«Харків — залізобетон». Харківський літмузей відкрив виставку у Львові

Що тепер?

Виставку «Харків — залізобетон» представили 23 червня у Львівському муніципальному центрі. 

У її створенні задіяна команда літмузею: Тетяна Пилипчук, Марина Куценко, Діна Чмуж, Сергій Кангеларі, Тетяна Ігошина, Лідія Калашникова, Олексій Юрченко й Олександра Теслюк.

«Хтось збирав інформацію про митців 1920-х років, хтось займався вже безпосередньо резиденцією “Слово”. Хтось залишається в Харкові та організовує роботу там. Ці люди розповідали про те, що відбувається в воєнному місті», — ділиться під час відкриття виставки одна з кураторок, співробітниця літмузею Марина Куценко.

У центрі проєкту — саме слово. З одного боку — історії будинку та людей, які мешкали в ньому на початку XX століття, були резидентами у XXI, з іншого — цитати митців і тексти музейників. 

«Важко уявити культурне життя у Харкові зараз, коли щодня чуємо про чергові руйнування: прилетіло в Палац праці, зачепило будинок “Слово”, знищили музей Сковороди… Житлові райони під інтенсивними обстрілами, а підвали та метро облаштовують для зручнішого проживання,— йдеться на одному з плакатів, оформлених ще однією кураторкою виставки — Діною Чмуж.

Багато харків’ян поїхали з міста. А дозвілля тих, хто залишилися, заповнюється походом у супермаркет та аптеку. 

Час злився з простором і став незрозумілим — тепер добу ми вимірюємо проміжком між комендантською годиною. Це наш власний досвід війни, який з’являється вже не з мистецьких творів». 

Кураторка виставки зауважує, що контекст війни — остання третина виставки, фінальна, покликана підкреслити тяглість брендів Харкова: незламність та еклектизм митців і мистецьких течій. 

За задумом авторів, плакати розвішені в коридорі, щоб діячі різних епох ніби були в діалозі. Якщо дивитися від входу, то зправа розгортається первісна історія будинку «Слова», зліва — сучасна: одна з квартир кілька років тому перетворена на резиденцію для митців.

«У нас іде лінія про будинок “Слово” сто років тому, закінчується все репресіями, — пояснює Діна Чмуж.  

Але завдяки резиденції ми ніби повертаємося: в тих самих помешканнях починається новий етап творчого життя. Це могла б бути меморіальна квартира, але зроблено так, щоб її включити, щоб воно працювало, як тоді, в найкращі роки будинку “Слово”. 

Потім ми бачимо знову, що у “Слово” влучають [7 березня будинок пошкодило російським снарядом — “Люк”]. Втім є люди, які продовжують працювати, творити. Тобто з одного боку є руйнування, а з іншого — театральні вистави, круті роботи… Тому те, що зараз стало брендом, є послідовним». 

Найкращі роки

З плакатів до нас промовляють Микола Хвильовий, Михайль Семенко, Петро Лісовий, Лесь Курбас та інші видатні діячі України 1920-х. 

На одному з них читаємо про творчі процеси у тогочасному Харкові: 

«Ми перекочовували у зал на поміст, і зав’язувалася бесіда. Інколи вона переростала у суперечку, галас, гармидер. Поміст дістав назву “лужайка”. “На лужайке детский крик” — перший рядок з російського перекладу популярного вірша Веранже. “Детский крик” часто починався із суперечок про кіно, про його місце в системі мистецтва, про українську національну форму в кіно, про те, що розвиток української культури далі неможливий без розвитку кінематографа».

На іншому плакаті — відповідь українського поета і прозаїка Олекса Слісаренко Максимові Горькому. Такі слова він написав у листі Горькому, коли той не дав дозволу на переклад українською повісті «Мать» (мовою оригіналу): 

«Я не знаю, из каких источников Вы получили сведения о притеснении великороссов на Украине, думаю, однако, что источники эти очень сомнительного качества. 

Правда, возрождающаяся пролетарская Украина потребовала от невмеру спесивого русского чиновничества, мещанства и интеллигенции уважения к своей культуре и языку, но заставить нахала уважать хозяина страны, это еще не значит притеснять этого нахала. 

А этот-то именно зарвавшийся нахал, потеряв возможность оплевывать “мужицкую нацию”, и воет сейчас об “угнетении”».

Відновлення життя, а не меморалізація

Просто на протилежній стіні від «Розстріляного відродження»  дізнаємося про діячів сучасності. Серед них — дослідниця літератури Ярина Цимбал, музикант Юрій Гуржи, письменник Юрій Андрухович, кінокритикиня Дарія Бадьор тощо. Кожен з них жив і працював у резиденції «Слово».

«Якби я вибиралася в Харків на коротку подорож вихідного дня й була обмежена у часі, то напевно не блукала б околицями будинку “Слово” й не виявила, як близько він стоїть до військового госпіталю, — як, за іронією географії, пліч-о-пліч опиняються ті речі, що нас бережуть: наша культура і наша армія», — ділиться перекладачка та літературна оглядачка Ярослава Стріха, посміхаючись на світлині. 

Під нею дізнаємося, що на харківській резиденції у 2019 році мисткиня перекладала роман «Розшифровка» британської письменниці Кейт Аткінсон.

Що далі?

Виставка «Харків — залізобетон» триватиме у Львівському муніципальному центрі до 7 липня. 

Команда планує провести кілька подій — екскурсії, кінопокази, зустрічі з митцями. Цим плани кураторської групи не обмежуються.

«Основне — те, що виставка має подорожувати по містах: Івано-Франківськ, Ужгород, Володимир… Я думаю, що її варто показати у різних містах, де, може, зовсім нічого не знають про Харків», — розповідає Діна Чмуж. 

Експонати мають з’явитися і у віртуальному варіанті. Формат поки розробляється. Так само автори шукають можливість адаптації проєкту для закордону.

Виставка — благодійна, вхід вільний. Музейники збирають кошти для допомоги військовим і цивільним Харкова. У Львові потенційні благодійники можуть придбати вивезені з-під обстрілів у Харкові сувеніри резиденції «Слово», тематичну листівку або блокнот з підписом Сергія Жадана. 

Слідкувати за проєктом «Харків — залізобетон» або дізнатися, як задонатити, можна на Facebook-сторінці Харківського літмузею. 

Ганна Старкова, фотографії — Віктор Махньов, обкладинка — Катерина Дрозд

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.