Як Харків винайшов український джаз

Якщо сьогодні спробувати відтворити музичний Харків 1920-х, ми побачимо, що це було місто, в якому молодий композитор міг створити джаз-бенд при театрі, за рік вийти з ним на сцену, а ще через кілька років працювати над виставою Курбаса. 

Джаз починав звучати і цей звук уже не можна відокремити від історії та характеру самого міста. Харків слухав нову музику і намагався почути, яким буде його майбутнє.

Столичний статус і перші паростки нової музики

Харків на початку 1920-х тільки-но вийшов з виру революцій і громадянської війни, а вже стає столицею радянської України. З 1919 до 1934 року тут зосереджується вся політична, наукова й культурна енергія республіки. 

Місто стрімко росте. З’являються конструктивістські гіганти на кшталт Держпрому, нові університети, інститути, театри та видавництва. Історики називають цей період «столицею конструктивізму» і «золотою добою» українського авангарду: тут точилися літературні дискусії Хвильового, а Лесь Курбас експериментував у театрі «Березіль». Разом з цим, тут шукали нову музичну форму.

Столичний статус, як підкреслює дослідниця Аліна Харенко, став головним каталізатором музичного життя. Культура отримала державне значення і перетворилася на інструмент формування нової ідентичності.

В цьому середовищі з’являються перші паростки того, що згодом назвуть українським джазом. У 1919–1922 роках харківський композитор, педагог і теоретик Йосип Шиллінгер організовує Український симфонічний оркестр. Невдовзі він перетворює його на Естрадно-симфонічний оркестр України. Науковці, зокрема автори матеріалів Українського інституту, вважають цей колектив прообразом першого у світі симфоджазу.

Шиллінгер, уродженець Харкова, викладав у місцевій консерваторії, влаштовував у бібліотеці імені Короленка концерти для музикантів-новаторів і шукав нові звукові можливості. У 1922 році він покидає Харків, проте насіння експерименту вже кинуте в харківський ґрунт.

На тлі цього активно розвиваються музичні інституції. Консерваторія залишається осередком професійної освіти. Виникають хори, оркестри народних інструментів, перше в Україні нотне видавництво. Наприкінці 1920-х відкривається філармонія. Музика звучить у клубах, на мітингах-концертах і в нових радіоефірах. Класична традиція співіснує з авангардними пошуками, а закордонні ритми починають пробиватися крізь ідеологічні обмеження.

Цей столичний вир, цей короткий і яскравий період свободи експерименту став родючим ґрунтом, на якому в 1924–1925 роках зійде перший офіційний український джаз-бенд Юлія Мейтуса.

Народження першого українського джаз-бенду

У 1924 році в Харкові відбувається подія, яка назавжди впише місто в історію української музики. Молодий композитор Юлій Мейтус, тоді ще студент музично-драматичного інституту й концертмейстер оперного театру, створює перший офіційний український джаз-бенд. На той момент у всьому Радянському Союзі існувало лише два такі колективи — один у Москві, другий саме в Харкові. Це був сміливий експеримент у місті, де вже вирували авангардні ідеї.

Натхнення прийшло від Леся Курбаса. У спогадах Мейтус пізніше розповість, як одного вечора в гуртожитку театру «Березіль» на Жаткинському проїзді він почув дивні, незвичні мелодії. 

Мейтус зайшов до кімнати та побачив високого чоловіка в халаті, з шапкою сивого волосся, який ходив кімнатою під звуки афроджазу з патефона. Навколо лежали репродукції Пікассо, Моне, Гогена. Це був Курбас. Його колекція джазових платівок і пристрасть до нових ритмів, як підкреслюють дослідники, підштовхнули Мейтуса до створення власного колективу.

У вересні 1925 року газета «Вісті» публікує оголошення про створення джаз-бенду під керівництвом Мейтуса. У замітці докладно описано склад: ксилофон, скрипка, рояль, шумові та ударні інструменти. Особливо підкреслювалася мультиінструментальність музикантів — троє людей могли справлятися з тридцятьма інструментами. Це був ансамбль, у якому кожен учасник ставав цілим оркестром.

29 грудня 1925 року в Харківському державному драматичному театрі прозвучав перший офіційний джазовий концерт в Україні. Джаз-бенд Юлія Мейтуса вперше виніс на сцену синкоповані ритми й незвичні тембри — твори афроамериканських і європейських авторів.

А вже в травні 1926 року відбувається справжнє диво: у Харкові проходить джем-сейшн за участі музикантів Мейтуса і американського секстету Kings of Jazz Френка Вітерса, у складі якого грав легендарний сопрано-саксофоніст Сідней Беше. Це вже був прямий діалог між харківськими новаторами і зірками новоорлеанського джазу. Місто раптом опинилося на перехресті світових музичних шляхів.

Так у Харкові народився український джаз — сміливий експеримент, що виріс із зустрічі Курбаса, Мейтуса й тих незвичних ритмів, які вже неможливо було зупинити.

Джаз-ревю, теа-джаз і розквіт на танцмайданчиках

Після першого концерту 1925 року джаз у Харкові вже не зупинити. Він швидко виходить за межі експериментальних залів і стає частиною міського життя — гучного, театрального, танцювального. 

Найяскравішим свідченням цього стає прем’єра 9 січня 1929 року в театрі «Березіль». На сцену виходить перше в Україні джаз-ревю «Алло на хвилі 477!». Назва була зрозуміла кожному харківцю: на частоті 477 метрів працювало місцеве радіо, і фраза «Алло на хвилі 477» щодня лунала з репродукторів.

Ревю складалося з окремих сатиричних сценок, танців, пантомім та циркових номерів. Звучали блюз, чарльстон, шимі, а поруч із ними — коломийки. Тут, як підкреслюють дослідники, викристалізовується особлива харківська манера: джаз, переплетений із українськими народними інтонаціями.

Вистава мала шалений успіх — за один сезон її показали 46 разів, а театр зібрав майже 133 тисячі глядачів.

Того ж 1929 року в Харкові з’являється ще один важливий жанр — теа-джаз (театральний джаз, що поєднував музику з елементами естрадного й театрального виступу). Його створив Борис Ренський, випускник Харківського музичного училища. Дебют відбувся восени. У складі оркестру — труба, тромбон, кілька саксофонів, банджо, рояль і ударні.

Музиканти одночасно ставали акторами: виконували гумористичні сценки, танцювали, читали куплети. Ренський сам був конферансьє, пародістом і танцюристом. 

Концерти перетворювалися на естрадні вистави з елементами ревю й водевілю. Колектив багато гастролював і навіть у роки війни виступав перед бійцями. 

У 1930-х джаз остаточно розливається містом. Він звучить на танцмайданчиках, у ресторанах, кінотеатрах, цирку й на радіо. При заводах, інститутах і кінотеатрах виникають самодіяльні естрадно-джазові оркестри. Серед них — ексцентричний джаз-театр Будинку Червоної армії під орудою Олександра Менакера, Харківський центральний теа-джаз залізничників, оркестри при кінотеатрах і клубах.

Музиканти грають фокстроти, танго, фантазії на теми популярних пісень і класики. Джаз у Харкові вже не екзотика, а частина повсякденного звукового ландшафту. Він танцює, сміється, іронізує й водночас залишається простором свободи в дедалі жорсткішому ідеологічному кліматі.

За кілька років після першого концерту Мейтуса харківський джаз стає зрілим, багатоликим і глибоко міським явищем — від театральних ревю до нічних танців під відкритим небом.

Коли експеримент починає закінчуватися

Наприкінці 1920-х ця свобода поступово починає зникати.

Тут не варто повторювати спрощену історію про те, що радянська влада просто «заборонила джаз». Це не так. Навпаки, джаз продовжував існувати й у 1930-х, входячи в радянську естрадну, радійну та масову музичну культуру. 

Змінилося інше — саме культурне середовище. Те, що в 1920-х могло існувати як мистецький експеримент, дедалі більше мало вписуватися в інституції, професійні колективи та систему радянської культури.

Показовою тут є доля самого «Березоля». У 1933 році театр було реорганізовано, а його художній керівник Лесь Курбас був усунутий, згодом заарештований і 1937 року розстріляний. Мейтус продовжив працювати вже в новій театральній системі.

Так закінчувалася епоха, в якій джаз міг бути частиною одного великого мистецького експерименту разом із Курбасом, Йогансеном і Меллером.

І поки фізики експериментували з ядром, держава експериментувала з ними самими.

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Ніно Авалішвілі, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко