Случилась поэзия. Евгений Володченко

Як зі мною трапилася поезія?

2008-й рік. Уві сні до мене навідалися дві видатні людини Альфред Коржибскі та Айзік Азімов. На той час я не знав хто це такі і подумав, що це якісь дідусі моїх дідусів. Їхні очі сльозилися, а неперевершений піджак, точніше карман «винищувача дерев» наче трохи тлів зсередини.

На той час мені було 14 років і я зміг здогадатися, що він просто заховав у ньому цигарку. Мені було трохи смішно спостерігати за жестикуляцією та мімікою стариків, адже від них пахло алкоголем. 

Після довгих спроб знайти зі мною спільну мову, їм так нічого й не вдалося. Ультрафіолетовий смуток наповнив кімнату. Айзік поклав руку на плече Альфреду і вони почали пристрасно цілуватися. Далі мій мозок відмовився оброблювати інформацію.

І я прокинувся.

У кімнаті було темно та прохолодно, біля дивану сиділа матуся, яка і повідомила, що у мене підвищена температура, вона гладила мене по голові та бубніла собі під ніс такі слова:

Минуле бачів, що ж, але нічого не відчув
Хотів забути діалоги із дитинства
Хоч жити у теперішньому — сум сумний
Розшевелити шкіру в світі одиниць
Зумів лиш нуль нуля посеред поля сірих літер-птиць
У тому стані де ти звичайнісіньке ніщо, ти все одразу і одразу половина
Тебе немає, але ти, як тінь, одягнена в… тук, тук… чі це кап,кап…
Здається злива сумнівів не дасть договорити.

Це був не перший вірш, який я почув у своєму житті, але це був перший, який вплинув на мій емоційний стан. Тієї ночі для мене відкрилась велика таємниця всесвіту.

«Усьому свій час» (с) Всесвіт

Навіть якщо мова йде про поезію.

Навіть «віршик» може стати «ВІРЩИЩЕМ», якщо йому задати підходящі координати простору та часу.

---

Я не підвласний так давно своїм думкам
Мені так тяжко засинати аж під ранок
Почати б знову бути тут та зараз
Але мої 12 я цей стан загнав по закутках
І гріються трикляті, кожне ближче до своїх по духу
МЕЛАНХОЛІЯ, СУМ та ГОРЕ
Всі в жовтому, потисли вже друг другу руки
Та в пошуках душевної підтримки
Домовились дивитись в різних напрямках
Не витримавши перша,як завжди
Маленька дівчинка АГРЕСІЯ послала нахуй всіх
А потім, просячи пробачення за те, що дружить з нею
НЕСПОКІЙ заметався, наче лампочки модему
ПОЧУТТЯ ГУМОРУ так собі місця й не знайшло
Сиділо між кутками й інколи казало: «Та ну ви шо, мені й тут дуже харашо».
Тягнуло свою либу справно
Хоча й дзвонило на мобільний СУМУ регулярно
ЛІНИВИЙ слизень відкриває раз на тиждень очі
ЗНЕВАГА, його жінка, п’є каву з ЗАЗДРІСТЮ в часи післяробочі
Нянькують малюка ці дві шляхетні пані
Зрослися серцем, ще з народження, дві дівчинки САМОТНІСТЬ та РОЗЧАРУВАННЯ
Все це цікавило лиш пацюкату ХТИВІСТЬ
Що вона навіть, не моргаючи, ковтала
Усе сміття яке ця дюжина дебілів, не розбираючись, одне у одного кидала.

---

На фото… де ти була сіріша за хмари
Тримала солоне серце за Руку-злюку
На фото… де ти була сіріша за хмари
Намокла остання надія закутати в ковдру минуле… забуте…
На фото… де ти була сіріша за хмари
Сумний горизонт підкурив від космосу гірку папіросу
На фото… де ти була сіріша за хмари
Це чари мовчання… чі… найсіріше кохання яке не зібрали в совок
У океані свободи солоних ниток червоний клубок…
Доповнив й без того нікчемний сміття острівок, що зветься тим словом якого немає насправді
Кохання.

---

В серой «Волге» старенькой, моего друга родственники черно-белые
За рулём вечно седой, вечно молодой дедушка старой модели
На заднем сиденье растеклась бабушка желтого цвета
На улице лето
Её песенка почти уже спета
Не видел их лет десять, но сегодня встретил во время похода в больницу
Они тоже видимо приезжали лечиться
Пыль за собой оставила их ржавая колесница
Что ж… желаю и вам хорошо раствориться.

---

На частоте выше 30-ти килогерц я услышал как мне приказали сдохнуть
Они против нас, они хотят забрать: спокойствие, жизнь и не только
Проверяй каждый диск, каждый звук, каждый шорох, они в твоём подсознании
Борись в тишине и делай вид, что не обладаешь знанием
Они очень коварны и про тех, кто был против, быстро заставят забыть
Будь внимателен, на частоте ниже 20-ти килогерц они заставят тебя про**ать свою жизнь
Там звуки ада, призывы к убийству и разложению личности
Друг, понимаешь, это не просто музыка для повышения публичности
Этот контроль глобален, змеиный яд давно уже впрыснут в головы
Кислота этих тварей разьедает мозг и головы стают полыми
На частоте ниже 10-ти килогерц голос который тебя успокоит
Он будет тихим, приятным, но это ложь, не иди на поводу, не стоит
Так суккубы шипят, через зубы, притворяясь голосом истины
Но их правда лишь в том, что бы ты променял прекрасное на бессмыслицу
Они мысли нам подают на блюде, заранее благополучно в них плюнув
Мы умрем, возможно это наш выбор, но это они нас губят
На частоте выше 30-ти килогерц я услышал как мне приказали сдохнуть
Я улыбнулся сам себе и поменял диск на Вивальди, там больше высоких.

---

Нас… не пускали 
В глаза дим пускали
Пока моя мама во время дождя
Чітала романи які я… ми в будущем написали
Я колпачки от фломастеров по трухлявой дорогі пускав
Пока…
В хаті… на ржавой кроваті
Бабушка…
Я любив її, її вже нема
Дививсь в монітор поки вона умирала
Оживала, коли я до неї заходив в маяк
Вона там одна була, вона і її спогади
Найяскравіші наші з нею вспоминали сто годин
Я б як і всі, наверно, провів би время з нею больше чім получілось…
Не получілось…
Щас хочу почувствувать пориви молодого батька мого 
Надеюсь успію
Надеюсь пойму, шо з мамой случілось…
Надеюсь успію.

---

Все те, що не побачу мене більше не турбує
Все те, що не відчув я сам, відчули вже за мене персонажі в книзі 
Про все, що утече від мене наче штора по карнизу
Не пошкодую.
Все так…
Знайоме в цьому світі
Неначе я тут був мільйон разів до себе і мільйон разів, я після себе буду.
А може й ні
Але я все одно не пошкодую.
Кожну секунду, що не відчував я винен, але кому не знаю…
Тому хто є в нейронах кожного живого?
Чи нейромережі з якою неможливий паритет?
А дзеркало тепер, неначе ксеноса портрет, чи просто, аватара віртуальна …
Засипаний камінням мій найдревніший ген, що змушує до симбіозу з соціальним
трансформувався у… нейтралітет
Все те, що не побачу мене більше не турбує, мене турбує чистота відносин, слів, думок…
І вже не так турбує цей фізичний біль… 
Вдалечині шумить мій головний прибій…
Моя півмісячна рожева муза
Шепоче…

7 та 8 листопада, в Sutra Bar Kamalaya відбудуться поетичні вечори Євгена Володченка «+1».

Фотографії — Поліна Полікарпова