Як живе та працює херсонське незалежне медіа? Інтерв’ю з головним редактором «Моста» Сергієм Нікітенком

«Роботи було багато, велася вона майже безперервно»

— Розкажіть про себе: як давно ви займаєтеся журналістикою і як свого часу прийшли до заснування регіонального медіа?

Я головний редактор медіа «Мост», і так само я його засновник. У журналістику свого часу потрапив доволі стихійно і випадково ще в далекому 2011 році. Вже наступного року, під час парламентських виборів у 2012-му, оформленою і помітною стала потреба херсонців у власному медіа. Тоді й з’явився «Мост». 

Моя подруга Катерина Гандзюк сказала, що є організація, готова підтримати цю ініціативу. Йшлося про грант на проєкти, що підтримують і просувають демократію в країні, котрий не виходило використати повністю, тож його розбили на «субгранти» — зокрема на проєкти на кшталт нашого. Відверто кажучи, гроші були смішні, але саме з них наша історія й почалася.

На ці гроші ми створили сайт, який від початку був платформою для матеріалів про вибори, «мажоритарщиків», тощо. Потім вибори закінчилися, і ми почали випускати просто новини.

Декілька років ми з Катериною працювали фактично удвох. Потім Катя пішла, натомість почавши розвивати громадські проєкти, я лишився сам. Лише з часом, поступово, команда почала потроху розростатись. Загалом розширюватись «Мост» почав десь із 2020-21 року. Перед повномасштабним вторгненням ми вже мали неабиякий вплив у регіональній медійній спільноті — і це при тому, що в штаті у нас було буквально троє людей. Сьогодні нас дев’ятеро.

— Як «Мост» зустрів повномасштабне вторгнення? Що відбувалося з медіа в період окупації, де були ви з командою?

У перший же день ми виїхали з Херсона. Вісім місяців ми були таким собі релокованим медіа без Батьківщини, однак роботу продовжували, і вже у квітні 2022 року можна було назвати «Мост» першим по популярності медіа, яке говорить про Херсон та події в регіоні. 

11 листопада Херсон був деокупований. 13 листопада ми вже повернулися. 

Ми не знаходимося тут постійно, принаймні я так точно — наразі я «набігами» мотаюся на два міста, бо ми також маємо бек-офіс в Одесі. Фізичного офісу в Херсоні «Мост» наразі не має: у лютому 2022 року ми його нарешті знайшли та орендували, але так і не встигли заїхати. 

Станом на сьогодні частина команди знаходиться в Одесі, частина — в Дніпрі, одна людина працює віддалено з-за кордону. Але регулярна фізична присутність в Херсоні та громадах регіону є для нас важливою і невід’ємною частиною роботи медіа.

— Як повномасштабне вторгнення змінило фокус «Моста» як медіа? Якщо спробувати прослідкувати ці метаморфози за останні три роки.

Змінило, безумовно. До повномасштабного вторгнення ми займалися висвітленням публічного обігу фінансів, державних закупівель тощо. З 2014 року і донині ми здійснюємо щоденний моніторинг у цих питаннях. Втім, очевидно, з початком повномасштабного вторгнення ця сторона нашої діяльності втратила розмах — реєстри закрили, багато інформації зникло з загального доступу, міська й обласна влади розбіглися, матеріалу для висвітлення стало помітно менше.

Натомість у фокусі нашої уваги опинилися теми війни та окупації. З травня 2022 року у нас з’явився кореспондент у Херсоні, і аж до самого моменту звільнення міста ця людина робила для нас репортажі. Також у нас було багато громадських кореспондентів: це наші друзі, знайомі, читачі тощо. Херсон, Скадовськ, Каховка, Нова Каховка — ми висвітлювали події в усіх великих містах на той час окупованої частини регіону. 

Роботи було багато, велася вона майже безперервно — пам’ятаю, був навіть період у пару місяців, десь із березня по травень, коли новини на нашому сайті не виходили хіба що з 1 до 4 години ночі. Решта «ефірного» часу була зайнята новинами, матеріалами тощо. Більше ми так не робили — згадали, що вихідні все-таки потрібні, і треба іноді давати собі час відпочити, аби не впасти з ніг. 

Однак за ті пару місяців, окрім страшної втоми, ми також заробили собі неабияку впізнаваність. Найбільшим визнанням для нас досі є відгуки про те, як люди читали нас на окупованих територіях, і це було для них подихом свіжого повітря.

Вже у вересні 2022 року почалося активне звільнення Херсонщини — і з ним розпочалася наша репортерська діяльність. 4 вересня було звільнене Високопілля, а вже через тиждень туди заїхала наша команда, в числі перших. Ми тоді, можна сказати, «втерлися в довіру» до тодішнього начальника обласної адміністрації, і прямо-таки вмовили його, аби він посадив нас у свій броньований джип і завіз у Високопілля.

