Головна - Місто - «Харків, де твоє обличчя?». Патріоти літер — як шрифти відображають історію?
…

«Харків, де твоє обличчя?». Патріоти літер — як шрифти відображають історію?

Час прочитання: 6 хв

Літери оточують нас всюди, але не завжди їхній вигляд впадає нам в очі. Ще рідше ми цікавимося їх походженням. Втім, кожен буквений символ намальований чиєюсь рукою, і так сталося, що більшість кириличних шрифтів у світі намальовані саме росіянами. 

Тексти, які ми й сьогодні бачимо навколо себе, теж, на жаль, часто створені шрифтами з Росії. Проте останнє десятиліття стало справжнім Ренесансом для українських творців літер. Сьогодні вони продовжують традицію, що перервалася за часів Гетьманщини, згадують забуті літери та надихаються українським авангардизмом 20-х років, привчаючи до шрифтового патріотизму. 

«Люк» розповідає, чому шрифти бувають зрадою, як створювалися гарнітури в Харкові та чому варіація літери Z раніше мала місце в українському письмі.

Цей текст є частиною проєкту «Харків, де твоє обличчя?». У ньому ми з’ясовуємо, як Росія століттями намагалася привласнити собі нашу культуру та перетворити «Харків» на «Харьков», а також показуємо українське обличчя нашого міста.

Імперські покручі

Сучасна кирилиця — бідна, візуально одноманітна. І стала такою не через природну еволюцію. Такою її зробила реформа Петра I понад 300 років тому. Тоді імператор надумав закосити під європейця, і замовив нідерландським типографам розробку нових кириличних літер. Так перервалася традиція письма, що століттями до того розвивалася з часів Київської Русі і була заснована на грецькій абетці. 

Уставні літери, які роками вилежувалися на сторінках Остромирового та Пересопницького Євангелія кастинг не пройшли, і залишилися тільки в церковній літературі. Як і в’язь, скоропис та напівустав, який тоді був найактуальнішим. Натомість нідерландці запропонували дуже спрощений варіант літер на основі латинської антикви. Правки вносив і сам Петро особисто. Так виникла штучна кирилична абетка, яка в часі реформи письма 1708-1710 року отримала назву «гражданский шрифт». Тоді з абетки зникли літери, які вже не були актуальними, як ѡ («от», омега), Ѱ («псі»), Ѯ («ксі»), ѕ («зело»), ѵ («іжиця»), остаточно вилучили Ѫ («юс великий») та Ѧ («юс малий»). 

Втім, їхні нові відповідники створилися нашвидкоруч, тоді як процес реформування алфавіту та його візуального втілення має бути дуже поступовим процесом, що передбачає роки писемної практики. «Гражданку» ж від руки не писали, тому вона майже не мала зв’язку з попередньою традицією, не була живою, виписаною. До того ж її важко назвати вдалою і за візуальним рішенням. Харківський шрифтар Євген Садко пояснює, у чому кириличний текст, особливо російський, часто виглядає як паркан: 

«Мало круглих форм, мало виносних елементів (менше ніж 10%), багато прямокутних форм (кожна третя літера). Але йдеться не тільки про естетику. А й про насильницьке редагування нашої писемності», — каже дизайнер.

Євген Садко
Євген Садко

Вочевидь на реформу літер Петра надихнув Людовік XIV, який теж замовляв розробку унікального шрифту. Тільки от французу був потрібен унікальний набір літер для власної друкарні, він не скасовував інші варіанти написання літер, які продовжували існувати. Петро ж переводив на новостворений шрифт усе нецерковне письмо. 

Через 10 років імперія ще раз рубанула по українській писемності. А потім знову, і знову. У 1720-му з’явився указ про заборону друкувати нові книжки споконвічною богослужбовою та книжною мовою Русі-України. А те, що вже було надруковане, зобов’язували звіряти з московськими відповідниками «дабы… особливаго наречия в оных не было». А далі — цілий перелік заборон і утисків. Там точно було не до дискусій про вигляд кирилиці, коли під загрозою перебувала ціла мова.
  

