Стрільба з лука, продакшн та життя у ритмі. Як Ернест Гранн веде позитивні трансляції «Тік-Так Радіо»

«Ще в шкільні роки у мене з’явилась ударна установка на балконі. Весь район ставив на вуха»

— Ернесте, розкажіть про себе.

Я людина, яка живе звуком та з відчуттям ритму.

Сам я з Харкова, але 30 років прожив у Києві. Починав кар’єру на «Тоніс» — першому комерційному телеканалі в Україні. Мене взяли учнем монтажера, навчили монтувати, і через рік я вже був одним із найкращих працівників. 

В монтажі найголовніше — відчувати ритм. Я став фахівцем у галузі ТБ та відеовиробництва. Зробив два кліпи «Скрябіну» — це «Бультер’єр» та «Чорнобиль форева», в них я був у ролі режисера-постановника. Також працював режисером на першому музичному каналі BIZ-TV, і так далі, не буду все перелічувати.

Телебачення — це конвейер, але інколи в перервах у мене була можливість записувати свою музичку. Я продовжую цим займатись, маю свій Spotify та Youtube-канал.

— Батьки передали вам цю любов до музики? 

Так, батьки відчули мій музичний хист та відправили на фортепіано (яке я ненавидив). Потім я потрапив у хор для дівчаток, бо, як мені розповідали, я брав такі високі ноти, які не могли брати дівчата. Коли ми переїжджали до Харкова, то викладач хору плакав крокодилячими сльозами і благав не покидати вокал. 

У Харкові я віддудів на кларнеті сім років, вступив до музичного училища, але мене витурили за неуспішність по загальних предметах. Після армії я пішов працювати художнім керівником шкільного ансамблю та альтер блюз-рок гурту.

— А що за гурт?

Niobius — він невідомий. Ми проіснували чотири роки, грали по клубах. Але потім розійшлись через бачення стосовно барабанів. Багато хто каже, що електронні барабани — просто пластмаса. Але я їх так прописував, що вони звучали кайфово. Гурт вирішив залучити живі барабани, і одразу пропало альтернативне звучання. 

Коли я пишу аранжування, буває, захоплююсь, і ударних стає дуже багато, доводиться видаляти, бо виходить каша.

— Я помітила на трансляції в TikTok як ви дуже живо підігруєте на барабанах пісням в ефірі… 

Я обожнюю барабани. Ще в шкільні роки у мене з’явилась ударна установка на балконі. Весь район ставив на вуха. Навіть досі сусіди з дальних під’їздів кажуть, що мене пам’ятають.

— Як ви зайнялись TikTok?

Я зробив декілька відео з назвою «Звукова енциклопедія для початківців». Там офігенна кльова графіка, дуже класно вийшло, я сам не очікував. Один ролик стартанув мій профіль. 

Взагалі, я почав вести TikTok як зброяр [окрім музики, Ернест займається виготовленням зброї, зокрема, луків. Про це далі, — «Люк»], показував повсякденне життя. І воно ніяк не йшло по переглядах. Після звукорежисерського відео у мене одразу з’явилась тисяча підписників. Так я зміг робити прямі трансляції, на першій було аж 50 глядачів. 

Спочатку я подивився як це роблять інші блогери. Дев’яносто відсотків контенту — суто балаканина, нема на що дивитись. Я вирішив вмикати музику, і воно пішло. Подумав і назвав це «Тік-Так Радіо».

— Або в TikTok блогери щось роблять за подарунки.

На своїх трансляціях я інколи роблю флешмоб «Мої тапоньки». Вмикається якийсь трек, і я прошу всіх максимально швидко і без перерви ставити лайки, так набираємо по 10к [вподобайок]. А потім відпочиваємо і слухаємо далі музику.

Інколи мені пишуть, що можуть задонатити якусь суму і я маю щось за це зробити в кадрі. Мене це не цікавить. Так, зараз важкі часи, люди намагаються хоч якось заробити, але продавати себе за копійки та втрачати гідність — це найнижчій рівень культури. 

«Піднімаю настрій, абсолютно безкоштовно»

— Коли ви вирішили повернутися назад у Харків з Києва?

Отже, я прожив у Києві 30 років, робив там на ТБ та відеопродакшен. В перший рік повномасштабної війни займався волонтерством. Ганяв на бусіку туди-сюди, возив продукти, вчився кидати міни з військовими, евакуював людей. 

Потім у Києві не залишилось справ, волонтерам вже не так сильно була потрібна моя допомога. Подумав, що у мене мамуля самотня в Харкові, час і мені повертатись додому.

От я переїхав, і що робити? Здійснювати мрію — будувати власну студію. Апаратура за все життя вмістилась в цю маленьку кімнату. 

— Розкажіть детальніше про цю домашню студію, як вона з’явилась?

Ще до великої війни я налаштовував собі студію в Києві, потроху збирав обладнання. Хотів більше займатись саме звуком, а не відео. 

