«Тут я дихаю. Тут люди, яких я знаю. Тут я гуляв, тут працював. Тут моє життя». Як живе ринок «Барабашово» зараз

Торговельний центр просто неба

Історія «Барабашово» почалася у 1995 році на незабудованій території біля станції метро «Академіка Барабашова». Тоді в Харкові був непростий період. Після розпаду СРСР багато підприємств зупинялися або скорочували виробництво, люди втрачали роботу, а зарплати затримувалися місяцями. Для тисяч харків’ян торгівля стала чи не єдиною можливістю заробити.

«На “Барабашово” була своя атмосфера, — згадує військовослужбовець та корінний харків’янин Євгеній Громадський. — Особливо запам’яталися в’єтнамські продавці: підходиш до точки, а тебе одразу починають переконувати, що кращого товару ніде не знайдеш. “Бери, це оригінал, клянусь, навіть у великих містах такого немає”. Починаєш торгуватися, жартувати, і це був цілий ритуал».

Одним із перших осередків нового ринку стала «Кам’янка». За спогадами продавців, замість повноцінних павільйонів тоді використовували розкладні столи, а умови роботи були доволі примітивними. Проте саме тут починалася історія майбутнього торговельного гіганта.

Саме тоді з’явилося покоління так званих «човників» — людей, які їздили за товарами до Польщі, Туреччини чи Китаю, а потім продавали їх на ринках.

Із середини 1990-х років на ринку працювали представники понад двадцяти країн світу. Тут можна було зустріти вихідців із держав Центральної Азії, Кавказу, арабських країн, Китаю, В’єтнаму та Африки.

«Пік популярності “Барабашово” був у 2000-х. Це величезний ринок, де можна було провести весь день,  — розповідає харківець Толік, який частину життя прожив біля території ринку. 

У дитинстві мене туди часто брали з батьками; там же закуповувалися усі мої однокласники. Справжній торговий центр просто неба. У мене майже вся родина там працювала: хтось продавав, хтось мав свої точки. До 2010 року саме там з’являлася велика частина техніки й аксесуарів, які потім розходилися по всьому місту. Це було ціле життя».

Підприємці згадують величезні сумки з товаром, багатогодинні поїздки та роботу без вихідних. На перших майданчиках майбутнього «Барабашово» продавали одяг, взуття, білизну та інші товари, які були дефіцитними.

«З “Барабашово” я знайома ще з дитинства, хоча сама жила не в Харкові. Мама їздила туди за оптовими тканинами, нитками та фурнітурою. Там можна було знайти буквально все — від шкарпеток до весільних суконь», — розповідає Ксенія з позивним «Герц», нині діюча військовослужбовиця «Азову» родом із Горлівки. Після окупації рідного міста Ксенія переїхала до Харкова разом із родиною.

«Ще пам’ятаю, що на ринку було багато місцевих виробництв. Хто знав “правильні” точки, той купував там взуття чи одяг майже такого ж рівня, як у брендових магазинах, але в рази дешевше. Через це люди спеціально їхали саме на “Барабашово” — знали, де шукати якісні речі», — зазначає Євген Громадський.

Мультикультурний простір

З часом на території ринку з’явився мусульманський молитовний дім. Саме тому «Барабашово» часто називають одним із наймультикультурніших просторів Харкова.

«Найбільше мені запам’ятався нічний ринок: туди з’їжджалися люди з усієї України, і навіть із-за кордону. Було зручно — приїжджаєш увечері, купуєш усе й зранку вже їдеш назад. Але саме через масштаб там легко було загубитися», — каже Ксенія «Герц».

«На Барабашово історично було багато в’єтнамців і китайців через транзит товарів. Вони відкривали свої точки з кухнею, і частина з них працює досі. Їжа там доволі автентична, і це додає ринку свого колориту», — додає ще один респондент Влад.

У спогадах харків’ян ринок часто асоціюється не лише з торгівлею, а й з хаотичною, живою міською культурою.

«Були так звані “бігунки” — люди, які підходили до покупців і пропонували провести по точках. Часто вони співпрацювали з продавцями й отримували відсоток. Це була окрема система. Також приїжджало багато покупців з різних регіонів і країн, які закуповували товари оптом і везли далі продавати», — згадує Толік.

