Важка робота та мінімальна зарплатня. На які проблеми нарікають українські медики

Якось до редакції «Люк» звернувся військовослужбовець, командир взводу Олексій. На той момент він проходив лікування в шпиталі для ветеранів. Чоловік був мобілізований з квітня 2022 року, на війні отримав поранення в ногу. Лікарняними умовами був задоволений, як і роботою медиків, але помічав, що тоді персоналу не вистачало. Як зазначив Олексій, на той момент у відділенні хірургії лікувалося близько 280 пацієнтів, а на весь поверх було всього два хірурги. Потім Олексій зрозумів, чому не було звичних обходів — бо в лікарів просто не вистачало часу. Після знайомства з медсестрами Олексій дізнався ще й про низькі зарплати. Військового це не на жарт обурило.

«На бюджет шпиталю, на зарплати працівникам облрада виділяє менше, ніж потрібно, — розповідає Олексій. — Тут лікуються всі військові після поранення. І тут в лікарів немає премій, нічого.Тобто, в когось тут зарплата шість тисяч, у медсестри може бути десять. 

Мені-то зрозуміло, як це робиться в держустановах. Коли я закінчив аспірантуру науковим співробітником, то працював у Києві в інституті математики. Там така ж сама схема. Тільки тут облрада спонсорує шпиталь, а там Верховна Рада кожен рік виділяє кошти. Але їх менше, ніж потрібно на зарплату співробітникам. І там виганяють під вечір, бо вимикають світло, щоб на електриці економити».

Про наявні проблеми розповіла молодша медична сестра Алла Москаленко. На той момент вона, як і інші молодші медсестри, отримувала шість тисяч гривень заробітної плати. Як зазначила Алла, така зарплатня не відповідає як їх поточним потребам, так і рівню життя загалом. 

«Ми тут живемо, ми так само прокидаємося о четвертій ранку від обстрілів, точно так само боїмося, — каже Алла Москаленко. — Нам, як і всім людям в тилу, потрібно купувати якісь ліки, заспокійливе, потрібно тримати себе в руках.Тобто не нервувати, адже в нас така робота. Але нам надходять рахунки за газ, нам погрожують його відключити, якщо ми їх не оплатимо. Даруйте, на зарплатню в розмірі шести тисяч я не можу оплатити газ. Тому я нервую, і це може негативно вплинути на мою роботу, на ставлення до пацієнтів. 

У нас немає жодних пільг, ми так само платимо за проїзд. А багато хто з медсестер їздить здалеку. Деяким проїзд обходиться по сто гривень в день, бо вони їздять із передмістя. Ось така проблема, яку потрібно вирішити. Фінансове питання — воно завжди було і буде».

Разом із тим, навантаження на медсестер чималеньке. Буває, що перев’язки очікує від сорока до п’ятдесяти пацієнтів. Багато кого медсестри перев’язують через день, адже вони просто фізично не встигають робити це щодня, про що попереджають хворих. Звісно, важкопоранені та пацієнти в критичному стані допомогу отримають одразу.

Подібну картину можна побачити в різних медичних закладах по всій Україні. Та низька заробітна плата і велике навантаження — не єдині проблеми у роботі медсестер та медбратів. 

«Бути медиком в уяві людей — це не мати права на власне життя»

Тетяна Гнатів за освітою фельдшерка, наразі працює медичною сестрою у ліцеї Червоноградського відділу освіти. Тетяна також вказує на мінімальну зарплатню, і це при тому, що в її громаді медики боролись за свої інтереси. 

Боролись не безуспішно. За словами Тетяни, з 2018 року вони зверталися до профільних міністерств стовно заробітних плат. Моментального результату це, звісно, не дало, їх довго «футболили» від одного міністерства до іншого. Тим не менш, медикам вдалося домогтись набавки в розмірі 50 відсотків за «напруженість на роботі», а також 20 відсотків — за курси з ментального здоров’я.  

«В нашій громаді медсестра без категорії та вислуги має на руки приблизно 7500 гривень, — зазначає Тетяна Гнатів. — Ті, що мають вислугу, категорію — ще більше. Просто “мінімалка” з’їдала ось ці всі надбавки. Зарплата мізерна. Наприклад, йдеш в магазин, купуєш якийсь мінімальний набір продуктів, а 1000-1500 гривень немає. 

У нас ще і вугільний регіон,чоловік працює на шахті. Але зараз, у зв’язку з атаками росіян на ТЕЦ, вугілля не купують. Все розбите. Відповідно, чоловік сидить без зарплатні, і ми вп’ятеро виживаємо на мої 7500 гривень (ми з чоловіком та троє дітей: чотирнадцяти, дев’яти та майже двох років). А ще потрібно оплатити комунальні послуги, обіди в школі, дитсадок. Тому дуже складно».

Та й сама робота непроста, зазначає жінка. Ставка шкільної медсестри одна, а на неї припадає від 300 до 2000 дітей. До того ж, медсестрам зараз заборонено мати в кабінетах медикаменти, окрім тих, що потрібні для перев’язок. Також медсестри зобов’язані бути присутніми на різного роду змаганнях, що додатково не оплачується (через вищезгадані правила вони теж не можуть піти туди з повністю укомплектованими аптечками).

«Чи цінується наша праця? Швидше ні, ніж так, — зазначила Тетяна Гнатів. — Тому що бути медиком в уяві людей — це коли ти не маєш права на власне життя, не можеш вийти на обід, у тебе немає права ввечері не підняти слухавку. Ти всім зобов’язана, бо медик. 

Дуже багато різного виду претензій з боку батьків. Хоч і пояснюєш, що відсутність медикаментів від нас не залежить. Але й вдячності теж багато. Наприклад, був випадок, коли я запідозрила апендицит, хоча мама дитини просила знеболити (ще тоді ми мали ліки). Але я настояла на своєму і діагноз справді підтвердився. То мама приходила та дякувала. Було багато випадків, коли в дитини був високий тиск, але до приходу батьків вдавалося стабілізувати її стан без медикаментів».

«Втрачаєш можливість зануритися в медицину та думати тільки про неї»

Максим Романенко — лікар-інтерн, живе та працює у Харкові. Під час навчання він спробував чимало підробіток, зокрема й роботу медбрата. Максим відпрацював пів року в терапевтичному відділенні, у самий розпал коронавірусної інфекції. За його словами, то було справжнє бойове хрещення. Тоді він зміг наочно побачити такі проблеми медичної галузі, які, будучи студентом, просто не помічав.

«Перша проблема — це низька оплата праці, — розповідає Максим Романенко. — На початку 2021 року за п’ять нічних чергувань на місяць я отримував близько 2600 гривень на руки. Тоді й зрозумів, що треба або мати низькі запити та жити “ідеєю”, або шукати додаткові шляхи заробітку. 

Це взагалі екзистенційна проблема медика у нашій країні — шукати, де ще можна взяти гроші на життя, на сім’ю та дітей. Багато медсестер та медбратів, молодшого медичного персоналу підробляють на “дистанційці”, розводять городи, роблять щось руками. З однієї сторони, така реальність спонукає шукати в собі схильності до ще якоїсь справи. З іншої — ти втрачаєш можливість зануритися в медицину та думати тільки про неї».

Зокрема Максим нарікає на слабку соціальну підтримку студентів та молодих спеціалістів з боку держави, а також на недооціненість роботи медиків, яка проявляється як і у формі заробітної плати, так і в слабеньких соціальних гарантіях.

«Іншою глибокою проблемою галузі вбачаю атомізованість робітників та робітниць у медичній сфері, — зазначає Максим. — Ті ж самі медики в ЄС мають сформовані профспілкові традиції, культуру протесту, вміють чітко показувати своє невдоволення. У нас цей “пунктик” був непогано придушений через авторитарну радянську владу. Ініціативність та дійсно ефективна робота галузевих організацій мала силу похитнути партійну піраміду та надати працівникам занадто велику можливість до зборів. Зараз ж є всі можливості розробляти горизонтальні організації, гуртки, асоціації».

За словами Максима, країні зараз необхідне як посилення фінансування галузі, так і створення сучасних та демократичних медичних спільнот. Як приклад, він згадав рух «Будь як Ніна», який має на меті покращити умови для медсестер та медбартів. Така єдність з колегами може не тільки вирішити чимало наявних проблем, а й показати суспільству значимість професії. 

«Будь-хто медиком бути не може, медсестрою — тим паче» 

Рух «Будь як Ніна» виник у 2019 році. Все почалося з того, що медсестра Ніна Козловська (Бондар) розмістила у мережі Facebook допис, в якому підняла тему низьких зарплат, важких умов праці та соціальної незахищеності своїх колег. 

Як згадує голова ГО «Медичний рух “Будь як Ніна”» Оксана Слободяна, тоді жінка зіткнулася з нападками. Мовляв, ти медсестра, куди ти лізеш, що ти можеш хотіти? Виконуй свою роботу! Тоді Оксана заступилася за колегу. Згодом до них долучилися лікарі, медсестри та санітарки. Вони об’єдналися в громадську організацію, яка надалі стала захищати їх права.

«Будь-хто медиком працювати не буде, — підкреслює Оксана Слободяна. — Медсестрою — тим паче. Я вважаю, що медик — це взагалі професія для обраних людей. Адже має бути залізна витримка, стабільне ментальне здоров’я. Ну і, звісно, розум, щоб навчитися, аби якісно надавати фахову допомогу. Медсестрі потрібно два з половиною роки занять, лікарю — дев’ять. Це кропітка і довга робота».

Є питання, які учасники та учасниці руху піднімали ще з настанням медреформи. Як зазначає Оксана, під егідою оптимізації в Україні закриваються медичні заклади. Переважно це стосується невеличких лікарень, які ще можна було перепрофілювати і використовувати далі. Після закриття вони або пустують, або перетворюються на приватні заклади. В іншому випадку, співробітників переводять на нижчі оклади, щоб можна було якось витягнути ту лікарню.

«Наприклад, зараз вже під питанням Запорізький онкодиспансер та гемодіалізний центр в Дрогобичі, — розповідає Оксана. — Пологові будинки зараз також під великим питанням: чи будуть вони існувати, чи їх закриють. Люди виїхали, і десь пологові переповнені, десь вони не дістають цієї кількості пацієнтів. 

Бо зараз ми ж не лікуємо, а надаємо послуги. Тобто, це свого роду як бізнес. Більше хворих — відповідно, лікарня буде жити. Недостатньо хворих – тоді лікарня не буде розвиватися. 

На рахунок заробітної плати: ми вже зробили порівняння з іншими країнами. Ми фактично на самому дні. Тобто, менше не отримують ані африканські медсестри, ані бразильські. Я маю на увазі країни, де рівень життя невисокий».

За словами Оксани, середній оклад медсестри з вищою категорією становить 4476 гривень в Україні. У самих лікарнях, як правило, економлять саме на медсестрах. Їх переводять на нижчі оклади, щоб лікарня могла якось встояти. Разом із тим, лікарів не рухають, адже тоді буде нестача таких спеціалістів. 

«Наприклад, в Пустомитівській та Самбірській лікарнях на Львівщині медсестри вже два місяці отримують від шести до восьми тисяч гривень, — зазначає Оксана Слободяна. — А в Прилуках, наприклад, дві з половиною тисячі. Там лікарня вже на грані закриття. Чому? Тому що колишній керівник поступово розформував державну лікарню і паралельно будував свою приватну.  Яка, звісно, оформлена на його дружину. І, відповідно, куди ці кошти йшли — можемо здогадатися. Тому що лікар зі своєї чистої заробітної плати не зможе збудувати такий бізнес».

Також Оксана розповіла, що в прифронтових лікарнях для медиків передбачені надбавки. Так, лікарі повинні отримувати 20 тисяч гривень заробітної плати, медсестри — 18 тисяч, а санітарки — від 9 до 11 тисяч. В більшості таких лікарень про ці набавки навіть не чули, а от навантаження там шалене. Адже чимало співробітників  свого часу виїхали через небезпеку — в прифронтових містах «прилетіти» може в будь-який момент.

«Нещодавно я  розмовляла з лікаркою в медзакладі міста Пологи, — згадує Оксана Слободяна, — І десь через цього медзакладу не стало. Можна собі уявити, в  яких умовах працюють люди. І вони все-таки залишаються на місці та рятують людей. 

Прифронтова лікарня — це той пункт, куди люди потрапляють вперше після поранень. А вже потім їх розвозять по інших закладах. Найбільш критичний момент приходиться саме на прифронтові лікарні, де надається перша допомога. Від них залежить подальше лікування. 

З початком 2016 року відмінили дуже багато отих “копійчаних” привілеїв. Наприклад, що стосується навантаження. Зараз одна медсестра може обслуговувати від 20 до 40 пацієнтів. У ковідний час було 60 і більше. Можете собі уявити, яким чином людина може надати допомогу такій кількості хворих? Так само немає чіткого припису щодо того, скільки медсестер безпосередньо має знаходитися біля хворого». 

---

Читайте також:

• В Україні створили застосунок LifesaverSIM, в якому можна вчитись такмеду
• «Я став більш чутливим до принципових речей». Інтерв’ю із військовослужбовцем Максом Бага
• З якими проблемами ментального здоров’я треба йти до сімейного лікаря? Відповідає МОЗ

---

Кожен рятується, як може

Важливою є і тема ментального здоров’я. Оксана Слободяна пригадала, як до Дня медсестри її громадська організація проводила захід за участі бойових медиків. Їх запитали про те, хто займається їх ментальним здоров’ям. Як виявилося — ніхто. Кожен рятується, як може. Жодної державної програми для бойових медиків немає. У цивільних медестер така сама ситуація.

Є проблема також із видимістю медичних сестер, зазначає Оксана. Так, з початку поточного року в дописах НСЗУ та МОЗ медсестри згадувалися всього чотири рази. Складається враження, ніби в Україні лікарі є, а медсестер нема. До того ж, при Міністерстві охорони здоров’я існує цілий центр розвитку медсестринства, але поки що він не має жодних повноважень. І якщо медсестри звертаються туди з якимось проблемами, то отримують відповідь на кшталт: «Ні, ми до цього не маємо відношення, ми займаємося тільки освітою». 

Так, Оксана погоджується із тим, що освіту потрібно змінювати. Зокрема, замість післядипломної освіти, яка є вже застарілою, варто було б ввести підвищення кваліфікації. Для цього потрібні семінари та практичні відпрацювання. Тобто, тут потрібно багато в чому оновити сам підхід.

«І зараз ми чуємо, що безперервний професійний розвиток, який вводиться, для медсестер буде на платній основі, — зауважує Оксана Слободяна. — Хоча для лікарів він безкоштовний. Тобто мало того, що люди мають найнижчий рівень зарплатні, вони мають ше платити за навчання. 

Для порівняння: роботу вантажника в супермаркеті оплачують від 15 до 20 тисяч гривень, а медсестра має менше 10 тисяч. А ми всі довіряємо медикам найцінніше, що в нас є — здоров’я. 

Тут не потрібно робити вигляд, що цих проблем не існує. Владі варто перестати піаритися та витрачати кошти на конференції з класними фотками та якісь PR-кампанії. А вкладати ці кошти в ресурс, вкладати в медсестер. І буде тоді всім щастя».

Текст — Юлія Гуш, фотографії — з особистих архівів героїв, обкладинка — Катя Дрозд, редактура — Олександра Пономаренко