Ну, наші: як видавництво Vivat адаптувалося до війни і які книги готує до друку

Мережа книгарень

Vivat базується в Харкові, але ми відомі по всій Україні.

Магазини працюють у Львові, Івано-Франківську, Києві; працюють дуже інтенсивно — там проходить багато зустрічей із письменниками. За кількістю продажів на першому місці Київ, далі — Львів, потім інші західно-українські міста.

Ще у 2014 році ми зорієнтувалися саме на захід: у Львові, Івано-Франківську читають багато, і там насичене літературне життя. Можливо, дається взнаки аспект мови — у Харкові досі багато людей не перейшли на українську, а ми видаємо книжки саме нею.

Харківська книгарня на вулиці Квітки-Основ’яненка, 2, працювала майже весь час війни — ми закривали її лише на місяць-два. Друга наша книгарня на Сумській, 67, поки зачинена, бо там недостатній трафік, хоча книжки ми там лишали, крамниця готова до відкриття. Сподіваємося, до осені це станеться.

Зростанню кількості книгарень у Харкові й Україні може сприяти державна програма. Президент уже підписав Закон про відшкодування книгарням орендної плати, але в Міністерстві фінансів зазначають, що на реалізацію поки немає коштів. Напевно, так і є, бо всі гроші йдуть на війну. 70-80% витрат майже всіх книгарень — це орендна плата, а книжковий бізнес досі лишається неприбутковим, особливо якщо у книгарні немає власного видавництва, тому відшкодування оренди дуже би допомогло.

Українізація

Над питанням мови ми вперше замислилися у 2014 році, і вже відтоді практично не видавали книжок російською. Тоді ми переорієнтувалися на захід України й, відповідно, почали видавати більше книжок саме українською, працювати з україномовними авторами, редакторами з заходу України. 

Нічого російською ми повністю не видаємо десь зо два роки. Воно так природно вийшло: і у нашої команди було відторгнення, і редактори казали: «Слухайте, я не хочу брати цю книжку російською, давайте ви віддасте її комусь іншому». У побуті зараз так само українізуємося настільки, наскільки це можливо.

У 2014 році ми також переорієнтували мережу розповсюдження. До цього наші книжки продавалися в багатьох магазинах Донецька, Криму, і це сприяло продажам в усі пори року: взимку ми торгували по всій країні, а влітку, коли люди їхали у відпустки, — в Одесі, Криму. До речі, на окупованих землях нам досі винні дебеторські заборгованості — звісно, після окупації ніхто не виплачував нам гроші за книжки, які там лишилися.

Робота на закордон

Із закордоном ми співпрацюємо, здебільшого, продаючи авторські права. Якщо їх купує, наприклад, польське видавництво, то далі воно ж повністю готує книгу до друку: робить переклад, дизайн, верстку, власне друкує.

Попит на українські книжки зріс через війну, але все ж іноземці, ті ж поляки, ставляться до справи по-бізнесовому. Грубо кажучи, видавництво, яке спеціалізується на бізнес-літературі, буде купувати права саме на бізнес-книгу.

Деякі книжки, які були важливі особисто нам, — дитячі книги про те, як проживати війну, ставитися до подій навколо, — їм [європейським видавництвам, — «Люк»] не відгукнулися, вони не хочуть знайомити з війною своїх дітей. Вони слухають українців, співчувають, допомагають, але на ці теми ще не готові говорити. Лишається сподіватися, що і не доведеться.

У Польщі ми маємо власну фірму, працюємо з багатьма дистриб’юторами і єдині з видавництв, хто продає українські книжки у локальних супермаркетах. У Польщі книжки купують, звісно, українці — людям важливий зв’язок з Україною. А поляки ж дуже патріотичні: вони прагнуть, аби, навпаки, українці вчили польську й ставали частиною польського менталітету — книжки українською вони не купують, хоча добре ставляться до двомовних книг, коли сторінка розділена на польську й українську. 

З одного боку, такий патріотизм надихає. А з іншого, вони «перетягують» українців у свою культуру.  

Адаптація бізнесу з війною

Найкращим стратегічним рішенням Vivat від 24 лютого 2022-го стала гнучкість. Ми створили команду команд, щоб кожен топменеджер мав свою зону відповідальності й самостійно приймав рішення. Найгірша фраза, яку мені страшно почути — «Зробимо, як ви скажете».

Я думаю, завдяки цій гнучкості ми і вижили. Вона вплинула і на процеси, і на книги, які ми стали видавати.

Наприклад, у нас з’явилися книжки про війну, причому написані експертами, свідками подій, а не тими, хто в Бучі й не був, — нам важливо зафіксувати досвід і події, аби потім не було розмов про «не все так однозначно», «бувають різні погляди». Нам продовжують надсилати багато рукописів воєнної прози, люди пишуть про втрати, біль, але нам вже не вистачає людей читати всі рукописи, і на таких текстах люди швидко вигорають.

За відсотковим співвідношенням ми видаємо 10% книжок, які не приносять нам прибутку, — філософську літературу, філософські питання батьків до дітей, історію України, причому не шароварну, — це наш внесок у культуру. Деякі з цих книжок готуємо відразу українською та англійською, аби пропонувати за кордон. 

