Яким може бути Харків: чому збереження культурних пам’яток стало гострою проблемою для міста

Музеї, університети, садиби та затишні старі будинки зазнають значних, часом непоправних руйнувань. За даними Міністерства культури та інформаційної політики, саме в Харківській області зафіксована найбільша кількість зруйнованих пам’яток. Це, наприклад, Музей Григорія Сковороди — колишній маєток поміщиків Ковалівських, де неодноразово гостював український філософ. Це і колишній Прибутковий будинок Масловського, пам’ятка модернової архітектури, вщент зруйнована після чергового російського удару. Або корпус економічного факультету ХНУ імені В. Н. Каразіна — одна з перших залізобетонних споруд в Україні.

Такі пам’ятки можна перераховувати дуже довго. Проблема в тому, що вберегти їх від подальших руйнувань — це також непроста задача, адже балансоутримувачам доводиться стикатися з низкою перешкод, починаючи з неврегульованості законодавчої бази і закінчуючи байдужістю суспільства.

Поняття «сміття» недоречне, коли мова заходить про пам’ятки

«Зараз ми знаходимося в зоні постійного ризику, — розповідає архітекторка-реставраторка Катерина Кублицька. — По-перше, щоночі ми не знаємо, чи прокинемось, по-друге, який об’єкт ми втратимо.

Наразі у Харківській області близько 200 пам’яток культурної спадщини, які отримали ураження внаслідок збройної агресії РФ проти України. А в Харкові їх більше сотні. Наприклад, це будівля доби класицизму на вулиці Полтавський шлях, 13. Вона отримала дуже серйозні ураження і потребує консервації та стабілізації, а потім дуже ґрунтовної та коштовної роботи з відновлення. Далі — Палац залізничників, який є іконічним об’єктом в контексті світової архітектури. Це яскравий приклад архітектури міжвоєнного модернізму та конструктивізму, одна з перлин Харкова».

Проблеми збереження пам’яток з’являються одразу після руйнування. Зокрема, органам місцевого самоврядування не вистачає протоколів щодо поводження з ураженими будівлями. Як зазначає Катерина Кублицька, Міністерство культури ще не спромоглося їх розробити. Бо коли відбувається черговий «прильот», на місце влучання одразу прибувають співробітники ДСНС та комунальні служби. Діють вони, звісно, в межах своїх повноважень та компетенцій.

«Для них є уражений об’єкт, небезпечний для оточуючих, — зазначає Катерина Кублицька. —  Його треба якось “розгрести”, розібрати. І все, що вони розгрібають, стосується будівельного сміття. Але це поняття недоречне, коли мова заходить про пам’ятки. Мають бути вказівки щодо того, як комунальним службам працювати з такими об’єктами. Має бути фахівець, архітектурний реставратор, який скаже, що якісь залишки дійсно є будівельним сміттям, а якісь — автентичними матеріалами, які потрібно зберегти, які потім підуть на відновлення самого об’єкту або використовуватимуться як донорські матеріали для іншого об’єкту культурної спадщини».

Діяти доводиться на свій страх та ризик

Депутат Харківської міської ради Дмитро Булах каже, що головна проблема полягає у неврегульованності законодавчої бази, а також її непідлаштованості під військові дії.

«Зрозуміло, що ніхто не очікував війни з такою шкодою для архітектурних пам’яток, — зауважує Булах. — У Харкові має бути створена робоча група, яка екстрено реагуватиме на випадки їх ураження. І умовно сортуватиме те, що від них залишилось, визначатиме, що сміття, а що — цінне, і, можливо, буде використане надалі під час реставрації. Ця група майже сформована. За моєю інформацією, ось-ось має бути видане розпорядження міського голови, що затверджена група та її персональний склад».

Сам Дмитро причетний до ініціації створення цієї групи і, відповідно, брав участь у формуванні складу її учасників. За словами депутата, ця група має розробити алгоритми дій на випадок руйнувань культурних пам’яток.