Раніше репортажі я любив, але геть не мав на них часу. Тепер це стало чи не основною моєю роботою. Ми рухалися фактично вслід за військом: після Високопілля ми першими поїхали до Новоолександрівської громади, знімали у Великій Олександрівці, а згодом заїхали і в Херсон.

— Відтак, основним фокусом «Моста» стали саме репортажі?

Саме так. Ми сконцентрувалися на тому, аби висвітлювати події в регіоні, подавати їх через призму конкретних локацій та історій. 

2023 рік в цьому плані став для «Моста» золотим — це були найкращі наші матеріали, найбільша їхня концентрація, адже й сам рік був насичений подіями. Можливо, одного дня ми їх випустимо друком — таку собі фізичну антологію.

До 2022 року в нас була така, знаєте, навіть дещо снобістська позиція — ми висвітлювали події великих міст регіону, майже ігноруючи громади. Здавалося, що писати там немає про що, і нічого там не відбувається. Тож, на жаль, ми майже не працювали в цьому напрямку. Ми розуміємо сьогодні, що це була величезна помилка, і геть змінили погляд на це питання. Ми багато працюємо в громадах і вже маємо там певну впізнаваність.

---

Читайте також:

• «Регіональні медіа — це лакмусова бумажка того, куди спільнота рухатиметься наступні 5-10 років». Інтерв’ю з Кирилом Соляром про роль медіа та дизайну
• Харківське видання «Ґвара Медіа» отримало міжнародну нагороду за боротьбу з фейками
• «Ми всі складаємо пазл перемоги». П’ять історій молодих українців та українок

---

«Репортерські виїзди — це дорого»

— Давайте трохи поговоримо про незалежну локальну журналістику як таку. За рахунок чого «Мост» продовжував роботу всі ці роки? 

Зрозуміло, що на самому початку це була радше збиткова історія, яка жила виключно на нашому ентузіазмі. І в мене, і в Каті Гандзюк була своя «основна» робота, за рахунок котрої ми жили і утримували сайт «Моста». 

У 2014 році з нами сталися перші гранти: на моніторинг державних закупівель і ще від посольства США, на освітні програми зі студентами. Протягом наступних років частково ми утримували «Мост» за рахунок грантів, не пов’язаних з діяльністю медіа — радше з аналітикою і моніторингом, цим ми займалися як підрядники.

В якийсь момент Катя Гандзюк почала співпрацювати з місцевим врядуванням, що ускладнило отримання грантів — адже таким чином медіа, в котрому працює хтось, вважайте, від влади, грантодавці бачили більш заангажованим. Так, із 2019 року ми почали розвивати комерційний напрямок — зокрема, рекламу, — і станом на 2021 рік вже можна було сказати, що «Мост» заробляв на себе більш-менш самостійно. Це були не космічні суми, але загалом можна сказати, що плоди нашої праці почали окуплятися. 

2022 рік став переламним — зрозуміло, що комерційної роботи не стало, і ми повернулися до грантової системи забезпечення медіа. За ці три роки ми подавалися на безліч грантів різного масштабу — спрямованих як на загальне забезпечення життєдіяльності медіа, так і на якісь вибіркові аспекти нашої роботи. В той же час «Мост» почав активно розширюватися — роботи була купа, і ми набирали людей. Порятунком для нас став, зокрема, грант від EED [Європейський фонд підтримки демократії, — «Люк»], що дозволив нам спокійно працювати мінімум пів року.

— А як і коли ви дійшли ідеї про спільноту «Моста», регулярних патронів-донатерів, що підтримують медіа? Наскільки раніше за скасування грантової підтримки це сталося?

Перша наша поїздка на деокуповані території Херсонщини ще восени 2022 року показала, що репортерські виїзди — це дорого. Це дорога, це пальне, поточні витрати — і ми цих коштів потребували, аби продовжувати роботу. Це був наш перший досвід подібної комунікації саме з нашими читачами: ми оголосили збір. Нас із цим дуже підтримали мої друзі з «Телебачення Торонто» — у своїх соцмережах вони розповіли про «Мост», і зазначили, що от є таке медіа, і нині вони збирають гроші на поїздки деокупованими територіями Херсонщини. 

Ми зібрали десь сто тисяч гривень. Це була дуже серйозна сума, яка нас неабияк виручила — нам їх вистачило майже на рік, аж до моменту підриву Каховської ГЕС. Це був наш перший такий досвід взаємодії із читацькою спільнотою і отримання якоїсь фінансової підтримки безпосередньо від читачів.

Влітку 2023 року ми почали розбудовувати цю ідею про спільноту. Для нас завжди важливо було комунікувати, що кошти, які надходять нам від підписників, — це, в першу чергу, забезпечення поточних потреб медіа. Я маю на увазі заправку редакційного автомобіля, його техобслуговування, аби ми мали змогу й надалі їздити регіоном, робити репортажі, висвітлювати події в громадах, не залежачи від грантодавців.

У 2023 році на цей заклик про організацію спільноти відгукнулося десь чотири десятка людей. Так воно і коливалося аж до початку 2025 року — в спільноті у нас стабільно було 40-50 людей. Втім, після ситуації з USAID, спільнота помітно розрослася — це стало для нас теж свого роду переламним моментом.

— До речі про це. Коли в соцмережах відгриміла новина про скасування всіх програм допомоги від USAID, чимало незалежних медіа постраждали від цього. А яка історія з грантами від USAID у «Моста»?

Першу підтримку від USAID ми отримали вже після звільнення Херсона, аж у 2023 році. І з того моменту «Мост» існував у тому числі на кошти з їхніх грантів. Будучи, як я вже казав раніше, незалежним медіа, що після повномасштабного вторгнення перейшло на переважно грантове фінансування, ми від цієї підтримки неабияк залежали, і скасування допомоги від USAID на початку 2025 року таки по нас вдарило. Однак саме резонанс, що ми отримали на хвилі цієї історії зі скасуванням, допоміг нам розбудувати спільноту.

На ці події по часу дуже вдало наклався друк нашого першого журналу — це був чистий збіг обставин. По правді кажучи, коли ми отримали на початку січня тираж з друку, я все ще не до кінця розумів, що з ним робити. Як ми будемо його розповсюджувати, чи будемо ми його продавати, кому? Ці питання лишалися відкритими, аж допоки відповідь не знайшла нас сама — на тлі розбудови спільноти дуже органічною і правильною видалася ідея про те, що цей журнал буде доступний саме підписникам спільноти «Моста», як додаткова мотивація нас підтримати.

«Журнал відображає найяскравіші події за 2024 рік — по матеріалу за кожен місяць»

— Коли з’явилася ідея видати друкований примірник? Розкажіть про процес його створення, принцип наповнення. Чому він виглядає саме так, як виглядає? Про що і для кого цей журнал?

Ідею про друкований примірник «Моста» я виношував давно, і от якраз наприкінці 2024 року ми в редакції таки остаточно вирішили втілити цю ідею в життя. На той час мені на очі попалася друкована робота The Reporters, тоді ж я побачив журнал сумського медіа «Цукр» — і, знаєте, собі теж захотілося. 

Це далеко не від самого початку було задумано як журнал — перші думки про друк стосувалися радше чогось, схожого на фотокнигу. Фотоматеріалу у нас дуже багато, і, можливо, колись цю ідею ми теж втілимо. Втім, це набагато об’ємніша робота, тож для «пілотного» проєкту обрали все-таки формат журналу.

Ми перебрали все, що було написано за рік, відібрали, на нашу думку, найкращі матеріали, варті уваги, витратили купу часу на підбір фотонаповнення, і, врешті, на початку січня отримали журнал на руки. Структурно від відображає найяскравіші події з нашої діяльності за 2024 рік — десь по матеріалу за кожен місяць. Вочевидь, хотілося би дати більше матеріалу — всі вони для мене дуже значущі, і важко було обирати, хоча це було необхідно, аби, все-таки, журнал був якогось притомно читомого обсягу.

Зйомки військового сюжету медіа «Мост», присвяченого колишнім ув’язненим, що добровільно долучилися до лав морської піхоти

— У редакторському листі-зверненні на першому розвороті журналу ви кажете, що у 2025 році «Мост» робитиме, певно, менше репортажів, адже майже всюди ваша команда вже побувала. Та які плани натомість?

Це правда, ми були майже всюди. За винятком громад, в які неможливо заїхати, бо вони знаходяться під обстрілами 24/7, ми об’їздили всю деокуповану Херсонщину. В деяких громадах ми були навіть по декілька разів — і, відповідно, «привезли» звідти по декілька репортажів.

Цього року, дійсно, репортажів ми плануємо менше, аби вже не повторюватись. Натомість плануємо більше зфокусуватися на роботі з військовими, висвітленні діяльності підрозділів, що працюють на Херсонщині. Звісно, це буде менша щільність контенту, бо просто приїхати в ту чи іншу громаду з камерою логістично простіше, аніж домовитися з військовими, часто так їздити просто фізично не буде можливо.

Втім, так чи інакше, ми продовжуємо працювати і досліджуємо нові напрямки. Що саме буде — чесно, не знаю. Але будемо старатися, аби було цікаво.

Текст — Дарина Карапетян, фотографії — з архіву редакції медіа «Мост», редактура — Олександра Пономаренко, обкладинка — Катя Дрозд

---

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️