Що слухав цього року «Люк»? Добірка музичних релізів 2023 року від редакції 

Катерина Переверзева: головна редакторка

В музиці я часто шукаю співрозмовника, тому в моїй підбірці все українською. Співрозмовник, який говорить однією з тобою мовою, дає більше відчуття знаходження в одному контексті та надію, що тебе зрозуміють, або — що зрозуміють тебе. Музику і ділю не по стилях, а по тому самому відчуттю і по стану або подіям, які я хочу прожити разом з нею. Тому в описах не тільки про самі треки або альбоми, а ще й про те, в яких випадках вони можуть стати вашим другом, який зможе сказати те, що ви відчуваєте, за вас.

Ницо Потворно — «Недоречний»

«це ще один день, де наші діти
вчать математику за зведенням генштабу у руці.
але, на жаль, тільки ті, хто до кінця семестру, 
залишилися живі»

Пісня, з якою я, як в тексті, можу проживати моменти, коли ти дуже маленький посеред дуже страшних подій і недоречний в своєму житті в часи, коли навколо і без перерви суцільна смерть. Пісня про стан, коли ти не хочеш відвертатись чи абстрагуватись від щоденного жаху, і робити вигляд що вивозиш теж не дуже хочеш. Зводиш трошки плечі, блукаєш темними вулицями з Ніцо Потворно в навушниках і, як в пісні, кожен ранок повторюєш собі «це ще один день».

«Діти інженерів» — «Органи місцевого самоврядування» (feat. «хейтспіч»)

«кожні день і ніч ломить спину
очі червоніють від розчарування
боляче, запалені сильно
органи місцевого самоврядування»

Ця пісня зі мною з часів всратого тендеру на забудову Саржиного Яру, яка вмикається кожен раз, коли стикаюсь з ідіотськими рішеннями, які стосуються бюджетних витрат, незаконної забудови, руйнування історичної спадщини, або, наприклад, після кожного засідання суду по демонтажу трамвайних рейок на Весніна. Дуже хороший трек, який перетворює розпач на продуктивну злість і нагадує, що місто належить в першу чергу містянам, і наше право та обов’язок — періодично нагадувати про це сильно запаленим органам місцевого самоврядування.

Антон Слєпаков та Yevhenii Dubovyk — «аудіоповідомлення номер 99 (Стас Корольов cover)»

«Блимає робочий чат:
Непрочитаних — 100+
Телефон дзвонить весь час, —
Брати слухавку боюсь»

Цю пісню я полюбила ще з часів, коли вона з’явилась у виконанні Стаса Корольова. Та у виконанні Антона Слєпакова вона стала ніби більш спрямованою всередину до себе і з прийняттям, що все одно від такого стану нікуди не дітись.

У виконанні Стаса вона емоційно більше схожа на паніку, де всі від тебе щось хочуть, а ти прокрастинуєш, і це якась підліткова прокрастинація. У виконанні Антона це більше про дорослий стан — коли ти настільки виснажений, що все одно ховаєшся у свою ракушку. І ти ніби не ховаєшся, а береш вимушену перерву, бо знову ж таки — вже знаєш, що якщо ти вже в цей стан втрапив, це значить тобі торба. І треба відправити себе на вимушений карантин, бо по-іншому ти просто не вивезеш.

Антон Слєпаков та Андрій Соколов — «нік кейв»

Цей альбом Антона та Андрія для мене, мабуть, головна музична рефлексія на повномасштабне вторгнення.

Писати і говорити про травматичні події можна по-різному і залишити слухача після альбому можна теж в дуже різних станах. «warнякання» — це дуже високоточна препарація станів та почуттів, в яких ми живемо після 24 лютого 2022-го (а багато людей — і з 2014 року).

Це той випадок, коли тебе змушують прожити наново все, що занадто болюче, гостре і трагічне, але залишають з дуже світлим почуттям надії і віри.