Катерина Кублицька також вказує на нестачу законодавчих моментів, які б регулювали роботу із пам’ятками на строк дії військового стану, бо наявні законодавчі та нормативні акти важко втілити в життя з точки зору бюрократичної системи. До того ж, вони ніяк не стикуються із іншими правовими документами, створеними Міністерством інфраструктури та розвитку. А це дуже серйозна проблема, яка сповільнює дії і реакції бюджетних установ та приватних власників цих об’єктів. І це також негативно впливає на збереження культурного спадщини.

«Мені здається, з 2014 року можна було потроху хоч якісь з цих проблем починати вирішувати, — зазначила Катерина Кублицька. — На жаль, коли настав 2022 рік, фахова спільнота, яка знаходиться в містах, що обстрілюють, не мала затвердженого алгоритму дій. Далі вже в кожному місті і пам’яткоохоронці, і місцеві органи діяли самостійно. Причому на свій страх і ризик щодо того, наскільки правомірні їх дії щодо збереження культурної спадщини. Що також неправильно».

У громадськості немає запиту на збереження культурної спадщини

Архітектор, активіст та волонтер зі збереження культурної спадщини Віктор Дворніков зазначає, вже близько чотирьохсот пам’яток архітектури пошкоджені чи зруйновані у Харківській області.

«Ворог не обирає райони, в які стрілятиме, — каже Віктор Дворніков. — Він цинічно обстрілює усі квартали включно з історичними будівлями. Що в принципі суперечить міжнародним конвенціям, згідно яким об’єкти культурної спадщини знаходяться під міжнародною охороною».

На сьогодні відсутній сталий моніторинг зруйнованих пам’яток — державний, міський чи обласний. Як зазначає Дворніков, громадськість знає хіба що руйнування, які висвітлюють ЗМІ, а це всього 30-40 об’єктів культурної спадщини, що взагалі не передає загальну картину руйнувань. Відсутність цього самого моніторингу він вбачає в суспільному сприйнятті об’єктів культурної спадщини.

«Населення не сприймає її як, власне, спадщину, — зазначив Віктор Дворніков. — А сприймає як якісь старі, занедбані будівлі. Або як певний ресурс для розвитку міста, скажімо, таке заброньоване місце під майбутню забудову. На мою думку, причини цього полягають в нашій постгеноцидності. У нас була винищена величезна кількість людей, які б могли передати історичну пам’ять, пов’язану з цими об’єктами, тому в нас розмиті цінності. Внаслідок цього об’єкти культурної спадщини не мають такого громадського захисту. І оскільки люди не сприймають їх як щось своє, то вони і не вимагають від державних інституцій опікуватися ними. Тому всі наші органи влади, обрані за часів незалежної України, жодного разу не приділяли цьому належної уваги».

За його словами, у громадськості немає запиту щодо захисту спадщини. Та і держава недостатньо активно опікується культурними пам’ятками. Також нам не вистачає якихось масштабних просвітницьких програм щодо їх захисту. Але на сьогоднішній день Україна знаходиться в полі зору громадських організацій. Їх втручання трохи покращує ситуацію.

Консервація — це і дорого, і ризиковано

Так, «приліт» відбувся. Історична будівля, на жаль, серйозно пошкоджена. Щоб вберегти її від подальших руйнувань, застосовується консервація. Ця процедура ще й забезпечує збереження автентичності. Звучить непогано, чи не так? Але біда в тому, що цю процедуру не так вже й просто застосувати на практиці. 

«З консервацією головна проблема полягає в тому, що вона коштує достатньо великих коштів, — розповів Дмитро Булах. — Нормальна консервація. І, відповідно, це потребує певних процедур. Це займає час і це ресурсно в широкому сенсі цього слова. Тому консервація проводиться не так часто і через певний час. Звісно, що всі пам’ятки повинні бути законсервовані в тому стані, в якому вони опинились після “прильотів”. Для того, щоб ми могли їх реставрувати, коли відіб’ємося від ворога».

За словами Віктора Дворнікова, задля консервації будівлі необхідно пройти низку бюрократичних процедур. Це все потребує від балансоутримувача чималих ресурсів. Більше того — ця процедура для нього пов’язана з великою кількістю ризиків, в тому числі й кримінальної відповідальності. 

