Новаторський Курбас та унікальний Семенко. Як харківський бренд They оспівує класиків на худі та світшотах
Місто
Харківський бренд They випустив свою першу лінійку одягу, присвячену мешканцям будинку «Слово». Там можна побачити образи і цитати Леся Курбаса, Миколи Хвильового, Івана Багряного, Михайля Семенка та інших. Самі моделі названі за номерами квартир, у яких свого часу мешкали ці літератори.
«Люк» поспілкувався із співзасновницею бренду They Настею Кодак та головою ГО «Платформа розвитку міста» Нікітою Певним. Вони розповіли, чому почали наносити слова літераторів на свої вироби, а також поділилися планами щодо наступної колекції бренду.
Це партнерський матеріал, випущений за підтримки бренду They.
«Щоб кожна річ працювала як міні-плакат»
«Слово» — це дебютна колекція бренду одягу They, кожна частина якої присвячена певному митцю. У дизайні бренд працював із чіткими кодами: це чорний та білий кольори, мінімалізм, акцент на слова.
Представники They шукали уривки творів, пов’язаних із Харковом або які, в їх розумінні, найкраще ідентифікують творчість літераторів.
За словами співзасновниці They Насті Кодак, бренд зʼявився не як комерційний проєкт, а через прагнення говорити про українську культуру.
«Ми хотіли створити щось унікальне і змістовне, — розповідає Настя. — Щоб кожна річ працювала як міні-плакат, як особисте висловлювання. І для нас було важливо знайти баланс між естетикою, візуальною картинкою і текстом. Щоб вони були зрозумілими і жили не тільки в музеях. Це історія на кожному з нас і у кожному з нас».
Настя зазначає, що будинок «Слово» — вже культурний феномен сам по собі. «І це викликає захоплення, — каже вона. — Але й великий сум через те, що з ними сталося в цьому будинку. Важливо, щоб харків’яни знали, що в їх місті таке відбувалося, що будинок був таким великим культурним осередком. І там жили не тільки письменники, а й режисери, актори, драматурги, актори, дизайнери, художники».
Бренду They хотілося, щоб більше людей знали про Харків, його роль у становленні української культури, про те, що він завжди був проукраїнським. Історія будинку «Слово» цікава, зокрема, силою людської єдності — всі мешканці були пов’язані між собою. Це можна побачити в книзі «Слово про Будинок “Слово”» Володимира Куліша, сина Миколи Куліша.
«Наш бренд — про свідомість, гідність і стиль, — наголошує Настя. — І ми прагнемо об’єднати ком’юніті українців, які цінують автентичність, які хочуть мати внутрішню приналежність до своєї культури. Шукати глибші сенси, вивчати себе, свою культуру, місто і пращурів».
«Персонажі мають бути дотичні до харків’ян»
«Ми є тим, що ми про себе памʼятаємо» — з цим гаслом бренд почав «заходити» на ринок. За словами голови ГО «Платформа розвитку міста» Нікіти Певного, різні історичні віхи, культурні ініціативи — це те, що сформувало нас сьогодні.
«Ми шукали якісь зрозумілі аналогії. З’ясували, наприклад, що хтось з митців був тодішнім хіпстером, який працював у кав’ярнях. І ми такі: “Клас, сьогодні це дуже актуально”, — каже Нікіта. — Такі історії допомагають зрозуміти, що сьогоднішнє покоління було сформоване під час Розстріляного відродження у 1920-30-ті роки, протягом довгих років будування української ідентичності».
Коли представники бренду обирали літераторів для своєї колекції, вони звертали увагу не тільки на відомих постатей, а й тих, хто не був знаним широкому загалу. Для Нікіти особистим відкриттям став Михайль Семенко. Під час перегляду перших дизайнів він зрозумів, яка то була непересічна особистість і які глибокі речі він свого часу писав.
«Перечитую вірш “Бажаю бути незрозумілим”, мені там дуже подобається фраза “Бажаю бути навіть злим”», — зазначає Нікіта. — Семенко — це приклад людини, яка залишалася собою. Ми підбирали персонажів цієї колекції так, щоб вони були дотичні до харків’ян».
«Лесь Курбас — реформатор українського театру, — наголошує Настя Кодак. — І досі збереглися методики, за якими він працював із акторами. Це, зокрема, акцент на тілесність, експерименти з формою, елементи пластичного театру.
Однією з останніх вистав Курбаса стала “Маклена Ґраса” за п’єсою Миколи Куліша, поставлена в театрі “Березіль”. Саме після цієї постановки Курбаса усунули з посади художнього керівника, а невдовзі його та Куліша заарештували. Обидва були розстріляні у 1937 році в урочищі Сандармох під час сталінських репресій».
25 лютого 2024 року драматичному театру імені Т.Г. Шевченка мало бути 100 років. І там робили прем’єру «Маклени Граси» до свого ювілею. Але 24 лютого почалася повномасштабна війна, через що театр досі не зміг показати виставу на своїй сцені. Проте афіша все ще там висить.
Головний режисер драмтеатру Степан Пасічник якось сказав, що та афіша висітиме аж до перемоги України і до тих пір, поки театр нарешті зможе показати «Маклену Грасу» на власній сцені.
«Курбас і Куліш були не лише творчими соратниками, а й друзями, — зазначає Настя. — Вони жили в одному будинку, в “Слові”, працювали разом у театрі “Березіль” і мали спільну мету — реформувати українську сцену.
Якщо почитати працю “Слово про «Будинок «Слово»”, там згадується, що Курбас мав своєрідний характер, був дещо замкненим, навіть дивакуватим. Натомість Куліш — людина більш відкрита, соціальна. Часто згадують, як Курбас жартома звертався до нього: “Миколо, що це за дитяча казка? Дай мені справжню драматургію!”, і між ними виникали суперечки. Але, попри все, вони залишалися близькими друзями.
І це дуже людське. Бо навіть генії — це звичайні люди. Зі своїми емоціями, непорозуміннями й прихильністю. І саме це робить їх ще ближчими до нас».
Читайте також:
- Вийшов документальний фільм про будинок «Слово». Його можна подивитись безкоштовно
- Як харківські літератори жили до Будинку «Слово», і до чого тут Холодногірська бібліотека. «Харків, де твоє обличчя?»
«Наш новий культурний код — робити щось не тільки для себе, а й для суспільства»
Наразі бренд працює над наступними колекціями. Команда разом з істориками та активістами досліджує й інші визначні періоди розвитку України, щоб ще більше людей пишалися визначим спадком, який нам дістався. «Це наша історія. І дуже хочеться, щоб більше людей знали свою історію і відчували до неї дотичність», — каже Настя.
Україна має свою давню, могутню історію, підкреслює Анастасія, і це важливо транслювати світу.
«Ось тебе питають: “Що це в тебе за худі?” Ти пояснюєш: “Дивіться, це вікна харківського будинку “Слово”, жили визначні митці української культури. А це — цитата Хвильового”. Коли ти носиш на собі ці символи і розповідаєш про них, то стаєш більш дотичним до історії своєї країни, — зазначає Нікіта.
Це допомагає сформувати освічену спільноту, яка несе зрозумілі та правильні меседжі у зовнішній світ. Це про те, щоб навіть у простих символах розуміти свою національну ідентичність».
В концепцію бренду They закладалась й соціальна відповідальність. Так вже цього літа у співпраці з громадською організацією «Платформа розвитку міста» бренд готує благодійні хустинки. Кошти з продажу спрямують на підтримку харківських театрів. Сьогодні театральні установи Харкова отримують двадцятивідсоткове фінансування, тому їм потрібна ця підтримка.
«Ми спілкувалися з представниками харківських театрів, питали про їх потреби, запити. Так ми з’ясували, що, через заборону грати у власних закладах через постійну ракетну небезпеку, театри вимушені проводити вистави в орендованих приміщеннях. Окрім додаткової логістики акторів, це ще вимагає перевезення реквізиту, а ставити повноцінні великі вистави взагалі неможливо, бо орендовані майданчики не облаштовані для цього, — ділиться Настя.
Поспілкувавшись з театром імені Т.Г. Шевченка, ми з’ясували, що в них вже є сертифіковане укриття в їх будівлі, і це укриття потрібно буде тільки облаштувати. Ми організували краудфандинговий збір і прорахували все необхідне для запуску цієї додаткової сцени».
Наразі ГО збирає 400 тисяч гривень. Ці гроші підуть на облаштування сцени, монтаж глядацької сцени та купівлю додаткового обладнення, аби грати повноцінні вистави.
У межах цього збору команда запланувала благодійний вечір з аукціоном. Кошти з продажу мистецьких творів та продукції They підуть на краудфандинг та допомогу театрам.
«Одним з лотів стало худі з Лесем Курбасом, що дуже символічно. Бо у 1926 році Лесь Курбас разом із командою переїхав до Харкова та започаткував “Березіль”», — каже Настя.
«Нам дійсно дуже близька культура. І концепція того, що бізнес підтримує громадський сектор, — зазначає Нікіта. — У Харкові багато різних бізнесів, які співпрацюють з ним, роблять щось класне для міста, для області. Мені здається, що це наш новий культурний код, який ми вирощуємо в собі. Коли робимо щось не тільки для себе, а й для суспільства».
Текст — Юлія Гуш, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Юрій Каплюченко, бренд They, обкладинка — Анастасія Юращенко
Це партнерський матеріал, випущений за підтримки бренду They.
Новини
Новини
Новини
Новини
Новини 
