Ну, наші: як власники крамниці гуманної амуніції для тварин Darvin працювали попри обстріли та блекаути

Шість власних тварин

У мене три собаки і три коти. Найперша собака Фоксі — метис, вона з вулиці. Мені зателефонувала знайома, запитала: «Хочеш собаку?», я відповіла: «Хочу», і все.

Друга собака Ада — метис німецької вівчарки, ми взяли її у віці двох-трьох днів. Цуциків хтось залишив під кущами, і притулок шукав, хто може їх вигодовувати. Ми взяли Аду та її брата. Брата назвали Дарвін на честь [автора теорії еволюції, — «Люк»] Чарльза Дарвіна, а Аду — на честь [математикині, першої програмістки в історії] Ади Лавлейс. Дарвін, на жаль, не вижив — у них обох була якась суперстрьомна штука, і після смерті Дарвіна я навіть возила його на розтин, аби встановити точний діагноз і знати, як лікувати Аду. Було сумно, то на честь Дарвіна ми й назвали крамницю. 

Третій собака — шелті, або шетландська вівчарка Леві, назвали на честь героя з аніме Леві Аккермана. Це наш єдиний породистий пес. Я обрала його, щоб займатися спортом, бо він спортивного розведення, батько — чемпіон України з фрисбі та аджиліті, але почалася війна і він не встиг розпочати свою спортивну кар’єру. Тепер він просто бігає по полях і живе в селі своє найкраще життя. Ми починали займатися на стадіоні біля юрки [Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого], але там було кілька «прильотів», і тепер газон не дуже підходить [для занять із собакою]. 

А коти у нас не породисті. Усіх назвали на честь аніме: Мікас, Габі та Фалько. Габі та Фалько взяли вже під час повномасштабної війни.

Початок бізнесу 

Шити я почала спершу для своїх тварин, бо Фоксі дуже довга по тулубу, і на неї було важко знайти шлейку. Я подумала, що можна виготовити амуніцію з регулюванням по спинці, подивилася на подругу, яка шиє рюкзаки і сумки під брендом Potrib, і вирішила, що можна робити амуніцію для тварин з тих же матеріалів, тільки з професійною фурнітурою. А потім мені потрібні були гроші, аби купити Леві, і з цього й почався бізнес — треба було просто назбирати $1000 на собаку [сміється].

Думати-планувати я почала у 2020 році. Взимку 2021-го була готова перша шлейка, яку ми урочисто вдягнули на Фоксі. А в квітні вже почалися продажі. 

Після відкриття магазину ми з чоловіком в’язалися в купівлю будинку, і я порахувала, що потрібну нам суму можна зробити, якщо «шити це, це, це і це», і тоді ми стали повноцінним бізнесом. 

Живемо в Малинівці — це Чугуївський район, 30 кілометрів від Харкова, тут вже тихо. Офіційно це вважається деокупованим селищем, але тут не стояли війська — вони пройшли крізь селище, тому у нас все ціле. Зараз ще купили сусідню ділянку, сміємося: «Це ж треба так вірити в перемогу».

Навчання на помилках

Я не вчилася на швачку. Усьому вчили родичі, бабуся, і зараз єдина швачка, яка у нас працює, — це моя тітка. ДСТУ [Державних стандартів України, які містять необхідні вимоги до товарів] для такого типу виробів не існує, тому потрібно було все [всі правила] вивчати й вигадувати самостійно. 

Спершу ми не знали, як прошивати певні шви, і був кейс, коли шлейка на тварині порвалася. Нам пощастило — в ній був дуже вихований пес моєї знайомої, і нічого поганого не сталося. Але це дуже ризиковано — пес може втекти, кинутися під машину. Після цього ми стали прошивати тканину прямо, по периметру, хрестом, подвійно. 

Часом я думаю: було б легше виготовляти прикраси для людей чи собачі лежанки, але хтось має робити й амуніцію для тварин.

Найскладніше — вирахувати параметри. Мені пощастило, що маю собак усіх трьох розмірів: S, M та L. «S» підходить для джек-расселів, «L» — для німецьких вівчарок. «M» ми шили спеціально під коргі, і зараз вироби цього розміру роблять нам половину каси — дуже популярні. 

