Люди
«Пояснити, що є мистецтво, а що — небезпечна ідеологія». Томаш Шершень про архітектуру переселенців, сталінський ампір та Parade-fest

Сьогодні, 9 вересня, в будинку «Саламандра» в Харкові відкривається виставка польського фотохудожника Томаша Шершеня. 

Його проєкт «Архітектура виживання» — серія документальних фотографій з грецького острова Самотракі, що часто виступає перевалочним пунктом для біженців та переселенців з Туреччини, які прямують до Європи. Світлини їхнього тимчасового житла нагадують скріше кадри постапокаліптичного фільму, ніж фото реального місця на Землі. 

Parade-fest показує ці фото крихких споруд, шатрів та шалашів, які є візуальним символом еміграції, в квартирі харківського письменника та лінгвіста Юрія Шевельова, який теж свого часу мав емігрувати, аби зберегти собі життя. 

Ми вже спілкувалися про Схід, радянську спадщину та візуальну культуру з художником Пьотром Армяновським, який презентує лабораторію про право на місто в межах Parade-fest. 

Цього разу спеціально для «Люка» Антон Візковський взяв бліц-інтерв‘ю в польського фотографа та історика Томаш Шершеня й запитав його, чи є «архітектура виживання» в Україні, чим його приваблює Харків та що почують і побачать відвідувачі лекції в Харківській школі архітектури.

Сьогодні, 9 вересня, в будинку «Саламандра» в Харкові відкривається виставка польського фотохудожника Томаша Шершеня. 

Його проєкт «Архітектура виживання» — серія документальних фотографій з грецького острова Самотракі, що часто виступає перевалочним пунктом для біженців та переселенців з Туреччини, які прямують до Європи. Світлини їхнього тимчасового житла нагадують скріше кадри постапокаліптичного фільму, ніж фото реального місця на Землі. 

Parade-fest показує ці фото крихких споруд, шатрів та шалашів, які є візуальним символом еміграції, в квартирі харківського письменника та лінгвіста Юрія Шевельова, який теж свого часу мав емігрувати, аби зберегти собі життя. 

Ми вже спілкувалися про Схід, радянську спадщину та візуальну культуру з художником Пьотром Армяновським, який презентує лабораторію про право на місто в межах Parade-fest. 

Цього разу спеціально для «Люка» Антон Візковський взяв бліц-інтерв‘ю в польського фотографа та історика Томаш Шершеня й запитав його, чи є «архітектура виживання» в Україні, чим його приваблює Харків та що почують і побачать відвідувачі лекції в Харківській школі архітектури.

— Томаш, спершу хочу запитати, як часто ви буваєте в Україні? Які зміни спостерігали за період своїх візитів?

— Я був в Україні неодноразово. На початку 2000-х побував в Одесі, у Криму та кілька разів у Львові. У 2015-му провів кілька днів у Харкові, а всього місяць тому відвідав Чернівці та Дрогобич. 

Кожна з цих подорожей — це подорож в інше десятиліття, в інше місце та в іншому контексті. Також мій погляд на речі змінювався з роками, тому їх важко порівняти. Але в мене є більш загальне враження і висновок для вас: світ стає схожим. Різниця — це те, що зникає. 

Якщо ж говорити саме про Харків, то мені тут справді подобається надмір творчої енергії.

— Ви привезли до нас проєкт Architecture of survival («Архітектура виживання»), присвячений кочовим племенам, які проживають на грецькому острові Самотракі. Які будівлі представляють собою «архітектуру виживання» в Україні? Це гуртожитки, в яких мешкають тимчасово переміщені особи зі Сходу України? Чи нові оселі кримських татар у південних регіонах?

— Ми повинні думати про «архітектуру виживання», як мінімум, у двох різних напрямках та вимірах. Перш за все, такі явища говорять про рівень поточної політики — і ви праві, що у вашому контексті переселенці з Донбасу та кримські татари актуалізують тему ефемерної архітектури та тимчасового притулку. 

