З Діною ми зустрілися біля метро «Палац спорту» (колишня станція Маршала Жукова). Власне, ця історія — не лише про район, а й про політичні рухи, що вплітаються в міський простір. Їжа і пам’ять стали для нас основними дороговказами.

Кав’ярні і «жукови»

Діна: Біля виходу метро знаходяться відомі на все місто чебуреки. Коли я була підліткою, ми з батьком могли згрішити і замість вечері піти сюди.

А ще тут був поруч гастроном, в якому продавали найсмачніші пиріжки! Навіть смачніші, ніж на Покровському — печені, не смажені! Гастроном закрився ще в 2021-му… Якби вони ще працювали, я б змусила вас їх спробувати, бо вони того варті!

Через дорогу ми бачимо відомий готель «Турист». Не можу сказати, що він привабливий з точки зору архітектури, в дитинстві навіть лякав мене, але шрифт класний. А ще в епоху відсутності кав’ярень ми з батьками ходили сюди пити каву. Зараз таких місцинок багато — ми любили «Панду», часто ходимо в «Крендель».

На Нових будинках дуже душевні зелені подвір’я — це завдяки тому, що будинки переважно малоповерхові. Подвір’я достатньо затишні для того, щоб якраз взяти каву і відпочити десь на лавочці. 

Ринок біля станції метро неодноразово перебудовувався. Наразі він критий. Мені дуже подобається тут восени, коли багато людей і завжди є хороші продукти. А ще в цьому районі чудова державна стоматологія. Мабуть, єдина державна установа, куди мені комфортно ходити.

— Розкажи про перейменування проспекту: як до цього ставилися місцеві мешканці?

Діна: Розумієш, я ж «заангажована» місцева, і нам з батьками дуже боліла стара назва. Я раділа перейменуванню і свідомо почала казати «Палац спорту». Зараз якщо мені хтось скаже «на Маршала Жукова», я взагалі не зрозумію, де це. Звичка — це власна відповідальність, і наскільки швидко ми адаптуємося, залежить від того, як часто ми виправляємо себе і усвідомлюємо це. 

[Ми підходимо до місця, де раніше стояв бюст Георгія Жукова. Довго крутимося серед клумб, дискутуємо, на якому перехресті він міг бути. Зрештою, помічаємо самотні, але доглянуті кущі, між якими явно чогось не вистачає, і синхронно вигукуємо: «Тут!»]

Діна: Жуков довго тримався. Вже й вулицю перейменували, а він все ще стояв. Активісти намагалися його зняти або якось пошкодити, проте міська влада невтомно повертала все назад. 

Мітинги були. Ми з мамою виходили на протести. Була смішна ситуація, що ми вже багато років розмовляємо українською мовою, і до нас хтось причепився зі звинуваченням, що нас всіх позавозили сюди зі Львова. Тож моя мама — надзвичайно ніжна жінка! — починає бігати за цією людиною з криками: «У мене прописка харківська, ось подивись район!». А той навіть не хотів дивитись — йому не потрібні були факти!

На початку повномасштабного вторгнення ми з мамою евакуювалися до Львова і в інтернеті побачили новину про зруйнування пам’ятника. Я тоді зробила графічну роботу — валяється цей бюст і підпис: «Всі вороги впадуть!». Проходить рік, ми знайомимося з Женею [музикант, волонтер Жека Курган, — «Люк»], я дарую йому листівки, розказую про Жукова. А Женя каже: «Прикол, а я цей пам’ятник якраз валив!».

— «Так вони і покохали один одного?»

Діна: Ага, це доля! Звалив пам’ятник на моєму районі, який мені жити заважав!

— А яка для тебе естетика цього району?

Діна: Естетика п’ятиповерхівок, невеликих закритих затишних подвір’їв, дивних балконів. Мікрозатишок. 

П’ятиповерхівки — не найкрасивіша архітектура, але порівняно з Салтівкою вони затишніші і комфортніші завдяки своїй малоповерховості. Тут є яскравий фіолетовий балкон, прикрашений квітами — ніби якась Іспанія. Багато хто в 90-х збільшував собі квартири завдяки балконам. Знаю тут одну квартиру, де завдяки балкону взагалі зробили басейн і більярд.

Київ/Киев та Висоцький

Діна: Кінотеатр «Київ», на жаль, не працює. Я його ніжно любила. Його реконструювали, коли я ще була маленькою, і ми одразу пішли на «Шрека». Тут був «Кристал», філія того, що в центрі, і могли їсти [морозиво] «Білочку» просто у себе на районі!

Часто в «Києві» були класні арт-хаусні фільми. На такі сеанси ходило мало людей, і їх ставили зранку. Але нам з мамою було зручно, ми вдвох могли швиденько прийти сюди і потім піти додому. 

Після 2022-го кінотеатр закрився. Мені б хотілося, щоб він відкрився знову, але розумію, що потрібна інша стратегія. Зверніть увагу: назва до останнього була написана як «Киев», досі видно сліди. Біля кінотеатру залишається бюст академіка Василя Юр’єва, він був селекціонером, і якраз тут до появи району Нових будинків були експериментальні поля.

З Палацом спорту пов’язано багато політичних подій. У 2014 році тут був сепаратистський з’їзд «Партії регіонів», у 2015-му тут відбулася патріотична хода, під час якої загинув Даня Дідик і ще кілька людей. Я добре пам’ятаю той день, бо мала теж брати участь. Але мій тодішній хлопець запізнювався, і я вирішила дорогою зайти в секонд. Купила собі блузку, і тепер вона мені як оберіг — завдяки ній я запізнилася на 15 хвилин на місце теракту. 

Наприкінці літа 2024 року росіяни обстріляли Палац спорту та бульвар Юр’єва. Здається, це не просто так — наш район весь час війни відчувався надзвичайно мирним, в парк приїжджали погуляти з усіх кінців міста. Тут дійсно було більше людей, ніж в центральному парку — якщо зважати на те, як складно було знайти вільну лавочку!

Пізніше тут зняли кліп «Жадан і Собаки» та «Курган & Agregat». До речі, десь в цьому районі знаходиться квартира, в якій «Курган & Agregat» знімали кліп «Під столом». 

Локацію біля Палацу спорту реконструювали в 2013 році. Тоді ж встановили пам’ятник [радянському поету, музиканту, актору Володимиру] Висоцькому. Звісно, є багато питань до архітектурних рішень, але найбільше — до постаті Висоцького. Це якраз приклад «кернесансу» і радянізації міського простору та загравання з російськими наративами. Якщо пам’ятник Жукову — це про символізм жорсткої сили, то Висоцький — м’яка сила, ніби не такий вже й радянський, навіть опозиційний.

— Символічно, що саме сюди стався «прильот»…

Діна: На сусідній будівлі, незважаючи на обстріл, збереглася чудова мозаїка.

---

Читайте також:

• «Доводилося багато “махати руками”, пояснюючи, чим цікаве наше місто». Інтерв’ю з Діною Чмуж про Будинок «Слово» та харківський авангард
• Як відбудовувався Харків після Другої світової війни. Прогулянки Харковом (і у часі)
• Яким має бути Харків після перемоги? Та як кожен може впливати на майбутню долю міста?

---

КГБ-шник з колонкою і круасани

— Скажи, чи тобі тут всього вистачає на районі?

Діна: Мені здається, Нові будинки — дуже класний район в цьому плані. Ми жартували, що це маленький центр, бо тут є все. Раніше ще й кінотеатр, а також ковзанка в кінці бульвару. І кафе, і басейн, і секонди, і магазини. 

Бульвар — це місце і для прогулянок, і для шопінгу. Тут є «Книголенд», і в ньому можна трішки загубитися. Господарський «Новосел» — супермагазин мого дитинства, тут було все! Зараз він набагато менший.

