Харків 90-х років був унікальним культурним фронтиром, місцем перетину різних впливів, де зароджувалися явища, що змінили ландшафт української музики. 

Музикант, діджей і письменник Юрій Гуржи в інтерв’ю медіа «Люк» згадує цей період як час творчих експериментів, інформаційного голоду та пошуку власної культурної автономії:

«Харків у 90-х дивним чином став одночасно і столицею репу, і центром експериментального авангарду».

Рок-андеграунд став одним із перших організованих музичних середовищ у Харкові наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років. Він охоплював діяльність рок-клубу та проведення напівлегальних концертів і фестивалів, що згодом сприяло формуванню стабільної музичної сцени.

Важливою віхою цього руху став музичний фестиваль «Рок проти сталінізму», який учасники тогочасних подій згадують як захід із революційним впливом на культурне та політичне життя міста.

Місця, де творилася музична культура Харкова 

Одним із центрів зустрічей творчого середовища було кафе «Сквозняк» на вулиці Сумській. Тут збиралися представники різних молодіжних субкультур, обговорювали музику, літературу та мистецтво, заводили знайомства й обмінювалися інформацією. 

Юрій Гуржи описує це місце так: «Це була реально така прохідна алея. Не обов’язково було брати каву — там просто люди збиралися. Іноді відбувався обмін книжками чи платівками. Це було більше про спілкування».

Ще одним важливим місцем для харківської спільноти був Палац студентів. Там в одному коридорі могли стояти майбутні зірки репу, рокери та фотографи Харківської школи фотографії. Але ці компанії часто жили як «паралельні світи»: вони перебували в одному просторі, але могли взагалі не спілкуватися між собою.

«Такий збір всієї тусовки, мені здається, це було завжди або в середу ввечері, або в четвер у Палаці студентів. Там обмінювалися книжками… Це було дуже демократичне місце, тому ніхто ні до кого не підходив з питаннями “а що тут”. Там збиралися дуже різні сцени, але я є прямий доказ того, як вони не перетиналися», — згадує Юрій.

Навпроти Палацу студентів знаходилося кафе «Урзівка», яке також полюбила альтернативна тусовка. Згодом у центральній частині міста з’явилася «Французька кава», яка стала ще однією точкою для регулярних неформальних зустрічей.

Важливим центром тяжіння для незалежних музикантів наприкінці 90-х стала студія M.A.R.T. (Music Acoustic Recording Technologies), заснована звукорежисером Сергієм «Flanger» Кондратьєвим. Студія фактично поєднувала функції технічної бази та творчої лабораторії, де в умовах фінансової кризи музиканти «робили геніальні речі», експериментуючи з аранжуванням і форматами продакшену. 

Завдяки індивідуальному підходу Кондратьєва та поєднанню аналогових і цифрових технологій у стінах студії викристалізовувався звук нової альтернативної, інді- та електронної сцени. 

«У студії M.A.R.T. записувалися всі серйозні гурти, які були в Харкові — починаючи з Lюк, ТНМК, 5’nizza і закінчуючи “Жадан і Собаки”. Коли потрапляєш в цю студію — відчувається тяглість. Відчувається, що багато чого живе не в паралельних світах, а є частиною чогось одного великого», — ностальгує Юрій.

Харківський рок-гуру

Центральною постаттю, яка об’єднувала різні покоління харківських меломанів, був Сергій Коротков — музикознавець і один із засновників рок-журналістики. Юрій Гуржи і Сергій Жадан називають його справжнім «гуру», який володів феноменальними знаннями та шаленою колекцією західної музики. 

Як згадує Гуржи, у доцифрову епоху ця людина була настільки обізнаною, що фактично виконувала роль музичного інтернету. Коротков став унікальним інтелектуальним «місточком» між рафінованою технічною інтелігенцією та місцевим рок-андеграундом, оскільки «дуже гарно знався на сучасній і неконвенційній, не мейнстрімовій рок-музиці».

Лекції Короткова з історії американської та британської сцени (так звані «курси діджеїв») слухачі занотовували вручну «як апостоли», адже офіційний запис був заборонений. Гуржи каже: «В часи дефіциту інформації це була фантастика — з такою людиною поспілкуватися, просто його послухати». 

Окрім лекцій, Коротков формував музичний світогляд міста через культові телепрограми на каналі «Приват TV», зокрема «Musicbox» і «Драйв».

Харків як альтернативна музична лабораторія 90-х

Музична культура Харкова 1990-х років вирізнялася надзвичайною різноманітністю та схильністю до експериментів. Місто стало одним із головних центрів української альтернативної сцени, де музиканти свідомо виходили за межі усталених рамок. 

Важливу роль у формуванні цього середовища відіграло об’єднання «Нова сцена», яке постало на базі Харківського рок-клубу, що діяв ще з 1980-х років. Його засновники, Олександр Панченко та Сергій Мясоєдов, прагнули не лише організовувати концерти, а й створити простір для творчих пошуків та міжжанрових експериментів. Назва проєкту з часом перетворилася на міжнародний бренд, що позначав усю українську експериментальну музику для західної аудиторії.

Фундаментом харківського альтернативного руху став гурт «Товариш», заснований Олександром Панченком. Його самобутнє фолк-панк звучання формувалося під впливом зацікавлення музиканта середньоазійською етномузикою. 

Саме з цього творчого середовища виросли знакові для міста проєкти, зокрема, заснована  Євгеном Ходошем «Чичка-Дрічка», яка згодом трансформувалася в авангардний гурт «Казма-Казма». Юрій Гуржи зазначає, що творчість гурту «не обов’язково була схожа на рок-н-рол, а радше нагадувала музику Середньовіччя, тому там були присутні досить екзотичні як для сучасного колективу інструменти: валторна, труба, фагот».

Іншим важливим явищем харківської альтернативної сцени став культовий проєкт «Фоа-Хока» Дмитра Куровського, що виріс із місцевого панк-середовища та ранніх гуртів музиканта, зокрема «Гниди». Звучання колективу пройшло шлях від жорсткого індастріалу, представленого в альбомі «Chihuahua» (1991), до складних експериментів на перетині неофолку, кабаре та авангардної музики. 

Як згадує Юрій Гуржи: «Дмитро Куровський… У нього були тексти його діда — україномовного поета й дисидента. Частину з них він поклав на музику, частину текстів писав сам. Це було дуже самобутньо і зовсім не схоже навіть на тогочасних лідерів сцени — “ВВ” чи “Братів Гадюкіних”».

У переважно російськомовному культурному просторі Харкова українська мова в його піснях ставала не лише засобом художнього висловлювання, а й маркером культурної альтернативи, символом «інакшості». Саме тому вона звучала напрочуд сучасно й актуально.

Як Харків став столицею українського хіп-хопу

Важливим чинником, що зумовив ранній та якісний розвиток хіп-хопу в Харкові, був вплив іноземної спільноти. Як каже Юрій Гуржи: «Через студентів з країн Африки до Харкова приїхали і хіп-хоп, і регі». Він також зазначає, що окрім великої кількості африканських студентів у місті було багато вихідців з арабських країн, що створювало певну екзотичну атмосферу, хоча поява американців у той час все одно сприймалася як щось «інопланетне».  

У середині 1990-х Харків перетворився на таз звану «колиску репу», отримавши статус «Рапа-сіті». Потужним імпульсом для розвитку руху стала програма «RAP-обойма», створена студентами консерваторії Олегом «Фаготом» Михайлютою та Всеволодом Кущинським. За свідченнями самих авторів, це був перший і на той час єдиний телепроєкт про хіп-хоп культуру на всьому пострадянському просторі.

Харків став домом для фестивалю IN DA HOUSE, який Фагот називає першим масштабним майданчиком, що структурував український хіп-хоп рух. Музикант Олександр «Фоззі» Сидоренко зазначає, що унікальність ситуації полягала у перетворенні окремого індустріального міста на епіцентр субкультури, де на фестиваль з’їжджалися виконавці з усієї України. 

Кумирами молоді ставали гурти «Убиті репом» (що виросли з Blood Graft) та «Шнель шпрехен», які, за словами дослідників, вирізнялися нетривіальними іронічними текстами про синагоги чи психіатрів замість звичних «пацанських» тем.

Афіша всеукраїнського реп-фестивалю IN DA HOUSE. Харків, 1996 рік. Фото: Олексій Бедрін

---

Читайте також:

• Otruta Guide: як три гурти формували харківський андеграунд наприкінці «нульових»
• Електронна формація «ТИСК» випустила музичне відео про харківську андеграундну сцену
• «Харківська публіка дуже енергійна, в ній є пристрасть». Інтерв’ю з японським гуртом Heavenphetamine

---

Мова та переломні моменти

Говорити українською мовою в Харкові на початку 1990-х було не просто вибором засобу спілкування, а свідомим викликом та принциповою позицією. Сергій Жадан згадує, що в часи панування «совка» в головах така позиція була сміливою і навіть травматичною.

Українська мова в харківському музичному андеграунді 1990-х років була не просто засобом комунікації, а важливим маркером культурної альтернативи та творчого експерименту. У переважно російськомовному середовищі вона сприймалася як щось нове й несподівано сучасне. 

На думку Юрія Гуржи, поява якісної україномовної альтернативної музики стала справжнім потрясінням, адже вона «раптом звучала сучасніше, ніж усе, що відбувалося російською». До цього українська мова в масовій свідомості часто асоціювалася з офіційним радянським мовленням і майже не була представлена в молодіжній музичній культурі. Саме тому використання української мови на альтернативній сцені створювало відчуття новизни, «інакшості» та інтелектуальної незалежності. 

Центральною подією епохи став тріумф гурту ТНМК на домашньому фестивалі «Червона рута-1997». Сергій Жадан характеризує перемогу «Танків» із хітом «Зроби мені хіп-хоп» як переломний момент: це був демонстративний вибір харківських музикантів на користь української мови та культурної орієнтації на Київ замість Москви. Цей хіт було написано всього за кілька годин до виступу, що лише підкреслювало відчайдушний і щирий драйв тогочасного Харкова.

Харківське українське середовище отримало потужний імпульс із переїздом у 1998 році лідера «Мертвого півня» Міська Барбари, який став провідним актором театру «Арабески». Друзі та колеги згадують його як одного з ключових рушіїв української культури в місті, здатного творити навколо себе унікальний мистецький простір.

Отже, музичний Харків 1990-х став унікальним простором культурної автономії, що сформувався на перетині інформаційного дефіциту, студентської енергії та індустріального середовища. У цьому місті співіснували різні, часто ізольовані між собою сцени — від рок-андеграунду й «Нової сцени» до раннього хіп-хопу та експериментальної музики. У результаті місто стало однією з головних лабораторій сучасної української музики.

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Юлія Захаревич, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко