За містом
Лист до Харкова. Олександр Столовий

До початку повномасштабної війни Росії проти України в рубриці «Лист до Харкова» різні люди, які колись жили в нашому місті, писали листа абстрактному другу в Харків.

З 24 лютого наше місто покинули вже сотні тисяч мешканців. Багато хто змушений був тікати у невідомість, лишаючи свої домівки, рідних та друзів.

Тож відтепер в рубриці «Лист до Харкова» ми збиратимемо їхні історії. 

Місто — це не тільки архітектура, це простір нашої пам’яті, досвіду а іноді й співрозмовник. Залишаючи вулиці та міста, важливо зберігати з ними зв’язок і не втрачати надію повернутись. 

Сьогодні — лист з Києва від архітектора, керівника окремої майстерні в компанії «Архіматика» Сашка Столового. 

До початку повномасштабної війни Росії проти України в рубриці «Лист до Харкова» різні люди, які колись жили в нашому місті, писали листа абстрактному другу в Харків.

З 24 лютого наше місто покинули вже сотні тисяч мешканців. Багато хто змушений був тікати у невідомість, лишаючи свої домівки, рідних та друзів.

Тож відтепер в рубриці «Лист до Харкова» ми збиратимемо їхні історії. 

Місто — це не тільки архітектура, це простір нашої пам’яті, досвіду а іноді й співрозмовник. Залишаючи вулиці та міста, важливо зберігати з ними зв’язок і не втрачати надію повернутись. 

Сьогодні — лист з Києва від архітектора, керівника окремої майстерні в компанії «Архіматика» Сашка Столового. 

«Зоринкою світла сльоза,

Упала в рясні в лісопарку.

Мене проведи на вокзал,

Бо я залишаю мій Харків».

 Олекса Марченко

Харкове, друже.

Хіба ми з тобою думали про таку долю, що оповила димом страждань та вогнем ненависті наш спільний шлях?

Я був твоїм вірним учнем. Ти навчив мене бути дорослим, відповідальним, інтелігентним та любити себе й свої вміння. Ти перший розповів мені, що таке місто. Став наставником у вмінні вбачати прекрасне в суті. Скільки олівців було зітерто об ватман у пошуці вірної лінії, яка філігранно б характеризувала тебе.

Скільки Гігабайт кадрів твого життя піймала лінза мого фотоапарату.

За останні декілька років ми з тобою зустрічались і, прогулюючись разом, планували такі фантастичні ідеї. 

Пам’ятаєш? 

Перебудову величезних твоїх територій в місця, де життя стверджувалось і голосно наспівувало на всю Сабурову, аж до Кінного Базарю: «Я — Харків’янин! Я обожнюю своє місто!»

Тай не кажи. Яка краса буде.

Вчителе мій, я вже зовсім зріс. Й все твоїми молитвами, твоїми втовкмаченнями. І, як вдячний син, обіцяю повернути  сторицею. 

Не повіриш, зараз таке тобі розкажу.

Ось-ось місяць-два й хотів тобі дещо подарувати. Ми з командою мріємо збудувати для тебе новий квартал. Вклавши до нього всі наші вміння й талани. Кропітку ювелірну працю задля того, щоб ти міг й надалі дивувати своїх мешканців, і щоб люди цінували тебе. Як завжди. 

А ти такий вийдеш до містян, руки в боки, і скажеш: «Дорогі мої любі, харківці, дивіться, що Сашко нам тут змайстрував! І це все для вас!»

Уяви!

Що-що?

Ахахахахха! Ой, та ну таке як скажеш)

Але не всі у світі бачили нашу з тобою злагоду і шану, що ми тут вже який вік вибудовуємо, друже.

Сусід за скам’янілим серцем не зміг побачити чуже щастя. В найстрашнішому сні я не бачив того горя, що сколихнуло твої схили, любий.

Ще річка Харків не була такою солоною від сліз. Ще хмари не були такими густими, щоб люди втрачали не те що надію, чи віру.

Життя! Багато життя, друже.

Та не впадай у відчай. А знаю, що боляче. І ті рани не вмить заживуть, а рубці де-не-де залишаться, як пам‘ять, назавжди.

Та не журись, що ж ти так глибоко зітхаєш. 

Йди сюди обійму. Поплач, стане трішки легше.

А знаєш, чого не варто так занепадати?

Бо ти унікальний, козачий сину! Стільки покласти часу, щоб зростити сотні тисяч гідних людей. Відданих прийти на поміч навіть коли вже немає в душі сподівань.

Та це цілий океан харківців.

Ну от дивись. Я звісно не знав, що прийдеться сховати олівці, а дістати пінцети. Але дай ось-ось тут подивлюсь.  А ось тутички з цього боку.

Обіцяю, друже, повір. Я докладу всіх своїх знань, бо я тобі завинив. Як і тисячі інших, що ще лише хочуть тобі дещо сказати.

Зараз ми разом як зберемося. То ти й не помітиш, як піднімем на ноги.

Бо з ким як не з тобою йти від Будинку книги до мосту Чигирина й посміхатись аж до мімічних гусячих лапок, бо ти ж такий, скотиняка, ідеаліст! 

Мій любий Харкове.

—————————

«За обрій ідуть поїзди,

А дощ за вечірнім держпромом.

Розлука відступить завжди,

І я повернуся додому».


Інші листи до Харкова:


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png
Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу image.png