Останнім часом ми беремо каву в Community — кав’ярні, яка відкрилася під час повномасштабної  війни. Тут кава навіть смачніша, ніж в центрі! Давай зайдемо.

[Ми беремо каву, і Діна пригощає круасанами, що випікала сама]

Діна: Пам’ятаєш «Французьку булочну» на Історичному музеї? Ніхто більше не готує так: жодна булочна, яку я знаю, не готує саме таке шарове слоїсте тісто. Там ще такий наркотичний запах був… І мама каже, що хіба що мої круасани можуть з ними зрівнятися! Трясця, доведеться готувати!

— Як би у тебе була магічна урбаністична паличка, щоб ти змінила в цьому районі?

Діна: Як я вже казала, тут є все, але якщо помріяти… Мабуть, якийсь культурний простір — його тут не вистачає. Проте чи будуть місцеві мешканці туди ходити? На базі кінотеатру можна було б зробити культурний простір з кіноклубами та обговоренням. Тоді люди могли б приїжджати сюди навіть з інших районів. Кінотеатр як місце для зустрічі.

А ще, можливо, я б змінила підхід до ландшафтного дизайну. Але це загальна проблема для міста. Останні декорації такі, що моя мама пожартувала, що навіть у [колишнього мера Харкова Геннадія] Кернеса був кращий смак.

Бульвар Юр’єва відчувався безпечним місцем до того самого «прильоту», коли загинула Ніка Кожушко… Зараз в парку немає жодних слідів, крім зрізаних гілок дерев та лавочки, на яку місцеві мешканці приносять м’які іграшки… І для мене це символ Харкова, ілюзія нормальності — ніби все нормально, але насправді ні.

На бульварі Юр’єва ще є вуличний музикант…

— Кобзар?

Діна: Кобзар — це про хороше, а я про вуличного музиканта, який стоїть з колонками і співає старі радянські пісні. У 2022 році він співав тільки українські пісні, ми почали йому навіть гроші давати. А потім знову почав співати радянські, я навіть пост писала про це. Йому хтось підказав, і він зробив собі табличку, що його репертуар не підпадає під заборону закону України. 

Добре, під закон не підпадає, але тригерить громадян і радянізує простір. Ми фіксували це і викликали поліцію. Поліція не може нічого зробити, але пробувала з ним теж говорити: що серед людей на бульварі можуть бути і полонені, для яких російська — мова тортур. Окей, закон не забороняє, але ж є якийсь суспільний консенсус, суспільна мораль, а це — публічний простір. У мене є підозра, що він свідомо працює на Росію, у нього прям такий вайб КГБ-шника.

А ось тут магазинчик харківського бренду Modus. Я купляла тут класні сукні, дизайнерські, для фотосесій, неочікувані фасони. Я ж кажу, на бульварі є все!

Декомунізація зірки

Діна: Мені подобалися старі атракціони в парку, особливо човники. Величезні червоні човники були нашими улюбленими — це коли дві людини гойдаються з обох боків. Ми з батьком могли отак годину гойдатися і розмовляти. Я б їх тут відновила — дуже класний і душевний атракціон, класне місце для балаканини.

Мені дуже подобається форма лавочок та світильників. А от смітники… Ніколи не розуміла ці жахливі зелені пакети. Чому їх не можна зробити чорними? Виходить, що основний акцент простору ми робимо саме на смітниках.

Фінальна точка нашої прогулянки — радянська зірка. ГО «Деколонізація.Україна» працює вже багато років, щоб її прибрати, але все ще знаходяться лазівки в законодавстві. Це можна прибрати, але потрібна політична воля. Це ж знову-таки і про радянізацію простору, і про те, що важливо переосмислити цю алею з точки зору сучасного ландшафтного дизайну.

Бульвар для мене завжди був дуже важливим місцем. Хочеться, щоб тут не лишалося навіть сліду радянськості.

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Вікторія Нестеренко, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Марія Федченко, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко