За містом
Лист до Харкова. Дар'я Спасова

До початку повномасштабної війни Росії проти України в рубриці «Лист до Харкова» різні люди, які колись жили в нашому місті, писали листа абстрактному другу в Харків.

З 24 лютого наше місто покинули вже сотні тисяч мешканців. Багато хто змушений був тікати у невідомість, лишаючи свої домівки, рідних та друзів.

Тож відтепер в рубриці «Лист до Харкова» ми збиратимемо їхні історії.

Сьогодні — лист з Умані від гастроентузіастки, авторки нашої рубрики «Даша и еда» та телеграм-каналу з такою ж назвою Дар’ї Спасової.

До початку повномасштабної війни Росії проти України в рубриці «Лист до Харкова» різні люди, які колись жили в нашому місті, писали листа абстрактному другу в Харків.

З 24 лютого наше місто покинули вже сотні тисяч мешканців. Багато хто змушений був тікати у невідомість, лишаючи свої домівки, рідних та друзів.

Тож відтепер в рубриці «Лист до Харкова» ми збиратимемо їхні історії.

Сьогодні — лист з Умані від гастроентузіастки, авторки нашої рубрики «Даша и еда» та телеграм-каналу з такою ж назвою Дар’ї Спасової.

Коли я думаю про Харків, як про людину, то в залежності від пори доби, місячного календаря та вологості повітря це місто має безліч облич.

Це юнак з довгим волоссям та зухвалою білозубою посмішкою.

Це рудоволоса жінка в довгій сукні, що зі сміхом бігає за собакою в парку.

Це сивочолий професор в довгому пальто.

Маленький хлопчик, що робить перші кроки.

Поважна пані похилого віку, що розповідає підліткам, як в їхньому віці реставрувала лепнину на місцевих пам‘ятках архітектури.

Це сотні, тисячі, мільони різних людей, чиї серця в окремий проміжок часу бились в унісон на цих вулицях.

Однак одне обличчя проглядає крізь них усіх. Таке ріднесеньке, знайоме до кожної волосинки в бровах. Я закриваю очі і уявляю тебе, мій любий, як людину. Пальцями заправляю пасмо волосся тобі за вухо на Данілевського. Дивлюся в твої сіро-зелені очі водойм, де карими цятками плавають качки.

Обіймаю твої міцні плечі Держпрому.

Беру тебе за руку кожної статуї.

Кладу голову тобі на груди, аби почути як б‘ється сердце та гудять поїзди в метрополітені.

Пальцями проходжу по сонній артерії вулиці Сумської. Блукаю далі по мережі вен та капілярів старого Центру, Подолу аж до Холодної гори. До Баварії, через Основу до проспекту Гагаріна, через Нові дома на ХТЗ, і далі на Салтівку.

Обіймаю тебе зі спини, дивлюсь поверх твого плеча на Журавлівку, а бачу аж до яскавого колеса в парку, де так багато сімей гуляють щодня.

Дихаю з тобою в унісон і засинаю.

Уві сні я бачу майже ті самі рутинні та ритуальні речі повсякденного життя з тобою: кожен день відповісти на вулиці, як дістатися до тої чи іншої точки в місті. Помахати доні, вирушаючи на роботу — вона дивиться з балкону, як я машу рукою та зникаю в натовпі, і йде варити іграшковий обедік або складати пазли.

Фільтр-кава та горішок зі згущеним молоком в кав‘ярні друзів.

Обережно, двері зачиняються.

Зайти в АТБ, що в Провіантських складах, прогулятися до саду Шевченка, погодувати голубів на Дзеркальному струмені, послухати вуличних музикантів. На кожному розі згадувати історії за 34 роки свого існування на цьому світі, у цьому місті.

Прокинутись. В чужій постелі, прочитати новини за ніч, промити очі від сліз. Увесь день пам‘ятати сни, звуки та запахи звідти.

Кажуть, дім — це там де ти. Може й так.

Але одна з найголовніших речей, що я хочу зараз почути: Даш, можна їхати в Харків.

Обкладинка — Катерина Дрозд


Інші листи до Харкова:


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png
Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу image.png