Макс Бурєнок, який збирав цю добірку, попросив обрати одну пісню, тому хай це буде «нік кейв». Вона дуже логічно стоїть в кінці альбому — про майбутнє після перемоги, але без бравади «як ми їх», а як ми будемо вчитися жити наново і проживати колись звичні речі: слухати тишу і спати біля вікна. Вчитися існувати без тих, кого у нас забрала ця війна. Купимо першу післявоєнну книжку. А хтось — вперше вип’є кави в своїй улюбленій кав’ярні. В своєму місті.

Катя Дрозд: дизайнерка та верстальниця друкованого журналу

Музика є невід’ємною частиною життя. Я завжди любила шукати нові звучання, які пронизують до мурашок. Слухаю багато, слухаю альбомами, тому і вам рекомендую слухати пісні з моєї підбірки в альбомах.

«Село Близнюків» — «Повінь»

Неймовірно тепла і меланхолійна пісня Ігоря Литвиненка. Вайб можна оцінити вже по обкладинці альбому. Тут співпало все: вокал, мелодія, тексти і все це загорнуто в якесь зерно, як на старих плівках. Прослухала цей трек 50 разів в різних емоційних станах.

Kim Dracula — «Land Of The Sun»

Дізналась про цього квірового артиста в TikTok і закохалась. Обожнюю як він поєднує декілька жанрів в треках. Щільний вокал і приколи в дарковому сетінгу. Ще рекомендую подивитись ці скажені трікстерські кліпи.

Anton Malynovskyi — «Le fantome de mon amour» (feat. sasha-shura)

Мелодійний ембієнт з клавішами, де на другому плані чутно, як панянка читає вірш французькою. Дуже красиво і повітряно. Загалом захоплююсь роботами Антона, який в цьому році почали займатись написанням музики і вже навіть зібрали музичну формацію Radical Sound. Рекомендую для самочілу та саморефлексії.

Zipcult — «Я танцюю сам»

Лютий діджитал хардкор, під який я неодноразово вривалась на лайвах і випадково пиздила людей поряд зі мною.

«Листопад 2007» — «Тіпи хапають» (feat. «хапасікс» та «під сонечком»)

Куди без приколів, кєків, флексів?

Олександра Пономаренко: випускова редакторка, журналістка

На новий 2024 рік хочу побажати собі кращий музичний смак.

Swans — «The Beggar Lover (Three)»

Дякую гурту «Лебеді» за хронічний тинітус та особисто Майклу Джирі — за те, що майстерно очолює хаос, перетворюючи кожен живий виступ в сеанс шизоаналіза.

Aphex Twin — «in a room7 F760»

Більше насилля звуком (на цей раз, дозованого і більш-менш легкозасвоюваного) — від пана з найкращим акаунтом в Instagram.

«ПРОКЛЯТИЙ ХУЙ» — «Армін ван Бюрен»

Якби Злий Репер Зеник воскрес і взяв гітару.

Gamardah Fungus — «Sirius»

Якби красу можна було передати звуком. Нічого зайвого.

King Krule — «That Is My Life, That Is Yours»

Том Уейтс не-курильщика. 

«Голос Внутрішньої Котельні» — «Забуття»

Харківська блек-метал сцена жива і все так само зла.

Не з цьогорічних релізів, але загально раджу послухати «Pie Jesu» (реквієм Ендрю Ллойда Веббера), який зазвичай виконується в частоті 963 герц — так званій «частоті Бога». Ефект побачите самі.

Антон Алохінссон, журналіст

Як найстарший слоупок в редакції «Люка», я мало стежив за новими релизами у році, що минає. Чесно кажучи, ледве встиг переварити все те, чим вибухнула українська музична сцена у 2023-му, і досі не переслухав усіх нових для себе виконавців.

Ігор Кайдаш — «Цього вартує кохання»

Один із тих класних молодих виконавців, про яких я говорив у передмові. Пісень у Ігоря поки що малувато, тексти трохи віддають літературщиною, проте мають бодрий ритм, який одразу западає в серце. Щось дуже ліричне на межі постпанку та сінтіпопу, під яке прекрасно бігається і ще прекрасніше сумується, доки чвалаєш темними мокрими вулицями спальних районів.

«ДК Енергетик» — «Сонце»

Ще один новий гурт, який «вистрелив» з початком повномасштабного вторгнення і чудово ліг своїм брудним перегруженим постпанківським звуком на загальне відчуття апокаліпсису. Назва колективу відсилає до однойменного палацу культури у безлюдній Прип’яті і символізує загальну спустошеність — душевну та ландшафтну. 

В цьому році вийшло аж два альбоми — «Шлях» та «Юність», обидва досить депресивні та не обіцяють вашому тривожному розладу нічого хорошого. Тому можете почати з першого, зокрема з пісні, що возвеличує Сонце та дарує хоч якусь надію.

«Жадан і Собаки» — «Рогань»

Альбом «Радіопромінь» не писався з нуля як концептуальний, а є, скоріше, збіркою синглів гурту за останні 2-3 роки. Одна частина пісень вийшла ще до повномасштабного вторгнення і є відверто слабкою, як от «Вафлі Артек». Інша — досить вдалі колаби зі знайомими виконавцями: Ірена Карпа, «Брати Гадюкіни», Gogol Bordello.

Втім, для себе я все ж виберу веселий та качовий трек «Рогань» про однойменний харківський район. Презентація кліпу Антоніо Лукіча зібрала в одній з київських книгарень пару сотень людей і швидко перетворилася з авторської зустрічі на панк-концерт, де дешеве вино п’ють прямо з горла.

Klavdia Petrivna — «Імператори»

Загадкова нова виконавиця, що швидко захопила українські «тіктоки» піснею про депресію. Теж в стигла випустити два мініальбоми за 2023 рік — різних за тематикою та настроєм, але зі спільною доброзичливою іронією до нашої з вами трохи поплавленої дійсності.

Втім, я раджу починати її слухати саме із цього сінгла. Поки я не почав його шазамити, був упевнений, що слухаю нову пісню «Один в каное» чи Vivienne Mort — надто вже схожий вокал при загальній легковажності текстів.

Ukie’z & Dan Alien — «Не віддавай своїх темряві»

Парадоксально, але поки торік з кожної праски лунало: «І москаля нема, немає москаля» — гурт «Пирятин» заморозив свою діяльність. Натомість, Іван Семесюк та Богдан Буткевич переключилися на інший проєкт — Ukie’z. Для нього характерні серйозніші тексти та більш меланхолійна музика, що тяжіє до кантрі та ірландського фолку.

Останній кліп, присвячений захисникам України, містить багато гармоніки та кадрів з реальних боїв. У ньому знялися Тайра (Юлія Паєвська) та видавець Андрій Гончарук, який зараз служить у Національній гвардії України. Проникнена та мелодійна пісня про боротьбу з темрявою та зневірою.

Наостанок хочеться порадити щось неукраїнське та недепресивне. Нехай це буде минулорічний сингл від старих словацьких панків Horkýže Slíže. Вимовити назву так само неможливо, як і зрозуміти текст. Проте це і непотрібно, аби вессело гамселитись під нього.

Антон Малиновський: журналіст

Цей рік в плані музики для мене точно став визначним, адже я почали створювати її самі. Тому мої музикальні смаки значно змінились: я і раніше любили не дуже популярну музику, а зараз ще більше уваги звернули на низові ініціативи та проєкти. Вважаю всіх виконавців, зазначених нижче, неймовірно крутими артистами, яким явно є що показати.

undo despot — «tragicomedy»

Беззаперечним особистим фаворитом року вважаю альбом «causes car crash» від undo despot. Неймовірно стильна та прониклива музика, яка засіла в моєму плейлисті десь на місяць. Важко обрати якийсь конкретний трек, що сподобався більше, але хай буде «tragicomedy» — розчиніться у ньому так само, як і я колись.

Ivan Skoryna — «Russia Delenda Est»

Коли Іван розповідала мені ідею створення цього треку, вона казала про бажання передати відчуття, наче в труну росії вбивають цвяхи. Вважаю, у неї це вийшло. Загалом, дуже потужна та одночасно чуттєва музика цілком в дусі Івана, супер-лайк.

Lupa J — «Suspended Disbelief»

Під кінець серпня мою стрічку у TikTok захопили відео австралійської продюсерки Lupa J під її новий сингл «Suspended Disbelief». Відчуття закоханості, легкість та вайби хайперпопу — те, чого хотілось саме в той момент. Курити на балконі о 4 ранку під цей трек було улюбленим домашнім заняттям наприкінці літа.