Доброго вечора, ми з Греції

Шрифтове відродження припадає уже на початок ХХ століття, на час відновлення української державності. Тоді українські художники-графіки повертаються до літер, які залишилися в давньоруських та гетьманських стародруках, вивчають їх та переосмислюють у нових авангардиських шрифтах. І цим підкреслюють, що попри дуже подібні абетки зараз, насправді давній історичний зв’язок ми маємо з греками, а не з росіянами. Так автори намагаються віднайти унікальність та втілити національну ідентичність у літерах, які зберегли дуже мало автентичних рис у «гражданці».

Це, зокрема, про видатного графіка та архітектора Василя Кричевського, який народився в тодішній Харківській губернії, а пізніше навчався в Харкові та працював на посаді помічника міського архітектора.

Василя Кричевського
Василь Кричевський

Сьогодні ми б назвали його ще й дизайнером та шрифтарем — а фактично просто мультидисциплінарним митцем. Він надихався кожною з попередніх епох української історії та мистецтва і втілював це в окремих рисах своїх робіт. Так його творчість демонструє рух від історизму до модернізму, від модерну до конструктивізму. Як графік Кричевський оформив Історію України-Русі Михайла Грушевського, розробив український герб та створив перший дизайн гривень. У його шрифтових роботах видно, як він звертається до уставних літер і скоропису XIV століття. Пізніше Василь Кричевський застосовує гротескні форми для своїх літер, переймаючи авангардний вплив початку XX століття. 

Харківський кубофутурист Борис Косарев теж створює шрифтові зразки. І його підхід має просторове, майже скульптурне відношення до напису, з увагою до фактури й форми.

Борис Косарев
Борис Косарєв

Про це пише дизайнер та каліграф Олексій Чекаль. Він розповідає зі спогадів доньки Косарева про створення обкладинки каталогу «7+3»: «Він хотів намалювати літери, на які впало скло і порізало їх форму». 

Інший харківський художник, авангардист Василь Єрмілов також надає шрифтам особливого місця у своїх роботах. Його літери стають самобутніми пластичними образами. А до звичного зображення «гражданських» кириличних літер додаються допетрівські форми: наприклад літера Н з діагоналлю (N), літера Д трикутної форми чи каліграфічні відсилки до скоропису. 

Власне цей пошук шрифтовими художниками унікального обличчя звичних літер, натхнення естетикою допетрівських часів і став відродженням української кирилиці. Шрифтарі продовжували перервану каліграфічну традицію як в Україні, так і в еміграції і знаходили способи надавати досить однотипній «гражданці»виразного характеру. 

Серед інших у вжиток повертали й забуту форму літеру З (земля) грецького походження. Вона не була тотожною латинській Z, а мала каліграфічний хвостик внизу літери. Як поєднується естетика попередніх епох видно у каталозі шрифтів, який надрукували в Харкові у 1923 році. Каліграфія, антикви, сецесія та гротеск перетворювати кириличний «паркан» на щось об’ємне і цікаве. Так само свободу шрифтових експериментів яскраво видно у афішах театру «Березіль».

Монополія на шрифти

Втім у 30-х роках радянський чобіт придушив всю свободу творчих експериментів. А графіку, плакатне та шрифтове мистецтво швидко поставив на обслуговування ідеологічних інтересів.

Ринок шрифтів був централізованим за часів СРСР, а після його розпаду монополізація тільки посилилася. Так носії більше десяти мов, крім власне російської, роками послуговувалися літерами, зробленими здебільшого у великих шрифтових студіях Росії. Навіть до тих гарнітур, які створювались у європейських чи американських словолитнях, були дотичні російські автори, яких запрошували як виняткових носіїв кириличного письма. 

Активними користувачами російського шрифтового доробку роками були й українці. Часто не замислювались про походження того чи іншого набору літер, яким користувалися у дизайнах. Тому гроші за авторські шрифти летіли до Москви — навіть з України, навіть з державних проєктів. Літери російського походження помічали в соцмережах Офісу президента, «Ощадбанку», «Укрпошти» та навіть у дизайні українських банкнот.

