«З харківською публікою не страшно експериментувати». Інтерв’ю з Левом — засновником спільноти діджеїв «Шерхіт»
«Шерхіт» — незалежна харківська спільнота діджеїв, музикантів, VJ-їв і всіх, хто працює зі звуком та візуальним мистецтвом у Харкові. Тут об’єднуються люди, які хочуть експериментувати з музикою, ділитися досвідом і разом розвивати електронну сцену.
Авторка «Люк» Лєра Степаненко поговорила із засновником «Шерхоту» Левом про те, як працює спільнота, навіщо їй відкриті репетиції, як народжуються візуальні рішення для подій і що означає розвивати електронну культуру в Харкові під час війни.
Резиденти спільноти «Шерхіт» працюють із різними жанрами від рейву, трансу й електро до happy hardcore, ghettotech і neurofunk. Але «Шерхіт» — це не лише про музику. Учасники збираються на відкриті тренування, грають сети, пробують нові формати, працюють із лайвами й допомагають одне одному розвиватися.

Не йдеться й про класичний поділ на вчителів та учнів: кожен може поділитися своїми знаннями, отримати фідбек і спробувати щось нове незалежно від досвіду.
Окремий напрям роботи спільноти — відкриті події в культурних просторах, просто неба й у супернеочікуваних локаціях. «Шерхіт» співпрацює з візуальними митцями, поєднуючи електронну музику з відеоартом та іншими формами візуального мистецтва. Так учасники прагнуть показати, що клубна культура — це не лише про танці, а й про знайомство з новою музикою, людьми та власними відчуттями.
«Нас насамперед цікавлять люди, які горять своїми ідеями»
— Як і коли виник «Шерхіт»? Хто став першими учасниками?
— «Шерхіт» виник 21 лютого 2025 року через брак місць, куди можна піти. Тоді діджей-курси в Some People стали на паузу через закриття USAID, «Сцена5» була для мене малознайомою. Я подумав: чому б не почати робити щось своє? Якраз тоді в мене з’явився контролер для діджеїнгу, і виникла ідея створити місце, де діджеї могли б збиратися, тренуватися й обмінюватися досвідом.
У мене були знайомі, які так само не знали, що робити, а більшість не могла дозволити собі власний контролер. Саме ці люди стали основою спільноти. Ми навіть не були близькими друзями — просто знайомі, які час від часу бачилися на вечірках. Починали ми вчотирьох: я, Лола, Микола (n.sin) і Роман (SKΛLD), трохи пізніше до нас приєднався Олександр (Apols).
Місцем нашої дислокації став культурно-громадський центр DRUK. Через [харківську галерею, спільноту митців, — «Люк»] «Творче нежить» ми познайомилися з його адміністрацією й згодом стали кураторами музичного напряму.

— Чому саме така назва і що вона для вас означає? Що стало поштовхом об’єднатися в спільноту, а не створити ще один колектив?
— Нам сподобалася назва «Шерхіт», бо вона асоціюється зі звучанням чогось віддаленого, що не одразу помітне, але постійно присутнє. Її можна інтерпретувати по-різному: як тихий звук десь в андеграунді або як шерхіт усього навколо від гучної музики.
А спільнота, не колектив — бо від початку ми хотіли бути відкритими й доступними для всіх. Нам не хотілося ставати закритою групою людей, яка щось робить сама для себе. Навпаки, ми хотіли бути частиною суспільства, взаємодіяти з ним і брати безпосередню участь у формуванні культури навколо нас.
— Як ви ставитеся до початківців? Як виглядає їх шлях від приходу до першого виступу?
— Ми дуже відкриті до початківців. Якщо в тебе хороший музичний смак, але бракує технічних навичок, спільнота готова підтримати: допомогти покращити зведення, навчити грати з нуля або просто поділитися поглядом зі сторони. Нас насамперед цікавлять люди, які горять своїми ідеями, а ми хочемо підтримувати їх прагнення розвиватися.
Раніше більшість знайомилася з нами через діджей-школу. Зараз вона на паузі, тому найкращий спосіб почати комунікацію — це підійти до резидентів на вечірці й поспілкуватися.
Далі все залежить від того, чого хоче людина. Якщо це діджей, ми дивимося, чи готовий він виступати, якщо ні, то надаємо простір, де можна потренуватися й підготуватися. З лайв-виконавцями працюємо за схожим принципом, а згодом плануємо їхній виступ під відповідний формат. І це стосується не лише музикантів: художники й інші митці також можуть знайти своє місце в нашій спільноті.

