IT-район, що не пережив криз

[Ми домовляємось з Антоном зустрітись на колишньому колі тролейбуса, замість якого зараз парковка. Харків змінюється так швидко, що найкращим орієнтиром залишається відмітка на Google Maps. Навколо нас пафосні, але порожні (і на жаль, не тому що вихідний) офісні будівлі IT-компаній]

Антон: На Олексіївці я прожив більшу частину життя, 20 років з 36. Коли я був маленький, ми жили на Павловому полі, а на Олексіївці був дитсадочок. В 90-ті з транспортом було не дуже добре, метро ще не було. Інколи було простіше йти пішки — саме цією дорогою ми і спробуємо прогулятися.

Антон: Тут у нас офіс Epam який вони побудували приблизно в 2016-2017 роках. В ньому працювало близько двох тисяч людей, проте через повномасштабне вторгннення всі роз’їхались. 

А тут був радянський «Дім побуту», його переробили під офіси. Я працював тут п’ять років в компанії Promodo.

У 60-ті роки цей район був окраїною міста, далі розташовувались сади. В подальшому на деяких ділянках звели приватні будинки, а деякі забудували багатоповерхівками. Старі харківські райончики завжди засаджені плодовими деревами. За спогадами моєї бабусі, в місті плодові дерева почали висаджували після Другої світової війни через голод, коли люди в місті буквально варили бур’яни. Така ж політика була і на Донбасі — звідси, до речі, збірка Люби Якимчук «Абрикоси Донбасу».

Антон: Зараз ми поступово спускаємось в Олексіївську балку і проходимо повз інтернат. В 90-ті тут були суворі розборки між інтернатівськими вихованцями та місцевими. Навіть в 2010-х тут траплялась стрілянина з травмата.

[Ми заходимо в приватний сектор в районі 23 серпня. На будинках таблички із старими назвами вулиць, все ще російською мовою. Нові будинки з височеними парканами перемішані з забудовою післявоєнних часів]

Антон: Це дуже хороший район, адже ти все ще в місті, кілька кроків — метро, ринок на Павловому полі, великі супермаркети, поліклініки та інша потрібна інфраструктура. При цьому ти в своєму будинку на природі. От ми відійшли на 500 метрів від основної траси — і вже не чутно міста. Щоправда, хороша дорога тут з’явилась порівняно нещодавно.

Замітки про історію та географію

Антон: Олексіївка знаходиться на пагорбі, який з одного боку обмежений Олексіївською балкою та маленькою річкою Олексіївка, яка зараз пересохла. З боку окружної [дороги, — «Люк»] — річка Лозовенька, яка протікає вже за межами міста, але формує рельєф. З заходу район обмежений долиною річки Лопань. На сході — Лісопарк, залишки прадавнього лісу, який тягнеться до П’ятихаток. 

[Приватний сектор різко обривається, і тепер перед нами — бетонний міст над балкою]

Антон: Зараз ми побачимо місце, що має неабиякий урбаністичний потенціал. Це пішохідний місток, що пов’язував Олексіївку з Павловим полем. Він перекриває інфраструктурні труби, які пустили поверху, щоб не занурювати у болото. Якщо в цей місточок вкластись і відновити його, повернути перила, укріпити опори і продовжити його до кінця…

— Стоп, до кінця? Мені не подобається ця історія…

— …тут може бути чудовий оглядовий майданчик над природним парком. Варто тільки поставити лавочки, смітники і прокласти пару доріжок. Маленький шматочок природи, застиснутий між урбаністичною Олексіївкою і Павловим полем. Люди, які зараз їздять у сад Шевченка чи Центральний парк, можуть приходити сюди. 

— І взимку було б круто кататись з горки…

— Так! Так!

— Катався?

— Катався, але не в дитинстві, тому що пагорб який її утворює — це закопаний тунель метро. Власне, під час будівництва метро цей пішохідний місточок обірвали, й територія стала занепадати. Сюди часто приходить молодь: ось, дивіться, постпанковий замочок, причлепений на арматуру. 

Антон: Чому Олексіївка називається Олексіївкою? Отам, де водонапірна вежа, це вже вулиця Клочківська, там було джерело питної води. В джерелах зафіксовано, що там знаходиться криниця Алексія человека Божія, її вода вважалась цілющою. Згодом на пагорбі почали будувати село Олексіївка. В описі Харківського намісництва зазначається, що це велике село на 400 душ, тобто 400 тільки чоловіків, а ще ж їх родини. Тож вже на кінець XVIII століття місцина понад яром була заселена достатньо щільно. 