Усі шлейки регулюються по спинці, животу і плечах — це принциповий момент, щоб тварині не тиснуло під лапами і не заважало диханню. Амуніцію можна замовити через наш Instagram для індивідуального пошиву або взяти товар з наявності у нас чи партнерів. Ми співпрацюємо з київськими фізичними магазинами Barkery та Nos Barboss і онлайн-магазином Tail Space. Дуже багато відправляємо в Польщу. І маємо постійну партнерку, спеціалістку з поведінки собак в Іспанії, яка замовляє оптом для своїх клієнтів.

Для котів ми також шиємо амуніцію, але це лише 6% наших продажів. Я не можу знайти стропу і фурнітуру однакової ширини. Тож, якщо комусь потрібна бізнес-ідея, знайдіть стропу, яку не знайшла я, і робіть шлейки для котів — це буде дуже масова тема. Багато людей мають собаку і кота, і хочуть гуляти з обома.

Евакуація з Малинівки та Харкова 

На початок повномасштабного вторгнення я була в Харкові, а чоловік з тваринами — в Малинівці. У нас ще не було машини, тому зранку мій тато поїхав з Харкова у Малинівку, завантажив трьох собак, кішку, мого чоловіка, собачий корм, різні собачі штуки. Частина речей вже не влізала, тож одяг вони залишили вдома.

Спочатку ми жили в Харкові. Виїжджати стали у квітні, коли вже зносили «Горизонт», а на районі почалися стрілецькі бої. На нашій «Індустріальній» було гаряче, двох росіян поховали прямо на зупинці електрички. Ми поїхали в Хмельницьку область до моєї клієнтки. До речі, всі, у кого жили, — це були люди, з якими я познайомилася через Darvin.

Поїхали, на жаль, не повним складом. Фоксі дуже боїться вибухів, погано переносить дорогу і в принципі ляклива собака, тому вирішили відвезти її у Красноград до мами чоловіка. Це Харківська область, але у ста кілометрах від Харкова: за весь час там збили лише пару ракет, і в цілому там дуже спокійно. Кішку Мікасу лишили з Фоксі, бо вони подружки, і так ми майже рік прожили окремо. 

Я ридала без Фоксі, але, мабуть, тут така сама логіка, як у людей, які вивозять за кордон дітей, а самі повертаються в Україну. Не хочеться, аби найбільш вразливі до війни від неї страждали.

Підвал батька як прихисток

Мої батьки тримають у Рогані автосервіс. Це двоповерхове приміщення, і перший поверх там — підвал. Батьки живуть у Харкові, тому вони лишили ключі голові сільради чи комусь з тероборони, і коли почалися скандали, що в сховища не пускають людей з тваринами, мені це дуже заболіло. 

Ми написали допис у соціальних мережах, що якщо ви поруч і не маєте куди піти — можете йти в наш підвал. В результаті там жило близько 70 людей. Коли ми повернулися, тато навіть просльозився. Люди позносили в підвал буржуйки, ліжка. В одній кімнаті навіть стояли гроби, бо було небезпечно виходити на поминки. 

Далеко не всі люди знали, кому належить приміщення, і тата на вході зустрічали жіночки, які щось варили в казанку. Питали: «Вас пригостити?». Пригощали, годували, розповідали, як жили, питали: «Може, вам постелити?». Уже потім тато зізнався, що це його приміщення, — ми дуже сміялися.

Тато нам також допомагає з амуніцією. Коли мене питають, скільки нас працює, я кажу: «Працюють нас двоє — я і тітка швачка, а всі інші — вільнонаймані за любов до мене». Чоловік нічого не отримує, але тягає на пошту посилки. Тато також нічого не має, але забирає з пошти рулони тканини.

До речі, наших двох котів — Габі та Фалько — ми взяли якраз на його автосервісі минулого літа.

