Головна - Люди - Леонід Брагін: про перехід на українську мову та любов до Харкова
…

Леонід Брагін: про перехід на українську мову та любов до Харкова

Час прочитання: 5 хв

На презентації журналу «Харків, де твоє обличчя?» у Львові наша редакція познайомилася з Леонідом Брагіним —харківським активістом та автором культурно-історичного проєкту  «Файно! Український Культурний Фронт», читачами якого зараз є більш ніж 7500 підписників.

Пану Леоніду 56 років. Наразі він тимчасово живе у Львові, але активно популяризує через свій канал українську культуру, історію, мистецтво та літературу. У цій авторській колонці він розповів свою історію переходу на українську мову та поділився думкою, чому харків’янам також важливо це зробити.

«Мене не буде там, де потрібно виконувати накази»

Я на народився у Харкові. Батько був лікарем, одним із кращих педіатрів Харкова. Вважався «білою вороною», бо принципово не брав грошей. Мати — інженерка, професорка (якою стала вже у 90-ті). Інтелігентні, дійсно порядні, але на той час абсолютно «радянські» люди, російськомовні, та без жодних українських традицій, віри. Моя родина не мала рідних у селі де, як я побачив пізніше, традиції усе ж таки зберігалися. 

Я — випускник ХПІ, після другого курсу два роки був у армії. Це було з 1986 по 1988 рік, епоха «Перебудови»: публікації раніше заборонених творів, поступове відкриття архівів. Армія прискорила формування антирадянських поглядів, навчила краще бачити людей та сформувало чітке переконання, що мене не буде там, де потрібно виконувати накази.


Читайте також:


Ще під час навчання займав активну позицію, частіше, протилежну позиції  керівництва «Політеха». Разом з іншими активістами ми відстояли право не відвідувати військову кафедру тим, хто вже відслужив у армії. Вдалося завадити виключенню з інституту за  Вдалося завадити виключенню з інституту «за порушення побутової дісципліни» двох студенток. Підтримував опозиційного кандидата на перших виборах ректора ХПІ.

За порадою однодумця, я був обраний депутатом Київської районної ради Харкова у якості самовисуванця, перемігши у конкуренції з комсомольським ватажком ХПІ на прізвище Ульянов. Це було ще до розвалу СРСР, але на перших виборах з вибором серед кількох кандидатів. Тоді, побачивши принципи ведення справ, вирішив, що політика — не моє. 

За фахом я не працював, тому що у 90-ті треба було годувати родину, з четвертого курсу я грошей у батьків не брав. Опинився у сфері продажів і через деякий час почав працювати дистанційно. До березня 2022 року так і було. Займався гуртовим продажем переважно канцтоварів та іграшок. Мав максимальну свободу можливу для найманого працівника. Було багато відряджень Україною і, відповідно, — спостережень та спілкування. 

Я завжди був скоріше гуманітарієм. Багато читав, цікавився політикою та історією, любив різну за стилями якісну музику, відвідував театри, виставки, музеї тощо, подорожував Україною та Європою. До 2014-го вболівав, часто на стадіоні: футбол, великий теніс. 

Після армії біля двох років займався рукопашним боєм. З 2012 року відкрив для себе петанк. Був призером багатьох змагань в Україні і за кордоном, бронзовим призером чемпіонату України і у 2016 учасником клубного чемпіонату Європи від України у складі команди одного з харківських клубів.

«Мова ідентифікує нас як людину, що не ототожнює себе з імперією»

Мені завжди подобалася українська. Спочатку я прийшов до вибору ії у ЗМІ, дубляжі, читанні та віддавав перевагу україномовним виконавцям. Руйнування навіть якихось натяків на ознаки громадянського суспільства у рф з початком влади путіна дуже сильно позначалося на стрімкому падінні рівня усього, що робилося у контексті преси, літератури, кіно та музики і водночас контролювало величезну долю ринку культури в Україні.

Рівень фальші, лицемірства, поверхневості та цинізму для мене був настільки високим (які на жаль активно наслідували і в Україні), що я вимикав канал ТБ, переходив на іншу радіостанцію, або вкладку, як тільки чув чи бачив щось російською. Виключення були, але небагато.

Я став спілкуватися українською за першої нагоди — як по роботі, так і в поїздках у інші регіони України, а також скрізь у торговельних мережах. Поступово перейшов на українську для будь-яких публічних дописів, а згодом — і на спілкування нею будь-де. Тому що спілкування конкретною мовою — це один з основних маркерів, кодів.

Я не з тих, хто вважає, що рф почала агресію щоб «захистити російськомовних» — це не так. Не було б цієї пропагандистської тези, вони б знайшли іншу. Але, крім того, що мова сама по собі є головною частиною ідентичності, вона є ще і головним інструментом культури. Володіння українською дарує нам таку кількість творів вищого рівня, яку людина не здатна охопити за життя, тим більше, що маємо багато сучасних українських талантів. 

Разом із тим, аспект мовної та культурної експансії є надважливим у контексті війни на знищення нашої ідентичності, яку росія веде століттями. Навіть  антипутінські персонажі (наприклад, Шендерович) заявляють, що людина, яка спілкується російською (скажімо, у коментарях під дописом) — це «рускій».

Тобто, мова — це те, що ідентифікує нас як людину, що не ототожнює себе з імперією. І це може стосуватися не тільки стосунків України і рф. Приклад — Ірландія та Велика Британія.

24 лютого 2022-го тільки закріпило результат тих змін у мовному питанні для мене, про які я розповів вище. Але я перейшов на українську і з абсолютною більшістю тих, з ким раніше спілкувався російською. Згодом, багато з них теж перейшли на українську у спілкуванні. Деякі неочікувано.

«Мені подобається відкривати людям нові світи»

Я давно відчував потребу поділитися з людьми кількома речами та вплинути на зміну їх поглядів та ментальність. Відкриттям справжньої історії — у першу чергу, через долі людей. Бажанням показати ії безперервність у контексті московитського впливу. Розумінням того, наскільки великі скарби має наша культура у минулому та теперішньому. Знанням про те, як все це разом із митцями нищилося зусиллями московії. А також тим, які наслідки мають наші власні рішення — як буденні, так і коли ми мусимо обирати владу.

І в Україні, і у світі немає усвідомлення, що СРСР — це 70-річна окупація нашої та інших країн росією, з десятками мільйонів людських жертв, як  головним наслідком цього. 

Я зрозумів, що набагато ефективніше робити це для тисяч людей замість того, щоб намагатися переконати когось одного. Зрозуміло, що у Харкові не бракувало людей з протилежними поглядами.

Місія проєкту «Файно! Український Культурний Фронт» — залучити тисячі людей до дійсно проукраїнського електорального поля. Без пропаганди, але через розуміння власної історії та культури. На мою думку, мій читач не буде голосувати за умовного януковича або людину, яка публічно зневажала Україну. Окрім телеграм-каналу є також бонусний контент на Patreon

Мені подобається відкривати людям нові світи та у короткому форматі давати максимум. Контенту у відкритих джерелах настільки багато, що я щоденно маю непростий вибір, який роблю з урахуванням завдань проєкту. Вочевидь, робити більше двох дописів на день зараз немає сенсу. Кожен має обмежений час.

Я думаю над тим, щоб поширювати контент у інших мережах, але це досить складно, оскільки я роблю практично усе самостійно.

Харків — моє рідне місто. У ньому лишився світ, який у багатьох сенсах вже важко буде повернути, але таке життя. Ми з дружиною хочемо повернутися — принаймні, спробувати — після перемоги України, коли Харкову не будуть загрожувати окупація або обстріли.

Я сумую за його природою, вулицями. Але ще не знаю, наскільки гостро буду реагувати на переважаючу російськомовність та менталітет рідного міста після тривалого життя у Львові. Львів не став мені рідним — це неможливо. Проте тут ми, хоч і не в ідеальному, але у дійсно українському просторі.

Мій проєкт спрямований на зміни, яких я, безумовно і чи не найперше, бажаю і у Харкові. Для цього люди повинні дізнатися, що Харків — колиска українського націоналізму, батьківщина безлічі саме українських талантів. Це українська земля, на якій українці більшою частиною були фізично знищені, а решта поставлені на коліна.

Моє «місце сили» у Харкові — це, у першу чергу, лісопарк. Від Олексіївки до Павлового Поля, потім Меморіалу Слави та П’ятихаток. Можу проводити там багато часу у будь-який сезон. У Львові подібного місця, на жаль, ще немає, хоча парки мені тут дуже подобаються — і у порівнянні з Харковом, і взагалі. Тут вони живі, справжні, ближче до європейських. Не забиті торгівлею та «діснейлендом».

Я бачу перемогу України, перш за все, у її збереженні як незалежної держави. Безумовно, звільнення усіх окупованих територій є мрією. Але надважливим також є й те, щоб Україна не перетворилася на диктатуру, не повернулася у тоталітарне минуле. На жаль, тут маємо великі ризики, і роботу мого проєкту спрямовано головним чином на убезпечення від такого шляху. Повторюся: наші рішення та вибір завжди мають наслідки. Вибачте за очевидну констатацію.

Текст — Леонід Брагін, обкладинка — Катерина Дрозд

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа, яке знайомить харківців із культурою нового часу, висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Якщо ви хочете підтримати «Люк» та виготовлення якісного медіа-контенту, ви можете оформити щомісячну підписку на Buy me a coffee або закинути донат разово будь-якою зручною для вас сумою

ПІДТРИМАТИ ЛЮК

Поділитись в соц мережах
Підтримати люк