Місто
Депривації, нафта і суть речей. Про що Олег Каданов розповідає в дебютному альбомі «Мантри Керуака»

У понеділок, 7 грудня, побачив світ «Імітація імітації» дебютний альбом проєкту Олега Каданова «Мантра Керуака»

Інтерес до гурту великою мірою пов’язаний саме з феноменом Каданова музиканта, що заробив свою репутацію ще в нульових завдяки «Оркестру Че». «Імітація імітації» перший «студійник» з часів розпаду гурту, на якому можна почути його авторську лірику.

Антон Григоров згадує події, що передували появі альбому, та розповідає, чому цей реліз вартий вашої уваги.

У понеділок, 7 грудня, побачив світ «Імітація імітації» дебютний альбом проєкту Олега Каданова «Мантра Керуака»

Інтерес до гурту великою мірою пов’язаний саме з феноменом Каданова музиканта, що заробив свою репутацію ще в нульових завдяки «Оркестру Че». «Імітація імітації» перший «студійник» з часів розпаду гурту, на якому можна почути його авторську лірику.

Антон Григоров згадує події, що передували появі альбому, та розповідає, чому цей реліз вартий вашої уваги.

У нульових, коли українська музика тільки боролась за свого слухача, від музикантів очікували хітів океанельзівського ґатунку, які мали пробити ефірну тишу. 

Харківський гурт «Оркестр Че» від самого початку робив все інакше й грав музику, яку хотів грати: неприлизану, точно неокреслену й дуже справжню. Акустична гітара, кларнет, альт, бас і ударні створювали особливе звучання, завдяки якому гурт вирізнявся серед інших команд того часу. 

Втім, через відсутність звичних для нас сьогодні стрімінгових сервісів, слабку розвиненість соцмереж і тематичних онлайн-видань просувати «неформатну» музику можливо було лише через сарафанне радіо, концерти для «своєї» публіки й фестивалі. Саме так і робив «Оркестр Че».

Живі виступи гурту вражали. Сюрні тексти Олега Каданова, виконання яких одночасно нагадує фрістайл біля падіку та виступ зі сцени державного театру, разом із яскравими перформансами Михайла Кабанова перетворювали кожний концерт на справжній спектакль. 

У 2016-му «Оркестр Че» випустив альбом «*****» («Нахуй»). Доволі еклектичне звучання об’єднувала концепція сновидінь. За цим, однак, проглядалася відсутність спільного бачення на подальший розвиток гурту.

Того ж року «Оркестр Че» оголосив про припинення своєї діяльності. Для Олега Каданова почався період нових пошуків. Однією з опорних точок цих пошуків стала творчість Сергія Жадана.

Олег Каданов. Фото: Катерина Переверзева

Жадан та євангельські мантри

Рік 2014-й: ми не можемо відірватись від новин, віддаємо усю емпатію реальності (дарма, що реальність ніколи не була такою болісною, як зараз). Мистецтву треба радикально переосмислювати свою мову, аби якось говорити про це. 

На той час більшість «старих» гуртів, які грали за старими правилами, вже перестали випускати цікавий матеріал. Проте почалася нова хвиля зацікавлення українською музикою, яка допомогла новим музикантам знайти свою аудиторію. Епоха «веселої безпритульності» змінилася епохою «нової щирості». 

Саме у 2014-му «Оркестр Че» викладає запис нової пісні на слова Жадана. Його книжку «Вогнепальні й ножові» 2012-го критика називала тоді не інакше як «зрілою».

Якщо сьогодні ви спробуєте прочитати «Це і є життя…» як вірш, навряд знайдете там щось особливе. Це досить типова жаданівська річ в міру щемлива і передбачувана (хоча це не стосується більшості інших у книжці). Але Каданов чомусь виконує її весною 2014-го. У його «прочитанні» вірш набуває євангельських інтонацій: таких потрібних, щоб пережити біду.

Здатність знаходити потрібні слова й ділитися ними в потрібний момент — одна з найважливіших рис Олегового таланту.

Як післямова до «Оркестру» в 2017-му вийшов EP «Що вони бачили», написаний повністю на слова Жадана. Його тепло прийняла критика й заслухали «до дірок» безліч нових слухачів і слухачок, не знайомих із попереднім доробком «Оркестру».

З цього EP і виріс проєкт «Лінія Маннергейма» «жива» колаборація двох дуже важливих для Харкова митців. Жадан, окрім текстів, став свого роду «флагманом» для його аудиторії, а Каданов допоміг зі сценічним втіленням «серйозних» текстів, підтримавши їх і музично, і вокально.

На початку 2020-го року вони видали повноформатний альбом «Конфіскат», про який можна багато говорити та сперечатися. Однак важливо, що сам формат «Лінії» хоч і є експериментальним, але «наживо» пропонує досить вивірений продукт.

Саме тому ми чекали релізу «Мантри». А ще тому, що Каданов мусив заговорити в ньому своїм голосом. Адже Олег дуже «поетичний» сонґрайтер, тексти якого переживаєш не менш глибоко, ніж поезію.

Work in progress

«Мантра Керуака» з’явилася наприкінці 2017-го року. Від початку гурт ставив перед собою абсолютно нові задачі, оскільки в його концепції був елемент непрогнозованого експерименту.

Згідно задуму, кожний живий виступ гурту мусив відрізнятися від інших, а кожна композиція «вириватися» за межі початкових партій. Отже, від початку йшлося про «живий» гурт, а як він звучатиме у записі не знали навіть самі музиканти.

Орієнтованість на живі виступи дозволяла «Мантрі» грати концерти в різних містах України, навіть не маючи студійних записів. У Харкові пісні гурту ми неодноразово слухали на різних майданчиках від першого концерту в Art Area ДК до виступу на Дні музики у дворику Літмузею.

Дебютний альбом «Мантри Керуака» планувався на 2019-й. Тоді ж гурт знімав перші кліпи на свої пісні. Однак у колективу виникли проблеми: через крадіжку їхніх особистих речей майже готовий матеріал довелося записувати наново. 

На карантині Каданов дав онлайн-концерт для «Люку». Після виступу він зізнався, що до останнього не знав, чи зможе зіграти. 

Парадоксально, що за його величезною приязню до оточення ховається великий біль, із яким він бореться. А «Імітація імітації» фактично перше його висловлювання, де він дозволяє собі про це говорити.

Це можна було помітити ще у пісні «Безодня», яку «Мантра» вже давно грала наживо. У ній Олег переосмислює сентенцію Ніцше, щоб передати біль, без якого ми не можемо думати про Революцію Гідності.

Але тут важливий не Ніцше. Каданов дуже начитаний автор, а його відсилки здатні жити автономно. Важливо, що він говорить про Небесну Сотню, вживаючи «ми». Тобто, ототожнює свого героя з її учасниками.

Це дуже ризикований прийом, адже не фальшивити при цьому дуже важко. Для цього, власне кажучи, потрібно самому пережити найтемнішу безодню, подібну до смерті. У словах Олега немає жодної фальші.

Мовчання знедолених інтерпретацій

«Імітація імітації» звучить інакше, аніж те, що ми чули від гурту протягом цих років. На альбомі значно менше помітна та «сірість» інакше кажучи, непричесаність звучання, з якою ми асоціювали «нойзову» «Мантру».

Обкладинку альбому розробив художник Мітя Фенечкін

Наприклад, у записі значно фактурніша ритм-секція та продуманіші «сінти». Раз по раз ледь помітна акустична гітара, що доповнює основні гітарні партії.  Отже, звучання альбому в чомусь нагадує старий арт-рок «Оркестру Че».

Втім, основна ідея, якою були наповнені композиції «Мантри», лишилася: майже кожний трек закінчується тривалими програшами — медитативними outro, які розділяють між собою пісні та тексти.

З одного боку, ці outro роблять пісні передбачуванішими, з іншого в них найповніше реалізується «мантровість» гурту.

Виникає навіть враження, що в цьому теж є своєрідний жест: пропозиція заглибитись у себе, щоб відрефлексувати почуте. Або навіть натяк, що важливі не слова, а саме заглиблення.

Це найкраще працює у пісні «Ніяково». Вона переломлює сюжетну лінію альбому після «Не спи», яка встигла змусити нас повірити, що герой віднаходить якийсь затишок у цьому крихкому світі.

В «Ніяково» всього три рядки, з яких «силою» є «п’є печальне пепсі полімерне покоління пі». Інших думок Каданов не пропонує. Справа не в тому, що це алюзія на Пєлєвіна, а в тому, «печальне» пепсі символізує, скоріш за все, розчарування у цінностях свого покоління, яке Пєлєвіна активно читало.

В такому разі, цей рядок також має деколонізаційний сенс, потребу якого ми як суспільство усвідомили лише в 2014-му.

Остаточно руйнують наші надії на «щасливий кінець» два останні треки. Титульна «Імітація імітації», побудована на властивій Каданову грі слів, добре передає нашу загрузлість у несправжньому, з якої «знеболеним інтерпретаціям» нас не вивести.

А прикінцевий «Як земля» дуже сильний вірш людини, зневіреної у всесвіті. Земля вкривається червоним і чорним, небо зухвало загороджує людей від Бога, а час «уже не працює на тебе». Цим флешбеком платівка і закінчується. 

***

«Імітація імітації» виявилася непередбачуваною завдяки своїй передбачуваності: це дуже «каданівський» альбом, де експериментальна частина органічно поєднується з тим, що ми чули на останніх платівках «Оркестру Че».

Альбом завершує трирічний період «невидимого» існування «Мантри Керуака» й закріплює за нею статус одного з найцікавіших харківських гуртів. 

Все, що ви «додумуєте» до нього, колись зможете почути наживо і пересвідчитись, що  маєте рацію. Десь так, як те, що ми додумуємо про людину, яку любимо, зазвичай виявляється правдою.  

P.S. Якщо вас таки не влаштовують нещасливі кінці, можемо поділитися бонус-треком, зіграним Олегом у межах фестивалю Kurbas.Technologies


Слухати «Імітацію імітації» вже зараз можна на Spotify та Apple Music. На інших платформах альбом з’явиться найближчим часом.

Антон Григоров, обкладинка Катерина Переверзева