Мовна підтримка: як полегшити собі процес переходу на українську

24 лютого 2022 року — дата відліку нової реальності для українців. Жахи війни посилили пошук національної ідентичності кожного з нас. Хто я? З якого я роду? Який вибір відсьогодні я маю зробити? 

Шукаючи відповіді, ми постали перед ще одним питанням — мовним. Невже те, якою мовою я спілкуюся, впливає на моє оточення, моє сьогодення та майбутнє, впливатиме на життя моїх дітей?

У цих питаннях хтось не зміг дати собі ладу й вирішив поки не торкатися глибинних плит підсвідомого. Хтось, навпаки, вирішив розгледіти себе під збільшувальним склом мови й став на путь переходу. Хтось робить це, керуючись лише законом України, хтось — за покликом серця, хтось — експериментально «а раптом мені сподобається», а хтось — категорично переходить на українську, стираючи своє російськомовне минуле.

Викладаючи українську людям різного віку (від 17 до 63 років), проводячи розмовні клуби, я завжди питаю в учнів та слухачів: «Як ся маєте? Як ваша українська? Як почуваєте себе українськомовним? Що дається вам найлегше, а з чим маєте найбільші труднощі?»

Відповіді, які я отримувала за ці дев’ять років, зокрема, за останні 18 місяців повномасштабного вторгнення, мають спільні риси. 

Саме вони допомогли мені вигадати поняття «мовної підтримки» й окреслити його кількома позиціями, які наведу нижче. Але перед цим хочу нагадити кілька прописних істин:

• Усім байдуже на ваше мовлення;
• Перехід на українську може бути викликом для людей з вашого оточення, але це їхній виклик, а не ваш;
• Підтримайте себе в цьому мовному процесі, бо окрім вас цього ніхто не зробить.

Охоплюйте охоплюване

На перших порах намагайтеся «проростити» власну українську з певними людьми або в певних місцях — охоплюваних вашими часом, силами чи зацікавленням. 

Одна людина — одна мова. Одна локація — одна мова. Це значно зменшить рівень тривожності, у вас буде відчуття, що цей дискомфорт тимчасовий. 

Мої російськомовні в побуті учні починали практикувати українську локально: хтось в блозі, хтось на нарадах, хтось лише в кав’ярні, коли купував каву або на тренуванні. Згодом кількість «українськомовних локацій» збільшувалася й складалася в картину життя, де говорити державною мовою ставало все комфортніше.

Не швидіть

Знаю, що переклад у голові — це паузи в говорінні. І вони дратують, спонукають вийти з процесу вивчення української. Вам здається, що російською ви змогли б донести думку швидше й точніше. І вам не здається — ви, правда, зробили б це якісніше. Але в такі моменти згадуйте, що первинне для вас: мовна позиція чи мовна звичка? Перше — фундамент/база/ґрунт/основа, а звичка — справа наживна. 

Поставтеся до власних пауз під час мовлення як до маркера прогресу, за яким ви будете відстежувати поступ своєї української. Дайте собі час (мінімум два місяці) на розговоріння — і, о диво, паузи зменшаться. Той, хто не домовиться з собою про швидкість мовлення, згодом пошкодує, що не був до себе більш екологічним. 

Робіть помилки

Так, як ви домовлятиметеся з собою про швидкість мовлення, так само укладайте угоду про помилки. Той, хто не робить помилок, той або ідеальний, або мертвий. Сподіваюся, ви усміхнулися й пораділи, що живі, а от щодо «бути ідеальним» є питання. 

Стан ідеальності підвищує внутрішню тривожність, а також занепокоєння на кшталт: «А що подумають люди, якщо моя українська буде з помилками?». 

Звісно, людям байдуже. І цей прекрасний факт треба прийняти. 

Тільки диванних експертів турбує чуже мовлення в соцмережах. Але поки ті експерти пролежують дивани, ви вже помиляєтеся, а значить вчитесь, отже, згодом зробите все менше помилок. 

Тут допоможе метод асоціацій. Кожен на свій смак може вигадати яскраве речення для запам’ятовування:

• «Відносини в катета й гіпотенузи, а в нас стосунки».
• «Вірна кішка господареві, а відповідь правильна».
• «Виглядає пес із буди, а людина має вигляд».

З часом ви фіксуватимете свої типові помилки. Це теж важливо: не тільки робити помилки, але й помічати їх. Головне — не виправляйте інших людей, якщо вони вас про це не просили. Будьте вимогливими вчителями тільки у своїй голові.

Не зволікайте

Якщо під час спілкування ви не можете згадати слово українською, за можливості, одразу шукайте його відповідник у доступних джерелах. Якщо не зручно, то запишіть це слово в нотатник і за нагоди одразу займайтеся пошуками потрібного слова, словосполучення чи фразеологізму.

Таким чином ви даєте забутому слову можливість інтегруватися у ваше життя, а не лежати в забутих шухлядах пам’яті.

Сьогодні онлайн-словники — це наші чарівні палички: тлумачення, наголоси, синоніми, антоніми — усе це в кожного з нас під рукою. Згодом зазирання в словник по кілька разів на день теж стане для вас звичною справою, яка полегшить ваше життя.

Міксуйте мови

Інколи під час розмови на думку спадає лише слово англійською. І ми вставляємо цей відповідник у речення українською, не переходячи на англійську. На жаль, така ж логіка не працює, коли пригадуєш це слово тільки російською. Одразу виникає бажання не осоромитися: «Ну, це вже суржик якийсь! Кашмар! Краще тоді повністю російською!»

«Соромтеся» на здоров’я, бо за такою логікою одне слово російською вкраде у вас дев’ять українських слів.

Міксуйте мови, купуйте українською «арбузи та дині», намагайтеся вибудовувати діалоги державною навіть зі словами з інших мов.

Наостанок хочу нагадати, що ваша сьогоднішня українська — це ваше сьогодення і, звісно, майбутнє ваших дітей.

Ксенія Угненко, обкладинка — Катерина Дрозд

---

Читайте також:

• «Харків, де твоє обличчя?». Історії людей, які перейшли на українську мову
• «Тільки солов’їною». Харків’янка створила блог-платформу для поширення українських текстів
• Де знайти українські книжки за кордоном? З’явилась мапа локацій з книжками українською мовою