Місто
Воскресіння слова: як пройшов перший літературний слем у будинку «Слово»

Будинок «Слово» надзвичайно важлива точка на мапі Харкова. Ззовні він не надто відрізняється від довколишніх сталінок, але історія видала йому посвідку на винятковість.

Зазвичай ми переживаємо дуже різні емоції, перебуваючи тут. Адже у цьому місці неймовірна концентрація культури намертво заримована з небаченим терором. Тому багатьом людям від самого перебування тут стає фізично погано.

Втім, пів року тому тоді ще Харківська літературна резиденція почала реалізовувати дуже сміливий проєкт із «ревіталізації» цього простору. Завдяки допомозі меценатів для резиденції у будинку «Слово» придбали квартиру №40, де на початку 30-х жив Петро Лісовий.

Вже цього року ініціатива отримала назву Харківська резиденція «Слово» й стала майданчиком для камерних культурних подій. Цієї суботи у «Слові» відбувся перший літературний слем, а до простору знову повернулась конкуренція між літераторами, як це було в часи Розстріляного Відродження.

«Люк» побував у резиденції «Слово», аби наповнитись поезією і почути актуальні голоси харківської сцени.

Будинок «Слово» надзвичайно важлива точка на мапі Харкова. Ззовні він не надто відрізняється від довколишніх сталінок, але історія видала йому посвідку на винятковість.

Зазвичай ми переживаємо дуже різні емоції, перебуваючи тут. Адже у цьому місці неймовірна концентрація культури намертво заримована з небаченим терором. Тому багатьом людям від самого перебування тут стає фізично погано.

Втім, пів року тому тоді ще Харківська літературна резиденція почала реалізовувати дуже сміливий проєкт із «ревіталізації» цього простору. Завдяки допомозі меценатів для резиденції у будинку «Слово» придбали квартиру №40, де на початку 30-х жив Петро Лісовий.

Вже цього року ініціатива отримала назву Харківська резиденція «Слово» й стала майданчиком для камерних культурних подій. Цієї суботи у «Слові» відбувся перший літературний слем, а до простору знову повернулась конкуренція між літераторами, як це було в часи Розстріляного Відродження.

«Люк» побував у резиденції «Слово», аби наповнитись поезією і почути актуальні голоси харківської сцени.

«Головне правило нашого конкурсу кайфувати!» — піднесено промовляє співорганізатор літературного слему Олександр Кудь.

Новоприбулі поети першим ділом дістають «смєнку» зі своїх наплічників. Далі — вирішують, чи можна буде палити на кухні.

Вони проходять у досить велику кімнату, по периметру якої стоять дерев’яні лавки. Навпроти входу — письмовий стіл з одинокою лампою, яка невдовзі освітлюватиме учасників та учасниць у темряві. Поетка Люба Якимчук охрестила її «спортивною».

Люба щойно виїхала  зі «Слова». Після неї по всій квартирі лишилися записки, написані на стікерах та приліплені до дверей та стін. А також — її знакова книжка «Абрикоси Донбасу» в польському перекладі.

У перервах між резидентами у «Слові» відбуватимуться «квартирники» — камерні події, які не вимагають великого приміщення. Наприклад, вже цієї неділі Тамара Гундорова прочитає тут лекцію, присвячену Миколі Хвильовому.

Саме такий «квартирник» проходить у «Слові» сьогодні. У будинок стікаються відвідувачі та відвідувачки, про яких безперестанку сповіщає домофон. Згромадження людей,  що розтікаються по всім кімнатам, нагадує атмосферу вечірки: хтось навприсядки читає книжку, поруч друзі грають у «Хто я?» через застосунок, а на одній із лавок лишили книжку братів Грімм, щоб зарезервувати місця.

«Спортивна» поступово наповнюється димом, що тягнеться з балкону та кухні, а пуфіки, засіяні на паркет — глядачами та глядачками. Серед них — компанія, яка говорить переважно англійською, та люди з мистецької тусівки. Поетів та поеток організатори збирають у окремій кімнаті.

«Можна тільки уявляти, що відбувалося тут, коли в цьому будинку жили письменники», — каже менеджерка резиденції, директорка театру «Нєфть» Тетяна Голубова, натякаючи на численні посиденьки письменників 20-х. 

За її словами, майбутні резиденти «Слова» вже розписані мало не на рік вперед. І, якщо раніше резиденція шукала щоразу нове житло для учасників та учасниць, тепер усе відбувається в одному місці. Навіть творчі вечори, які традиційно проводять усі учасники та учасниці резиденції.

«Літературний Вудсток»

Олександр Кудь визначає сьогоднішню подію як «літературний конкурс-шоу». Його напарник Артем Ельф додає: «літературний Вудсток!». Разом вони є засновниками Літературний SLAM і мають на меті популяризувати слем-культуру в Україні.

Суть слему полягає в тому, що випадкові люди з залу оцінюють виступи за 5-бальною шкалою. Переможця визначають за сумою балів, отриманих після 3-хвилинного читання.

Слем у «Слові» відбувався у три тури. Перший учасник читає стьобний вірш з сексистськими інтонаціями — і, отримавши в підсумку найнижчі бали, достроково завершує свою участь.

«Взагалі, слем проти таких нацистських штук», — говорить Олександр після його виступу, намагаючись загладити ситуацію.

Серед 12 інших поетів та поеток можна було почути найрізноманітніші інтонації: від олітературненого стьобу про те, «як же я заїбався», до ліричного «приймай по ковтку його літери, але залишайся завжди тверезою».

Протягом слему звучить декілька віршів про війну. В одному із таких Дар’я Зоріна проникливо поєднує досвід переселенки із темою безбатьківства. Цей вірш здобуває високі оцінки, але в другому турі поетці не вдається повторити попереднього успіху.

В другому турі такий же особистий вірш прочитає Іван Сенін: у його полотні харківський вокзал, який «чомусь і досі Південний», стає простором, що об’єднує різні людські досвіди: від найбуденніших до найбільш екзистенційних.

А наприкінці першого туру учасники та учасниці, ніби змовляючись, починають читати вірші про Ісуса, жартуючи після кожного разу, що «тема Ісуса не розкрита» та «ми перетворюємося на літературну церкву».

Публіка навдивовижу тепло приймає майже кожного поета та поетку: організатори навіть бідкаються, що через надто високі бали їм не вдасться визначити переможця чи переможицю. Але разом із тим, обіцяють станцювати, якщо хтось зірве «джекпот» і отримає п’ять п’ятірок. 

«Слова мовчать навколо незліченними соснами»

Після 25-хвилинної перерви глядачі дізнаються, що до півфіналу проходять дев’ятеро учасників та учасниці.

Оскільки суть змагання полягає в тому, що учасники та учасниці мусять сподобатись публіці, вони випробовує різні стратегії: одні намагаються викликати співчуття (чи розсмішити) своїми передісторіями, інші роблять ставку на позасловесний вплив на глядачів.

Один із учасників у образі, схожому на металіста, читає вірші низьким голосом, підкреслено акцентуючи на темряві та потойбічності.

В якийсь момент виникає враження, що ти присутній на «завершальному карнавалі поезії», де перемішалися всі можливі стилістики, а естетична цінність віршів врешті починає поступатися ефектності їхньої презентації.

Попри це, до фіналу проходять найсильніші. Дві поетки відібираються достроково, зірвавши заповітні джекпоти. За третє місце у фіналі влаштовують додаткову читку, яку виграє Марина Низова.

Примітно, що всі фіналістки читають свої вірші напам’ять. І що найбільш позерські учасники та учасниці до фіналу не потрапляють. Тому, попри засторогу про те, що все це — шоу, прихильникам «серйозної поезії» на слемі також лишається місце.

Здебільшого вірші Марини — це чуттєві історії, у яких героїня намагається прийняти себе та брак світової гармонії. Й хоча вона має чималий досвід виступів на сцені, в першому турі забуває частину віршу й за той час, що лишився, декламує новий. 

У фіналі Марина посідає третє місце, поступившись Мар’ї Терції та Фіалці, які набирають однакову кількість балів. Отже, організатори змушені оголосити додатковий тур.

Протягом усього слему Мар’я читає дуже бітницькі вірші: такі відверті, що майже провокативні. Слухаючи її сповідальну поезію, часто виникає відчуття, ніби тебе побито кулаками.

Видається, що з усіх учасників та учасниць Мар’я є чи не найбільш сформованою поеткою. А втім, схоже, що її вірші мають багато іпостасей, які дуже по-різному втілюються на слемі й «на папері». І отже, її точно слід додати у список тих, за ким варто стежити.

Натомість для Фіалки, за словами організаторів, цей слем є першим у житті. Спочатку вона декламує вірш «Слова мовчать навколо незліченними соснами», зазначивши, що їй важливо прочитати цей вірш саме у «Слові».

В цілому, її віршам притаманна неоромантична інтонація, яка позбавлена пафосу та декларативності й натомість шукає, як промовити те, що знаходиться на межі слів. В найсильніші моменти віршів у залі стоїть мертва тиша, яку зазвичай годі уявити на публічній події.

У півфіналі Фіалка, як вже зазначалося, вибиває джекпот, а її фінальний вірш набирає однакову кількість балів із Мар’їним. Виходячи на суперфінальну читку, вона зізнається, що вірші в неї закінчилися. Але лишилася пісня, яка, хай навіть і не дорівнявшись суто технічно до попередніх, все одно приречена перемогти через загальне зачарування її читкою.

І якщо до вже тепер помітного таланту Фіалки додати її юний вік, не буде великим перебільшенням сказати, що в майбутньому вона може вирости у дуже сильну мисткиню.

***

«Це було ахуєнно!» — кричить Артем комусь із ближніх після підбиття підсумків.

І з цим важко не погодитись. Як виявилося, слова про «вулкан контркультури» та «молодих і талановитих» поетів та поеток, попри свій пафос, не були неправдивими.

Без слем-сцени поетичне середовище Харкова було би неповним і не таким різнобарвним. А у віршів не було би нагоди прозвучати для нової та чуйної публіки, яка вже полюбила квартиру Петра Лісового і воскрешає у «Слові» радість.

Якщо ви з якихось причин не змогли відвідати суботній слем, то в наступну суботу, 20 березня, в Kamalaya відбудеться ще один перша прем‘єр-ліга нового сезону. Організатори обіцяють, що він буде геть інакшим, аніж у «Слові».

Антон Григоров, фотографії — Олексій Єрошенко


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png