Божевільний Харків 1917–1920 років: революція, анархісти й повстанці

Харків 1917–1920  років — це місто, у якому за кілька років влада змінюється знову і знову. Сьогодні тут більшовики, завтра — українські війська, потім гетьманці, згодом «білі», а після них знову «червоні». 

На вулицях — солдати, червоногвардійці, повстанці й політичні активісти. У місті сперечаються про майбутнє України, а анархісти намагаються переконати людей, що державу взагалі можна організувати інакше.

За цей час місто щонайменше шість разів переходило під контроль різних політичних сил. Деякі дослідники нараховують навіть вісім таких змін у 1917–1919 роках.

Після царя: хто тепер головний?

Усе почалося навесні 1917 року. Російська імперія розвалилася після Лютневої революції, а разом із монархією зникла й стара система влади.

У Харкові одразу з’явилося кілька політичних центрів. Працювали громадські комітети, міська дума, ради робітничих і солдатських депутатів, українські організації. Кожна сила бачила майбутнє міста й країни по-своєму.

Український рух у Харкові швидко набирав обертів. Навесні 1917 року тут проходили українські маніфестації, а представники Центральної Ради намагалися посилити свій вплив у регіоні. Одночасно сильними залишалися соціалістичні партії.

А потім у гру увійшли більшовики.

9–10 грудня 1917 року до Харкова прибули більшовицькі війська з радянської Росії. Після цього в місті встановилася радянська влада. 10 січня 1918 року роззброїли останні українські полки.

Харків став місцем, де більшовики створювали власну українську радянську владу. У грудні 1917 року тут відбувся І Всеукраїнський з’їзд рад. Він проголосив радянську владу в Україні та створив Центральний виконавчий комітет рад і Народний секретаріат — радянський уряд України.

Але назвати це остаточною перемогою більшовиків було б зарано.

Харків знову і знову змінює владу

У квітні 1918 року до Харкова увійшли війська УНР. Уже на початку травня владу перебрав гетьман Павло Скоропадський.

Після падіння Гетьманату в листопаді 1918 року в місті знову з’явилися українські війська. Але надовго їх не вистачило.

3 січня 1919 року Харків знову захопили більшовики. У червні місто перейшло під контроль Добровольчої армії, а 12 грудня 1919 року червоні знову встановили тут радянську владу.

Тобто Харків буквально жив за принципом: не встигли звикнути до однієї влади — приходить наступна.

Анархісти теж хотіли змінити Харків

На цьому тлі в місті активно діяли анархісти.

Насправді вони з’явилися тут ще до революції. Дослідник Віктор Савченко пише, що харківські анархісти діяли вже у 1916 році. Вони поширювали нелегальну літературу, працювали серед робітників і намагалися створити мережу анархістських груп.

Восени 1916 року поліція розгромила Харківську групу анархістів-комуністів-синдикалістів. Але вже в січні 1917 року вона відновила роботу. Детально про це Савченко пише у своєму дослідженні анархістського руху в Україні.

Після падіння монархії анархісти отримали більше свободи. У Харкові діяли різні течії: анархо-комуністи, анархо-синдикалісти та інші радикальні групи. Вони говорили про соціальну революцію, робітничий контроль і самоврядування.

У 1918 році виникла Конфедерація анархістських організацій України «Набат». Її створили 12–16 листопада 1918 року на конференції в Курську. До організації увійшли представники різних напрямів анархістського руху.

Одним із головних діячів «Набату» був Всеволод Волін. У 1919 році він працював лектором у Відділі народної освіти Харкова, а пізніше став одним із відомих діячів махновського та анархістського рухів.

Газета, яку встигли закрити — і знову відкрити

Для анархістів важливою була також преса.

Газета «Набат» почала виходити в Курську в серпні 1918 року. Її нелегально поширювали в Україні. У січні 1919 року видання перенесли до Харкова, але вже в лютому чекісти його закрили.

Після цього з’явилися регіональні видання, зокрема «Харьковский набат». А восени 1920 року сталося дещо несподіване.

Після угоди між Нестором Махном і радянським керівництвом «Набату» дозволили легально працювати в Харкові. Із початку жовтня газета виходила двічі на тиждень. Редактором був Волін, а наклад становив близько трьох тисяч примірників.

Але легалізація тривала недовго. 26 листопада 1920 року радянська влада почала розгром анархістських організацій. «Набат» закрили, а його активістів заарештували. Так завершився короткий період, коли анархісти могли відкрито працювати в Харкові.

Селянські повстанці

Поки в Харкові змінювалися уряди й армії, на території губернії тривала інша війна — селянська. Державний архів Харківської області називає селянський рух однією з найхарактерніших рис Української революції.

У 1920–1921 роках на Харківщині діяли різні повстанські загони. Серед них були формування, пов’язані з Нестором Махном і Григорієм Савоновим.

І тут важливо не уявляти всіх повстанців як одну армію. Це були різні загони з різними командирами, поглядами та цілями. Сьогоднішній союзник завтра міг стати ворогом.

Особливо складними були відносини між анархістами, махновцями та більшовиками.

«Набат» намагався впливати на махновський рух. У 1919 році революційну військову раду махновців очолював Волін, а в 1920 році — Аарон Барон. Але згодом Махно вигнав обох зі своєї армії.

У вересні 1920 року відбулася третя конференція «Набату». Там Махна різко критикували, а конфедерація вирішила перейти до нелегальної боротьби проти радянської влади.

Іронія ситуації в тому, що вже через кілька тижнів «Набат» знову отримав можливість легально працювати в Харкові — після угоди між махновцями та більшовиками. А ще через кілька тижнів усе закінчилося арештами.

Останній акорд: анархістів заарештовують

Восени 1920 року більшовики остаточно закріплювалися в Харкові. Але на Харківщині ще діяли повстанські загони.

Для анархістів переломним став листопад. Після перемоги над армією Врангеля більшовики почали боротьбу з колишніми союзниками — махновцями. Одночасно вони взялися за анархістські організації.

26 листопада 1920 року в Харкові заарештували діячів «Набату», закрили газету й фактично ліквідували легальну діяльність конфедерації.

До 1921 року основні організовані анархістські структури в Україні були розгромлені або пішли в підпілля.

Повстанський рух теж поступово придушували. Державний архів Харківської області фіксує діяльність повстанських формувань на Харківщині й у 1920–1921 роках.

---

Читайте також:

• Як Російська імперія та СРСР русифікували наше місто та що з того вийшло. «Харків, де твоє обличчя?»
• У Харкові відбувся Безпековий Форум. Чому варто знати минуле Курщини та інших слобідських земель?
• «Віра в справедливість — сакральне поняття для українців». Інтерв’ю з дисидентом, борцем за незалежність України Анатолієм Здоровим

---

Місто, яке кілька разів починало все спочатку

Харків 1917–1920 років — це історія міста, де одночасно існували різні проєкти майбутнього.

Українські політики хотіли власної держави. Більшовики будували радянську Україну. Гетьман Скоропадський пропонував консервативнішу модель держави. Білі виступали за відновлення єдиної Росії. Анархісти говорили про самоврядування без централізованої держави. Селяни бралися за зброю, коли не хотіли підкорятися черговій владі.

І всі вони в якийсь момент опинялися в одному Харкові.

Зрештою, перемогли більшовики. У 1919 році Харків став столицею радянської України і залишався нею до перенесення столиці до Києва у 1934 році.

Але до цього Харків кілька років жив у режимі постійної політичної турбулентності: влада приходила й ішла, союзи укладалися й розпадалися, а різні групи намагалися вирішити головне питання революції — якою буде Україна після падіння старого світу.

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Ніно Авалішвілі, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко