Солідарність з ароматом кави. Як обстріли спонукають харків’ян підтримувати локальний бізнес?

«Колективне протистояння терору»

Харків щойно пережив черговий російський обстріл. По вулиці розкидані уламки скла та цегли, на місці «прильоту» працюють медики та рятувальники. Бачимо людей, які вишикувалися в чергу. Чого вони хочуть? Купити кави і, таким чином, підтримати пошкоджену кав’ярню.

Таку тенденцію свого часу помітила голова правління Інформаційного центру «Майдан Моніторинг» Наталія Зубар. З початку повномасштабного вторгнення вона фіксує знищення харківської інфраструктури. Наталія не тільки бачила чимало різних руйнувань, а й могла спостерігати за поведінкою людей, які пережили обстріл. 

Наталія пригадала ракетний удар по Театральному провулку, який стався 6 жовтня минулого року. Тоді ракета влучила у проїжджу частину, а в прилеглих будинках повибивало шибки. Постраждала, зокрема, кав’ярня «Крендель» на площі Поезії, та її співробітники продовжували працювати. Чимало людей почали навідуватися до кав’ярні, аби підтримати її власників.

«Я бачила подібні речі 30 грудня, після ударів по готелю Kharkiv Palace і вулиці Гіршмана, — згадує Наталія Зубар. — Там біля “Стєкляшки” є кав’ярня [Beans&Brews, — «Люк»]. В ній було вибито скло. Але там працювали та наливали каву. Навіть черга туди вишикувалась. Я зробила фотку і швидко її запостила — вона стала для мене найбільш вірусною за всю історію мого перебування в соцмережах. Її перепостила купа інформагентств, мені почали пересилати її закордону. Фотографія стала ніби таким символом незламності Харкова. Те ж саме я бачила зранку наступного дня на вулиці Гіршмана. Там, навпроти АТБ, на місці розбитої вітрини кав’ярні, всім присутнім наливали каву. Не тільки працівникам, комунальникам чи рятівникам. Абсолютно всім».

Таку ж ситуацію Наталя бачила навпроти кафе на площі Свободи, поруч із яким влучив російський дрон. Його власники також пригощали людей кавою. Передусім, вони піклувалися про комунальників, які там працювали, але наливали всім охочим. Наталія пригадала, як намагалася дати власникам гроші. Ті відповіли: «Ні, ми працюємо безкоштовно». 

Бізнес миттєво адаптується до нових обставин, а люди його підтримують:

«Я вважаю, що для малого та середнього бізнесу (навіть великого, як АТБ) це [адаптація до роботи у воєнний стан, — «Люк»] якесь принципове питання, — підкреслює Наталія Зубар. — Що ми не скоримося, що ми будемо працювати. 

Наприклад, в АТБ на Гіршмана каса знаходилась реально в 30 метрах біля воронки. Наступного дня після прильоту магазин працював із вибитими скляними дверима. Замість того, щоб відкривати ті двері, потрібно було їх просто переступати. 

Це, в принципі, питання виживання. Плюс, так будується лояльність до таких бізнесів. Бо люди, безумовно, пам’ятають. Безумовно, оцінюють дії і самі хочуть допомагати. Я би сказала, що відбувається такий цикл солідарності. Росія застосовує терор проти мешканців України, проти цивільного населення Харкова зокрема. І така солідарність — це один із способів колективного протистояння терору».

---

Читайте також:

• Кава і література. У Харкові відкривається нова книгарня з кафе
• «Я хочу, щоб люди посміхалися». Японський волонтер Фумінорі Цучіко відкрив на Салтівці безплатне кафе для харків’ян
• Серія текстів «Ну, наші»: про харківські бренди, малий та середній бізнес, а також людей, які підтримують економіку країни у період війни
• Зруйнований росіянами паб «Старий Хем» відновлює роботу. Деталі

---

«Це ніби мати багато друзів» 

Разом із тим, підтримка може піти далі купівлі лате чи тістечка. У цьому переконалися власники кав’ярні Pakufuda, яка постраждала внаслідок російського «прильоту» 2 січня, під час масованого обстрілу міста.

Наслідки обстрілу 2 січня 2024 року та пошкоджений заклад Pakufuda

Як згадувала співвласниця «Пакуфуди» Лілія Мунтян, одна з ракет влучила в двір будинку, де знаходиться кав’ярня. В приміщенні вилетіли вікна, було пошкоджено стелю, а одна зі стін просто осипалась.

«Коли люди зрозуміли, де вибух, то одразу почали нам писати, приходити, — згадує Лілія. — Це були наші друзі, відвідувачі, знайомі та знайомі знайомих. Вони просто приходили, бачили, що треба робити і працювали. 

У перший день двадцять людей вигрібали скло. Тоді також втекла моя собака, яка злякалась вибуху. Вона досить відома серед відвідувачів кав’ярні. І цілий день весь Харків шукав собаку. На той момент ми ще навіть не думали про фінансову сторону. Наш друг, в якого був день народження, відкрив “банку” [збір на Monobank для підтримки кав’ярні]. Він написав, що всі кошти перераховує нам на допомогу. Дуже багато людей почали поширювати той пост. Були ті, хто просто приходив до нас та сував готівку. Багатьом ми казали, щоб вони просто приходили після відкриття».

Тим самим другом «Пакуфуди» був харків’янин Роман Пилипенко. Він згадував, як 2 січня прокинувся від вибухів та вирішив подивитися, що сталося з кав’ярнею. 

«Було зрозуміло, що на все це потрібно багато коштів, — розповідає Роман. — Загалом вдалося зібрати 260 тисяч гривень. Гроші відправляли як мої друзі, які навіть ніколи не були в “Паку”, так і багато постійних гостей та друзів закладу. 

На мою думку, такий бізнес важливо підтримувати. Адже робота в цій сфері в східному регіоні України зовсім не проста і не особливо прибуткова. У той же час, заклади харчування відіграють важливу соціально-культурну роль. Вони дають можливість людям, які тут живуть, відчувати себе живими. Після обстрілів такі повсякденні ритуали [як відвідування кафе] повертають відчуття нормального життя. Без підтримки закладів харчування та інших малих бізнесів їх кількість буде зменшуватися. І місто ставатиме менш живим».

Збір Романа поширили і багато містян, які мали відношення до кав’ярні. Серед них — харківський поет та музикант Іван Сенін. Він свого часу виступав в «Пакуфуді», а також знав її співробітників особисто. 

«Я написав допис з посилом “давайте підтримаємо”, — каже Іван. — Багато харків’ян заходять туди на каву. Багато гостей міста також знають про цю кав’ярню. Вона користується популярністю, особливо, в мистецьких та волонтерських колах. 

Я також хотів підтримати людей, які там працюють. Я знаю, що багато хто з них весь час повномасштабного вторгнення залишався в місті. Ці люди волонтерили. Цей заклад волонтерив. І тому мені дуже хотілося, щоб вони також, в певному сенсі, отримали якусь соціяльну, волонтерську підтримку. І зрозуміли, що не лише вони можуть допомагати. Що є інші люди, які також підтримують».

Дійсно, перші півроку повномасштабного вторгнення кав’ярня стала прихистком для харків’ян. Там також працювала пекарня, де випікали хліб для військових та цивільних. Як згадувала Лілія Мунтян, через півроку заклад відновив роботу. Тут почали плести маскувальні сітки, а також збирати гроші на потреби військових — коли на ремонт машини, коли на закупівлю їжі,теплих речей, грілок тощо.

«Ми хотіли мінімальним коштом покрити витрати, щоб частину грошей відправити на армію, — каже Лілія. — Багато військових кидали нам гроші. Ми постійно збираємо кошти на них, допомагаємо, у нас є деякі бригади, де ми особисто знаємо людей. І тут вони кидають нам гроші на те, щоб ми відновили вікна. Тому, в нас дуже сильна фінансова підтримка».

За словами співвласниці Pakufuda, для багатьох відвідувачів кав’ярня вже стала знаковим місцем, таким собі «культурним хабом». Бували випадки, коли роботодавець шукав собі працівника — і знаходив його тут, в «Пакуфуді».

«70 відсотків постійних гостей знають нас особисто, — розповідає Лілія Мунтян. — Ми, власники, є частиною цього проекту. Це не та ситуація, коли люди роблять собі бізнес, а він працює сам по собі. Ні. Ми кожного дня тут, щодня щось робимо. Завдяки цьому є постійний контакт із більшістю людей, які сюди приходять. Це ніби мати дуже багато друзів. Вони відчувають, коли другові потрібна допомога. І готові допомагати».

Юлія Гуш, фотографії — Катерина Переверзева, Антон Алохінсон, Наталія Зубар, обкладинка — Катерина Дрозд