Це село належало Квіткам. Було декілька великих сімей які контролювали Харків: Квітки, Щербініни, Шидовські, Куликовські, і вони родичалися між собою. Квітки продали цю місцину Щербініним, родині призначеного з Росії губернатора. Остання з Щербініних — Марія Олександрівна — побудувала тут красиву садибу.

Антон: На початку ХХ століття садибою володіла вже інша родина — родина генерала Фондерлауніца. Він вклався в готель Сруля-Нахима Шлемовича Гулько на початку Клочківської. 

На мапі видно, що домоволодіння і землі Фондерлауніца вибудовуються лінією вздовж Клочківської. За містом вулиця переходила в Золочівський шлях, який вів до Феськів, Рогозянки та Довжика, де у них було кілька великих панських будинків. 

На початку ХХ століття ця територія була окремим селом за межами Харкова, тут стояли панські будинки, садиба, церква Різдва Пресвятої Богородиці з доступом до джерела святої води. Церква, як і садиба, була дуже красивою. Більшовики націоналізували її, у 1941 році вже не було дзвінниці і хрестів. 

На жаль, ні садиба ні церква війну не пережили. Ось фото перед третьою битвою за Харків.

Антон: У 70-тих роках тут почалось активне будівництво. Олексіївку приєднали до Харкова в кінці 50-х, а тут була околиця. На дальню частину ми не підемо, але там є декілька старих цегляних будинків, побудованих солдатами для солдат одразу після війни. І там відповідна топоніміка: вулиця Броньова, Солдатська, Військова, Ветеранська, Партизанська, Лялі Убийвовк (перейменована на Мирослава Мисли) тощо. Цей район називається Стара Олексіївка або Старуха. Нова Олексіївка почала будуватись за 20 років у бік П’ятихаток.

[А ось і обрив місточка. Антон пропонує далі перебиратись по трубам. Після недовгих роздумів, що я, все таки, хочу статтю, а не некролог, я відмовилась, і нам довелось обходити іншим шляхом. Втім, ви можете спробувати]

Етнічні бійки та перші барбершопи

Антон: Коли будували метро та всі ці новобудови, річку загнали під землю. Та вода все одно давить на грунт, і в неочікуваних місцях річечка вилазить. Коли ми тільки приїхали сюди у 2000 році, річка була повноводною, і навіть під віадуком, під мостом, де йде дорога, було озеро. Там ловили рибу і катались на надувних човнах. Під землею річка продовжує наповнювати водосховище.

Ця широка алея відділяє стару частину із приватною забудовою від району багатоповерхівок. Такі простори дають можливість краще дихати. Вздовж багатоповерхових будинків бачимо повноцінні городи, причому вони тут були завжди.

Антон: Зараз ми наближаємось до місця, яке саме по собі визначає обличчя Олексіївки — студмістечко. Це цілий квартал з гуртожитками різних університетів. Навіть якщо ти потім знаходиш варіант жити в більш престижній «общазі», скоріш за все, 1-2 курс будеш тут. 

Гуртожитки прикольно побудовані. Видно, що це не стандартні «комуналки». Не знаю, що це за проєкт, але мені дуже подобаються їх величезні вікна.

Антон: Через студмістечко на Олексіївці дуже багато молоді. Багато й іноземних студентів, цілі спільноти арабських та африканських студентів. І саме тому на Олексіївці почали з’являтись перші барбершопи, адже в арабських країнах дуже розвинена культура догляду за бородою. 

Спочатку барбершопи були тільки «для своїх», а далі, коли мода поширилась, сюди почали ходити і місцеві. Як і усюди, де є етнічні спільноти, тут траплялись конфлікти, але я не пам’ятаю жодної поножовщини.

Між гуртожитками був клуб «Меридіан», популярний як серед місцевих, так і серед іноземців. Колись я став свідком розборок чорношкірих з Ефіопії (що колись була окупована Італією) та Малі (колишня французька колонія). Через бійку приїхала поліція, і вони викликали когось старшого зі спільноти для пояснень. Жахливою англійською поліцейському пояснювали причини, і чітко прозвучало слово «лягушатники», щось на кшталт «Він ненавидить цих чортових малійців, тому що вони все життя були під “лягушатникамі”», себто, французами. Здається, цей сленг залишився ще з радянських часів.

На Олексіївці є два ключових перехрестя: Ахсарова та Людвіга Свободи і Перемоги та Людвіга Свободи. Відповідно, є дві станції метро — «Олексіївська» та «Перемоги». До метро прив’язана локальна інфраструктура. 

До побудови станцій на ділянці між проїжджими частинами знаходилось кафе «Островок», до якого було незручно добиратися через всі ці переходи. Але там було по-своєму затишно. «Островок» прибрали, бо будували станцію метро, і прям на цьому місці був котлован.

А тут кафе «Єдєм»! [«Едем»]

Спальник з виходом у ліс

Антон: Власне, як і в інших спальних районах, місцевість поділена на мікрорайони за номерами. Отут у нас іде шостий, там п’ятий… Їх ніхто не називає повністю (335-й, 336-й), а саме за останньою цифрою. 

На цьому місці в 2012-2013 роках була величезна фанерна статуя гуся. Його всі любили, з ним фоткались. У 2014-му гуся прибрали, і ми всі горювали. Він був дуже мемний. І коли знесли пам’ятник Леніну, пропонували на його місце поставити гуся. 

[Але фото Гуся ми не змогли знайти, немає його і на старих  мапах. Тож, якщо у вас було фото з ним, надішліть його, будь ласка, в редакцію!]

Ми зараз потроху спускатимемося в яр, до лісу. Будувалось це все як типовий радянський спальник, де ти тільки спав. В тебе тут не було ані кінотеатру, ані великого магазину. 

Магазин АТБ — це перебудований радянський «Кооператор». Деякі місцеві досі кажуть в маршрутці: «Зупинить на “Кооператорі”». Це був єдиний магазин в «перестройку». Якщо тобі треба було купити продуктів, ти мав їхати на ринок на «23 серпня». Тож, у відносно ситі 2000-і, всі ці перші поверхи перетворились на салони краси, кав’ярні. Якщо Салтівка – це степ, який було легко поділити на окремі квартали, то Олексіївка загибається, тому спланувати однакові райони тут не було можливості.

[Після блукання районом виявиться, що на мапі ми зробили «знак питання», але мій внутрішній компас відчуває себе так, ніби його покрутили і кинули в незрозумілому місці]

Антон:  А тут мій улюблений приклад ревіталізації простору. В радянські часи тут був дитячий садочок. Далі його закрили, а у 2000-і сюди переїхав військкомат. Коли робили реформу і перетворювали військкомати на ТЦК і об’єднували їх, то Шевченківський переїхав у колишню садибу Павлова на Полтавському шляху. І коли звідси з’їхав військкомат, а поруч побудували ЖК, куди в’їхали молоді сім’ї, будинок повернули дитсадочку. 

Дитсадок тепер теж на часі. Поряд з ним — гараж, над яким надбудований будинок. Друга така історія — біля Старого цирку. Але там будівля визнана незаконною, а тут людина досі живе.

Мені Олексіївка завжди вігукувалась більше ніж Салтівка, і вона завжди відчувалася більш позитивною. Можливо, через близькість лісу, Павлового поля… І воно наче ближче до центру, немає такої відірваності, і навіть колір  будинків — він не сірий, якийсь жовтувато-рожево-брудний, але ж не сірий!

Перемоги 66-П!

Антон: Триста метрів від траси — і ось ліс, і одразу дуже тихо, пташечки, природа, дуже розвантажує голову. На початку 2000-х в цьому лісі збирались кілька клубів «рольовиків», бо як раз вийшов «Володар Перснів». Круглі башти біля церкви називались «Нуменор», і там збирались люди перед тим, як іти на «бойовку». 

Зараз покажу місце, де була наша головна тренувальна поляна «Королівська». Вона виглядає дуже по-багатому. Там висаджені кругом дерева, і виглядає як язичницьке капище.

Всі 20 років, які я тут жив, ми регулярно ходили в ліс на шашлики. Збиралися біля станції метро «Олексіївська», в «Сільпо» купували м’ясо, навіть можна було домовитись, щоб його заздалегідь замаринували.

Антон: А ось тут — хатинка за середньовічним парканчиком. За чутками, це будинок лісника, при тому, що тут офіційно немає лісництва.

Ще тут часто катались на BMХ-велосипедах. Тут є і гірки, природні перешкоди тощо. Близько 2020 року міська влада почала робити проєкт велодоріжок в Харкові. До Олексіївки її не дотягнули, але в якості інфраструктури зробили внизу альтанку для велосипедистів. Якби не «повномасштабка», думаю, закінчили б цей проєкт.

А ось і величезні тополі, висаджені в коло. Між дерев збирали повалені гілки, імітували парканчики, відпрацьовували штурм фортеці — це і була наша «Королівська» база.

Антон: В лісі живуть хижаки. Вовків не бачив, але лиси виходять періодично, особливо взимку коли нічого їсти, вони залазили в сміттєві баки. Їжачки тут регулярно лазять, білочки в вікна заглядають. Долина річки наразі пересохла, але на початку 2000-х тут був струмочок. Навесні, коли тане сніг, річка відновлюється.

Район відносно молодий, на відміну від інших молодих районів він продовжує забудовуватись. Зараз будемо виходити, там з десяток новобудов, які звів «Житлобуд». 

Вулиця, яку вони утворюють ніяк не названа, тож всі ці будинки вважаються проспектом Перемоги. Будинки тут в кінці доходять до 66-О і 66-П. Дерева, що ростут у дворах, поступово переходять в ліс. А ще тут офігенна акустика.  

Антон: Олексіївка для мене — коли свіжо, прохолодно. Немає спеки, яка на тебе несеться в центрі. Ліс рятує. Після того як я переїхав в центр, я це сильно відчув і інколи сумую. Тут дуже багато зелені. Немає кричущої претенциозності як в елітних ЖК в центрі, немає висоток. Воно все трошки провінційне. Не відчувається плину часу.

Кафе стало церквою, «Укрпошта» хай лишається як є

Антон: А тут був типовий радянський дім побуту, на першому поверсі — «Укрпошта» з відділенням зв’язку і старими кабінками для дзвінків, щоб можна було подзвонити по «міжгороду». На другому поверсі розташований спортивний центр «Висота». З заднього боку був центр видачі дитячого харчування. 

Це був типовий радянський будинок побуту з дрібними сервісами, конторами, ремонтами, але його функція збереглась. Магазин, крафтове пиво, «Укрпошта», спортцентр. 

Антон: Далі йдемо повз протестантську церкву. Раніше тут було кафе «Наташа», місце дискотек і недорогих весіль. Там приставали до дівчат і били морди. А тепер тут церква, їй десь років 15. Вони нічого не перебудували, зробили сад, і додали хрест, що світиться вночі. 

Антон: Метро «Перемога» — чемпіон по довгобуду. Це станція, яка будувалась найдовше. Довше за неї будувався тільки Донецький метрополітен, який, зрештою, заглох. 

Місце підготували ще в 1985-1986 роках. Коли в дитинстві проїжджав Олексіївку, то завжди бачив П-образні крани, що свідчили, що тут будується метро. Але добре, що доробили, бо це значно покращило сполучення з центром. 

Олексіївка поєднується з центром або мостом, або вулицею Клочківською, все, тільки два шляхи. До відкриття метро тут були страшенні затори. Зараз значно легше.

А от архівне фото району. За новобудовою тягнеться долина Лопані. Тут прямо видно, що це степ. Поки не побудували супермаркет «Клас», поки сюди не переїхав Олексіївський ринок, перед домом був пустир. 

Антон: У колишньому універмазі «Олексіївський» свого часу була «Велика кишеня», потім «Сільпо», тепер «Чудо». Але вивіска «Олексіївський» залишилась. Щось подібне є і на Холодній горі. І локальна ідентичність в мегаполісі — це важливо. В мегаполісі ти губишся, і класно показувати, з якого ти району, які місця знаєш.

Антон: Коли робили символи для кожної станції метро, то стало ясно, що «Олексіївська» не має конкретної прив’язки. Ліс далеко, чогось визначного тут немає. Тож зробили символом три ялинки, які ростуть над станцією метро. 

[Тепер, проїжджаючи Олексіївкою, я зупиняю погляд на трьох ялинках — і вони дійсно виділяються на «острівку». Інколи символи не мають бути визначними, достатньо, щоб вони були відомі місцевим].

---

Текст — Вікторія Нестеренко, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Юрій Каплюченко, з архівів, візуальна складова — Ганна Кучеренко, Анастасія Юращенко