«Наприклад, якщо він буде неналежним чином проводити роботи чи використовувати фінансування, — зазначив Віктор Дворніков. — От ці фактори дуже сильно зупиняють багатьох балансоутримувачів від взагалі будь-яких дій. Нам кажуть, що на Музей Сковороди вже два роки виділяються якісь кошти, але там нічого не відбувається. Директорка боїться відповідальності, яка може настати за втручання в пам’ятку національного значення. І я її цілком розумію. Просто у неї немає для цього профільної освіти. Немає менеджерів, які б це могли робити. І це дуже велика проблема, що в нас немає інституцій, які б могли допомогти власникам об’єктів культурної спадщини реально проводити на них якісь роботи».

Це питання до громадянського суспільства

Окрім чисто бюрократичних моментів, значну роль відіграє ставлення самого балансоутримувача до зруйнованої пам’ятки. Як зазначає Віктор Дворніков, тут ситуації можуть бути зовсім різними. Наприклад, якщо мова заходить про музей, то його представники будуть цілком свідомими та проактивними, адже вони чудово розуміються на історичній та культурній цінності того музею, і, відповідно, докладуть всіх зусиль для його порятунку.

«А коли це, наприклад, якась лікарня або дитячий садочок, то у більшості випадків для балансоутримувача ця будівля — просто квадратні метри, — зазначив Віктор Дворніков. — Більш того — проблемні  квадратні метри. Хоча частіше вони сприймають той об’єкт як якусь рухлядь. Ну, на мою думку, в більшості випадків ніхто не поспішає проводити якісь роботи. До того ж, більшість таких установ зараз взагалі не працюють. І тому їм легше просто закрити чимось вікна і не думати про це. І не втручатися. Щоб не викликати на себе якісь додаткові ризики».

За його словами, близько 80 відсотків таких балансоутримувачів не сприймають свої об’єкти як якусь культурну цінність. Для них це просто руїни. Такі люди користуються ситуацією, що триває війна, місто наближене до лінії фронту, і вони не нестимуть відповідальності, тим більше, що об’єкти пошкоджені не з їх провини.

«Тому тут більше питання до громадянського суспільства, яке може звертати на це увагу, — наголосив Дворніков. —  Ми маємо спонукати власників та муніципальну владу належним чином дбати за цими будівлями».

Стабілізація — це першочерговий крок, який ми маємо робити

«Стабілізація — це вже більш проста та прикладна штука, — розповів Віктор Дворніков. — Є певна спрощена процедура, яка дозволяє робити стабілізаційні заходи без втручання в конструкцію будівлі і без узгодження з органом охорони культурної спадщини. Яка вводить додаткові можливості та знімає певні обмеження для балансоутримувача».

До стабілізаційних робіт можна віднести закриття зовнішнього контуру, перекриття вікон, зведення додаткових конструкцій навколо будівлі. Все це робиться для того, щоб уберегти об’єкт від атмосферних впливів та подальших руйнувань. Окрім цього, програми по стабілізації зруйнованих будівель підтримує чимало міжнародних фондів, які готові виділити на це фінансування. А от на реставрацію зараз жоден з них не виділятиме гроші — ні український, ні міжнародний. Хіба якщо мова не йде про пам’ятку національного значення, як-то Софія Київська. 

«Стабілізація — це першочергово, що ми маємо робити, — підкреслив Віктор Дворніков. — Бо всім об’єктам культурної спадщини переважно більше 100 років. Тобто ці будівлі, по-перше, вже довели, що навіть в поганих умовах та за поганого догляду можуть проіснувати такий термін, по-друге, вони частково вичерпали свій ресурс. І, зважаючи на це, першочергово, що ми можемо зробити — це залишити їх в тому стані, в якому вони є. І тут є навіть кілька причин. По-перше, стабілізація дає можливість зафіксувати фізичний стан. А коли ми матимемо відповідні ресурси, проєктну документацію, то зможемо щось далі робити».

А по-друге, стабілізація дає можливість визначитись з подальшими кроками щодо роботи з пам’яткою. Бо може виявитися, що відновлення будівлі в тому ж самому вигляді, який вона мала до руйнування — це не найкраща ідея. Як приклад, Дворніков згадав будинок по Сковороди 70/11. Там внаслідок ракетного удару відвалилось сучасне оздоблення і оголились історичні конструкції. В таких випадках може бути доречнішим відновити початковий вигляд будівлі, що матиме куди більшу цінність.  

На документацію важко знайти гроші

А що ефективніше — стабілізація чи консервація? За словами Катерини Кублицької,  до кожної будівлі треба застосовувати індивідуальний підхід, бо одні об’єкти потребують мінімального втручання, щоб якось вберегти їх від подальших руйнувань, інші ж потребують серйозних стабілізаційних робіт з мінімальним втручанням в автентичні конструкції, щоб потім була можливість відновити такі будівлі в найближчі 10-15 років.

Також має значення і фінансове питання. За словами Кублицької, консервація зараз реалізується за кошт донорів і фахівці мають обрати першочергові заходи, які можуть вміститись у виділений бюджет, а потім вже шукати інших донорів, які допоможуть перейти до наступного етапу. Також робота над пошкодженими пам’ятками потребує розробки науково-проектної документації, яка в свою чергу також потребує фінансування.

«Тут в нас взагалі глухий кут, — зазначила Катерина Кублицька. — Тому що донори дають гроші виключно на реалізацію, на матеріали, на будівельні роботи. А на розробку документації, без якої неможливо коректно прорахувати вартість цих робіт — ні. Але це комплексна робота реставраторів, конструкторів, технологів. Не можна так з наскоку сказати: “От зараз там щось зробимо і воно вже законсервоване”. Ні. На жаль, у місті переважна більшість об’єктів потребує розробки цієї документації і її фінансування. Ураженим установам складно вирішувати це питання. Донори не зацікавлені в тому, щоб фінансувати документацію. Вони готові фінансувати вже реалізацію».

Кожен приліт несе ризик втрати своє автентичності

Ворог продовжує нещадно нищити Харків. Наразі жодна історична пам’ятка не застрахована від руйнації та знищення. Так місто ризикує втратити своє унікальне архітектурне обличчя. 

«Ризик дуже великий, — зазначила Катерина Кублицька. — І кожний приліт з лютого 2022-го року — це ризик втрати своєї ідентичності, своїх іконічних культурних об’єктів, які формують архітектурний образ міста та його ідентичність. Будь-який приліт по центральному історичному ареалу завдає величезної шкоди. Навіть якщо він прийшовся на будівлі, які не є об’єктами культурної спадщини. Адже вибухова хвиля у будь-якому випадку впливає на структуру навколишніх будинків. А щільність пам’яток у центрі дуже велика. Скажімо так: майже всі будівлі там отримали ураження у тому чи іншому ступені». 

Більшість будинків так чи інакше отримали пошкодження дахів. Адже від вибухів підстрибували їх конструкції, які потім некоректно сіли до своїх пазух. Пошкодження могло отримувати мурування стін та фундамент будинку. Адже коли снаряд потрапляє в землю, утворена внаслідок вибуху сейсмохвиля уражає будівлю. За словами експертки, з моменту, коли ми побачимо ураження візуально, може пройти більше десяти років.

«Тобто насправді масштаби уражень набагато більше ніж ті, які ми можемо візуально зафіксувати, — розповіла Катерина Кублицька. — Що отут бачимо, що будівля дійсно отримала ураження, було пряме попадання чи влучання в безпосередній близькості. Бачимо, що там вибило шибки і шрапнеллю пошкодило мурування. Дуже багато є уражень, які ми не можемо побачити візуально зараз. Це вже можна діагностувати інструментальним методом та більш детальним обстеженням. Треба буквально ходити по всім горищам та підвалам, перевіряти і дивитись, як пам’ятка пережила те ураження».

Текст — Юлія Гуш, фотографії — Катерина Переверзева, колажі та обкладинка — Катерина Дрозд

---

«Люк» створив цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення України». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win