«Для нас важливо не розколоти суспільство, а забезпечити права ЛГБТ-військових». Інтерв’ю з Марією Клюс, авторкою тексту законопроєкту про цивільні партнерства

«Найдовший законопроєкт з усіх, що я писала»

Минулого року навесні був великий бум заручин серед гетеросексуальних пар. І ЛГБТ-військові казали, що їх це пригнічує: доки їхні побратими ледь не по зуму укладають шлюби, вони не можуть цього зробити, та їхні кохані люди їм офіційно ніхто. Незрозуміло, що буде завтра, вони ризикують своїми життями за державу, а вона їх навіть не визнає.

Один із моїх найближчих друзів дитинства також воює, і він ЛГБТ-військовий. Я так само не гетеросексуальна, тому я добре знаю, як впливає на моральний стан відчуття, що держава не визнає тебе як людину. Це допомогло мені працювати над текстом законопроєкту №9103.

Ми розробляли цей законопроєкт приблизно рік, з минулого літа: спочатку писали, потім узгоджували з рядом громадських організацій, активних у сфері захисту прав ЛГБТ і рівності. Ми спілкувалися з громадськими організаціями «Українські ЛГБТ+ військові за рівні права» і «Точка опори ЮА», які є одними з ініціаторів. Ще десь місяць узгоджували правки, і в березні подали на підписання й реєстрацію. 

Це, мабуть, найдовший законопроєкт з усіх, що я писала. Він дуже комплексний, вводить абсолютно нові категорії та передбачає зміни до понад 40 законодавчих актів. Взагалі над ним мала би кілька років працювати команда Мінюсту [Міністерства юстиції України, — «Люк»], але оскільки нагальність є надто великою, а станом на минуле літо активних рухів з боку Мінюсту так і не було, ми вирішили взятися за це самі.

Зареєструвавши проєкт, ми ніби кажемо: «Досить обговорювати “треба чи не треба?”, давайте обговорювати “як саме?”». Ми розуміємо, що далі необхідно допрацьовувати текст, формувати юридичні механізми. Але я вже дуже хочу, аби ми перейшли до юридичних та концептуальних дискусій від цього: «Рада церков каже, що не треба, а ми кажемо, що треба». Бо це взагалі не дискусія, це щось дивне відбувається, і відбувається вже багато років.

Партнерство, шлюб і зміни в Конституцію

Концепт партнерства не є новим, він є в багатьох державах. Десь із часом перейшли до шлюбної рівності і відмовилися від партнерств, але в багатьох країнах обидва інститути існують паралельно. Це не шлюб, а інша форма сімейних стосунків, тому зміни в конституцію не є потрібними.

Стаття в Конституції звучить так: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї». Тобто там згадані чоловік та жінка, але наголос на добровільності вступу в шлюб. На мою думку, основна сутність, яку намагались закріпити законодавці у цій статті, це саме добровільність, а не суб’єктний склад.

Я вважаю, що це питання юридичної невизначеності, яку має протлумачити Конституційний суд України. Можна згадати приклад Європейської конвенції з прав людини: у ній є чіткий перелік коротко описаних прав, а їхня сутність розкривається через судові рішення Європейського суду з прав людини. Він тлумачить в кожному конкретному кейсі, що значить право на приватне чи сімейне життя, що значить недискримінація.

Право — це живий інструмент, який має відповідати реальним суспільним відносинам.

Але наразі ми взагалі не піднімаємо це питання. Ми розуміємо складність таких разючих змін, і для нас важливо не розколоти суспільство, а забезпечити права групі осіб, в першу чергу ЛГБТ-військових.

Найголовніше, на що ми орієнтувались — це забезпечення базових прав, які потрібні військовим і їхнім партнерам чи партнеркам. Коли ми розпитували, що для них є приоритетним, вони говорили про мортальні [пов’язані зі смертю і похованнями] права: кому видаватимуть тіло, хто вирішуватиме, як і де відбуватиметься поховання, а також право бути похованим поряд. Ще називали успадкування, майно як сумісну власність, соціальні виплати, щоб захистити своїх партнерів, якщо станеться найгірше. Є питання, пов’язане з відпустками: ЛГБТ-військовослужбовці не мають можливості екстренно поїхати до партнера чи партнерки, якщо щось трапляється, не можуть написати заяву «за сімейними обставинами», бо ці люди не є їхньою сім’єю. 

Наш законопроєкт не закріплює вимоги до романтичного чи сексуального характеру стосунків. Це про взаємні права та обов’язки, взаємоповагу, взаємопідтримку — те, що існує у сімейних відносинах. Тому дві сусідки-бабусі, які з початку війни живуть разом, ведуть спільний побут і складають кошти на один рахунок, теж без проблем можуть зареєструвати партнерство. Воно доступно і для гетеросексуальних пар. 

Прийняття законопроєкту: як це працює?

Ми вже пройшли декілька стадій: зібрали підписи депутатів та депутаток, які хотіли стати співініціаторами, подали у відділ реєстрації. Проєкту присвоїли номер і опублікували текст на ознайомлення.

Одночасно з реєстрацією визначили головний комітет та інші комітети, у нашому випадку їх тринадцять. Головний комітет — це той, чиє рішення є найважливішим для подальшого руху закону. Члени комітету мають зібратися, розглянути проєкт і прийняти рішення, що підтримують його. Тільки тоді він зможе рухатися далі. Усі інші комітети також можуть зібратися та висловити свою позицію. Але головний комітет може врахувати чи не врахувати їх, навіть рухатися без їхніх рішень. 

Далі законопроєкт виносять на Погоджувальну раду: керівники фракцій і керівники ради мають вирішити, що цей проєкт важливий та готовий до розгляду, і після цього виносять його в залу. В залі відбувається перше читання, треба набрати 226 голосів. Якщо вони набираються, законопроєкт іде на друге читання. Між цим є період надання поправок — 14 днів, коли кожен з депутатів і депутаток може подати свої правки. Головний комітет розглядає поправки, приймає їх, відхиляє або враховує з певними змінами. Так само інші комітети можуть сказати своє слово. І після цього знову на Погоджувальну раду, знову в залу і голосування в другому читанні. Вже тоді проєкт йде на підписання спікеру, а потім президенту.

Ніхто з комітетів не має обмежень, скільки часу вони можуть розглядати проєкт, коли мають винести на розгляд. Не раз бували випадки, що законопроєкт реєструється, і потім з ним рік нічого не відбувається, тому що прийняте політичне рішення не піднімати це питання. У Погоджувальної ради теж немає жодних термінів. Комітет може прийняти схвальне рішення, але законопроєкт ще рік не з’явиться на раді. Зараз все залежить від політичної волі, яку треба проявити керівництву держави. 

Я дуже сподіваюся, що вони це зроблять, адже законопроєкт не є нашою особистою ініціативою, його підписали аж 11 депутатів і депутаток «Слуги народу», навіть пані Олена Шуляк, яка є головою партії.

«У нас є дивна зв’язка в голові: якщо ти релігійна людина, маєш бути проти»

Нас зараз розглянув один з тринадцяти інших комітетів, а саме Комітет з питань молоді та спорту. У цей комітет входить, мабуть, найбільший противник прав ЛГБТ за це скликання парламенту — пан [Георгій] Мазурашу. Він періодично реєструє законопроєкти проти ЛГБТ, неадекватно прирівнюючи їх до педофілів. Наприклад, позаминулого року він одночасно подав три проєкти: щоб заборонити пропаганду ЛГБТ і педофілії в медіа, заборонити виділяти на неї державні кошти і, здається, встановити адміністративну відповідальність за пропаганду.

Це, напевно, найменший комітет у Верховній раді, на засіданні було п’ять членів. Головою є нардеп Андрій Кожемякін з «Батьківщини». Ми не знали його позицію і презумували, що він, скоріше за все, не дуже активно підтримає проєкт. Але на засіданні, після активної дискусії Інни [Совсун] з паном Мазурашу, пан Кожемякін взяв слово і розказав трохи про свій бекграунд. Про те, що він підтримує християнські цінності, рано одружився. І при цьому каже: «Але ми зараз в стані війни, ми чітко знаємо, хто наш ворог, хто наш друг. І якщо ми можемо зробити щось, щоб відійти від російських “скрєп”, то я підтримую це рішення і цей проєкт». Ми отримали три голоси «за», пан Мазурашу, звісно, виступив проти, і ще один з членів комітету утримався. 

Це було дуже неочікувано: перший же комітет, який розглянув, підтримав. Думаю, що для тих депутатів й депутаток, які мали острах, що всі в парламенті будуть проти, це позитивний приклад: не треба боятися висловлювати чітку позицію.

У нас є дивна зв’язка в голові: якщо ти релігійна людина, маєш бути проти. Хоча моя бабуся щонеділі ходить в церкву, щовечора молиться, і вона мене підтримує. Мій друг, який воює і теж є частиною ЛГБТ-спільноти, вірить в бога. Просто для нього основоположним принцип християнства є любов до ближнього, а не окремі тези, які можна трактувати по-різному. Багато релігійних організацій в Європі підтримують права ЛГБТ, і я сподіваюся, що ми з часом теж до цього прийдемо. 

Приймуть чи не приймуть: що на це впливає?

Важливий фактор — рівень підтримки в суспільстві. Якщо увага до якогось проєкту не спадає місяцями, в раді розуміють, що не розглянути це питання не вийде. Тому ми закликаємо людей підписувати петицію, писати листи чи навіть коментарі в соціальних мережах своїм депутатам і депутаткам, щоб вони бачили, що ця проблема нікуди не дінеться.

Друге, що грає роль, — це визнання законопроєкту як євроінтеграційного. В нашому випадку так не є, цей пункт не є обов’язковою умовою для євроінтеграційних процесів, але європейські країни будуть дивитися за нашим рішенням по цій справі й можуть навіть висунути це як окрему умову до вступу України до ЄС, тому що кожна з держав може висунути власні вимоги.

Вони вже спостерігають за цим. Ми зараз багато спілкуємося на міжнародному рівні з прохань надання зброї і гуманітарної допомоги та встановили зв’язки з багатьма іноземними депутатами й депутатками, особливо німецькими. Був кейс, коли до нас звернулися з таким питанням: мовляв, хочемо вкластися в новий проєкт в Івано-Франківську, але в місцевої влади дивні меседжі стосовно рівності, а для нас це дуже важливо. Ми у таких випадках боку запевняємо, що все гаразд, є окремі меседжі, але загалом ми підтримуємо права людини. Бо ми розуміємо, що зараз пріоритетність допомоги Україні значно вища, ніж будь-що інше. Але складнувато буває: доводиться червоніти і пояснювати, що ми ще працюємо над цим.

Ще один фактор впливу — цього року має буде прийняте рішення ЄСПЛ [Європейського суду з прав людини] щодо України. У січні цього року вони розглянули аналогічну справу щодо росії та постановили, що нестворення державою механізму для реєстрації одностатевими парами своїх стосунків є порушенням статей восьмої конвенції. І держава зобов’язана прийняти це законодавство: вона може назвати це як завгодно, шлюбом чи партнерством, але механізм має бути. Звичайно, росія це рішення виконувати не буде, але нам це важливо в аспекті нашого політичного і цивілізаційного вибору.

Тому що ми розуміємо: якщо ми робимо так само, як робить росія, зрозуміло, куди нас затягує. Сидіти на двох стільцях нереально. Якщо ми сказали 10 років тому, що наші цінності — права людини і рівність, то ми маємо рухатися в цьому напрямку. 

І зараз на розгляді європейського суду є справа стосовно України з аналогічними обставинами — ЛГБТ-пара подала позов про те, що в нас немає механізму реєстрації та визнання їхніх стосунків. Це було ще у 2014 році, справи в них розглядаються дуже довго. І під час розгляду ЄСПЛ завжди аналізують: а які кроки зробила держава за час розглядання справи в напрямку вирішення цієї проблеми? Якщо до кінця цього року буде рішення по цій справі, і ми прорухаємося вперед з проєктом, це буде сприйнято як крок вперед і сигнал, що ми готові дотримуватися конвенції. 

Тлумачення ЄСПЛ справ стосовно різних країн закладає принцип. Не треба чекати, щоб вони сказали: «І Україні те-е-е-еж треба так зробити!». Сутність конвенції не змінюється.

Про камінг-аути військових і ставлення до ЛГБТ

Ми були абсолютно готові до гейту [ненависті, осудження] після оприлюднення законопроєкту, готові до позиції Ради церков чи окремих міських адміністрацій.

Наші ідейні противники — заряджені, об’єднані, гучні й активні. Це заважає зрозуміти, що їх насправді не так вже й багато. Люди, які підтримують нашу ініціативу, не такі активні, але все одно пишуть коментарі, реагують, підписують петицію. Є петиція і проти законопроєкту, яка була зареєстрована на два тижні раніше за нашу. І наша рухається значно швидше. Для мене особисто рівень підтримки був неочікувано високим. 

Якщо ще років п’ять назад всім було незручно обговорювати тему ЛГБТ, її радше замовчували, то зараз, особливо серед прогресивної молоді, всі ставляться з підтримкою. Позиція «проти» рахується радше винятком. Нарешті про цю тему почали говорити.

Люди стали усвідомлювати, що ми ховаємося під час тих самих тривог у тих самих підвалах, возимо гуманітарку, їздимо на схід, служимо в лавах ЗСУ чи Національної поліції. Ми нічим не відрізняємося від інших.

Було багато камінг-аутів [визнання своєї сексуальної орієнтації чи гендерної приналежності] серед військових: пару років тому було десятки відкритих ЛГБТ-людей, зараз відлік йде на сотні. Ці камінг-аути підвищили видимість спільноти, а публічність грає велику роль для нормалізації. Це величезна заслуга громадської організації «Українські ЛГБТ військові за рівні права», її голови Віктора Пилипенка.

Звичайно, дуже багато ЛГБТ-військових є закритими, особливо чоловіки, зважаючи на те, що гомофобія — це все ще частина нашого суспільства. Вони не завжди можуть забезпечити свою фізичну безпеку в армії, а тим, хто зробили камінг-аут, закидають, що вони позорять ЗСУ. 

Можливість створювати партнерства допоможе змінити суспільну думку: якщо держава визнає щось на офіційному рівні, це як мінімум змінить думку самого командування. І я очікую, що вище керівництво армії [Міністерство оборони України] зробить заяву, що вони цінують кожного і кожну в ЗСУ, незалежно від їх статі, гендеру, сексуальної орієнтації чи віку. Якщо це піде зверху, виправиться ситуація на місцях. 

Я дуже сподіваюся, що після прийняття законопроєкту, чіткої комунікації від Верховної ради, президента, уповноваженого з прав людини та створення, наприклад, механізмів реакції на дискримінацію в армії, військовим буде легше робити камінг-аути та офіційно реєструвати свої стосунки.

Ольга Васіна, ілюстрації  та обкладинка — Катерина Дрозд

---

Читайте також:

• Я не хочу обманювати та приховувати». Три історії ЛГБТ-військових
• Музей прийняття. Шість особистих історій ЛГБТ-харків’ян та харків’янок голосами публічних людей
• «Українська нація, геть дискримінацію». Вчителька біології за участю «Люка» записала реп на підтримку ЛГБТ+