100 тонн, щоб зберегти культуру. Як один телефонний дзвінок допоміг українським музеям захистити свої надбання
За містом
Одна з цілей окупантів у війні проти України — знищити нашу культурну ідентичність.
Від початку російського вторгнення у 2014 році культурна спадщина України у східних регіонах та у Криму опинилась під загрозою. Від 24 лютого 2022-го — вона у небезпеці на всій території країни.
На культурному фронті наші історичні надбання захищають не тільки українці, а й люди з усього світу.
«Люк» розповідає одну з таких історій.
«У перші години повномасштабної війни я відчувала ті ж емоції, що й більшість — неприйняття та заперечення реальності. Навіть гніву та злості спочатку не було — вони з’явилися трохи пізніше, коли знищили нашу “Мрію”», — згадує Ірина Нікіфорова, громадська активістка, заступниця голови ГО «Андріївсько-Пейзажна ініціатива».
Організація була створена у 2012 році з метою захисту та збереження історичної та культурної спадщини та природного середовища Києва. Наприклад, вони створили перший в Україні дитячий ландшафтний парк з унікальними мозаїчними скульптурами та фонтанами на Пейзажній Алеї. В 2012 році парк отримав статус витвору мистецтва.
«Після 24 лютого я залишилась вдома і готувала їжу для тероборони, — розповідає Ірина. — Спочатку не могла зібратись до купи та вирішити, що робити далі. А так, була корисна хоч у чомусь. 7 березня пролунав телефонний дзвінок, який дав зрозуміти, як я можу бути корисніша для країни».
Ірина взяла слухавку. Телефонував її давній приятель Штефан Домпке, з яким вони познайомилися на одній із сесій ЮНЕСКО 10 років тому. Відтоді й підтримують дружні відносини — навіть попри те, що Штефан живе в Німеччині, а Ірина — в Україні. У 2012 році Штефан заснував міжнародну неурядову організацію World Heritage Watch, яка займається охороною об‘єктів всесвітньої спадщини.
У розмові з Іриною Штефан запропонував свою допомогу у збереженні культурної спадщини. В першу чергу — помістити в безпечне середовище ті музейні експонати, які знаходяться на прифронтових територіях та перебувають під постійними обстрілами.
«Ми разом почали вирішувати логістичні/транспортні проблеми, складати списки першочергових потреб музеїв — запевняє Ірина. — Я шукала контакти з музеями та заповідниками в Києві та регіонах — благо, з багатьма директорами була знайома і раніше».
Міжнародна команда допомоги
Ірина зробила списки потреб для музеїв та заповідників Донеччини, Харківщини, Чернігівщини, Київщини, Миколаївщини. А Штефан почав домовлятися з європейськими музеями та благодійними організаціями, аби ті безкоштовно надавали необхідні пакувальні матеріали.
Серед них — дерев’яні, пластикові та металеві контейнери для зберігання і транспортування експонатів, картонні бокси, упаковочні матеріали, мікалентний папір (в Україні такого взагалі немає, а у Європі він у дефіциті, коштує близько 200 євро за рулон), осушувачі повітря, гігрометри, вогнегасники, протипожежні ковдри.
Штефан отримав добро від європейських музеїв і благодійних організацій та надав їм списки речей, яких потребують українські культурні інституції. Він зрозумів, скільки роботи очікує Ірину, і як це буде важко. Зателефонував їй і запитав: «Впораєшся?».
«Впораюсь», — відповіла вона.
Вже 11 квітня до Києва прибула перша партія з необхідними захисними матеріалами та боксами. Двадцятитонну вантажівку повністю заповнив Національний історичний музей Німеччини зі своїх фондів.
«Перед приходом першої фури я не спала кілька ночей — не уявляла, як відбуватиметься процес розвантаження, розміщення матеріалів, розподіл їх між музеями», — згадує Ірина.
