«Харків, де твоє обличчя?». Чому Росії не спіймати Григорія Сковороду
Місто
Постать Григорія Сковороди така ж знакова для Харківщини, як і цей регіон для самого філософа. Хоч народився він на Полтавщині, а навчався в Києво-Могилянській академії, саме Слобожанщина стала для нього місцем сили. Сюди він повертався, тут мандрував, викладав і писав.
Саме тут він знайшов свій останній прихисток і нібито власноруч викопав собі могилу під липою. Але його вічний спокій після смерті досить умовний. Сковородинівка, де похований філософ, уже вдруге страждає від війни: спочатку — від нацистської окупації, тепер — від російського нападу. А самого мислителя все ще намагаються спіймати: тільки вже не абстрактний світ, а цілком конкретний — «руский», який хоче присвоїти собі Григорія Савича вже понад 100 років.
«Люк» розповідає, чому цей план безнадійний, а також про справжню роль Сковороди в українській культурі та його зв’язок із Слобожанщиною.
Цей текст є частиною проєкту «Харків, де твоє обличчя?». В цьому проєкті ми розбираємося, як Росія століттями намагалася привласнити собі нашу культуру та перетворити «Харків» на «Харьков», а також показуємо українське обличчя нашого міста.
Ракети проти ідентичності
Вночі 7 травня 2022 року росіяни завдали ракетного удару по меморіальному музею у Сковородинівці, поряд з яким похований філософ Григорій Сковорода.
Після влучання в дах приміщення зайнялася пожежа. Від музею залишилися тільки обвуглені стіни, ударна хвиля пошкодила і сусідні приміщення. Символічно, що пам’ятник філософу, який стояв на території комплексу, вцілів — пошкодилося тільки його покриття.
«Духовність і глибина Сковороди все ще така загрозлива для росіян, якщо вони намагаються її нищити. Але це неможливо, бо дух Сковороди нематеріальний. Тілесне немає ніякого значення», — говорить Ганна Ярміш, яка завідує науково-освітнім відділом музею Сковороди.
Більшість експонатів, за її словами, вдалося убезпечити до ракетного удару, а ті артефакти, які все ж постраждали, набули подвійного значення: тепер вони свідчать і про терор агресора, який спрямований навіть на культуру.
Пошкоджений пам’ятник Сковороді став центральним елементом київської експозиції до 300-річчя від дня народження мислителя. Обвуглена цегла та пошкоджена пожежею книга з колекції музею згодом також увійде до виставки, що розповідатиме про війну Росії проти України. Її покажуть у Берліні, Варшаві та Вашингтоні.
«Ми будемо готові приймати відвідувачів одразу ж після перемоги», — говорить Ганна Ярміш і наголошує: попри те, що приміщення зруйноване, наукова робота музею не зупинилася. Хоча масштабні плани на святкування 300-річчя філософа довелося скасувати.
Російські спроби привласнити
Творчість Сковороди стоїть на рівні з європейським світом філософської думки. Так, зокрема, його бачить український мислитель і літературознавець Дмитро Чижевський.
Сковорода — це яскраве завершенням епохи українського бароко, на якій потім зросте нова українська література. Втім, не всім цей факт подобався. В намаганні знищити українську ідентичність та збагатити свою росіяни почали вкотре вдаватися до маніпулятивних інтерпретацій.
Так 1912 року з’являється книжка Володимира Ерна «Григорій Савич Сковорода. Життя і вчення». У ній він визначає Сковороду «первым истинным русским философом». Втім, це не має жодного зв’язку з реальністю. У Сковороди немає нічого спільного з російським і це очевидно з багатьох причин: його культурний, освітній, світоглядний контекст — український.
Навіть мову, якою пише філософ, аж ніяк не можна вважати російською. Це літературна мова XVII століття, яка була сумішшю української, російської та церковнослов’янської. Водночас в побуті Григорій Савич послуговувався українською. У листі до Михайла Ковалинського філософ напише: «Мати моя — Малоросія і тітка моя Україна», вочевидь маючи на увазі Гетьманщину, де народився, та Слобожанщину, яку облюбував як місце сили.
Прикметно, що навіть у передмові до першого видання вибраних творів Сковороди, яке вийшло 1861 року в Петербурзі, філософа представляють українським поетом.
Натомість у російській культурі немає аналогічної постаті в бароковий період. Немає у той час і навчального закладу рівня Києво-Могилянської академії на території Росії. Цим можна і пояснити ці спроби висмикнути Григорія Савича зі справжнього контексту.
Теза про Сковороду — «русского философа» не залишилася в минулому столітті. На жаль, про фейкову приналежність мислителя до двох культур: російської та української, яку тиражують росіяни, можна прочитати не лише на російській сторінці Вікіпедії, а й на англомовній.
У Москві навіть заробляють на словах Сковороди. У 2021 році хрещениця Путіна Ксенія Собчак почала продавати одяг із цитатою українського філософа, яку він заповів написати на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав». Про авторство цих слів на сторінці бренду не згадують узагалі.
Питання про двокультурність Сковороди справді існує, але тут йдеться зв’язок Григорія Савича із західноєвропейською філософією. Український філософ та дослідник Сковороди Тарас Лютий називає це духовним побратимством, оскільки прямих впливів чи цитувань західних мислителів у його працях не знайти. Сковороду неможливо зарахувати до конкретної філософської течії, але ідеї мислителя перегукуються як з містицизмом, так і з раціоналізмом.
Лютий пише, що думки та цілі архетипи, які з’являються у творах Сковороди, близькі з мотивами філософії Жан-Жака Русо, Емануеля Сведенборґа, Луї Клода де Сен-Мартена, Ентоні Ешлі Шефтсбері та інших. Відповідно Григорій Савич перебуває одночасно і в українському, і в західноєвропейському контексті, з яким на рівні ідей говорить однією мовою.
Цвіт українського бароко
Сковорода не з’явився на порожньому місці, його особистість формувалася в тогочасному контексті — українському бароко. Це неймовірно яскравий і насичений період української історії, на який потім спиратимуться і Іван Котляревський, і Тарас Шевченко.
Етнограф та фольклорист Микола Сумцов писав, що Григорій Савич — це остання розкішна квітка культури старої України, а літературознавець Леонід Ушкалов підкреслював, що саме завдяки Сковороді цей період в українській культурі є не поступовим згасанням, а навпаки — яскравим вибухом його філософської думки.
Часи Григорія Савича — це період, коли Гетьманщина стає центром освіти, культури і науки. Це важливий культурний етап, який твориться поєднанням різних впливів.
Бароковий розквіт стає можливим зокрема завдяки освіті, яка стає в один рівень з європейською, а згодом — також завдяки об’єднанню Запорізької Січ і київського вченого духовенства.
Отже, з’являється політична воля, яка сприяє розвитку культури. І найбільшого розквіту вона набуває в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві. Важливо, що ці процеси є синхронними із західноєвропейськими.
Культура українського бароко — це спроба поєднати у вигадливій химерній формі світогляд та естетику середньовіччя і ренесансу. В цей період співіснують релігійні та світські мотиви. Але те, що вирізняє українське бароко від європейського, — це саме традиційний національний характер. До прикладу, унікальна архітектура козацького бароко базується на мурованому будівництві княжих часів та дерев’яній народній архітектурній традиції.
Слобожанщина Сковороди
1759 року Сковорода приїздить викладати в Харківському колегіумі. На той час — це найпередовіший навчальний заклад в усій Україні. Тут, на відміну від Києво-Могилянської академії, віддавали перевагу природничим і точним наукам, поряд із латиною більше вивчали грецьку, німецьку, французьку, італійську мови.
Окремо існував архітектурний, геодезичний, артилерійський клас. Колегіум підтримували меценати, а освіту тут могли здобувати діти всіх соціальних верств: козацтва, духовенства, містян. Цей формат колегіуму став відходом від духовного навчання.
І це, звичайно, мало помітний вплив на місто. На цьому акцентує харківський краєзнавець Андрій Парамонов — за його словами, після відкриття університету в 1804 році Харків стає одним з найпотужніших міст Європи за кількістю студентів на душу населення.
Вплив Сковороди в освітніх колах так само був визначальним. Вже за рік викладання Григорію запропонували отримати чернечий сан, щоб мати можливість обійняти керівну посаду. Однак він категорично відмовився і на певний час залишив колегіум.
Хоч Харківський університет відкрився більше ніж через 10 років після смерті Сковороди, український філософ Олександр Філоненко називає Григорія Савича хрещеним батьком навчального закладу. Він пояснює це тим, що його філософське вчення неабияк вплинуло на засновника університету, видатного українського вченого Василя Каразіна.
«Коли Каразін просував ідею Харківського університету, збирав кошти, він це робив в певному контексті і середовищі», — каже Філоненко у вступі до циклу лекцій про філософію Сковороди.
За його словами, заможні сім’ї, які долучилися до створення університету, були в прямій комунікації із Григорієм Савичем, належали до одного інтелектуального кола. Власне, останні місяці життя філософ провів у садибі вітчима Каразіна.
Філософські мандри
Маршрути Сковороди Слобожанщиною переважно пов’язані з родинами шляхетних приятелів, у яких Григорій гостював. Це інтелігентні сім’ї, що шанували науку та мистецтво.
Мандри мислителя пролягають через маленькі села і містечка, де він шукав злагоди з мальовничою природою. Село Стариця, Подвірки, Бабаї, Гусинка, Великий Бурлук, Валки, Ізюм, Куп’янськ, Липці, Моначинівці, Охтирка, Пан-Іванівка — ось деякі точки на карті Слобожанщини, між якими Сковорода мігрував уже як невловимий мандрівний філософ. Серед слобожанської природи він шукав спокою, натхнення та духової насолоди.
У цей період він пише зокрема «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе», «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті», «Буквар світу» та цикл «Байки харківські». Останній філософ переважно писав у селі Бабаї, де жив у маєтку харківського губернатора Щербініна. Тут, так само, як і в Липцях та Гусинці, де він проживав, виникали гуртки послідовників Сковороди.
Останній рік життя Григорій Савич провів у слободі Пан-Іванівка в будинку свого доброго друга Андрія Ковалівського. У листі мислитель писав, що це місце нагадує йому Полтавщину, де він народився. Тут він і обрав померти.
Не спіймав
Спадщина Сковороди об’ємна і глибока, вона потребує уваги, підготовки і занурення, щоб декодувати його філософський світ. І вона варта цієї уваги та промовляє щоразу влучно і актуально.
«Духовна зброя сильніша за тілесну», — вже понад два століття каже нам Сковорода.
Олена Високолян, ілюстрації — Ольга Лісовська, обкладинка — Катерина Дрозд
Читайте також:
Проєкт «Харків, де твоє обличчя?» реалізується ГО «Люк-Медійна Група» у межах проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу.
«Люк» — це незалежне медіа про Харків і культуру. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.
Новини
Новини
Новини
Новини
Новини 