Але є ще один контекст, який не менше мені цікавий. Я маю на увазі проблему кліматичної катастрофи, необхідність повернутися до джерел, подивитись на архітектуру інакше, більш екологічно і менш капіталістично. 

Проблема кочівництва знову стає важливою глобальною темою для всього світу. Можливо, через деякий час нам доведеться повністю переглянути наше бачення архітектури.

— Які нові культурні чи архітектурні об’єкти, можливо, історичні події України ви хотіли б зняти на камеру?

— Мене дуже цікавить сталінська архітектура. Ще 10 років тому я робив у Варшаві проєкт, присвячений радянській архітектурі цього періоду. У Харкові є багато прекрасних прикладів такого. Також я цікавлюся тим, як цю спадщину сьогодні інтерпретують та переосмислюють українські художники.

Architecture of survival

— Що ви будете розповідати відвідувачам вашої лекції в Харківській школі архітектури?

— Я люблю говорити про образи, «дряпати» контексти їх створення та шукати різні значення, що можуть бути з ними пов’язані. Можливо, це тому, що я одночасно художник та історик зображень. 

Крім виставки на Parade-fest, я також прочитаю лекцію, на якій буду намагатися довести, що поняття «архітектура» глибоко пов’язане зі структурою влади та пануванням, а також з логоцентричним та антропоцентричним уявленням про порядок у світі. Я хочу згадати антиархітектурне ставлення — коли ми думаємо про архітектуру в часи кризи (економічна, екологічна, для біженців). 

Мої ключові інтереси, як фотографа та дослідника, — це ефемерні, тимчасові, ентропічні та архаїчні аспекти архітектури, інакші способи її використання.

Мистецтво та ідеологія

— Вас цікавить Харківська школа фотографії? Знаю, що ви ділилися враженнями про неї на Kharkiv Photo Forum 2020.

— Я вважаю її унікальною! Це одне з найцікавіших явищ світу фотографії у Центрально-Східній Європі за останні кілька десятиліть.

— Чи є зараз в Україні фотографи, роботи яких Ви могли б порекомендувати вивчати?

— Не буду оригінальним: мені дуже подобаються представники першого покоління художників з Харківської школи фотографії, такі як Борис Михайлов, Євген Павлов…

Я знаю і ціную творчість Нікіти Кадана [у 2021 році робота Нікіти Кадана, що символізує «війну пам’ятників» у радянській Україні, увійшла до колекції Центра Помпіду — «Люк»].

У Польщі сьогодні також проживає кілька фотографів молодого покоління, які розповідають цікаві історії про те, як вони були тут емігрантами; про життя між двома країнами.

— Ви дивитесь фільми українських режисерів? Наприклад, в одній зі статей ви згадали Олександра Балагура. Які ще українські режисери та їхні стрічки Вам подобаються?

— Мені подобається «Аустерліц» Сергія Лозниці. А з класики мене завжди зворушувало «Сходження» Лариси Шепітько. Зараз мені також цікавий новий фільм Олега Сенцова.

Architecture of survival

— Як думаєте, чому привиди минулого, небезпечні та агресивні сили, такі як фашизм та нацизм, все ще захоплюють свідомість людей у ​​Європі? І як ми можемо з цим боротися?

— Відповідь, очевидно, має бути дуже складна. На це є багато різних причин. Найпростіша з них така: світ став дуже складним. Багато людей відчувають, що вони втратили контроль. Взаємозв’язок між тривожними образами та почуттям страху стає незрозумілим для багатьох із них. Цим користуються ідеологи та цинічні політики. 

Наше завдання, як художників та дослідників, — зробити світ знову «читабельним», зрозумілим. Пояснити джерела тривоги. Пояснити, що є мистецтво, а що — небезпечна ідеологія.

Виставка «Архітектура переходу» праюватиме всі три дні Parade-fest з 12:00 до 20:00 за адресою вул. Римарська, 22. Партнери виставки — Харківський ЛітМузей.

Слідкуйте за оновленнями «Люка» — попереду ще більше інтерв’ю з учасниками фестивалю.

Антон Візковський, обкладинка — Катерина Дрозд


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png