Ідемо по міських головах: як Анніка Більстрем зробила Стокгольм ІТ-столицею Європи

Початок карʼєри в політиці

Анніка Більстрем народилася у маленькому провінційному Гернесанді на півночі Швеції. До Стокгольма вона переїхала вже у 19 років, ставши помічником скарбничого у штабі Соціал-демократичної робітничої партії (Socialdemokraterna). Свій шлях у велику політику Більстрем почала у 1987 році, обійнявши посаду фінансової директорки та менеджерки з персоналу у Handels, шведській торговій профспілці.

Пропрацювавши у 1994-1998 роках уповноваженою з питань дорожнього руху та нерухомості у міській раді Стокгольма, Анніка визначила для себе головні проблеми міста: хаотичний автомобільний трафік та не менш хаотична забудова. Це пов’язано із тим, що шведська столиця розкинулася на 14 островах озера Меларен і має розмір приблизно з Маріуполь.

«Один колега запитав мене, чи можу я назвати хоча б дві великі будівлі, які були завершені в 90-х роках, — і я не змогла, — казала Більстрем в інтерв’ю, — Ми якісь неймовірно середні! Ніколи не розправляємо плечей та не показуємо, на що здатні насправді».

Наступні чотири роки влада у місті належала Поміркованій партії (Moderaterna), що складалася з лібералів та консерваторів, і Більстрем перейшла в опозицію. Вона точно розуміла, що хоче змінити у місті й зрештою перемогла на муніципальних виборах 2002 року, сформувавши коаліцію з «лівими» та «зеленими». Головними пунктами її програми стали розвиток, соціальна справедливість та екологічна рівновага.

Місто людей, а не машин

Заступивши на посаду, Анніка Більстрем під тиском «поміркованих» у міській раді пообіцяла не вводити платного в’їзду до Стокгольма. Та дотриматися слова їй не вдалося. З іншого боку на соціал-демократів активно тисли «зелені», які вбачали в обмеженні трафіку спосіб боротьби із заторами та забрудненням довкілля.

Спочатку ідея платного в’їзду була вкрай непопулярною та викликала протести серед містян. Королівський інститут технологій Йонаса Еліассона провів дослідження, згідно з яким близько 39% всіх публікацій про обмеження в’їзду до Стокгольма були негативними. Справа здавалася безнадійною, консерватори потирали руки.

Однак Анніка стояла на своєму, і за перші кілька тижнів обмежень на в’їзд кількість машин у столиці впала на 22%. Люди двічі думали, чи варто їм насправді їхати у Стокгольм та скасовували усі неважливі поїздки. Міська рада зробила безоплатним в’їзд громадського транспорту — і шведи стали частіше ним користуватися.

Місто поставило амбітну ціль: «озеленити» 60% свого автопарку. Платний в’їзд для електромобілів скасували, а кількість зарядних станцій для них збільшили удвічі. Трафік продовжив знижуватися, і кількість заторів скоротилася до 50%. Частка позитивних публікацій у ЗМІ виросла з 3% до 42%.

Маленьке місто з великими амбіціями

Стокгольм завжди був магнітом для туристів та гурманів з усієї Європи. Проте Анніка Більстрем вважала хибним будувати ідентичність міста лише на цьому:

«Ми думаємо, що живемо настільки добре, наскільки це можливо, — пояснювала вона — Але як це маленьке місто на півночі Європи може відігравати більшу роль у світі, ніж сьогодні? Або ми приймаємо цей виклик, або залишаємося осторонь».

Протягом 2004 року Більстрем працювала над об’єднанням бізнес-спільноти, муніципалітету та сусідніх міст центральної Швеції у спільних проєктах, щоб зробити Стокгольм найпривабливішим для інвестицій регіоном північної Європи. Місто оголосило цілий ряд програм: «Зелене місто», «Місто знань», «Місто подій», «Місто дизайну» та «Місто ІТ».

Міська рада почала розбудовувати новий район у північній частині міста, де вже знаходився Каролінський інститут — один з найбільших медичних університетів Європи — та афілійована з ним лікарня. У бюджет заклали 20 мільярдів крон на створення нового житла, інфраструктури та робочих місць. Ці інвестиції швидко принесли плоди: вже у 2004 році біля університету розмістився Європейський центр з профілактики та контролю захворюваності.

ІТ-кластер та мегагуртожиток

Окрім медицини місто вкладалося і в інформаційні технології. За підтримки мерії місцевий ІТ-парк Kista Science City залучив 70 нових компаній у 2003 році, ще 30 — у 2004. Зараз цей район є другим у світі ІТ-кластером після Кремнієвої Долини у Каліфорнії. Тут знаходяться науково-дослідні інститути, шведська штаб-квартира IBM, а також Ericsson, Tele 2 та інших корпорацій.

Айтівцям та студентам потрібно було десь жити. Але, хоча столична агломерація і була найбільш щільно заселеним районом Скандинавії, з двох мільйонів її мешканців у самому Стокгольмі проживало лише 750 тисяч. За ініціативи Більстрем місто викупило найбільший у Швеції хмарочос Skatteskrapan («Податкочос»), де раніше розташовувалася Національна податкова рада.

Морально застаріле відомство разом із десятком інших фіскальних органів реорганізували у Податкову агенцію, а будівлю перетворили на величезний гуртожиток на 600 квартир — просто у центрі столиці. Щоб залучити у Стокгольм більше студентів, міська рада пропонувала їм дешеву оренду, знижки та пільги на розважальні, спортивні та мистецькі заходи.

За часів Більстрем близько 100 тисяч квартир Стокгольма знаходилися у муніципальній власності та здавалися в оренду. Її попередник консерватор Карл Седершйольд дозволив частково розпродати це житло, але Більстрем зупинила приватизацію. Шляхом здачі його в оренду місто наповнювало власний бюджет і залучало нових мешканців, які не могли собі дозволити купівлю власної квартири.

«Наше суспільство повинно підтримувати тих, хто зіштовхнувся з труднощами, — казала Більстрем. — Маємо нести спільну відповідальність і контролювати, щоб кожна людина отримувала максимум можливостей, незалежно від свого походження».

Залишити після себе порядок

2005 рік оголосили роком шведського дизайну, і Стокгольм одразу відповів цілою низкою відповідних заходів: у місті відкривалися мистецькі коледжі та виставкові центри, проводилися навчальні курси та ярмарки, зокрема міжнародний дизайнерський форум FutureDesignDays. Проведення тематичних конгресів, ярмарків та форумів потягнуло до шведської столиці новий тип туристів — науковців, технарів та візіонерів.

Місто перетворився на європейського лідера у царині сталого розвитку та захисту довкілля. Щоб посилити цю роль Стокгольма, пані мер виділила один мільярд шведських крон на очищення річок та озер, покращення утилізації відходів та очищення води, захист зелених насаджень у самому місті та на прилеглих землях.

Коли Більстрем йшла з посади у 2006 році, вона провела місцевий референдум, чи варто зберігати платний в’їзд до Стокгольма. Понад 51% містян проголосували «за». Трафік у шведській столиці й досі залишається низьким, а зібрані з автовласників гроші інвестуються у громадський транспорт, яким сьогодні користуються 80% стокгольмців. 

Антон Алохінссон, обкладинка — Катерина Дрозд

---

Читайте також:

• Яким має бути Харків після перемоги? Аналізуємо поточну ситуацію з безпекою та успішний досвід інших країн
• Місто для дітей. Архітекторка Анна Довбня — про німецький досвід, який може перейняти Харків