От я повернувся у Харків, роздивлявся, яку кімнату хочу забрати під студію. Ця кімната здавалась маленькою, але, навпаки, звук в такій краще. Я її класно задемпфірував [погасив зайві звукові коливання та ехо]. Ось з тобою розмовляємо, і тут немає жодних відлунь.

— Тобто, зараз працюєте ви тут і саме зі звуком?

Моєю ціллю була звукорежисура. Продакшен, в якому я працював раніше, поновив роботу, тому я продовжую працювати і для Києва. 

По п’ятницях я також працюю на «Улюбленому радіо» Черкаської області, вони мене дуже люблять. Мене підключають та отримують п’ять годин класної музики. У мене треки ніколи не повторюються протягом стріму, намагаюсь навіть з тижня в тиждень не повторювати. Якщо ставити Modern Talking «You’re My Heart» щотижня, то воно задовбає.

Нещодавно проводив стрім під назвою «Абракадабра», де грали хіти 80-х, 90-х та техно музика з прогресів-трансом. Я цей стрім виклав на YouTube. 

— Чи були якісь неприємні ситуації на стрімах?

Я образився на TikTok після Нового року. Тоді я робив «Саунд Клаус паті», був у костюмі, з гірляндами. Але дивилось всього 10 глядачів. Певно, всі бухали. І це так сильно вдарило по моїй психіці, що я роблю це в нікуди, марно. Я захворів та на місяць випав із життя. 

У мене ніколи не було бажання стати радіоведучим, а тут воно якось саме — тик-тик-тик, і з’явилось «Тік-Так Радіо», якось понеслось. Зараз я виходжу в ефір щовечора, у мене вихідні тільки в середу та суботу. Намагаюсь робити добру справу для людей, піднімаю настрій, абсолютно безкоштовно, але мене можна добровільно підтримати… бананами! 

У нас є прикол — не «донати», а «банани». Інколи прошу «пробананити» проєкт, за це я віддячую позачерговим треком на ваше замовлення.

— У вас є сформоване ком’юніті?

Це вже віртуальна сімейка на 15-20 людей. У нас навіть були сварки, свої драми. Не буду розповідати про кожного [підписника], але всі класні, зі своїми особливостями. 

Люди заходять у чат і пишуть, що вже не можуть без радіо, ломка. Але зі спільнотою ми спілкуємось на Twitch, куди я транслюю радіо. Стріми в TikTok ідуть звідти. А на Twitch як раз у мене якісний звук та картинка. 

---

Читайте також:

• «Це весело. І цього вже має бути достатньо». Інтерв’ю зі Славою Кедром
• Антон Малиновський: про низову культуру, «Живот» і вплив Харкова на електронних музикантів
• «У мене немає профільної музичної освіти, акорди та ноти вчив сам». Інтерв’ю з художником Романом Мініним про музику 

---

«На мене вплинув фільм про Рембо, де він бігав із луком із трьома мотузками»

— У вас є дещо неочікуване — ви зброяр. Розкажіть про ваше захоплення зброєю і як ви прийшли до цього.

В дитинстві, як і будь-якій дитині, мені було класно з чогось пуляти, аби летіло. Я  випилив якусь рукоять з березової колоди, зробив отвори, полоззя із склотекстоліту, на які натягнув тетиву, і вийшов лук. Я пішов у двір, запульнув стрілу у небо і більше її не побачив. Я очманів.

Вже в дорослому віці я побачив як побудовані спортивні луки, і це була та сама конструкція. В дитинстві я такого ніде не бачив, інтернету «не бульо». 

Також на мене вплинув фільм про Рембо, де він бігав із луком із трьома мотузками, і цей спогад залишився в голові. У Києві я бачив такі блокові луки з тятивою та двома тросами, він коштував неймовірних грошей. Я захотів цим зайнятись. 

Матеріали замовляв з-за кордону. Познайомився з майстром, який навчив мене налаштовувати блокові луки. З часом я навчився все робити сам. Долучився до збірної України та «настріляв» собі кандидата в майстри спорту. До майстра спорту не вистачило шість балів. Але я поганий стрілець, у мене дрижать руки під час стрільби.

— А у вас можна замовити лук?

Звичайно. Я є одним з трьох найкращих майстрів в Україні по налаштуванню блокових луків, бо сам виплітаю тятиву, роблю правильне натяжіння, синхронізацію. І лук працює як годинник.

— Які ваші життєві цінності та звідки цей позитив?

Це в крові у родини. Звичайно, як і будь-яка людина, я втомлююсь і можу проспати добу, але в більшості часу життєва енергія хвищує. Звідки? Я не знаю. Здається, це позитивне мислення. 

Якщо ти думаєш про все в позитивному ключі, то енергія з’являється сама, ти менше хворієш. Якщо постійно думати, що все погано, то думки про це ще більше заглиблюють у негатив, накручуються як снігова куля.

Я себе спеціально налаштовую не думати про негатив, навіть рука стала менше боліти. 

---

Це інтерв’ю є у відеоформаті на YouTube-каналі Ернест Гранн:

Текст і обкладинка — Катя Дрозд, фотографії — Ернест Гранн, Антон Малиновський, редактура — Олександра Пономаренко