Осінь 1932 року. Європа ще не оговталася від Великої депресії, а в Харкові, у стінах Українського фізико-технічного інституту (УФТІ), група молодих учених готує експеримент, який змінить уявлення про будову матерії.

Навколо — голод, репресії, ідеологічний тиск. Але в лабораторії панує інша реальність: високовольтна бригада, папір, просочений шеллаком, і велетенський прискорювач, більший, ніж у самого винахідника.

Це науковий детектив, у якому переплелися геніальність, таємниця та страшна ціна прогресу.

Полювання на атом

На початку 1930-х років ніхто ще не знав, як виглядатиме атомна ера. Вчені лише починали розуміти, що всередині атома прихована колосальна енергія.

У 1932 році британські фізики вперше розщепили атом літію за допомогою прискорених протонів. Новина миттєво облетіла світ. Відтепер кожна велика лабораторія прагнула повторити цей експеримент.

У Харкові за справу взялася група молодих учених: Кирило Синельников, Антон Вальтер, Георгій Латишев і Олександр Лейпунський.

У них не було сучасного обладнання. Частину приладів доводилося буквально конструювати власноруч. Але саме це додавало історії детективного характеру: вчені шукали спосіб проникнути всередину атома майже навпомацки.

Загадка, яка почалася в харківському підвалі

Сьогодні мало хто знає, але на початку 1930-х років Харків був одним із центрів світової фізики. Сюди приїжджали науковці з різних країн, тут працювали учні найвидатніших фізиків Європи, а семінари збирали людей, які згодом визначатимуть розвиток ядерної науки.

«Це було десь так: підлога — це земля. Над нею, на висоті чотирьох-п’яти метрів, — колона. Всередині — безкінечна стрічка-гусениця, вкрита металевими “їжачками”. Вона переносить заряд від підлоги на величезну мідну півкулю. Усе зроблено з паперу, просоченого шеллаком — природним лаком, який колись отримували з мушель», — розповідає фізик Леонід Онищенко, який у 1980-х ще застав живих учасників тих подій.

Це був прискорювач Ван де Граафа — один з найбільших у світі на той час. Електростатичний «конденсатор» накопичував величезну різницю потенціалів. Штучна блискавка розганяла протони, які бомбардували мішень з літію. І ядро розпадалося.

«За тиждень газета “Правда” надрукувала статтю, що на честь 15-ї річниці Великого Жовтня в Харкові українські фізики розбили капіталістичне ядро і вивільнили пролетарську енергію», — з характерним гумором розповідає Онищенко.

Для пересічної людини ця подія залишилася непомітною. Але для науки це був момент, коли людство остаточно зрозуміло: атом можна не лише вивчати — ним можна керувати.

Саме з таких дослідів починається історія ядерної енергетики та, зрештою, атомної зброї.

Тінь голодомору

Поки в лабораторії народжувалася ядерна фізика, за стінами інституту розгорталася національна трагедія. Осінь 1932 — весна 1933. Голодомор забрав мільйони життів на теренах України, Поволжя, Казахстану.

«Я фізик, тому завжди намагаюся щось якось виміряти. Хоча вимірювати людське горе — справа дурна й нечесна… Але історичні події мають числовий вимір. За півроку на східній околиці Європи загинуло стільки людей, скільки за всю Другу світову війну на території СРСР», — каже фізик.

На цьому жахливому тлі інститут продовжував працювати. Фінансування йшло через загадкове «Міністерство середнього машинобудування» — офіційне прикриття атомного проєкту. Усе було засекречено. Фізико-технічний факультет в університеті офіційно не існував — лише «на ушко, тільки своїм», з перевірками, які «майже як у космос».

Таємниця, яку забрали репресії

Наприкінці 1930-х років почався Великий терор.

Багатьох учених УФТІ заарештували. Деяких розстріляли, інших відправили до таборів. Частина іноземних науковців була змушена терміново залишити Радянський Союз. Люди, які першими відкривали шлях до атомної ери, самі стали жертвами держави, якій служили.

Історія не зупинилася на 1932-му. У Харкові Олександр Слуцкін винайшов магнетрон — пристрій для генерації надвисокочастотних хвиль, ключовий для радіолокації. Винайшов паралельно з британцями. У 1938-му його розстріляли. «Не за це, але… знайшли уклон».

У 1940-му два харківські фізики — Фрідріх Ланге і Віталій Маслов — подали в Москву три патентні заявки: технологія збагачення урану, пристрій для ініціації атомної бомби та спосіб досягнення надкритичної маси. Патенти не видали — вимагали «діючий зразок». Через рік почалася війна. Маслов загинув на Кавказі, Ланге відправили на лісозаготівлі.

Через репресії Харків фактично втратив шанс очолити розвиток радянського атомного проєкту. 

Після війни УФТІ (вже Харківський фізико-технічний) став «Лабораторією №1» радянського атомного проєкту. Туди приписали 12 провідних учених, включно з молодими на той час Курчатовим, Сінельниковим, Лейпунським. І «старшого лейтенанта НКВД» Василя Гумінюка, який згодом став науковим керівником нашого героя.

«Уявляєте? Людина, яка ручкалася з Берією… а потім стала моїм першим науковим керівником», — посміхається фізик.

---

Читайте також:

• У Харкові відбувся Безпековий Форум. Чому варто знати минуле Курщини та інших слобідських земель?
• Борис Гриньов: фізик, який ловить невидиме, і колекціонер, який збирає видиме
• «Зірки над Харковом не згасли». Як університетська обсерваторія робить проривні дослідження без надпотужних телескопів

---

Чому ми так мало знаємо?

«Відповідь проста. Дуже багато учасників тих подій були репресовані. Тому довоєнні сторінки нашої історії такі куці й обірвані», — пояснює Леонід Онищенко.

Ця фраза — ключ до цілої епохи замовчування. У радянській системі наука ніколи не була просто наукою. Вона була частиною ідеологічної машини, а люди — одночасно і героями, і потенційними ворогами народу. Якщо вчений потрапляв під репресії (а таких у 1930-х було багато), його ім’я зникало зі сторінок підручників, статей і навіть лабораторних звітів.

Особливо жорстоко це проявлялося саме в Україні. «Українці й не тільки етнічні, а й євреї, росіяни, хто тут трохи пожив і “заразився” оцією волею українською… вони поводились більш вільно. Тому москалям тут завжди доводилось докладати більше зусиль на приборкання», — зауважує фізик. 

Перші великі політичні процеси били саме по інтелектуальній і технічній еліті. 

Післявоєнний період теж не сприяв відкритості. УФТІ став надсекретним об’єктом під контролем Бєрії. П’ятихатки — мікрорайон, де жили працівники інституту — до кінця 1980-х навіть не позначали на мапах.

Трагічні події не пішли й на зламі епох. У серпні 1991-го, коли в Києві горіли архіви КДБ, працівники відомства майже тиждень спалювали документи за зачиненими дверима. Те, що не встигли знищити, — лише невелика частина. У Москві розсекречення теж було частковим, його швидко зупинили.

«Ту частину, що вони не встигли спалити, розсекречує зараз Український інститут національної пам’яті», — розповідає фізик. 

Завдяки цій роботі ми сьогодні можемо дізнатися прізвища, деталі експериментів і долі людей, яких десятиліттями намагалися стерти.

Сьогодні, майже сто років потому, ми бачимо контекст історії: ціну, яку заплатили люди, і ту правду, яку намагалися приховати.

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Ніно Авалішвілі, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Софія Долініна, з відкритих джерел / надані героями матеріалу, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко