Плакат митця чи плакат курця: як трієнале «4-й блок» допомагає зрозуміти сучасний плакат

Перша виставка, присвячена «4-му блоку», відбулася в Харкові в 5-ту річницю Чорнобильської трагедії. На той час фестиваль збирав різнопланові роботи: не тільки плакати, а й графіку. Пам’ять — центральна тема фестивалю.

Вже в нульових фестиваль змінив формат та вийшов на загальноекологічну тематику. І водночас — почав висвітлювати міжнародний контекст.

Архів фестивалю містить, зокрема, плакати до теми Хіросіми та Нагасакі, які надходили з Японії. Роботи з інших контекстів допомогли «4-му блоку» вийти на загальносвітову проблематику.

Засновник та арт-директор фестивалю, професор Харківської державної академії дизайну та мистецтв Олег Векленко пояснює, що ближче до кінця двохтисячних років тематика трієнале урізноманітнилась.

«Відчувався спад зацікавленості в темі Чорнобиля, тому ми самі мали придумати до кожної виставки свій концепт, — згадує він. 

І хоча Чорнобиль завжди залишався головною темою, у світі постійно щось траплялось — через це з’явились нові екологічні теми».

У 2011 році аварія на станції Фукусіма знову актуалізувала тему техногенних катастроф.  А вже в 2015-му фокусом трієнале стала війна. 

«Ми не могли пройти повз цієї теми, навіть думали, що не зможемо провести фестиваль поруч з війною. Так створилась тема “Екологія і війна”», — згадує засновник фестивалю.

У тематиці трієнале 2015-го рефлексія на війну була присутня тою ж мірою, що й екологічна проблематика. Втім, це, на думку організаторів, це «відображало той страшний момент, який і мав бути відображений».

Наступне трієнале 2018-го року протиставило воєнній тематиці проблему прав жінок і миру. Завдяки цьому гострі антивоєнні висловлення переформатувалися у проблему пошуків миру.

Показово, що тоді більшість робіт походила не з України, а з Ірану та Польщі, для яких проблема гендерної рівності стоїть особливо гостро.

Цьогоріч трієнале одночасно відбувається в чотирьох основних локаціях — ЄрміловЦентрі, Чорнобильській історичній майстерні, галереї Г. Семирадського та в першому корпусі Харківської державної академії дизайну та мистецтв. Частина подій також проходила онлайн.

Номінації плакатів досить різнопланові: «Чорнобиль-Фукусіма: 35-10», «Екологічна свідомість», «Худпром 100», «Ізоляція», «Анімаційний плакат». Кожна з них об’єднана спільною темою. Свої плакати на трієнале надсилали дизайнери з різних країн.

Драматизм та легкість

Зіпсуті старі фотографії з вирізаними та приклеєними догори вниз обличчями на плакатах Юрія Тарєєва, переможця цьогорічного гран-прі, говорять про неминучі наслідки катастрофи. 

Тарєєв, білоруський дизайнер із покоління, котре застало Чорнобильську трагедію, переосмислює питання пам’яті, озвучене організаторами конкурсу ще під час першої виставки.

«Ми дійсно повертаємось до проблеми пам’яті, але на абсолютно новому рівні. Тарєєв говорить не про пам’ять, а скоріше про поламані долі, зламаних людей, які викинуті у смітник, — коментує Олег Векленко. 

Це тема не стільки пам’яті, скільки особистості, відношення до людини. Це навіть не тільки про Чорнобиль, а й узагалі про відношення до людини, а Чорнобиль — це лише приклад і привід». 

Химерний світ, атмосферою якою захоплюються так само, як і вилазками в зону відчуження — в пошуках таємничості, аномалій і казок — це все відчутно в плакатах молодого покоління, яке, ймовірно за віддаленістю років, схильне до міфологізації теми Чорнобиля. Але зміни не вимірюються виключно «свіжістю» пам’яті учасників.

В добірці робіт, присвяченій ізоляції, простежується тенденція: перенасичення негативом зовні не дає дизайнерам транслювати пригнічення на папері. Образи, які раніше відлякували глядача, перейшли у простоту та душевність, стали доступнішими до сприйняття. 