Читайте також:
- «Стереотипам не місце в андеграунді, та й, загалом, у житті». Інтерв’ю з Karaoke Tundra та IRRENAFFORD
- Антон Малиновський: про низову культуру, «Живот» і вплив Харкова на електронних музикантів
- «Прояви свій звук». Як харківські молоді музиканти створюють музику?
«Для багатьох вечірка — простір, де можна випустити пару»
— Де для вас межа між спільнотою і «тусовкою за інтересами»?
— Для мене ця межа полягає в мотивації, заради чого люди об’єднуються і що хочуть створити.
У «Шерхіті» всі резиденти й організатори розуміють, що ми працюємо не лише заради вечірок, а й заради розвитку культури. Кожен займається своїм напрямком, і далеко не всі з нас фанати одного жанру чи суто електронної музики. Але нас об’єднує бажання створювати простір, у якому люди почуваються вільно.

— Ваші жанри доволі нішеві: hardcore, neurofunk, ghettotech. Як харківська публіка їх сприймає?
— Харківська публіка дуже особлива, з нею не страшно експериментувати. Ми помітили, що людям подобається різноманіття, а жорстку музику вони сприймають особливо добре. Думаю, це пов’язано з тим, що для багатьох вечірка — простір, де можна випустити пару, відволіктися від повсякденності й просто віддатися музиці.
— Як проходять тренування й відкриті репетиції?
— Єдиного підходу в нас немає: ми дивимося на навички, потреби та цілі конкретної людини й відштовхуємося від них.
Комусь потрібне менторство, комусь люди, які танцюватимуть під його сет, щоб він навчився взаємодіяти з танцполом і відчувати публіку, а комусь достатньо просто звикнути до обладнання.
— Як ви працюєте з VJ-ями та візуальними митцями? Що для вас означає саме візуальна частина?
Ми завжди раді поєднати візуальне мистецтво з музикою та нашим простором. Це помітно навіть у тому, що ми постійно змінюємо світлове оформлення подій, запрошуємо художників створювати графіті й надаємо їм потрібні ресурси.

Нам хочеться, щоб наш простір асоціювався не лише з музикою, а й був місцем, де взаємодіють різні напрями мистецтва, а митці знаходять можливості реалізувати свої ідеї.
— Який ваш найважливіший або найбільш пам’ятний івент?
— Мені складно обрати один, але можу виділити два. Перший — наша перша drum’n’bass вечірка. Ми розраховували приблизно на 60 людей, а прийшло 120. Ми не були готові до такої кількості відвідувачів, тому було чимало організаційних провтиків. Але саме ця подія показала, що ми робимо те, чого потребують люди, і що нас уже починають чути.
Друга важлива для мене подія — перший «привоз» артиста, giv3mekiss. Тоді ми також відкривали нову локацію, на якій плануємо базуватися надалі. Саме після цього я зрозумів, що ми вже можемо організовувати заходи на гідному рівні, уперше не було
«Хочеться, аби електронна музика асоціювалася не лише з нічними клубами»
— Яке місце «Шерхіт» посідає на харківській електронній сцені? З ким співпрацюєте?
— Мені здається, «Шерхіт» уже почав набирати обертів: коли люди думають, куди піти, ця назва дедалі частіше з’являється серед варіантів. Але ми не хочемо, щоб нас сприймали як конкурентів «Сцени5» або Some People. Ми з ними у дружніх стосунках, а якщо це й називати конкуренцією, то здоровою.
Ми також активно співпрацюємо з немузичними проєктами й хочемо поширювати електронну культуру за межі клубів: це може бути музичний супровід відкриття виставки або вечір у чайному магазині.
Нам хочеться, аби електронна музика асоціювалася не лише з нічними клубами, а й ставала частиною повсякденного життя.
— Як електронна культура змінює Харків зараз?
— Своїми діями ми показуємо, що Харків продовжує жити. Це особливо важливо для молоді, яка шукає місця, де можна провести час, познайомитися з новими людьми й відчути себе частиною чогось більшого.
На наших вечірках люди бачать, що, попри все, у Харкові розвивається культура, з’являються нові ініціативи й можливості для самореалізації. І, можливо, для когось це ще одна причина залишатися в місті.
— Що порадите тим, хто хоче створити схожу спільноту?
Спершу зрозумійте, чого саме ви хочете і чого вам бракує в уже наявних спільнотах, бо саме це може стати основою вашої ідеї. Якщо просто повторювати те, що роблять інші, є ризик загубитися серед схожих проєктів. Іноді здається, що всі ідеї вже реалізовані й ваша нічим не відрізняється, але важливо зрозуміти, що саме ви бачите інакше і що хотіли б змінити.
Необов’язково вигадувати щось абсолютно нове: часом достатньо по-іншому підійти до знайомої ідеї.
І, мабуть, найважливіше — робити це не заради того, щоб мати власну формацію чи організовувати вечірки, а тому, що ви справді бачите потребу в тому, що створюєте.
Текст — Лєра Степаненко, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел / надані героями матеріалу, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко