Ідемо по міських головах: як мер-кардіолог Іньякі Аскуна вилікував Більбао від занепаду
За містом
«Люк» продовжує серію «Ідемо по міських головах», де ділиться історіями мерів, які змінили життя своїх міст на краще. Цього разу розповімо про колишнього кардіолога Іньякі Аскуна, який перетворив депресивне індустріальне містечко Більбао на величезний туристичний магніт.
Промзона, тероризм та вибори
Більбао знаходиться у автономній іспанській спільноті Басконія. Це не зовсім та стереотипна Іспанія, яка одразу спадає на думку — не розпечений середземноморський степ. Насправді, це гориста та дуже зелена місцевість на півночі Піренейського півострова. Більбао стоїть у гирлі річки Нервіон, а до берегу океану потрібно їхати ще з десяток кілометрів.
Тут здебільшого мешкають баски — невеликий іспанський субетнос з власною ідентичністю та мовою, не схожою на жодну із європейських. Вони заснували Більбао ще 700 років тому, але по-справжньому бурхливий розвиток почався лише у XIX столітті, під час розбудови важкої індустрії. Басконія стала другим найбільш промислово розвиненим регіоном Іспанії — після Барселони.
Проте до середини 1990-х у Більбао нічого особливо цікавого не відбувалося: це було типове заводське місто, яке поступово скочувалося до економічної депресії та безробіття. У 1930-х по місту вдарила громадянська війна, тому після нещадних бомбардувань від старого центру мало що залишилося. Рутину періодично розбавляли теракти ЕТА (Euskadi Ta Askatasuna) — баскської терористичної організації, що виступала за незалежність від Іспанії.
На цьому тлі у 1999 році місцеві вибори виграв колишній кардіолог Іньякі Аскуна. Він заняв мерське крісло, маючи не лише лікарський, але й управлінський досвід. У 1982 році Аскуна очолив асоціацію баскських урядових лікарень, а вже через рік його призначили головою Osakidetza — місцевої служби охорони здоров’я.
Стрімко просуваючись по владних сходниках, Аскуна зрештою став міністром охорони здоров’я в уряді Басконії та обіймав цю посаду аж до до 1999 року, коли коаліція з баскських націоналістів та соціал-демократів (PNV) висунула його на виборах мера Більбао.
Аскуна пам’ятав, завдяки чиїм голосам він виграв вибори, але це не завадило йому пізніше укласти союз із партією колишнього мера Більбао Хосе Марія Горордо, якого раніше виключили з PNV за розбіжності із соціалістами.
«Моя мета — керувати містом для всіх, включаючи тих, хто голосував за мене, хто віддав перевагу іншим кандидатам, і тим, хто взагалі не ходив на вибори, — пояснював Аскуна. — Я завжди йшов на компроміс із іншими партіями, щоби знайти спільне бачення розвитку міста. Політика для мене — це спосіб вирішення проблем Більбао. І ось я тут».
Музеї та парки замість заводів
Новому меру дісталось у спадок занедбане та депресивне промислове місто — але він вже знав, з чого почати. За два роки до того, як він виграв вибори, у Більбао з’явився філіал Музею сучасного мистецтва Гуггенгайма. Його будували за проєктом американо-канадського архітектора Френка Гері у старому портовому районі, який колись був основним джерелом доходу Більбао.
Одним з перших рішень Аскуна на посаді стала розбудова цього музею за рахунок муніципального бюджету. Мер не лише не згорнув цей проект, а навпаки — зробив на нього ставку. На музей тоді виділили 228,3 мільйона доларів США, і вже за десять років він приніс Більбао близько трьох мільярдів доларів. Щорічно музей відвідують понад 800 тисяч туристів з усього світу, він швидко став візитівкою міста, подібно до Сіднейської опери.
Будівництво вплинуло одразу на всі процеси у місті. Музей треба було будувати та обслуговувати — у мешканців з’явилася робота. До музею потрібно було дістатися туристам — у Більбао з’явилася нова лінія метро та аеропорт.
Для створення нової інфраструктури Аскуна запрошував найкращих фахівців: до розробки метро долучився англієць Норман Фостер, а іспанський архітектор Сантьяго Калатрава побудував аеропорт та міст Субісурі, який веде до музею через річку Нервіон.
На цьому мер не зупинився і перетворив колишні промзони на новий центр міста, закладаючи парки та туристичні маршрути. Найбільш наочним прикладом такої ревіталізації є мистецький центр «Альондіга» (також відомий як Центр Аскуна), зведений французьким промисловим дизайнером Філіпом Старком.
За стінами старих винних складів початку ХХ століття ховається ультрасучасна будівля, піднята над землею на 43 колонах — кожна збудована в оригінальному стилі і символізує різні етапи з історії мистецтва басків. В «Альондіга» безліч концертних залів, кінотеатрів, галерей, бібліотек, ресторанів та інших радощів туриста. Є навіть басейн на самому даху з прозорою підлогою.
Проте Іньякі Аскуна не обмежився лише мистецькими закладами. По мірі того, як у Більбао текли гроші туристів, у місті побудували Палац басків за проєктом Федеріко Соріано і Долорес Паласіос, а також нові житлові будинки, над якими працювали місцевий архітектор Луїс Пенья Ганчегі та австрієць Роберт Кріер. Не забув Аскуна і про своє колишнє відомство — у 2008 році Osakidetza теж отримала нову будівлю химерної форми.
Мер Більбао доклав зусиль, щоб туристи та містяни якомога більше гуляли пішки. На звільненій від заводів території знайшлося місце для нового парку Рібера та великої прогулянкової зони вздовж ріки. Новий пішохідний міст з’єднав колишню промзону з університетським комплексом на протилежному березі. Оскільки Більбао стоїть на пагорбах, поруч із численими сходами встановили ескалатори та ліфти — при чому абсолютно безплатні.
Світлодіоди, велодоріжки та прозорість
Іньякі Аскуна вважав, що сучасне місто має пропонувати людям зручний простір для життя, в якому достатньо зелені та можливостей для відпочинку й розваг. У своїх реформах він покладався на філософію соціальної та екологічної відповідальності. В її основі лежить повага до довкілля, сувора бюджетна політика, а також ефективність і прозорість управління.
«Головне — не депутатська більшість, а максимальний консенсус у наших діях і, насамперед, підтримка громадськості, — казав Аскуна. — Тому що місто створюють усі: партії, агенти впливу, але насамперед — громадяни».
У 2010 році Більбао підписало європейську угоду щодо зменшення споживання електроенергії та скорочення викидів. Вуличне освітлення перевели на світлодіодні лампи — і енергетичні витрати зменшилися на 10%. Встановлення передових систем очищення звільнило Нервіон від стічних вод, а замість асфальту дороги вимостили спеціальною плиткою, що поглинає вуглекислий газ.
Місто розробило систему велодоріжок та прокату велосипедів і почало активно заохочувати громадян до спільного використання автомобілів, щоб зменшити викиди газів та позбутися заторів. З тієї ж причини Більбао став першим іспанським містом, в якому двоповерхові автобуси використовуються як повноцінний міський транспорт, а не туристична розвага.
Місто почало зростати такими темпами, що на додачу до метро довелося будувати лінію швидкісної залізниці. У Більбао рікою потекли натовпи туристів та гроші інвесторів. Це одразу відобразилося й на добробуті містян — рівень безробіття зі звичайних для Іспанії 25% впав до 13%. Більбао погасило міський борг ще у 2011 році, й з того часу не обростало новими кредитами.
Мер активно залучав містян до управління фінансами та розвитку міста на різних етапах: від планування та проектування до оцінки муніципальної політики. Усі дані про міські витрати викладалися у вільний доступ.
«Ми постійно перебуваємо в топі рейтингів прозорості у міському управлінні, які складає Transparency International, — з гордістю розповідав Аскуна. — Ми залучаємо громадян до розвитку міста від стадії планування до контролю муніципальних витрат».
У Більбао почали їхати не лише туристи, але й мігранти з Близького Сходу та Африки, проте мер відмовився запроваджувати візовий режим і розселяти нелегалів по спеціальних районах:
«Гетто завжди призводять до конфліктів, маргіналізації та зростання злочинності, — казав він. — Більбао — відкрите місто. Ми сповідуємо цінності співіснування, діалогу та культурного розманіття».
Натомість для мігрантів започаткували спеціальну навчальну програму, а також запустили окрему урядову комісію із цієї проблеми. Створена у 2010 році Імміграційна рада стала консультативним органом при муніципалітеті, аби забезпечити участь представників мігрантів у розробці політики інтеграції.
Вражена економічними та культурними успіхами Більбао, міжнародна некомерційна організація The City Mayors у 2013 році назвала Іньякі Аскуна «найкращим мером світу». У розлогому інтерв’ю цій фундації він зізнався, що перебував на посаді мера вже чотири терміни поспіль і збирався обиратися уп’яте, бо мав ще багато планів на місто. Проте не встиг — Аскуна помер від раку у березні 2014 року в своєму рідному Більбао.
Антон Алохінссон, обкладинка — Катерина Дрозд
Читайте також:
Новини
Новини
Новини
Новини
Новини 