Та паралельно з цим після 2014 року в Україні почалося нове шрифтове відродження. З’явилася спільнота авторів, які бачили необхідність створювати унікальні шрифти з українським характером, розвивати ринок та виводити професійних обмін на новий рівень. Так почало з’являтися більше графічних студій, які спеціалізуються саме на шрифтах, а українській типографії почали приділяти більше уваги в культурному та інформаційному просторі, у низки українських міст з’явилися власні характерні шрифти.

Втім, перші активності, які мали за мету формувати спільноту українських типографів, з’явилися ще в нульових у Харкові. У 2006-му харківський каліграф, артдиректор дизайн-студії Panic Design Олексій Чекаль разом з академією дизайну і мистецтв заснував «Свято кирилиці» — фестиваль шрифту та каліграфії, який одночасно мав фокус і на традиціях, і на нових трендах.

Олексій Чекаль
Олексій Чекаль

Сьогодні літери як ніколи є маркером. І за те, щоб одягати українські тексті в українські шрифти продовжують боротися дизайнери з позицією. Наприклад харківський типограф Євген Садко заснував шрифтовий вебсервіс Rentafont. Це онлайн-магазин, де розміщено понад дві сотні українських гарнітур різних стилів. Після 24 лютого 2022 року харків’яни вилучили з продажу усі шрифти російського виробництва, натомість промаркували їхнє походження. Євген каже, що тепер їхній майданчик став ще й довідником з перевірки шрифтів на зв’язок з країною-агресором. Дизайнер підкреслює, що в переході на українську важливо не забувати переходити і на відповідні шрифти, щоб не спонсорувати Росію ані економічно, ані культурно.

«У війні за нашу незалежність шрифти стали не просто одягом для інформації, а справжнім бронежилетом», — вважає харківський типограф.

Не дивно, але росіяни досі намагаються апропріювати й шрифтову українську спадщину. Наприклад на Google Fonts є безкоштовний шрифт «Руслан» , який зробив росіянин. В описі він написав, що ці літери засновані на давньоруському письмі XVI століття. Хоча насправді шрифтар користувався альбомом зразків українських шрифтів, який зробив український художник Олег Снарський

Вже після повномасштабного вторгнення Росії в Україну ще один московський типограф відкрив для себе українські літери. Юрій Гордон зробив допис, у якому захоплюється українською кирилицею і міркує про те, щоб додати її зразки до власної книги про шрифти 20-го століття. Це збурило спільноту українських типографів.   

«Він намагається говорити про різницю культур, але сама постановка питання “публікувати ці літери в книзі, чи ні” є обурливою і є продовженням імперської традиції змішувати культури, які є дуже різними,написала дизайнерка Олександра Корчевська-Цехош, — а він би почитав, скільки з цих митців, які згадані в його підбірці, не могли спокійно жити в Україні і робити своє — бо росія згноїла купу наших прекрасних митців».

Сьогодні шрифтове мистецтво в Україні продовжує активно розвиватися, виборюючи своє чільне місце в українському дизайні та поширюючи нашу візуальну культуру у світі. Коло шрифтарів розширюється завдяки навчальним курсам, а запит на авторські літери щороку зростає. Стає більше уваги й до української типографії минулих століть. Наприклад, шрифтова дизайнерка Марчела Можина збирає роботи графіків ХХ століття на сторінках проєкту «Шрифтові Знадібки» у Facebook та Instagram.  

З’явилися і благодійні набори літер, які допомагають збирали кошти для Збройних Сил України. Наприклад гарнітури української спільноти «Щедрик» , серед яких і один з найвідоміших українських шрифтів — «Рутенія». Це цифрова версія роботи відомого каліграфа, шевченківського лауреата Василя Чебаника, який повернув українським літерам допетрівську естетику у своєму шрифті.

Олена Високолян, обкладинка і ілюстрації — Катерина Дрозд


Читайте також:

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа, яке знайомить харківців із культурою нового часу, висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Якщо ви хочете підтримати «Люк» та виготовлення якісного медіа-контенту, ви можете оформити щомісячну підписку на Buy me a coffee або закинути донат разово будь-якою зручною для вас сумою.

ПІДТРИМАТИ ЛЮК

Поділитись в соц мережах
Підтримати люк