном очікування в півгодини. Але люди в громадах приходять вчасно, великою кількістю й одразу. Тому о 13:00 в «Центрі Змін» вже зайняті всі місця. Під час майстер-класу Влада, ми з Танею [Тетяна Хоронжук — кураторка проєктів LitSlamUa, — «Люк»] сидимо та говоримо про те, що ми всі — «ґвинтики» механізму з назвою «Літературний Слем», і про те, як приходиться ставати мультизадачними за відсутності Ельфа. Він наш візіонер, запалу якого вистачає на всю команду.

З будівлі виходить напружений Нікіта. Він каже, що публіка важка. Мало хто сміється з жартів, а якщо і сміються, то лише посміхаються краєчками губ. В цей момент я розумію, що треба «розтопити» публіку активною дискусією та підказую це Нікіті. Влад у своїй лекції розглядає базу написання вірша, і, як літературознавцю амфібрахії та анапсасти йому не чужі. Він вичитує корисну теоретичну базу, наскільки це можливо, за годину, яка на це відведена. І це дуже надихає, оскільки після першої лекції в Близнюках я опановую віршові розміри.

Влад Радченко

Знаючи весь матеріал Влада, я продовжую розмовляти з Танею біля колони Палацу про майбутнє «Слему». Виходить Влад та каже, що підкорив свою аудиторію — жінок від 35 років. Ця навичка розвинулась, напевно, за 11 років педагогічної діяльності.

Ми з Танею входимо у простір на другій третині майстер-класу від Нікіти. На стільцях глядачі поруч з собою поклали практичні вправи з написання віршів від Влада. Нікіта більше спирається на власний досвід та побудову образу на сцені, а також залучає до участі у практичних вправах. Я беру в них участь.

Виявляється, дуже корисно розслабляти та напружувати тіло, тренувати вимову та викрикувати перед власною лекцією. За рекомендацією Нікіти пропоную поцікавитись вправами, натхненними філософією [французького драматурга, реформатора театру] Антонена Арто. Вони з першого разу допомагають трохи краще відчувати свої голос та тіло.

Нікіта Лютий

Зазвичай лекцію з проведення подій читає Артем Ельф. Він розповідає покроковий план, базуючись на більш ніж 10-річному досвіді у цій сфері. Я й так не відрізняюсь впевненістю, а тут ще необхідно гідно триматися на рівні. Чи вийшло це в мене? Знають лише глядачі.

Інтуїція підказує, що іноді краще першу половину поговорити, пощупати аудиторію, «розтопити». Тому на початку я запитую про те, як часто відбуваються події у Златополі, як часто люди їх відвідують. Чую відповіді. З розмови можу зробити висновок, що Златопіль не стоїть на місці. Тут проходить від однієї до трьох культурних подій на тиждень. Палац культури поєднує у своїх стінах консерватизм інтер’єру та сучасність напрямків роботи: студія звукозапису, театральна трупа, косплей-фест. 

Коли я дійшла до блоку лекції з анонсом подій, я відчула певний тригер слухачів. Працівниця Палацу культури ділиться тим, що в них заборонено анонсувати події в медіа та офлайн. У відповідь на це я перелічую всі можливі варіанти анонсів, що приходять мені в голову, але у відповідь чую, що це або не дозволяється робити, або вже робиться, але з незадовільним результатом. Тому єдиним варіантом є сарафанне радіо.

Я чую історію інцидент з анонсом події та подальшими наслідками від керівництва, але від легкого шоку не розумію, що є першопричиною цього явища, окрім безпекової ситуації. 

Менше з тим, розповідаю власні кейси з одноденним фестивалем від «Творче Нежить» та показую однойменний фільм, згадую досвід організації подій з 2023-го по сьогоднішній день. Щось для слухачів нове, щось відгукується та надихає, а дещо ні. Перший день майстерень закінчився на стомленій ноті, бо ми розпочинаємо о 13:00 та закінчуємо о 17:00. Команда звикла до такого інтенсиву, натомість відвідувачі відгукуються про те, що треба «перетравити» інформацію.

---

Читайте також:

• Весняна вища ліга літературного слему: людина проти ChatGPT. Репортаж від «Люк»
• На фронті загинув харківський поет Олексій Івакін
• «Зробити літературу знову цікавою». Літературний Слем відкриває в Харкові новий сезон

---

На другий день майстерень проводимо «Літературний Слем». Прибувши на місце, майже вся команда йде на обід. Виявляється, у цей час наш фотограф та звукорежисер Олександр пітніє, налаштовує апаратуру. Поки ми сидимо на дивані, він заробляє гроші, виходить.

Піднімаємось до Малої зали. Запах та світло ті самі, що я описувала на початку, все нагадує про сотні подій, що відбувалися тут протягом десятиліть. За 20 хвилин до початку «Слему», я вмикаю камеру та фіксую на відео все, що мені цікаво: стеллу «I Love 1Mayskiy» із серцем замість Love біля Палацу, байдики команди на сцені, краплі поту з чола Олександра, який вивозить всю підготовку, Влада, що співає «Червону Руту» в мікрофон для перевірки звуку. 

Поки я знімаю, встигають приїхати учасники з Харкова. Вони курять на балконі та займають місця на другому та третьому ряду під сценою, напевно, аби підійматися було легше. Як я вже писала, люди в громадах вкрай пунктуальні, тому ціла партія місцевих слемерів та вболівальників прибула рівно о 13:00 та зайняла місця у кількох рядах по центру зали. 

Команда спускається зі сцени та на ній залишаються Фрідріх Швальбе (сьогоднішній слем-майстер) разом із секундантом Ромою Єрміловим. Для загального розуміння, обидва мають права на ці ролі, бо ставали переможцями головних «Слемів» сезону — «Slam AllStars» 2023-го та 2024-го. Тому можливість бути ведучим у «Слемі» треба ще завоювати. 

Якщо слем-майстер є ведучим події, то секундант — асистент, що бігає, роздаючи оцінки, вписує бали у загальний рейтинг, допомагає вести подію коментарями. Слем-майстер зачитує правила «Літературного Слему» у форматі організації Н4О, які колись мені здавалися дуже довгими і нудними. Секундант бігає між рядами від однієї піднятої руки до іншої. Глядачі охоче бажають оцінювати, та без зайвих зволікань розбирають всі п’ять комплектів. Звучить фірмове «слова всі сказані, оцінки роздані» та розпочинається «Слем».

Слем-майстер прямо на сцені визначає виступаючих, але є одне ґрунтовне та жорстке правило — дебютанти завжди виходять першими. Кожен, хто проходить через це випробування і повертається на наступний «Слем», залишається з нами надовго. Першим виступає місцевий з псевдонімом Іржавий. Хвилюється, губиться, запинається, в якийсь момент він обриває виступ, бо згас екран телефону. Це нормально. Ми всі через це проходимо. І я, і Влад Радченко, і Нікіта Лютий, і загалом кожен «Слем» починається з цієї неписаної жорстокості. Харківці підтримують та кричать по складам «Зла-то-піль» на знак підтримки дебютанта. 

Перший тур «Слему» — це як швидкі побачення. Тут глядачі за короткий час оцінюють вигляд, виконання, текст і обирають фаворитів, яких проведуть до перемоги. Звісно, кожного учасника я не осягну описати, бо кожен виступ є унікальним і різним навіть у одних і тих самих виконавців. Харківці читають експериментально: звучать акровірші про персики, 30-секундний футуризм зі складів, текст на тему страху старіння у жінок, нав’язаного суспільством.

На сцені побували і я з Владом Радченком. Влад виступає як досвідчений слемер зі своїм стилем: стримано, спокійно, без тексту під рукою, захоплюючи всю увагу своєю персоною. Мені ж треба покричати на людей без мікрофону, за що на перерві я отримую зауваження про те, що подаю златопільчанам поганий приклад. 

Учасники зі Златополя складають враження шевченківської школи. Але я не бачу в цьому нічого поганого. Вони пишуть, а це найголовніше. Всі починають, рівняючись на Тараса Шевченка. Вони приходять в «Слем», розвивають надивленість та відточують власний стиль, а потім стають впізнаваними поетами. 

Учасники «Літературного Слему» зі Златополя

У другому турі завжди цікаво брати участь. Всі учасники, яких перелічує слем-майстер, уявляють, що вони вийдуть сьогодні переможцями. Ніхто не вийняток. Саме тут  розкривається Дарина Стороженко. Вона читає тілом, паузами, мерехтінням білого одягу в світлі флуоресцентних ламп. Вона запам’ятовується рядком: «Я тримаю в руці видертий зуб із десною», та риторичним питанням наприкінці: «Хто-небудь знає, як зупинити внутрішню кровотечу?» Глядачі кричать від захвату. Її виступ — найяскравіший серед усіх слемів у громадах.

У фіналі Влад Радченко передає своє право змагатися Поліні Глаговських. Вона зачитує зі сцени вірш про долю Тараса Шевченка, який писала для літературного конкурсу. Але, завоювавши перший «джекпот» за «Слем» (всі глядачі поставили «п’ятірки»), перемагає Дарина Стороженко.

Слем-майстер дарує сьогоднішній переможиці приз — «Скрипниківку» Сергія Жадана з автографом. Драйв від події доходить стадії, коли він перетворюється на чисте щастя та легку втому. Всі підхоплюють фірмове гасло «Все буде “Слем”!» та роблять спільне фото. 

Як на мене, це магія «Слему». Де б він не відбувався, він завжди об’єднує людей у бажанні ділитися своєю творчістю та трохи змагатися. В цей день щось змінюється всередині кожного: за щось хочеться настукати собі по потилиці, за щось порадіти. Байдужим «Слем» не може залишити нікого!

Обожнюю традиційний момент, коли Таня знімає слем-майстра разом із переможцями. Ми перейшли до центрального входу, я стою поруч та прикриваю очі Тані, аби вересневе сонце не засліплювало. Проходять 50 секунд другого дублю, наступає момент з фірмовим гаслом, і з вікна першого поверху, ледь не випадаючи, кричить Нікіта, та всі присутні підхоплюють: «Все буде “Слем!”»

Текст — Веро Юзупчук, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Олександр Ткаченко, обкладинка — Анастасія Юращенко

---

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️