Мультикультурний характер ринку ще на початку 2000-х почали активно фіксувати журналісти. Ще тоді «Барабашово» описували як простір, де буквально за кілька десятків метрів змінювалися цілі світи: від торгових точок із біжутерією та аксесуарами до імпровізованих робочих місць, де африканські майстрині просто на місці заплітали косички покупцям. Це була повсякденна сцена ринку, яка підкреслювала його унікальну соціальну мозаїку.

Для багатьох іноземців ринок став не просто місцем роботи, а й частиною життя. Вони створювали родини, відкривали власну справу та поступово інтегрувалися у міське середовище.

У різні періоди «Барабашово» мав чітку внутрішню географію. Найстарішою оптовою частиною була «Яма» — низинна зона, з якої фактично починався ринок. Згодом сформувалася «Кам’янка» з більш капітальними двоповерховими павільйонами. Окремо існували зони «Бо Сан» (в’єтнамський сектор) та «Інтер», де традиційно концентрувалися іноземні підприємці. Ця структура створила всередині ринку власну карту зі своїми правилами.

Руїни і пожежі

Повномасштабне вторгнення Росії стало одним із найважчих випробувань в історії ринку. 7 березня 2022 року російські війська обстріляли територію «Барабашово» із реактивних систем залпового вогню. 17 березня стався один із наймасштабніших ударів: пожежа охопила значну частину торговельних майданчиків.

Пізніше ринок знову зазнавав атак. У ніч із 5 на 6 лютого 2025 року російська армія повторно атакувала ринок безпілотниками. А вже 6 травня 2025 року удар «Шахедом» спричинив величезну пожежу: згоріли десятки торговельних об’єктів, а ще близько сотні були пошкоджені.

Ми поїхали на «Барабашово», щоб побачити, як живе один із найбільших ринків України після років повномасштабної війни та постійних обстрілів міста. А також, аби поспілкуватися з тими продавцями, хто не покинув Харків і продовжує працювати на ринку.

Частина території ринку була вщент зруйнована обстрілами. Там, де раніше щодня ходили тисячі людей, зараз стоять порожні ряди, закриті павільйони й страшні сліди від ударів — фактично руїни.

Поговорити з людьми на ринку виявилося непросто. Багато хто не хоче потрапляти в кадр або розповідати про пережите. Хтось боїться зайвої уваги, хтось просто втомився знову й знову згадувати те, що сталося.

Але ті, хто погодився говорити, розповіли: початок повномасштабного вторгнення змінив усе — кількість продавців, покупців і саме життя ринку.

Одна із жінок, яка вирішила залишитися анонімною, дала нам лаконічні, проте вичерпні відповіді про сумний стан речей на Барабашово:

— Тобто людей стало менше. А чи стало менше загалом тих, хто тут працює?

— Так. Якщо раніше було 100%, то зараз залишилося приблизно 20%. Особливо після 2022 року і активних обстрілів багато хто поїхав. Покупців, звісно, немає. Зараз такий час: людям треба їсти, а не одягатися.

— Раніше тут було багато іноземців. Зараз їх немає?

— Немає. Всі повиїжджали.

— А ви продовжуєте працювати?

— А нам діватися нікуди. Але бомблять весь час. Літає весь час. Дехто навіть боїться сюди ходити.

Продавчиня розповідає, що працює тут уже понад чверть століття — з 1998 року.

— Здається, що краще вже не стане?

— Усе одно кожна людина сподівається, що буде краще. Будь-яка доросла, нормальна людина на це сподівається. Бог допоможе. А що робити? Усі живі, здорові — слава Богу. А ринки… ви самі розумієте: тут тільки люди виживають.

«Тут моє життя»

Серед тих, хто залишився працювати на «Барабашово», ми зустріли харизматичного й доволі відкритого чоловіка родом з Туреччини, який війну переживає вже вдруге. Він родом із курдського регіону Туреччини — території, де сам у молоді роки застав збройний конфлікт. До Харкова приїхав у 2002 році. За понад 20 років місто стало для нього домом: тут він працював, створив своє життя і знайшов людей, яких називає своїми.