Допомога тваринам у війні

Ми носимо з собою бинти для тампонади, просочені рідиною, яка зупиняє кров. Єдине, чим ми можемо допомогти тварині, — це саме зробити тампонаду і тиснучу пов’язку.  Гарні бинти — які клеяться самі до себе. Колись Леві зрізав собі пучку, і було дуже зручно: не треба в’язати вузли, і собаці такий бинт важче зняти. І ще корисні присипки, які зупиняють кров.

Мати з собою знеболення — що для тварин, що для людей — не має сенсу, бо ти не розрахуєш дозу і не знатимеш про алергічну реакцію.

Про турнікети для тварин я не чула. Тут ще проблема, що зброя розрахована на дорослих людей, а тварини менші, тому вищий ризик, як і з дітьми, що поранення буде смертельним.  

Історії клієнтів

Була історія, коли клієнтський собака під час евакуації з Київської області загинув від серцевого нападу, від страху. 

Інша історія — коли провалилося бетонне перекриття і собака повис на повідку. На щастя, його підняли. 

Влітку, коли були сильні обстріли, люди писали, дякували за нашу амуніцію. Був випадок, коли в лютому жінка прямо перед вторгненням замовила амуніцію в Херсон, а після його звільнення через чотири дні скинула фотку з собакою з головної площі і написала: «Все гуд, пережила окупацію». А там ще була жовто-синя шлейка на собаці. 

Я проти використання мілітарних принтів на амуніції, — сорі, твій собака не служить прикордонником, — але жовто-синю і червоно-чорну амуніцію ми шиємо. Жовто-сині в мене замовляють постійно. Після звільнення Херсона декілька таких замовлень відразу поїхало туди  — відправили того ж дня, коли запрацювала «Нова пошта».

Гуманітарна робота

Ми проводимо постійну акцію: якщо у вас є вже непотрібна амуніція будь-якого бренду, ви можете відправити нам, і ми її за потреби полагодимо, почистимо і відправимо в притулки. Зазвичай відправляємо в «Хвостаті». 

Коли звільняли Харківщину, Запорізьку область, Херсонщину, ми в першу чергу відправляли амуніцію на деокуповані землі, щоб волонтери евакуювали тварин. У Херсон, наприклад, відправили десь 60 комплектів. Люди тоді добре долучилися, бо історія стала медійною. Окремо шили амуніцію для UAnimals, вийшов великий пакунок на 14-15 тисяч гривень.

Робота під час блекаутів

Я сильно хвилювалася в листопаді-грудні через відключення світла, і зрештою всі наші три швейні машинки тепер стоять у різних місцях: у Малинівці, в Харкові у батьків, і також у Харкові, але в районі, який живиться від іншої електромережі. 

Під час блекаутів люди поблажливо ставилися до затримок, але я все одно казала: «Так, пошиємо в термін. Терміново? Так, пошиємо в термін». Це певною мірою зробило нам рекламу. Людей дуже розчулювало, що ми робили попри все. Новини ж про Харків показували дуже драматично, навіть моїм друзям зі Львова здавалося, що ми живемо в апокаліпсисі.

Розвиток і плани

Зараз у нас у середньому 70 замовлень на тиждень. Ми шукаємо третю швачку, аби зростати й при цьому не збільшувати термін виробництва. Також шукаємо меблевий цех, у якого можна купувати залишки тканин для повторного використання. Наші шлейки ідеально шити з обрізків, і ми таке практикували, але попередній запас тканини вже використали, а той цех переїхав. 

Я також хотіла пошити лежанки для собак з перероблених пляшок, і це виглядало геніальною ідеєю, але собаки «сказали», що ідея кончена: тканина жорстка, шелестить, і на такій лежанці ніхто не спить. Тепер у мене стоїть два мішки холлофайберу. І також думаю пошити мішечки для собачих смаколиків, але, все ж таки, треба спочатку знайти третю швачку.

Карина Литвиненко, фотографії — Юлія Батаєва, Darvin, обкладинка — Катерина Дрозд

---

Читайте також:

• Харків’янам пропонують оформити опікунство над безпритульними тваринами
• В Україні створили платформу для допомоги тваринам під час війни. Як вона працює?