Головна » Харківська впертість у кадрі: репортаж із закритого показу дебютного фільму від медіа «Люк»

Харківська впертість у кадрі: репортаж із закритого показу дебютного фільму від медіа «Люк»

2.12.2025

Час прочитання: 4 хв

27 листопада команда медіа «Люк» презентувала короткометражний фільм про Харків «Чому ми такі вперті». Героями фільму стали художниця та активістка Валентина Гук, актор, музикант та військовий «Хартії» Дмитро Третяк, а також Тетяна Пилипчук — директорка харківського літературного музею.

Прем’єра фільму відбулася на YouTube-каналі, а для спільноти медіа ми організували закритий показ в редакції. Учасник нашої спільноти Андрій Терентьєв завітав до нас на показ та переказує вам як пройшла прем’єра в стінах редакції, а також чому вам варто подивитись цей фільм.

Простір своїх

27 листопада, вечір, історичний центр Харкова. Я піднімаюся сходами старого будинку, щоб потрапити у новий простір редакції «Люк». Тут, серед високих стель і просторих кімнат, де в сусідній кімнаті збираються запалити справжній камін, сьогодні відбувається щось більше, ніж просто кінопоказ. Це схоже на збори таємного товариства або велику родинну зустріч. Люди сидять на стільцях, диванах і просто на килимах, утворюючи тепле, живе коло.

Атмосфера тут — це перше, що відчувається. Навіть якщо ти не знайомий з кимось особисто, виникає миттєве відчуття спільноти. Це простір своїх. Тих, хто залишився, кого тримає це місто, хто продовжує творити попри сирени та постійні загрози. Привід для зустрічі — довгоочікувана прем’єра першого документального фільму команди «Люк» під промовистою назвою «Чому ми такі вперті».

Важливо зазначити, що прем’єра відбувалася паралельно і в онлайні — глядачі могли подивитися стрічку на YouTube-каналі медіа «Люк», долучившись до події з будь-якого куточка світу.

Три грані одного міста

Коли в залі вимкнули світло, на екрані розгорнулася історія, сплетена з трьох людських доль, які стали уособленням сучасного Харкова.

Першою ми побачили Валентину Гук (Сонце). Її історія — це чиста візуалізація травми, що перетворюється на мистецтво. Валя збирає уламки розбитих вікон після обстрілів і створює з них мозаїки. Її фраза у фільмі: «Мистецтво в мені та й по всьому… Я без цього не можу, я так дихаю» — це маніфест життя, яке проростає крізь бетон.

Друга лінія — Тетяна Пилипчук, директорка ЛітМузею. Вона стала інтелектуальним стрижнем стрічки, голосом мудрості, що рефлексує над тим, як війна змінює культуру. Тетяна говорить про те, що наша “військова культура” стосується кожного, і це не про військових, а про суспільство загалом.

Але найпотужнішою емоційною аркою для мене стала історія Дмитра Третяка. Актор незалежного театру «Нафта», який змінив сцену на бліндаж і пульт керування FPV-дроном. У фільмі є чудовий монтажний хід: кадри з вистави «Nobody Dies Today», де актори грають війну, переплітаються з реальними записами з GoPro військових. Цей контраст б’є найсильніше. «російській ракеті пофіг, ти пацифіст чи не пацифіст», — каже Дмитро з екрану, розбиваючи будь-які ілюзії про можливість «просто поговорити».

Не про жалість, а про гідність

Коли фінальні титри згасли і в залі увімкнули світло під гучні оплески, команда вийшла до глядачів. Саме тут, під час обговорення, режисерка стрічки та співзасновниця медіа Катя Переверзева розкрила головний задум проєкту.

Фільм створювався з фокусом на дві аудиторії: харків’ян та європейців (силами партнерів Sphera Network стрічку перекладуть сімома мовами). «Нам не хотілось йти шляхом жалості, що “подивіться, скільки нам біди зробили росіяни”», — пояснила Катя. Головним завданням було показати, що таке Харків, і чому ми не згодні просто взяти і «стати росією». І, забігаючи наперед, скажу: їм це вдалося. Фільм не просить співчуття — він викликає повагу.

Магія на колінці: як це було зроблено

Історії зі знімального майданчика, якими поділилася команда, виявилися не менш захопливими, ніж саме кіно. Знімальний процес тривав з початку вересня до середини жовтня, а на розбір матеріалів та фінальний монтаж — місяць. Оператори Юра Каплюченко та Ваня Самойлов зізналися, що матеріалу було не так багато, як хотілося б, бо знімати у прифронтовому місті — це завжди ризик і обмеження.

Арися Чернобай, продюсерка фільму, розкрила фінансовий бік питання. Виявилося, що через затримки з грантовими коштами фільм знімали фактично за гроші спільноти читачів «Люка». «Ми це робили просто отак, на колінці, за ваші гроші!» — зізналася Арися, подякувавши всім присутнім.

Окремої згадки варта історія режисерки монтажу Веро Юзепчук. Щоб встигнути до дедлайну, команда виїхала на три дні в Козіївку, де влаштувала справжній монтажний марафон. «Ми сіли о першій дня за комп’ютери і о п’ятій ранку встали… Бєшені!», — згадує Веро. Але результат того вартий. Як сказала сама Веро: «Це перший фільм, за який мені не соромно».

Погляд колеги: режисерський аналіз

Дивлячись на цей фільм професійним оком, я бачу великий потенціал. Команді «Люка» вдалося вхопити той самий невловимий «харківський вайб» — суміш залізобетонної стійкості та витонченої інтелігентності.

Найсильніша сторона роботи — це відмова від «комплексу жертви». Герої не плачуть — вони діють. Валя клеїть мозаїку, Тетяна переосмислює культуру, Дмитро бере до рук зброю. Це заряджає глядача силою.

Звісно, як у будь-якому дебюті, є зони для росту. Місцями хочеться дати глядачеві більше «повітря» — візуальних пауз, довгих кадрів, де нічого не відбувається, але є настрій міста, шум вітру, шелест листя біля розбитих вікон. Також можна посилити роботу зі звуком, використовуючи живі інтершуми вулиць для створення об’ємної аудіокартини. Але це — технічні деталі, які приходять з досвідом. Головне, що «пульс» історії б’ється чітко і ритмічно.

Висновки

Цей вечір у новому просторі редакції «Люка» став ще одним доказом того, що Харків рухається вперед не просто виживанням, а рефлексією, творчістю і створенням нових сенсів.

Я хочу подякувати команді «Люка» за їхню впертість. Ви робите неймовірно важливу справу — ви не просто фіксуєте події, ви формуєте обличчя міста, заносячи цей момент історії у вічність. Ваша робота — це документ епохи.

Чекаємо на наступні фільми. І, судячи з гарячих очей команди та підтримки залу, вони будуть ще глибшими та масштабнішими. Не зупиняйтеся!

Текст — Андрій Терентьєв

Якщо ви теж хочете бути учасником нашої спільноти, мати доступ до закритих подій, а також робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа, обирайте свій рівень підписки і ставайте частиною проактивної спільноти Харкова.

Разовий платіж

Місячна підписка

100 грн

250 грн

500 грн

Своя сума