Далі до ініціативи долучились близько 30 музеїв, галерей, культурних та освітніх організацій — не тільки з Німеччини, а й з Нідерландів і Швейцарії. Серед них: Ольденбурзький університет — один з найважливіших навчальних закладів на північному заході Німеччини, що спеціалізується на міждисциплінарних дослідженнях; ІСОМ (міжнародна рада музеїв) Швейцарії; Buchheim Museum — музей сучасного мистецтва в околицях Мюнхена тощо.
«На початку ввезення наших матеріалів в Україну займало дуже багато часу, — згадує Штефан. — Тому що митні та імпортні органи не були знайомі з нашим проєктом і не вважали його гуманітарною допомогою. Тепер це вирішено, і ми також маємо допомогу від офіційних осіб місії ОБСЄ в Польщі, які співпрацюють із українськими митниками у разі будь-яких затримок».
Із кожною наступною поставкою список українських культурних інституцій, які потребують допомоги, збільшувався. До нього потрапили Харківський художній музей, Охтирський міський краєзнавчий музей, Слов’янський краєзнавчий музей, КЗ «Покровський історичний музей» та інші.
«Наш музей евакуював експонати і двічі переїхав з приміщення в приміщення. Треба було все запакувати і зберегти. Завдячуючи Ірині ми впорались із завданням! — каже директорка «Охтирського міського краєзнавчого музею» Людмила Міщенко.
І ми знову з нею на зв‘язку, обговорюємо актуальні питання музею! Це значить, що допоки є такі подвижники і волонтери, ми зможемо зберегти музеї!».
Спочатку європейські музеї та заповідники надавали українським власні пакувальні матеріали, або закуповували їх зі своїх фондів.
Врешті Штефан Домпке сприяв створенню благодійної організації Unraine Art Aid Center, яка наразі займається поставками в Україну необхідних пакувальних матеріалів для збереження експонатів. Відтоді закупівлю і транспортування фінансує німецький уряд.
«Основою колекції нашої установи є переклади, переспіви “Слова о полку Ігоревім” та богослужбові книги, — розповідає директорка Новгород-Сіверського історико-культурного музею «Слово о полку Ігоревім» Олена Матюк.
Новгород-Сіверський знаходиться приблизно у 50 кілометрах від кордону з росією і з того боку щоденно йдуть обстріли. Гарантії, що не прилетить у наш музей ніякої нема, тому і було вкрай важливо отримати ці пакувальні матеріали. Вони для нас, без перебільшення, як повітря».
100 тонн, щоб зберегти культуру
Зараз Ірина, Штефан та Unraine Art Aid Center допомагають майже 80 українським музеям та заповідникам. І цей список зростає з кожним днем.
«На сьогоднішній день українські музеї отримали вже 10 вантажів з пакувальними матеріалами для експонатів від європейських культурних організацій (дев’ять фур та один залізничний вагон), загальна вага скоро досягне 100 тонн», — звітує Ірина.
У планах Штефана, Ірини та Ukraine Art Aid Center — відновлення музеїв, заповідників та пам‘яток культури України, які були зруйновані чи пошкоджені окупантами. Зокрема, Харківського художній музею, церкви святої Катерини в Чернігові, садиби відомого цукрозаводчика Леопольда Кеніга в Тростянці на Сумщині.
Тож один телефонний дзвінок Штефана Домпке запустив цілу волонтерську машину, яка працює на благо української культури.
«Культурна спадщина — мова, музика і танці, архітектура, пам’ятники та музеї — це те, що об‘єднує людей і що визначає їх як націю. Це наша ідентичність, — каже Штефана Домпке. — Жоден народ не може існувати без культурної спадщини. А імперіалістичний окупант заперечує українську державність, намагається її знищити, прибрати її докази. Тому так важливо її зберегти: це доказ того, що українська нація є».
Макс Чорний, візуал — Катерина Дрозд
- Читайте також, як незалежні митці й державні інституції зберігають і рятують мистецтво та культурну спадщину Харкова.
«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.
Місто 
Новини
Новини
Новини
Новини 