В цій номінації плакат сам іде на зустріч глядачу. Він теплий і зрозумілий, часом іронічний. Плакат, що говорить про ментальні проблеми, але легко і підтримуюче, з крихтою усмішки. Нова приємна тенденція, до якої хочеться прислухатись.

Як і з темою війни, дизайнерські висловлювання про пандемію виходять за рамки екологічної тематики. Однак, саме необхідність відреагувати на найактуальніші проблеми світу (навіть коли ті не завжди вписуються в «еко») — те, що робить «4-й блок» по-справжньому соціально значущим. 

Проте соціальна значущість неможлива без включеності відвідувачів виставки. Отже, неминуче постає питання, чи уявляє трієнале свого глядача і що робиться для подолання прірви між глядачем та плакатом? Чим може дизайнерська подія зацікавити пересічного відвідувача?

Плакат стає ближчим до сучасного мистецтва

Відвідувач виставки «35+10» в Чорнобильській історичній майстерні ділиться враженнями про плакати: «Я не розумію більшість з них, іноді вгадую образи черепа чи радіації, але ці абстрактні зовсім не розумію».

«Плакат на трієнале дійсно потребує певної підготовки для сприйняття, — вважає Олег Векленко.

Ми взагалі намагаємось по-іншому його представити. Усі засоби та можливості, які плакат бере в сучасного мистецтва, він використовує. Сучасний плакат потребує глибшого осмислення, вже немає такої однозначності, як колись — ”даешь!”, “умри!”».

І справді, пласкі заклики із минулого століття вже давно не діють, та чи готові ми до іншої? 

Втрата значного відрізку візуальної культури та пам’яті наздоганяє глядача в залі ЄрміловЦентру — «що це?». Питання не залишається без відповіді.

«4 блок» — не просто «виставка», а освітній майданчик. Розгубленість глядача, який блукає серед незрозумілих йому образів, розвіюється після лекцій про видатних дизайнерів і дизайнерських шкіл у межах трієнале. 

Відчути пластичні особливості плаката, знайти правильний меседж під кураторством дизайнерів зі світовим ім’ям на воркшопах — це невід’ємна частина виховування смаку та розширення знань на «4-му блоці».

І хоча в пандемію заходи обмежені, глядача не покидають напризволяще: вперше за історію трієнале на експозиції представлений відеозапис обговорення плакатів, яке раніше було секретним бекстейджем.

Професійна дискусія від членів вибіркового комітету допомагає усвідомити всі останні зміни, які стались із фестивалем і плакатами загалом. 

«Плакат стає ближчим до сучасного мистецтва», — каже дизайнер, член вибіркового комітету Сергій Сєров, наголошуючи на концептуальності робіт цьогорічної програми. 

У планах в організаторів також ввести супровідний опис до плакатів. Проте це потребує додаткової кураторської роботи, на яку фестивалю поки бракує рук.

Право на плакат в міському просторі

З кожним роком роботи на «4-му блоці» все більше відходять у сторону мистецького, а не класичної «соціалки» на вулиці, яка мала би зупиняти погляд перехожих. 

З одного боку це зумовлено тим, що фестивальний плакат перетворився на майданчик для експериментів, у якому гра форм і технік часто привабливіша за вкладений сенс. З іншого — неможливістю вийти спокійно з плакатом на вулицю. 

Імовірно, що простір галереї не дає розвиватись активістським плакатам професійно. Проте, за словами арт-директора, сфери мистецтва і активізму на трієнале все ж таки перетинаються. 

«У 2018 році ми хотіли провести виставку-демонстрацію, мала бути хода жінок по Сумській з плакатами гендерної тематики, ми могли б побачити, які плакати працюють на акції, а які ні», — каже Олег Векленко. 

Перепоном до будь-якого виходу плаката на вулицю стають бюрократичні процеси, які ніколи не гарантують безпеку плакату. 

Згадується сумний досвід студії Aza Nizi Maza дворічної давнини, коли комунальники вночі зірвали дитячі плакати з паркану, хоча у студії був дозвіл на експозицію в міському середовищі. Це вказує на ненадійність спроб домовитись про простір.

Приклад успішного «вигулювання» плакатів спостерігався під час трієнале 2015 року. Тоді в Харкові з’явились сітілайти з поетичними рефлексіями на тему війни — плакати Іллі Павлова та Маші Норазян зі студії «Графпром» на вірші Сергія Жадана. Але й цей проєкт дався нелегко.

«У нас навіть виникли проблеми з Фондом Белля, який фінансував проєкт, оскільки вони думали, що банери на сітілайтах — це реклама», — розповідає засновник фестивалю.

Вони вважали, що ми неправильно використали гроші. Ми довго з ними сперечалися, доводячи, що нічого не продавали, а робили політичну акцію. 

Якби на час трієнале всі сітілайти міста перетворилися б на виставковий простір і замість реклами піци з’явилися б плакати, то був би гарний удар по мізках харків’ян».

Цього ж року ми бачимо впевнений натяк на те, що плакат з «4-го блоку» хоче вирватись за межі галереї. Важкі металічні конструкції з плакатами навпроти ЄрміловЦентру та в дворику університету Каразіна навіюють переконливий вигляд потенційним глядачам і потенційним шкідникам.

Але вулиця — не завжди актуальний майданчик, бо про проблему варто говорити там, де в цьому є необхідність. Наприклад, сайд-проєкт від «4-го блоку» Zero corruption разом із Центром Протидії Корупції, який діяв як цифрова виставка плакатів в соціальних мережах, буде переходити до стін Верховної Ради.

Спільнота навколо трієнале

«Худпром 100» — ще одна цьогорічна номінація трієнале — присвячена ювілею академії мистецтв. 

«Не було б академії, не було б і трієнале, — запевняє Олег Векленко. — Студенти завжди самі приходять і допомагають створювати фестиваль разом із викладачами».

Створивши базу однодумців, спільнота дизайнерів розширюється завдяки залученню нових людей, готових піднімати важливі теми. На території третього корпусу ХДАДМ створено простір «4-ий блок: музей, архів, лабораторія», який поки на початку становлення, але вже активно використовується для експозицій і запрошує зацікавлених дослідників у свої архіви.

Плакати різних країн, часів і мистецьких шкіл — можливість вивчити проблеми інших спільнот, тим самим зробити їхній досвід видимим для всіх.

Це чудово прослідковується і на прикладі плакатів з України, що висвітлюють актуальні проблеми нашої країни — від вирубки Карпатських лісів до російської окупації.

Полиця в архіві — ще не кінець шляху плаката з «4-го блоку». Плакати потрапляли на вулиці, на передову, на європейські виставки, тим самим зумовлювали появу діалогу.

Плакат як ковчег надії

Вже вдруге на трієнале беруть участь діти, чиї роботи експонуються на рівні з професійними.

Видимість дитячої творчості та привчання дітей до візуальної культури дає надію на те, що в майбутньому проблема сприйняття мистецтва стане значно меншою. 

Харківські творчі студії Aza Nizi Maza в ЄрміловЦентрі, D16, Children’s PlanART, Inna Pedan studio в галереї Г. Семирадського представили бачення екологічних проблем від наймолодших учасників.

«Ми прислухаємось до них, бо вони чесні», — говорить Інна Педан.

Здається, саме дитяча програма поставила найгостріше питання: чи здатен плакат змінити світ?

Звертає на себе увагу інсталяція студентів Інни Педан «Ковчег». Це — рятувальна шлюпка, в основі її каркасу дерев’яні планки, на які раніше вішали плакати.

Схоже, це найактуальніша метафора, яка говорить про теперішній стан плаката і його майбутнє. Він шукає себе. Не маючи можливості опинитися на потрібній стіні, він сам стає стіною. Склепіння корабля, яке, опісля спасіння, розберуть на «сірники» і триматимуть в руках, допоки говоритимуть про те, що найбільше турбує.

Завдяки «4-му блоку» Харків стає місцем не тільки збору однодумців, а й місцем, де можна спорудити ковчег, який принесе нас до змін. 

Євстахія Мельникова, фотографії — Катерина Переверзева та зі сторінки 4th Block в Facebook, обкладинка — Катерина Дрозд

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.