Ідемо по міських головах: мер Добкін із (майже) паралельної реальності 

Несподівані вибори

У 1974 році колишнє передмістя Торонто Місісага, злившись з Порт-Кредитом і Стрітсвілєм, отримало статус міста. Довгий час цей населений пункт був міцно пов’язаний із канадською столицею, тут розташовувався аеропорт. Проте передмістя стало не її частиною, а, навпаки, — окремим адміністративним центром. Таке підвищення статусу Місісага отримала не дарма: тут нараховувалось 172 тисячі мешканців, а територія сягала 292 км² (для порівняння, площа Харкова — 350 км²). До 1976 року населення зросло майже в півтора рази — до 250 тисяч.

Стрімкий розвиток приваблював великих забудовників, а з ними з’являлись соціальні конфлікти. Том Урбаняк, автор книги про забудову Місісаги та боротьбу з девелоперами, пише, що під час передвиборчої кампанії молодий лікар прямо ставив адміністрації незручне запитання «Скільки грошей ви отримуєте від забудовника?». Цим молодим лікарем був Мартін Добкін. 

Добкін і став першим мером новоствореного населеного пункту, більше того — наймолодшим (31 рік!) мером великого міста в Канаді. За освітою Мартін був лікарем і не припинив медичну практику навіть виконуючи обов’язки мера. До цього він вже мав певний адміністративний досвід, адже працював коронером і вивчав причини смерті, що стались внаслідок злочинів.

Хоча публіка майже не знала Добкіна, він залучився підтримкою впливової і досвідченої очільниці колишнього Стрітсвіля Гейзел МакКаліон — вона була відвічі старша за Добкіна. Опонентом був Чік Мюррей, який мав необмежену фінансову підтримку забудовників. За спогадами, Мюррей міг купити кожен рекламний щит в місті, однак не зміг здолати «вискочку». Мартін давив на те, що його опонент, незважаючи на величезний досвід, досі не зробив нічого путнього: 15 років діяльності — і навіть книгу нема про що написати!

Натомість, сам Добкін, на думку його промоутерів, виглядав так невинно, ніби «сусідський хлопчик». Можливо, це й стимулювало довіру до нього.

Забудовники — про розвиток чи про гірші умови життя? 

Разом зі своєю молодою командою друзів (три жінки та троє чоловіків), яких називали «реформістами повільного розвитку», Мартін Добкін розпочав кілька важливих нововведень, серед яких — новий міський план. До цієї команди долучилась і Гейзел МакКалліон, яка підтримала лікаря під час виборів. 

«Люк» вже писав про те, як важко не тільки створити план міста, але й втілити його, але команді Добкіна вдалось перетворити свій муніципалітет на один із найкращих в Канаді.

Перш за все, там заклали зелені зони, для будівництва яких міська влада придбала величезну кількість земельних ділянок, зокрема біля річки Кредит. Якщо до цього через некотрольованість забудовників мешканці Мінісаги могли опинитись без парків взагалі, то тепер зелені зони були чітко зафіксовані на мапі міста.

По-друге, команда Добкіна домоглась збереження екологічно цінного болотистого району Ратрей Марш в південній частині міста. Наявність боліт — запорука повноводних рік, хоча мешканцям міст не завжди подобається таке сусідство.

Крім того, з’явилося кілька бібліотек, два громадських центри, мережа громадського транспорту. Мер міста підтримував культурне та етнічне різномаїття муніципалітету, брав участь у традиційних святах різних конфесій.

Та хто був незадоволений — це девелопери. Кожна їх заявка скрупульозно розглядалась і ускладнювалась багатьма правками. Контроль над забудовою перейшов в супер-жорсткий режим. І це призвело до здорожчання цін на житло.

Пристрасті навколо забудовників не вщухали. За спогадами репортерів, дискусії були такі ж жваві, як у великому місті. Молодий мер, як виявилось, був не настільки прокачаний в політичних дебатах. Шантажуючи його, багато чиновників покинули муніципалітет, замінити вдалось не всіх. Добкін звинувачував конкурентів у переманюванні службовців, натомість йому дорікали тим, що його молода команда розвалила муніципалітет. 

Проте, мер тримав у фокусі головну мету та ініціював кілька розслідувань проти забудовників та політиків, що їх підтримували. Судова справа провалилась, опозиція завалила його скаргами на високі податки та відсутність соціальної політики. Причинами високих податків був об’єктивний стан економіки, проте, хто ж аналізує такі «дрібниці»? 

Рон Сеарл був давнім опонентом Добкіна і протирічив йому з більшості питань, що обговорювались в міській раді Місісаги (хоча, поза політикою, за спогадами Добкіна, вони мали дружні стосунки). Сеарл пропонував послабити тиск на будівельників і, нарешті, отримати дешеве житло. Тож провідною темою своєї кампанії Сеарл зробив питання доступного житла та субсідії. На виборах 1976 року Рон Сеарл обігнав Добкіна всього лише на три тисячі голосів.

Підтримкою Добкіна залишались активісти окремих районів, які виступали проти розширення доріг, будівництва величезних торгівельних центрів та багатоповерхівок. Містяни прагнули збереження пішохідних зон в центрі міста та розвинену систему громадського транспорту. І хоча мешканці не обрали Добкіна на другий термін, проте двадцять років потому, у 1992 році, вони заснували громадський парк його імені. Можливо, це пов’язано з тим, що Добкін не тільки зберіг для містян зелені зони, але й заснував власну клініку, паралельно працюючи в службі невідкладної допомоги, та ще й допоміг народитись на світ кільком сотням місісагців.

Час довів, що спроби воювати з девелоперами не пройшли дарма. У 1978 році мером стає вищезгадана Гейзел МакКалліон, колишня учасниця команди Добкіна. Вона зберегла вірність ідеям повільного розвитку і продуманого планування. Незважаючи на те, що центром міста став «торгівельний центр, збудований на фермерському полі», вона все ще тримала в голові ідею свого колишнього начальника зробити центром старий район Куксвіл. А те, що свого часу адміністрація Мартіна викупила багато ділянок в центрі міста, дозволило команді Гейзел диктувати забудовникам умови. Наприклад, історична будівля на березі річки здавалась в оренду тільки за умови належної реставрації. Нагадаємо, МакКалліон очолювала місто 36 років — можливо, тому, що Місісага дотримувалась плану міста, який був впроваджений Добкіним? 

---

Читайте також:

• Яким має бути Харків після перемоги? Аналізуємо поточну ситуацію з безпекою та успішний досвід інших країн
• Яким має бути Харків після перемоги? Досліджуємо, як має виглядати ідеальна комунікація між містянами і міською владою 

---

Висотна забудова: боротьба з прогресом чи збереження локального ландшафту?

Добкін боровся із девелоперами. У короткотривалій перспективі це призвело до здорожчання житла і зменшення темпів зростання населення Місісаги. У довготривалій розробці і — головне! — через втілення продуманого плану з зеленими зонами місто стало одним із найкращих у Канаді. Необхідно усвідомлювати, що комфорт досягається шляхом поступових реформ і продуманих планів, на реалізацію яких може знадобитись не одне десятиліття.

Більшість сучасних розвинутих країн вже впровадили обмеження поверхів для новобудов, особливо в центральних частинах міста. Наприклад, у Кишиневі (Молдова) заборонено зводити хмарочоси вище 12 поверхів. Питання не лише в естетиці — лікарі вважають, що життя в «коробках» посилює ймовірність депресії. А коли ще й зелених зон немає, то людині навіть ніде відновитись. 

Чи можна перебудувати  вже сформоване місто? Покаже час. Наразі для Харкова актуально не піти на поводу місцевих «добкіних курильщика» і не втратити останні зелені шматочки на кшталт Саржиного яру.

P.S. І чому ж у обох мерів (Місісаги та Харкова) однакове прізвище? Все просто — Мартін народився в родині єврейських мігрантів з Російської імперії.

Вікторія Нестеренко, фотографії — Digital Archive Ontario, обкладинка — Катерина Дрозд