40% — дитячі книжки, 25% — нон-фікшн, 25% — художня література: українських авторів і перекладена.

Найпопулярніші книги 2022 року

Найпопулярнішою книгою 2022 року стала «Справа Василя Стуса» Вахтанга Кіпіані. 

Зараз «вистрілили» також «Архіви КГБ» Едуарда Андрющенка. Багато фентезі: Сара Маас, Ірина Грабовська, книжки Дари Корній — її українська містика. І дитячих багато — там всі й не перелічиш. 

Про улюблені іноземні бестселери навіть не питайте, бо наше інтерв’ю затягнеться надовго — я люблю все, що ми купуємо.

Взагалі надзвичайно люблю редради [редакційні наради] Vivat про те, що купувати: там завжди така запекла боротьба, надихаюча, змістовна. Можливо, ці редради — найбільше, за що я люблю свою роботу.

Плани на 2023 рік

Над обіцяним планом про 400 книжок за 2023 рік ми працюємо. Буде півріччя — подивимося, що вийде, але має бути все гаразд: ми придбали понад ста світових бестселерів, і зараз більшість у перекладі, шукаємо також додаткових перекладачів.

Біографія [головнокомандувача ЗСУ] Валерія Залужного, на жаль, застопорилася. У нас готово 90% тексту, але потрібно все узгодити з Валерієм Федоровичем, а йому ніколи. Книга має показати його багатогранно, і для цього ми брали інтерв’ю в самого Залужного, родини, людей, які з ним працювали раніше й працюють зараз, істориками. За умовами договору ми могли б випустити книжку і так, але це було би некрасиво, неповага. Ми вже маємо багато запитів від іноземних видавництв на цю книгу — і це ще одна причина, чому не можемо зробити її абияк.

Хорошою книгою буде також «Вторгнення» Люка Ґардінга — журналіста The Guardian, одного з найкращих воєнних кореспондентів. Люк був в Ізюмі на ексгумації, багато їздив Україною, був у Харкові. Він подарував нам свою книгу англійською, з автографом, а я пообіцяла йому, що подарую його ж книгу українською.

До речі, вже обрали чотирьох претендентів на перемогу в конкурсі Feel-Good Fiction [конкурс романів від видавництва Vivat, переможця оголосять до 1 серпня]. Автор отримає 30 тисяч гривень і, звісно, ми видаватимемо книгу — скоро маємо розпочати роботу над рукописом.   

Благодійні проєкти

З благодійними ініціативами до нас звертаються майже щотижня. Ми віддали книг за собівартістю вже точно на півмільйона гривень. Думаю, і мільйон має вийти. 

Віддавали на деокуповані землі, військовим, за кордон. Просили військових 92-ї бригади підписати книгу «Зброя перемоги», а потім розігрували її, щоб зібрати гроші на машини чи БПЛА [дрони].

До 30 червня ми також збираємо книжки, які разом із «Демократичною сокирою» передамо пораненим воїнам у госпіталях. Книжки українською та англійською можна принести до будь-якої книгарні Vivat. 

Найбільш щемливою історією був лист від мами з Харкова, яка вивезла дитину в Польщу. Дитина перестала говорити через війну. Ми передавали за кордон книжку Катерини Єгорушкіної «Мої вимушені канікули», і батьки переповідали, що дітям після неї ставало спокійніше, вони приймали, що все це тимчасово, вони повернуться до України.

Одна книжка і місія

Моя особиста бібліотека тепер уже невелика, бо я переїхала з однієї квартири в іншу, але до цього з чотирьох кімнат дві були до краю зайняті книжками.

Чоловік казав: «Слухай, давай хоча би десь книжок не буде». А я їх люблю: перебираю, перечитую, мені так спокійніше.

З Харкова я виїхала наприкінці березня 2022 року.

З собою взяла лише одну книгу з психологічної підтримки «Тіло веде лік» — про те, як працювати з тілом, ментальним здоров’ям, як подолати ПТСР [посттравматичний стресовий розлад]. Раджу її не тому, що вона нашого видавництва, а бо ми всі тепер, здається, «трохи трьохсоті», і треба берегти себе, свою свідомість, здоров’я — це все, що ми можемо взяти з собою.

Окрім того, у мене багато книжок і рукописів на телефоні — через роботу я постійно читаю щось нове.

Моя місія — аби у людей вдома більшість книжок було саме від Vivat.

Навіщо? Так я розумітиму, що ми працюємо не дарма. Це мій спосіб змінювати світ на краще. Мій внесок, мій сенс життя. Я би, наприклад, не могла торгувати алкоголем чи тютюном, ніколи. А ось книжками — це моє.

Це моє хобі, моя робота, моє життя. 

Карина Литвиненко, фотографії — Юлія Орлова, колажі та обкладинка — Катерина Дрозд

---

Читайте також:

• Як перестати хвилюватися і полюбити спати: вийшла брошура для військових про здоровий сон
• «Тільки солов’їною». Харків’янка створила блог-платформу для поширення українських текстів
• Культурна спільнота обурена відмовою виконати закон про підтримку української книги. Що трапилось?