Prince Buba — «cryptyd_lyllabye»

Завжди подобалось, як Максим працює з мета-явищами і препарує їх для подальшого використання в музиці. Колискова для криптида (так називають міфічних або вимерлих істот, чиє існування не підтверджено — наприклад, чупакабру) — поєднання індастріалу, нойзу та дабу, яке я вам дуже раджу послухати. Власне, і решту ЕР теж.

didi armor — «The Last Minutes Of Light»

Останнє моє відкриття цього року — didi armor. Київська артистка, яка пише ембіент з використанням скрипки. Не знаю, що тут ще треба додати, і так зрозуміло, що це прекрасно.

Макс Бурєнок: SMMник та журналіст

Враховуючи, скільки музики я слухаю загалом і скільки треба було її переслухати задля нашої рубрики «Шо по релізах?», мої маленькі підсумки року будуть найбільшими зі всієї редакції. Люди, коли бачать мою статистику Spotify за рік, думають, що я слухаю музику навіть уві сні (а це не так!). Тож зробити коротку вижимку мені було прямо дуже складно. Але я чесно намагався.

Одразу маленький дисклеймер: тут не буде моїх улюблених Антона Слєпакова та Стаса Корольова. Бо право написати про першого я передав Каті Переверзевій, а головні для мене треки другого я чекаю на майбутньому альбомі наступного року.

Glen Hansard — «The Feast Of St. John»

Нічого не можу із собою поробити, люблю цього рудого ірландця в будь-яких його проявах — чи то з гуртом The Frames, чи то в дуеті The Swell Season, або ж на сольних роботах. І це не кажучи, як він підтримує українців: на початку повномасштабного вторгнення Глен поселив у себе вдома сім’ю біженців, а пізніше разом із волонтерками Ukrainian Action присвятив композицію Україні зі згадками Маріуполю і Донбасу та шматочком кримськотатарської народної пісні.

На новому альбомі пан Гансард повернувся до більш рокового звучання, чим мене сильно потішив. А перший сингл якнайкраще відобразив це повернення.

Linkin Park — «More the Victim»

Цей гурт — моя база. Саме завдяки Linkin Park я дізнався, що міксувати жанри не тільки можна, але й потрібно, а бути вразливим і відвертим у ліриці — нормально. Тому смерть Честера Беннінгтона шість років тому мене неймовірно вразила, а будь-яким архівним записам я радію, немов підліток.

Мені подобається курс команди на святкування двадцятиріч своїх альбомів великими перевиданнями з купою неопублікованого раніше матеріалу. І якщо багато різноманітних демок можна було неофіційно почути в інтернеті завдяки фан-клубовим збіркам LP Underground, то на таких перевиданнях з’являються й зовсім невідомі речі. Якраз цього року свій ювілей святкував другий альбом «Meteora», до якого увійшов ексклюзив у вигляді Lost Demos.

Логічно було б виділити з нього пісню «Lost» — справжній бенефіс Честера. Але мені особливо припала до душі саме «More the Victim»: вона побудована на іншій демці «Cumulus», яка стоїть у мене в якості мелодії дзвінка на смартфоні вже майже два роки. Коли я дізнався, що є споріднений трек з повноцінними куплетами та приспівом, це мене неабияк порадувало.

grandson — «Drones»

Я слідкую за Джорданом вже доволі давно, але тільки зараз зі своїм новим лонгплеєм він впевнено залетів в мої топи прослуховувань за рік. Тут є все, що мені подобається: особиста рефлексія, міксування жанрів та жонглювання настроями.

Конкретно пісня «Drones», свідомо чи несвідомо, настільки добре лягла на нашу українську дійсність в умовах війни, що питань з головним треком для своєї добірки у мене не було.

«Drones, up in the sky look like paper kites
Bombs light up the night burn like fireflies
Tell me one good lie so I can sleep at night
Hurt me, one more time, I wanna feel alive»

††† (Crosses) — «Big Youth» (feat. El-P)

Чесно, я додав цей пункт у свій топ в останній момент. Ніколи не був шанувальником гурту Deftones чи інших проєктів вокаліста Чіно Морено, але від його цьогорічного альбому ††† (Crosses) отримав щире задоволення. Ідеальне влучення в настрій.

Чому саме ця пісня? А чому б ні!

The National — «Your Mind Is Not Your Friend» (feat. Phoebe Bridgers)

Наскільки я люблю цих «sad dads», настільки ж не розумію, навіщо було випускати цілих два повноформатних альбоми за цей рік. Хоча це не значить, що я не буду їх слухати. Ггг.

Конкретно на першому з них четвертим синглом стала спільна з Фібі Бріджерс пісня «Your Mind Is Not Your Friend» — ідеальний саундтрек для саморефлексії. Не обов’язково приміряти його на собі в повній мірі (все ж таки трек про депресію та творчу кризу фронтмена Метта Бернінгера), але він зможе чудово впорядкувати певні думки у вашій голові.

паліндром — «Саудаде»

Мені подобається спостерігати за трансформацією Степана Бурбана: за останні роки він з репера, який заспівав, перетворився на справді мультижанрового виконавця. А його тексти місцями настільки відгукуються мені, що мають за собою певний терапевтичний ефект — все ж таки знаходити себе в чужій творчості допомагає не почуватися самотнім у своїх проблемах.

Минулоріч Степан зібрав повноцінний фулбенд, аби його концертний досвід вийшов на новий рівень. А вже цього року цей досвід перекочував у новий альбом — вперше написаний колективно із живими інструментами.

Я довго вагався, який же трек виділити: з одного боку, «Вирости» максимально мені імпонує тут і зараз, але «Саудаде» особливо полюбилася через купу влучних метафор та прикольні музичні рішення. Та, мабуть, першу пісню залишу в категорії «поза рейтингом».

sucilna_nevdacha.exe — «Навпіл» (feat. Тощо)

Те, що робить Надя Печуркіна, мені подобається з першого ж її треку. Так, у неї здебільшого сумні, а іноді й доволі депресивні пісні (в кліпі на пісню «Не тримайся» взагалі були опубліковані контакти гарячої лінії для допомоги при гострих станах). Але те, з якою щирістю вона їх проживає та осмислює, не може не зачіпати.

І саундпродюсери, з якими вона працює, чудово доповнюють виконавицю. Цьогорічний спільний із Тощо мініальбом яскраве тому підтвердження.

Від пісні «Навпіл» я в особливому захваті: при своїй тривалості у дві з половиною хвилини (що мене зазвичай неймовірно дратує), вона вийшла настільки різноманітною, що перехоплює подих. І лірика, як на мене, на висоті!

«Тонка» — «Загублену весну» (feat. Andrii Barmalii)

Колись найцікавішим представником українського альтернативного попу для мене був гурт [О], але наразі він не активний (можливо навіть назавжди). Натомість декілька років тому на світ з’явився цей дует Альони Карась та Ярослава Татарченка, і вони «лупають сю скалу» що є сили.

Цієї весни музиканти презентували мініальбом, заголовний однойменний трек з якого я точно буду слухати ще не один рік. Виважена драматургія та істеричний саксофон Андрія Бармалія тут чудово поєдналися між собою.

Postman — «Fellini»

Костя Почтар написав напродуч легку та в’їдливу пісню. А ще вона ідеальна, щоб слухати по колу багато-багато разів поспіль. Я так кажу, бо наслухався її аж до третього місця в цьогорічному Spotify Wrapped.

Взагалі явний перехід з міського фолку на чистокровне інді на новому альбомі Кості виглядає цікавим сам по собі. Але саме «Fellini» приємно виділяється серед інших пісень на ньому.

Також з цьогорічних релізів особисто раджу: «Село Близнюків», Монтеск’є, Yevhenii Dubovyk, walakos, «Джозерс», The Unsleeping, Alice Change, meerkur, Black Balloon, the feels, Rohata Zhaba, Tember Blanche, «Пиріг і Батіг», Disappeared Completely, Paramore, City and Colour, Arlo Parks, Spiritbox, Corey Taylor.