Говорячи про зміни на ринку після початку повномасштабного вторгнення, чоловік зізнається: для нього стало відкриттям, наскільки сильно змінився «Барабашово»:

— Зараз людей дуже мало. Якщо війна зупиниться — це буде добре. Але зараз ми тримаємося. Скільки магазинів залишилося? Все пусте. Один ряд, другий ряд, ще десь кілька магазинів. Це вже не те життя.

— Що ще змінилося після 2022 року, окрім того, що стало менше людей?

— Коли почалася війна, всі кинули товар і поїхали. Хтось у Туреччину, хтось у Європу, хтось повернувся до своїх міст. Люди дуже багато всього залишили.

— А що сталося після початку обстрілів?

— Коли почали бомбити, сюди прилітали ракети. Ось тут була двоповерхова будівля. Там було більше сотні магазинів. У мене самого було два магазини. Я привозив товар, складав його тут, працював. Потім, через чотири місяці, половину базару розбомбили. І зараз людей майже немає.

— А скільки людей зараз залишилося порівняно з тим, що було раніше?

— Раніше тут було приблизно 10 тисяч людей. Зараз, може, залишилося 200–300 продавців. І це ті люди, які тут працювали, які бачили, скільки сил сюди вкладено.

— Ви казали, що у 2022 році поїхали до Туреччини?

— Так. Але через чотири місяці повернувся. Я в Туреччині не міг жити. Моя душа була неспокійна. Тут я дихаю. Тут люди, яких я знаю. Тут я гуляв, тут працював. Тут моє життя.

— Що ви робили, коли повернулися?

— Просто допомагав. Якщо хтось звертався — я брав і допомагав. Наші батьки, старші люди — вони не могли поїхати. Хтось мав інвалідність, хтось не міг залишити дім. Їм треба було якось жити, треба було допомагати.

— Як змінився Харків зараз?

— Зараз у Харкові багато людей, які приїхали з області. Їх будинки зруйнували, бомбили. Вони втекли сюди, ближче до міста. Харківців зараз дуже мало залишилося.

— А як ви переживаєте обстріли? Вже звикли до цієї ситуації?

— Чесно, стріляють — кожна людина боїться. Хто каже, що не боїться вмерти, — неправда. Кожна людина хоче жити. Усі хочуть нормального життя. Ніхто не хоче смерті. 

— Але ви все одно щодня живете з цією небезпекою?

— Так. Я йду на роботу і не знаю, чи через годину я буду тут. Ракета може прилетіти. Я йду додому і не впевнений, що завтра знову прийду на «Барабашово». Я йду на зупинку і не впевнений, що доїду. Усі так живуть. Старі, молоді — всі переживають. Ніхто не знає, що буде завтра.

— Чому, на вашу думку, люди все одно залишаються тут? Чому не всі виїхали?

— Якщо дерево пересадити в іншу землю — воно може вже не рости так само. Так і люди. Вони як дерево чи квітка — живуть на своїй землі. Тут їхнє коріння.

---

Читайте також:

• Як сьогодні працює Харківська бібліотека імені Короленка? Інтерв’ю з директоркою Наталею Петренко
• Круглий ринок на Салтівці: історія модернізму, що майже вижив. «Хроніки залізобетону»
• Тюринка: спадщина Максиміліана Гельфериха, фасадний печворк та легендарна лікарня. Прогулянки Харковом

---

«Барабашово» колись було «містом у місті». Тут працювали тисячі людей, сюди приїжджали покупці з різних країн, а пройти між рядами у години пік було майже неможливо. До повномасштабної війни його називали одним із найбільших ринків Європи. Сьогодні частина його території залишається зруйнованою після російських ударів, а порожні павільйони нагадують про фатальний масштаб змін. 

Але «Барабашово» — це не лише ряди магазинів і торгові точки. Це люди, які десятиліттями приходили сюди на роботу. Люди, які залишалися навіть тоді, коли навколо змінювалося і руйнувалося все.

Хтось повернувся з-за кордону, бо не зміг жити без Харкова. Хтось продовжує щоранку відкривати свій магазин попри порожні проходи. Це частина їхнього життя, невіддільна. І це феномен Харкова, живий попри всі обставини.

Текст — Лєра Степаненко, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Марія Федченко, з відкритих джерел, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко